Соковитий український вислів «як обухом по голові», котрий, за твердженням українських ЗМІ, характеризує реакцію херсонських нафтопереробників і їхніх російських партнерів на оголошений керівництвом «КазМунайГаз» намір вийти з проекту розвитку Херсонського НПЗ насправді може лише свідчити про відсутність системного аналізу процесів, що відбуваються в нафтогазових галузях країн СНД. У дійсності ж озвучене головою Казахської державної нафтової компанії Ляззатом Киїновим через інформагентство рішення про вихід його компанії з України обгрунтовується цілою низкою закономірних і досить переконливих причин. Найважливіша з них продиктована спільною для всіх центральноазіатських країн проблемою виходу зі своїми великими сировинними, і передусім нафтогазовими, ресурсами на міжнародні ринки.
Казахстан, як і його сусіди, напружено шукає шляхи диверсифікації транспортних коридорів, відходу від одноосібного впливу на них Росії.
Один із досить реальних варіантів вирішення даної проблеми для Казахстану його керівництво побачило в можливостях, що розкрилися в ході контактів між президентами Л.Кучмою і Н.Назарбаєвим наприкінці 1999 року і наступного дводенного візиту в Астану на початку 2000 року тодішнього прем’єр-міністра України В.Ющенка. Тоді в ході його переговорів із прем’єр-міністром Касимжоомартом Токаєвим обговорювалися проблеми розвитку спільного українсько-казахстанського ринку в галузі енергетики, поставок і транзиту казахстанської нафти в Україну та Європу. У контексті переговорів знайшло розуміння (а за деякими джерелами, підтримку і навіть зустрічне запрошення) повідомлення К.Токаєва про намір Казахстану взяти участь у приватизації Херсонського нафтопереробного заводу і взяти в управління держпакет акцій створеного на його базі ВАТ Національна акціонерна компанія «Казахойл».
Відчуваючи хронічний брак пального у попередні роки, маючи значне недовантаження потужностей НПЗ, Україна при цьому вже 2000 року в контексті реалізації даного проекту могла одержати для ВАТ «Херсоннафтопереробка» 2,4 млн. тонн високоякісної нафти, що більш ніж на 800 тис. тонн перевищує показник попереднього року.
Аргументи «Казахойлу» у приватизаційному конкурсі були переконливими. У результаті наприкінці 2000 року 60% акцій ВАТ «Херсоннафтопереробка» стали власністю «Казахойлу». Для цього ЗАТ «Укрнафтопродукт», уже контрольоване казахською компанією через компанію «Казахойл-Україна», виграло відповідний тендер, запропонувавши за акції українського підприємства 6,4 млн. дол. Пояснюючи свою появу на українському ринку, «Казахойл» акцентувала увагу на збільшенні видобутку нафти в Казахстані (у півтора разу до 2005 року) і необхідності забезпечення відповідних ринків збуту.
Угоду було укладено з урахуванням привабливих умов: високої ємності внутрішнього ринку України, вдалого розташування Херсонського НПЗ із доступом до міжнародних ринків збуту, оскільки Херсон має налагоджене транспортне сполучення з європейськими портами через Чорне море. За словами Нурлана Балгімбаєва, тодішнього керівника компанії, український прем’єр В.Ющенко пропонував казахстанській нафтокомпанії взяти участь у транспортуванні рідких вуглеводнів по трубопроводу Одеса—Броди, що має зв’язати порт на Чорному морі з прикордонними ділянками в Східній Європі.
Як відомо, технологічно постачати нафту з Казахстану в Україну і, відповідно, на НПЗ можна лише через Росію по єдиному нафтопроводу Атирау—Самара, пропускною здатністю близько 11 млн. тонн на рік. Проте, за словами Н.Балгімбаєва, особливих проблем із транспортуванням казахстанської нафти через територію Росії як залізницею, так і по трубопроводу не передбачається. Крім того, вважав президент «Казахойлу», можна задіяти схему постачання нафти через територію Азербайджану в грузинський морський порт Супса, а далі танкерами в Херсон (було розроблено план розширення акваторії порту і будівництва нафтосховищ).
Слід зазначити, що проект приватизації Херсонського НПЗ є одним із найдорожчих. Окрім купівлі контрольного пакту його акцій, «Казахойл» зобов’язаний був інвестувати в реконструкцію та модернізацію підприємства 60—70 млн. дол. Водночас рентабельність ХНПЗ не викликає сумнівів: за попередніми оцінками, потужності заводу дозволяють переробляти близько 7 млн. тонн нафти на рік.
Відповідно до міжурядової угоди, підписаної у ході візиту глави уряду України Ющенка в Астану, ННК «Казахойл» щомісяця постачала на Херсонський НПЗ близько 80—100 тис. тонн нафти. Казахстанська нафтова компанія реалізовувала нафту на російсько-українському кордоні за ціною 160 дол. за тонну, що на 48 дол. більше, аніж ціна за тонну нафти, одержувану після реалізації нею ж нафтопродуктів з Атираутського НПЗ.
«Казахойл» розробив план розвитку дилерської мережі в Україні і розпочав його реалізацію. Формувалася мережа АЗС в областях, близьких до НПЗ: у Херсонській, Миколаївській, Запорізькій, Черкаській, Кіровоградській областях, на півдні Дніпропетровської області, у Криму. У договорі про придбання держпакета акцій ХНПЗ із Фондом держмайна компанія зафіксувала план із заміни каталізатора на установці каталітичного риформінгу (для виробництва високооктанових марок бензину А-95 і А-98), будівництво установки гідроочистки дизельного палива тощо.
Разом зі створенням дистриб’юторської мережі в Україні, казахстанська компанія розпочала створення експортної інфраструктури, попри те, що реальний експорт продукції НПЗ планувався не раніше 2002 року. «Казахойл» не деталізував плани щодо інвестування в цю інфраструктуру, виділяючи, однак, як пріоритети Херсонську нафтогавань і Феодосійську нафтобазу.
Окрім Херсонського НПЗ «Казахойл» розраховував і на інші нафтопереробні заводи, передусім на західноукраїнські в Дрогобичі. Нагадаю, що голова ФДМУ Олександр Бондар заявляв: у разі оголошення конкурсу з продажу держпакетів акцій цих НПЗ, «Казахойл» стане гідним претендентом на участь у ньому. Президент «Казахойлу» Н.Балгімбаєв не заперечив, а, як свідчать пізніші публікації, був зацікавлений у можливості участі казахстанської нафтової компанії в консорціумі з будівництва нафтопроводу Одеса—Броди. Він був зацікавлений в альтернативних російським шляхах транспортування нафти. Український варіант транспортування великої каспійської нафти в цей час ув’язувався зі зміною політики Вашингтона щодо підтримки проектів транспортування великої каспійської нафти після перемоги на президентських виборах у США республіканця Дж.Буша. На думку експертів, ініціативи «Казахойлу» спрямовувалися на поглиблення проникнення казахстанського нафтового капіталу не лише на український нафторинок, а й у сферу прийняття стратегічних політичних рішень. Можлива участь Казахстану в будівництві нафтопроводу Одеса—Броди—Гданськ була б не лише економічним, а й політичним кроком Астани й у перспективі могла призвести до перегляду керівництвом Казахстану своїх пріоритетів у сфері енергетичного співробітництва в рамках СНД.
Однак надії казахстанських натхненників проекту далеко не в усьому збіглися з реальною дійсністю. Попри те, що проникнення «Казахойлу» на Херсонський НПЗ почалося з підписання у вересні 1999 року відповідної домовленості між президентами Л.Кучмою і Н.Назарбаєвим, наступний розвиток подій показав, що з відставкою уряду В.Ющенка ідеологія розвитку нафтогазового ринку в Україні перестала збігатися, принаймні, у режимі найбільшого сприяння, з ідеологією діяльності компанії. І справа не лише в зростаючій активності великих російських компаній, протистояти яким як альтернатива самостійно «Казахойл» в Україні не міг. Очікування зміни ситуації, спроби лобіювання своїх інтересів у парламенті виявилися, на жаль для компанії, у доступному для огляду майбутньому позбавленими підстав.
Тим часом, число прикростей від прийнятих владою рішень, що впливають на життя нафтогазового ринку, для компанії стало збільшуватися. Так, приміром, попри меморандум між виробниками нафтопродуктів і українського уряду про толерантну поведінку на українському ринку, Кабмін приймає рішення про недопущення на аукціони з продажу української нафти (дешевої) деяких НПЗ, у т.ч. протягом двох останніх років «Казахойл-Україна». Неприємним моментом для «Казахойлу» стало і скасування податкових пільг для закордонних нафтових компаній, що зробило вигідним імпорт в Україну готових нафтопродуктів, змусило підвищувати ціни на вироблену на НПЗ продукцію, роблячи її менш конкурентоспроможною. У зв’язку з цим представники «ЛУКойлу», «Казахойлу» і ТНК, котрі працюють в Україні, в один голос говорили про те, що закон про заохочення імпорту нафтопродуктів сильно б’є по їхніх інтересах, оскільки паливо, увезене без податків, коштує дешевше, аніж вироблене в Україні. У виниклій ситуації компанії змушені двічі платити податки: із увезеної нафти і з продажу отриманих нафтопродуктів.
Поряд із погіршенням умов роботи на українському ринку компанія «Казахойл» не могла не відчути втрату перспективи у своєму розвитку в регіоні. Річ не лише в тім, що вона просто не встигала за «ЛУКойлом», ТНК у розвитку мережі АЗС і придбанні нафтобаз. Ухвалення рішення українським урядом про створення Національної акціонерної компанії «Нафта України» поклало край стратегічній цілі компанії. Адже не демонструючи публічно особливої зацікавленості в проекті Одеса—Броди—Гданськ, «Казахойл» у перспективі завжди планував участь у ньому для виходу зі своїм продуктом на європейські ринки. За планом компанії, це було б ефективно у разі придбання західноукраїнських НПЗ. Із втратою такої можливості план значною мірою втрачав привабливість.
Поряд із цим суттєвою причиною відходу «Казахойлу» з України була також кампанія «чорного» PR навколо її діяльності. Початок діяльності «Казахойлу» на ХНПЗ за часом збігся із поширенням у ряді інтернет-видань, а також у деяких газетах тверджень про хабарництво в найближчому оточенні президента Казахстану Н.Назарбаєва. У контексті даного скандалу ім’я президента компанії «Казахойл» Н.Балгімбаєва стояло ледь не на першому місці. Скандал не обминув і взаємини Казахстану з ЄС і США. Вашингтон і Лондон досить гостро відреагували на публічне обвинувачення оточення Назарбаєва в корупції. Так ряд американських експертів з центральноазіатської політики висловилися за скорочення участі американського капіталу в економічних проектах Астани. Більш виважену позицію зайняли країни ЄС, що прагнуть диверсифікувати поставки енергоносіїв за рахунок участі в євроазіатському транспортному коридорі (транспортуючому велику каспійську нафту).
Проте це не заважає правоохоронним органам європейських країн уважніше перевіряти рух коштів на офшорних рахунках казахстанських політичних діячів. Експерти вважають, що дані обставини могли стати одним із спонукальних мотивів казахстанським компаніям для інвестування в нафтотранзит і нафтопереробку.
Досить подібним чином розвивалися події й в Україні. У електронних і друкованих ЗМІ з’являється інформація, що піддає сумніву законність приватизації Херсонського НПЗ. Повідомлялося, наприклад, що ця компанія, заволодівши контрольним пакетом акцій Херсонського НПЗ, зовсім не прагне виконувати зобов’язання й інвестувати в українську економіку, що приватизація у цілому пройшла з порушеннями, що з даного питання розглядався запит у Верховній Раді тощо. У зв’язку з цим, 7 січня «Казахойл» спростував повідомлення щодо неправомірності своєї діяльності в Україні, заявивши: інформація про наявність частки ННК «Казахойл» і його дочірнього підприємства в компанії «Ексімнафтопродукт» і нафтопроводі Одеса—Броди не відповідає дійсності.
Заява стосувалася і досить заплутаного питання придбання «Казахойлом» акцій концерну «Нафтопродукти України». Компанія вважає, що «обвинувачення» на свою адресу з боку української влади в незаконній приватизації даного об’єкта необгрунтовані. В унісон цій заяві прозвучало і повідомлення представництва «Казахойл» в Україні, де зокрема повідомлялося, що ніяких обвинувальних заяв із боку українських депутатів, уряду, Генеральної прокуратури й інших держорганів на адресу Казахстану з даного приводу не надходило. У контексті аналізованої проблеми причин відходу «Казахойл» з України недоцільно аналізувати піар-фактаж даної кампанії і визначати ступінь його достовірності. У будь-якому разі казахстанському керівництву в його амбітних планах виходу на європейські ринки не потрібен скандал, який викликає підозри.
Тому логічною представляється і реорганізація компанії, і повернення вкладених в український проект грошей. У даному разі зникає предмет розмови. Тому створення на базі «Казахойл» і державної трубопровідної компанії «Транспорт нафти і газу» (ТНГ) національної компанії «КазМунайГаз», підписання угод про спільну експлуатацію Херсонського НПЗ із російською групою «Альянс» і держхолдингом «Роснефть» і наступний за цим вихід нової казахстанської компанії з українського ринку створюють враження заздалегідь спланованої операції. Це враження не слабшає після заяви президента «КазМунайГаза» Л.Киїнова про головну причину виходу — невигідність проекту. За його словами, щоб цей проект був економічно ефективним, у нього потрібно вкласти близько 250 млн. дол. (за раніше узгодженим планом реконструкції заводу й останніми даними співвласника «Альянсу» — 120 млн. дол.). Якби ми мали такі кошти, то краще було б їх вкласти в реконструкцію Атирауського НПЗ, сказав Киїнов. За його словами, обов’язкові поставки нафти на херсонський завод приносять «КазМунайГазу» багатомільйонні збитки.
При аналізі заяви Л.Киїнова упадає в око деяке лукавство. Адже, відповідно до звіту правління компанії за 2001 рік, прибуток «Херсоннафтопереробки» склав 7426,2 тис. грн. (проти 220 тис. грн. збитків 2000 року), успішно проведено перший етап модернізації, у результаті якого завод розпочав випуск високооктанових бензинів, зимового дизельного палива. Підприємство ввійшло в процес нарощування обсягів виробництва світлих нафтопродуктів тощо. Збутова діяльність Торгового дому «Нафта-Херсон», котру на заводі розглядають як більш ніж успішну, дозволила закріпитися на ринках таких областей, як Луганська, Київська та Хмельницька. За результатами минулого року суттєво збільшено і відвантаження в прилягаючі регіони — Миколаївську, Одеську, Запорізьку, Дніпропетровську, Донецьку, Кіровоградську області і Крим. Таким чином, очевидно, що пан Киїнов не дуже піклувався про якість аргументації. От якби він говорив про проблеми конкуренції з російськими компаніями, про непередбачене у розрахунках зниження цін на продукцію нафтопереробки в Україні, це було б переконливіше. У даному ж випадку й аргументація, і швидкість утілення прийнятих рішень говорять про причини їхнього прийняття за межами контексту даної аргументації.
Напевно, можна було б продовжити перелік причин, що вплинули на рішення казахстанських нафтовиків відтворити досить переконливі аргументи на їхню підтримку. Однак більше не станемо випробовувати терпіння читачів. Відомо, що досить часто наявність сили-силенної причин, аргументів, що їх підкріплюють, приховує один, найголовніший спонукальний мотив до дії. Відрізнити від зовнішніх, прикриваючих причин його можна за однією ознакою: він обов’язково прямо чи опосередковано стикається з усіма причинами, що його прикривають. У нашому випадку для визначення такого мотиву слід звернути увагу на публікації, що відбивають етапи формування Росією Балтійської трубопровідної системи (БТС).
Свого часу компетентні українські фахівці прогнозували створення чималих проблем для нафтотранспортної системи країни у зв’язку зі зростаючою активністю російської компанії «Транснефть», яка швидкими темпами споруджувала нафтопровід Суходольна—Радіоновська. Проте зараз складається враження, що при цьому не всі неприємності були прораховані, а прораховані поки не знаходять конкретних кроків з нейтралізації у відповідних українських відомствах. Нову транспортну артерію побудували за 18 місяців, і вона дала можливість прокачувати нафту з магістрального нафтопроводу «Дружба» в обхід України, позбавивши тим самим її прибутку в 70 млн. дол.
Проте, можливо, дані збитки можуть видатися дрібницею, якщо главі «Транснефти» С.Вайнштоку вдасться не лише відрізати українські Придніпровські трубопроводи, що він власне вже зробив, але, забезпечивши вихід казахстанської нафти в російський порт Приморськ, послабити потенційне значення українського трубопроводу Одеса—Броди як стратегічної артерії для постачання нафти на північ і захід Європи. На даній обставині доводеться затриматися у зв’язку з тим, що швидше за все саме ці горизонти, саме цей аргумент виявився вирішальним у переговорах російської сторони з «КазМунайГазом».
За повідомленням експертів із «Нафторинку» Казахстан стає опорою тієї осі, що Москва твердою рукою вибудовує в країнах СНД: Білорусь, Росія, Казахстан... Казахам дали зрозуміти, що участь у цій осі буде дуже вигідною для них. Взяти хоча б зниження тарифу на перекачування нафти казахстанських виробників у систему БТС. При цьому разом із транзитними апетитами на Балтиці литовських і латвійських трубопровідних операторів російсько-казахський меч відрізає й українську трубу.
Таким чином, як відгукнулася на подію одна з українських газет, шлюб тривав не довго. Казахстано-українська спроба співробітництва в сфері нафтопереробки на ХНПЗ завершується. На підприємство рішуче, енергійно прийшли російські інвестори. Казахстан же, не здійснивши свого наміру з диверсифікації транзитних маршрутів, у даній ситуації отримує все ж довгожданий вихід на зовнішні ринки, досить вигідні в даний час умови транзиту нафти і, можливо, певний вплив на свого головного економічного партнера — Росію — через впливових споживачів своєї високоякісної нафти.
... happy end.