Через безгосподарність і неграмотне, хаотичне буріння приватних свердловин з видобутку питної води верхні горизонти підземних вод забруднюються. Оскільки різні горизонти пов'язані між собою тріщинами і по суті є сполученими посудинами, в них відбувається міграція забруднених вод. Це означає, що невдовзі ми не матимемо чистої підземної води, як уже практично не маємо чистих поверхневих вод. І це вже проблема виживання - і людей, і держави.
Поводження з підземними питними водами в Україні чимдалі зводиться до необачливого марнотратства: покористувалися і скинули у поверхневі водойми. Таке ставлення до найціннішого ресурсу планети переважає і на Львівщині, де донедавна значних проблем із питною водою не було. Але, ймовірно, вони визрівають, бо криниці низки населених пунктів уже зараз без води, або ж вона непридатна для пиття.
Про важливість питної води для людини ходять легенди і написано стоси наукових досліджень. Вода є основою людського здоров'я і власне людини. Недарма люди, які мають можливість пити воду з чистих гірських джерел, здоровіші. Наприклад, у прикарпатському Моршині. Тут вода вважається цілющою. "Сили у ній багато, особливо для добрих людей", - говорять місцеві жителі. Але й тут є негативні зміни.
Не той тепер Моршин…
Очевидців, які відпочивали у Моршині і брали воду з усім доступного четвертого джерела, розповідають, що раніше воно було повноводним. Тепер вода точиться тоненькою цівкою. Жителі Моршина переконані: винні у цьому фірми, які видобувають мінеральну воду. Вони не зважають на те, що їхнє спрямування лише на отримання прибутку від продажу моршинської води знищує цей край. У багатьох криницях поблизу Моршина вже зараз немає води. В деяких селах не лише висихають криниці, а й усихають фруктові дерева. У подібній ситуації опинився й сусідній Трускавець. З тією відмінністю, що проблема питної води тут уже існує. Якщо найближчим часом нічого не зміниться, Україна може втратити цей курорт. А натомість отримати "в усій красі" проблему водозабезпечення.
Як вважає головний гідрогеолог Львівської геологорозвідувальної експедиції Тетяна Ривак, головна причина - у зміні кліматичних умов, зменшенні кількості опадів. Утім, зрозуміло, це не виключає людського фактора. Відомий український еколог Дмитро Скрильніков переконаний: чимало фірм на Львівщині видобувають і продають природну мінеральну воду без отримання дозволу на її видобуток.
Про кричущий випадок неконтрольованого забору води з підземних пластів повідомив сайт "Наші гроші" - цим займалося ДП "Укрспирт". Після вивчення питання Господарський суд Київської області зобов'язав це підприємство сплатити…
19,75 млн грн штрафу до держбюджету, бюджету Львівської облради та селищної ради Великого Любіня (Городоцький район) за порушення екологічного законодавства.
За даними прокуратури Львівської області, "Укрспирт" з лютого 2012 р. по січень 2013 р. незаконно здійснював забір підземних прісних вод. За цей час "Укрспирт" самовільно, без спецдозволів, видобув 414,6 тис. кубометрів підземних вод із водозабору, розташованого на території смт Великий Любінь. І це лише один факт. Як це вплинуло і вплине на підземні водоресурси Львівщини, достеменно ще невідомо.
Води нібито й вистачає…
"Наповнення природних підземних сховищ водою досить слабке. Даються взнаки і безсніжні зими, - каже голова регіональної організації "Західний центр українського відділення Всесвітньої лабораторії" Петро Грицишин. - Якщо брати кількість опадів, дощів, то загальна картина нібито не змінилася. Але якщо раніше дощ падав регулярно упродовж тривалого часу, тепер ця норма опадів може випасти за кілька днів. Відтак, тверді ґрунти не встигають насититися водою".
За словами П.Грицишина, зниження рівня води в криницях Прикарпаття закладено ще у 60-х роках минулого століття з початком меліорації заболочених земель. У результаті було осушено болота, де відбувалася інфільтрація води в підземні горизонти. Наприклад, на кордоні з Польщею, там, де протікає річка Солокія (ліва притока Західного Бугу), колись існували заболочені заплави. У посушливі роки вони додавали вологи у ґрунт, а у багатоводні періоди - накопичували її. Це був природний регулятор. Зараз "меліорована" р. Солокія прямим потоком несе свою питну воду до Західного Бугу, а той - у Балтійське море.
"У моєму дворі мусить бути власний ставок"
Крім природних складових, на об'єми питної води, як вважає еколог Д.Скрильніков, впливає стихійність водного будівництва. "Сьогодні кожен поважний чоловік вважає, що у його дворі мусить бути ставок. А якщо дуже поважний, то ставок із протічною водою. Будують індивідуальні свердловини, каскади з водою. У кожному районі ви знайдете місцину, де є кілька рукотворних рибогосподарських водойм, приватних ставків. Це погіршує стан річок, призводить до зміни рівня підземних (ґрунтових) вод. Що буде далі, ніхто не знає, - зауважує вчений. - Зазвичай ці водойми викопано без проектної документації, понівечено все, що тільки можна, а самі об'єкти оформлені як фермерські господарства".
"Львівщина у цілому забезпечена запасами водних ресурсів, - переконана Т.Ривак. - Ще у радянські часи на території області було розвідано багато водозаборів, затверджено їх запаси. Переважно це вода питної якості. Інтенсивно геологорозвідувальні роботи тривали в області до з 1970-х до 1990 років. Тоді на ці роботи держава коштів не шкодувала. Це було виправдано - у Львівщині була розвинена промисловість. Нині обласний центр отримує питну воду з 17 підземних водозаборів, які працюють нині ледь не на половину потужностей розвіданих запасів". За її словами, нижні водоносні горизонти є найбільш безпечними, оскільки захищені від поверхневого забруднення.
Це й приваблює як підприємців, так і населення. За останні роки буріння індивідуальних свердловин стало масовим. Як нагадав начальник служби водопровідного господарства КП "Львівводоканал" Володимир Паньків, згідно з чинним законодавством видобуток води (як і будь-яких ресурсів надр) з будь-якої глибини є використанням державних надр та їх покладів. І за цю воду треба платити податок за умови, що вона використовується для виробничих і комерційних цілей. А вода, призначена для пиття, обслуговування приватного будинку і поливання городу, видобувається безплатно. Це стимулює людей робити індивідуальні свердловини. Проте часто ці роботи виконуються без будь-яких проектів, що призводить до безконтрольного видобутку води з підземних джерел. Нерідко самодіяльні підприємці порушують підземні потоки води, тоді без води залишаються інші люди.
"У мого знайомого з села Станин Радехівського району у дворі є криниця з водою, а в ближчих 16 хатах - немає, і сусіди вибирають її до нуля, - розповідає один з жителів Радехівського району. - У людей є два виходи з ситуації: копати глибокі криниці або бурити свердловини. Свердловина коштує близько 10 тис. грн. Не кожен може собі це дозволити. Але де гарантія, що у глибокій криниці чи свердловині, пробуреній на селянському дворі, виявиться добра питна вода?".
Скажіть, де бурити!
Передбачливості та системності у використанні питної води в Україні сприяло те, що бурінням свердловин тоді займалися спеціалізовані державні організації, зокрема "Бурвод" і "Львівська геологорозвідувальна експедиція". Після того, як не стало держзамовлень, державні спецпідприємства не витримали конкуренції з приватниками. Виготовлення проектів, офіційна зарплата, податки, відбір води на хімічний аналіз та отримання підтверджень у санстанції значно збільшували вартість робіт. А "шарашкина" контора приїхала, пробурила свердловину, взяла гроші - і ні за що не відповідає!
Стихійність цього процесу зумовило й те, що в 2002 р. уряд скасував отримання ліцензій на буріння свердловин з видобутку води. Начебто цим влада спростила умови ведення бізнесу. Відтоді всі, кому тільки не лінь, почали заробляти цими послугами: "Ми купили буровий станок. Скажіть нам, де робити свердловину?".
"Це не така проста робота, як видається на перший погляд, - продовжує Т.Ривак. - Тут слід бути геологом, мати відповідну кваліфікацію, володіти точною інформацією. Адже можна не просто марно витратити гроші замовника, а й нашкодити природі. Це ж надра. Можна наразитися на інженерні комунікації, потрапити в межі водозабору".
Через тривалість процедури (до року) отримання спецдозволів на видобуток питної води з підземних пластів і чималі витрати більшість місцевих підприємців забирають питну воду нелегально. "Процедура отримання ліцензії настільки складна, заплутана і дорога, що дрібні фермери просто не можуть її отримати. Тому на сьогодні більшість фермерів не мають відповідних документів на видобуток вод для господарських потреб", - розповів DT.UA засновник ТзОВ "Барком" Олег Баран.
Моніторинг стану підземних вод - це вже забаганка?
Ситуацію ускладнює й те, що через проблеми з фінансуванням під загрозою опинився моніторинг підземних вод.
"Упродовж останніх 40 років наша організація проводить моніторинг підземних вод на території всіх західних областей. Ми вимірювали рівні води, відбирали проби на хімічний аналіз, фіксували та аналізували результати і могли робити прогнози на кілька років наперед. Дані про стан та якість підземних вод, очікування, ймовірні паводки, кількість опадів украй потрібні сільськогосподарським підприємствам, водоканалам, населенню. На основі цих даних моделюються ситуації по кожному водному горизонту. Але зараз держава фактично перестала фінансувати цей напрям робіт. На папері він ніби і є, але кошти дуже мізерні (50 тис. грн на всю Західну Україну), - розповіла DT.UA Т.Ривак. - Більш того, через брак коштів за останні роки зруйновано чимало дослідницьких свердловин. Деякі з них - мисливцями за металом. Вартість однієї такої свердловини - близько 100 тис. грн".
У селі колись було 60 джерел
Зовсім іншим було ставлення до питної води ще сто років тому. "Мій тато, - розповідає Юрій Губені, - родом із села Комарівка Бродівського району. Це чеське село, створене на рівному місці якимось генералом австрійської армії у 1840 р. У дитинстві мене завжди дивувало, що біля хати було бетонне коло, куди з даху стікала дощівка (дощова вода). Її використовували для господарських потреб, поливу городу. Навіть коли діти хотіли там скупатися, дід не дозволяв. Говорив, що цю воду питиме худоба - немає чого туди пхатися. Якщо починався дощ, дід випускав накопичену воду для збирання
свіжої".
Цю традицію його дід привіз із Чехії. До води там було дуже шанобливе ставлення. Криниці були у лісі, "журавлі" - у полі. Кожне джерело було доглянуте. За відомостями місцевого краєзнавця Яна Микулаєвича, "на початку XIX ст. лише село Яструбечі Радехівського району мало близько 60 джерел. Вода була різної якості. Були такі джерела, з яких ніхто не хотів пити. Натомість вода з інших знімала втому і додавала сили. Але їх уже немає"…
Після нас - хоч потоп, хоч посуха?!
Найбільша біда - нераціональне використання і споживацький підхід до питної води з боку як населення, так і бізнесу. "Рівень споживання питної води в Україні особливо не зріс, не зменшилися і її запаси, - вважає Т.Ривак. - Проте кардинально змінилася структура її використання". Якщо за радянських часів на побутові потреби використовувалося близько 7% водних ресурсів, то 2014 р. цей показник становив близько 52% (61,74 млн кубометрів), що у півтора рази перевищує виробничі витрати.
На перший погляд, якщо вірити офіційним даним про динаміку водокористування на Львівщині, то за останній рік забір води з природних джерел зменшився.
Однак, як вважає П.Грицишин, статистика відображає рівень використання питної води лише у централізованих мережах, де встановлено лічильники. На нелегальних свердловинах вони, як правило, відсутні.
Вражають і показники втрат води при транспортуванні: 2012 р. - 69,3 млн кубометрів, 2013 р. - 66,9 млн (або 27,4% від забраної води), 2014 р. - 63,00 млн кубометрів (27,2%).
Якщо порахувати у гривняхза нинішніми цінами на питну воду, то через пошкоджені мережі лише у 2014 р. при транспортуванні Львівщина "спустила в каналізацію" понад 557 млн грн! Де вже тут говорити про раціональне використання питної води.
На думку директора Державного природознавчого музею НАН України у м. Львові, доктора біологічних наук, професора Юрія Чорнобая, в Україні відсутня концепція охорони природи як цілісного комплексу. Тому вода перебуває під контролем і в розпорядженні різних державних і комерційних структур. У останніх переважно власні комерційні інтереси. Проте у кожного з них своє вузьке бачення, свої підходи до охорони водних джерел і води, до споживання тощо. Немає ставлення до води як до національного ресурсу. Вирішення цього питання глобально ніхто не пропонує. Є лише окремі розрізнені пропозиції.
63 млн кубометрів забрудненої води - у річку!
Найбільша проблема - очищення використаної води. Лише в 2014 р. у поверхневі ставки і ріки Львівщини скинули 215 млн кубометрів стічної води. З них: нормативно очищених - 149,6 млн кубометрів, нормативно (умовно) чистих без очищення - 20,33 млн, забруднених або недостатньо очищених - 45,05 млн кубометрів.
Найбільшим забруднювачем поверхневих вод на Львівщині є побутові стоки. Воду забруднюють промислові і сільськогосподарські підприємства, населення. Наприклад, ще 20 років тому в
с. Ямельня, що на Яворівщині, протікав невеличкий струмок, з якого пила воду худоба. Тепер це місце для побутових стоків, небезпечних для свійських тварин. І все б нічого, але саме у цьому селі розташований один із водозаборів "Львівводоканалу". І з цього ж водозабору через централізовані мережі отримує питну воду все село. Владо, де ти?
Вміст фосфатів у водоймах Львівщини вже у понад 13 разів, амонію - у понад 15 разів перевищує норму
Ще у 2006 р. фахівці НУ "Львівська політехніка" зазначали: скидання неочищених і частково очищених комунальних і промислових стоків відбувається через зношення очисних споруд, термін експлуатації яких давно закінчився. За останні роки ситуація лише погіршилася.
Найбільш забрудненою річкою басейну Західного Бугу визнано його ліву притоку - річку Полтва, яка є колектором стічних вод м. Львова. Перевищення гранично допустимих норм біохімічного споживання кисню (БСК) зафіксовано у 16,5 разу, вмісту амонію - у 15, 2 разу, нітритів - у 8,9 разу, фосфатів - у 13,2 разу. У неканалізованих сільських районах зростання споживання води призводить до стрімкого збільшення кількості стічних вод, що стає справжньою проблемою для екологічного стану регіону та серйозною загрозою для чистоти водних ресурсів загалом.
Через забруднення поверхневих вод, які живлять криниці, на Львівщині особливо гостро постало питання забезпечення жителів сільських населених пунктів централізованим водопостачанням. Нині ним забезпечені лише 1010 сіл із 1927. Без води залишилися не лише села, а й невеликі містечка.
"У природі все взаємопов'язане, - каже Іван Ковальчук, доктор географічних наук, професор, академік Екологічної академії наук України, дійсний член Наукового товариства ім. Т.Шевченка. - Все, що відбувається на одному водозаборі, позначається на стані всієї річки. Раніше водними ресурсами опікувалися на рівні обласних адміністрацій через управління водних ресурсів. Була структура, знали, які є запаси води, скільки і хто її використовує. Потім створили структуру управління за басейновим принципом. Остання, на жаль, є недосконалою. До штату цих управлінь, які на обласних рівнях очолювали перші керівники відповідних областей, також входять по кілька працівників, які не мають відповідних повноважень. А тим часом центральна влада розвалює структуру управління й за адмінпринципом. Її подрібнюють, ділять, знищують. На сьогодні промислові підприємства і підприємці викачують воду поза лічильником. Жителі також будують свердловини і качають воду. Повний безлад. А далі держава муситиме відповідати за виникаючі кризові явища у сфері водокористування, за гідроекологічні катастрофи. Бо вода - ресурс повільно відновлюваний. Забруднити можна дуже швидко, відновити важко і довго, навіть поверхневі води, не кажучи вже про підземні. Нині природа через значну її трансформованість діяльністю людини не встигає поповнювати підземні запаси води, які формувалися упродовж багатьох тисячоліть".
***
Якщо встановити уявний обліковий пристрій і порахувати, скільки випало дощу, скільки вологи стекло по поверхні, скільки її винесла річка, скільки випарувалося у повітря, то вийде, що баланс майже однаковий. Але справа у тому, що співвідношення опадів і стоку значно змінилося у просторі і часі. Раніше - випав дощ, вода затримувалася природною рослинністю, болотами і потрохи підживлювала горизонти ґрунтових вод, стікала у річку, в якій рівень води піднімався на 1–2 м, часто затоплюючи низьку заплаву, і текла собі далі, до моря.
А зараз унаслідок вирубування лісів і розорювання схилів - як тільки випадає великий дощ, рівень води в річках Закарпаття чи Передкарпаття миттєво підвищується на 8–10 м, бо ліс уже не уповільнює схилового стоку. Тиждень паводку, а потім тривалий час без дощів, рівень води в річках різко знижується, малі річки міліють, іноді й зовсім пересихають. Відповідно, рівень ґрунтових вод також знижується, криниці і джерела пересихають. Вчені довели, що причини цих негативних явищ - у непродуманому природо- і надрокористуванні.