UA / RU
Підтримати ZN.ua

БУРИТИ ЧИ НЕ БУРИТИ? ОСЬ У ЧОМУ ПИТАННЯ

Із 17 підприємств недержавної форми власності (спільні підприємства), які отримали право вести розвідування й видобуток вуглеводнів в Україні, сьогодні працюють тільки 11...

Автор: Костянтин Васильєв

Із 17 підприємств недержавної форми власності (спільні підприємства), які отримали право вести розвідування й видобуток вуглеводнів в Україні, сьогодні працюють тільки 11. Усі без винятку СП не виконують у повному обсязі програм початкового періоду, передбачених ліцензійними угодами. А оскільки «Полтавська газонафтова компанія» (ПГНК) серед них найбільша, то її проблеми — це, без перебільшення, квінтесенція проблем інших недержавних компаній у цій сфері.

За роки діяльності ПГНК десятки комісій різних відомств виявили в її роботі грубі порушення українських законів, але нічого не змінилося. 5 квітня ц.р. Вищий арбітражний суд України повернув британському співзасновникові JP Kenny його частку (49% статутного фонду), раніше передану Фондом держмайна України ТОВ НВЦ «Нафтогазтехгеологія». Водночас суд відмовив
JP Kenny в поділі між нею та Фондом держмайна частки «Полтавагазпрому» в ПГНК. Ніхто не має права оскаржувати рішення суду, крім цих сторін у справі. Проте багаторічний конфлікт між інвестором і Українською державою не вичерпаний. Британська сторона продовжує наполягати на поділі частки «Полтавагазпрому»... Ясна річ, розв’язати проблеми ПГНК архіважливо, але організація умов для нормальної роботи іноземних і вітчизняних інвесторів у сфері розвідування й видобутку вуглеводнів, а також реальна користь для України від їхньої діяльності ще важливіші.

Біля витоків

«Полтавська газонафтова компанія» створена на початку 1994 року (статутний фонд $3,1 млн.) і є першим спільним підприємством у нафтовидобувній галузі України. Її засновниками стали британська JP Kenny Exploration and Production (49% статутного фонду), «Полтавагазпром» (26%) і підприємство «Полтаванафтогазгеологія» (25%) від імені ФДМ України. Зі створенням ПГНК пов’язували великі надії. Це пояснювалося тим, що видобуті енергоносії планувалося реалізовувати на українській території за нижчими від світових цінами, також очікували створення значної кількості робочих місць і портфеля замовлень для виробників нафтогазового устаткування, геологічних та видобувних підприємств.

Україна щедро наділила першопрохідників. ПГНК надані права на розвідування, розробку й освоєння запасів вуглеводнів на ліцензійній ділянці площею 2500 кв. км, а також усі геологічні й геофізичні дані щодо ліцензованої площі, пільговий режим оподаткування, митні привілеї.

На початковому етапі компанія декларувала, хоч і зі значними застереженнями, та все-таки добрі наміри. Приміром: своєчасне й акуратне виконання всіх робіт відповідно до ліцензійної угоди й ліцензій; першочергове право держави купувати нафту й газ; максимальне використання українських кадрів; пріоритет місцевих підрядчиків робіт, а також надання переваги устаткуванню й матеріалам місцевого походження тощо.

Слід зазначити, що лише недовго на початковому етапі компанією керував український директор. Згодом усі питання вирішувалися тільки за вказівкою зарубіжного інвестора — JP Kenny. Попри те що українська сторона завжди мала 51% акцій ПГНК.

Що в імені
тобі моєму?

Компанія JP Kenny Exploration and Production (JP Kenny) зареєстрована 1989 року і протягом наступних чотирьох років (до 1993-го) практично не проводила ніякої діяльності. Вона — дочірня компанія JKX Oil and Gas Plc (JKX), раніше відомої як Fimbar Limited і зареєстрованої в Лондоні (Великобританія) 1993 року зі статутним фондом 9 млн. фунтів стерлінгів. 1993-го Fimbar Ltd. придбала JP Kenny зі статутним фондом 5 млн. фунтів і одержала таким чином доступ до українських родовищ нафти й газу. 1995 року Fimbar Ltd була перереєстрована в АТ і змінила свою назву на JKX.

Слід зазначити, що практично в усіх західних публікаціях навколо ПГНК та її британського інвестора JP Kenny як власника 49% акцій ПГНК не згадується компанія JP Kenny — йдеться лише про JKX. Одна з причин цього, очевидно, — небажання створювати проблеми міжнародній великій групі компаній JP Kenny Group, які проводять широкомасштабну діяльність у сфері геологорозвідування, розробки й експлуатації нафтогазових родовищ, будівництва трубопроводів. Мабуть, «українська» JP Kenny просто запозичила частину назви в набагато популярнішої співвітчизниці, не маючи власного досвіду роботи у сфері геологорозвідування й видобутку вуглеводнів. Не було й необхідного капіталу для роботи на величезних ліцензійних площах в Україні.

Біржова політика

Невдовзі акції JKX почали котируватися на Лондонській біржі — за стандартною мінімальною вартістю 10 пенсів, а згодом — до 1,6 фунта стерлінгів за штуку. Таку високу ціну можна пояснити інтенсивною рекламою на ринку цінних паперів, а також специфікою аналітичної оцінки нових нафтових компаній за обсягами запасів нафти й газу, на які компанія має ліцензію. Хоча JP Kenny володіла лише 49% у ПГНК, після призначення свого представника на посаду директора СП вона могла заявляти про контроль над компанією. Це дозволяло включати у свої звіти всі 100% запасів та інших показників. Таким чином, на ринку компанія JKX видавалася принаймні вдвічі більшою, ніж насправді.

Які були прогнозовані фінансові результати цієї операції для засновників Fimbar Ltd? На 9 млн. фунтів статутного фонду (СФ) було випущено 90 млн. простих акцій номіналом 10 пенсів кожна. Акції розподілили серед засновників Fimbar Ltd пропорційно їхнім часткам у СФ цього підприємства. Після випуску акцій на ринок вони коштували вже 1,6 фунта за штуку. Таким чином, фундатор Fimbar Ltd на вкладені 5 млн. фунтів одержав 30 млн. акцій JKX на 48 млн. фунтів. У разі продажу своїх акцій 1996 року прибуток міг сягнути 43 млн. фунтів (860%).

Потім курс акцій почав різко падати і становив на початок 1999 року 6 пенсів за штуку. Але для засновників Fimbar Ltd цей факт, як і доля JKX та всіх її дочірніх підприємств (у тому числі полтавського), очевидно, не мав значення: свій інвестиційний план вони на той час уже виконали. Надалі курс акцій став поступово підвищуватися, сягнувши 16 пенсів за акцію в березні 2001 року, переважно завдяки зростанню цін на нафту на світовому ринку. З огляду на вищесказане, зрозуміла пасивність західного інвестора в частині розвитку й інвестування нового СП у перші роки його роботи. Можна припустити, що основною метою компанії Fimbar Ltd була гра на Лондонській біржі.

Міжнародна політика

Далі компанія розпочала активну діяльність із залучення грошових ресурсів під виконання своєї виробничої програми. В рамках цих зусиль у квітні 1995 року підписано кредитний договір із ЄБРР на суму $8 млн. Проте подальше залучення ресурсів ускладнила відсутність кредитної історії та репутації компанії на західному фінансовому ринку. Це, а також погані результати роботи компанії в перші роки роботи, призвело до різкого падіння курсу акцій компанії майже в 10 разів за чотири роки (ринкова капіталізація 1995-го — 111 млн. фунтів, а 1999-го — 11 млн. фунтів).

І все-таки компанія продовжувала активно входити в пайову участь у різних нафто- й газовидобувних підприємствах у різних країнах світу. В рамках цієї програми вона або створені з її участю підприємства одержали ексклюзивні ліцензії на експлуатацію низки родовищ, зокрема в Росії (шельф Каспійського моря та прилегла материкова частина), у Грузії (шельф Чорного моря й на суходолі), США та Італії. Проте жодне підприємство, крім українського, по-справжньому не працювало. JKX проводить постійні переговори з метою перепоступки своїх ліцензій іншим компаніям, які реально видобувають вуглеводні.

Які ж основні джерела фінансування такої амбіційної міжнародної програми видобутку нафти й газу? За інформацією самої ж компанії, це переважно прибутки від діяльності «Полтавської нафтогазової компанії». Інакше кажучи, прибуток практично всієї ПГНК на шкоду інтересам інших акціонерів, а саме України, скеровується на розвиток проектів за кордоном.

Політика у сфері геологічних розвідувань
і видобутку вуглеводнів

Результати першого тендеру, проведеного ПГНК, були невтішні для українських фахівців: замовлення на геофізичні роботи одержали польські спеціалісти, на бурові — хорватські. Українська геологорозвідка не одержала замовлення, хоча «Полтаванафтогазгеологія» мала пріоритетне право на участь у конкурсі на розвідувальне буріння. До роботи в ПГНК залучалися сотні іноземних громадян із майже двох десятків країн світу, до речі, на посади, не передбачені штатним розписом. Зарплату їм виплачували у Великобританії, мабуть, не в гривнях.

Досі ніхто не може пояснити, навіщо й чому маловідомій не лише у світі, а й у самій Великобританії компанії Україна надала ліцензію на розвідування й видобуток нафти й газу на величезній території (більшій від Великого Лондона). ПГНК провела геологічні дослідження приблизно лише на 3% ліцензійних площ. Зрозуміло, що англійський інвестор і не планував освоювати всю площу — для цього потрібно бути British Gas.

Найменш висвітленою залишилася діяльність ПГНК на ниві видобутку вуглеводнів і геологічних розвідувань, слава Богу, лише на 3% ліцензійної території. Нижче в табл. 1 наведено результати перевірок ПГНК п’ятирічної давності, проте вони характеризують багаторічну «нафтогазову» політику компанії в Україні.

Результатом вивчення українськими відомствами діяльності ПГНК під орудою JP Kenny стало рішення Держкомгеології України про анулювання чотирьох ліцензій. ПГНК працювала тільки на тій частині ліцензійної площі, яка вже до цього була досить розвідана українськими геологічними підприємствами. Ці державні підприємства раніше пробурили 73 пошуково-розвідувальні свердловини (розвідані запаси становили щодо газу 39,4 млрд. куб. м, щодо нафти — 3,2 млн. тонн, щодо конденсату — 2,2 млн. тонн), на що Українська держава витратила приблизно $200 млн.

Проте JP Kenny вдалося оскаржити рішення про позбавлення ліцензій в арбітражному суді через недосконалість українського законодавства й нерозторопність відповідних структур унаслідок чергової реорганізації. Компанія продовжує свою роботу, а планів у неї «громаддя».

У табл. 2 наведено прогнозні рівні видобутку нафти й газу в Україні, розроблені НАК «Нафтогаз України» для своїх видобувних підприємств, оцінки для спільних підприємств, а також дані «плану освоєння Ново-Миколаївської групи родовищ», розробленого компанією ПГНК. Аналіз базових показників дозволяє дійти таких висновків:

– частка нафти й газу, що видобуває ПГНК, становить кілька відсотків від видобутку держпідприємствами НАК «Нафтогаз України», при цьому ПГНК — найбільший виробник нафти й газу серед незалежних компаній;

– реальний видобуток нафти й газу ПГНК більш як удесятеро менший від рівнів видобутку, передбачених «планом освоєння Ново-Миколаївської групи родовищ», розробленим ПГНК (іншими словами, ПГНК реалізувала свою програму видобутку вуглеводнів менш як на 10%);

– видобуток нафти й газу компанією ПГНК різко падає, що, можливо, не дозволить погасити утворених боргових зобов’язань.

Аналіз діяльності ПГНК за 2000 рік свідчить, що з повної собівартості робіт у 57,3 млн. грн. 29%, або 16,6 млн. грн., пішло на адміністративні витрати; витрати на виробництво (без іноземних і українських фахівців) — 25,1% (14,4 млн. грн.); витрати на іноземних фахівців (переважно консультаційні та юридичні послуги) — 28,4% (16,3 млн.); маркетинг і збут — 9,2% (5,3 млн.) і т.ін.

Отже, виходить, що основним видом діяльності ПГНК є не розвідування й видобуток вуглеводнів, а адміністрування й маркетинг збуту «важкореалізовуваної» вуглеводневої продукції.

Використання ПГНК своїх виробничих потужностей на 20—30% і наднормативні невиробничі видатки призвели до значного подорожчання собівартості видобутих нафти й газу. Так, у ПГНК загальна собівартість видобутку газу становила 139,5 грн. за 1000 куб. м (що в 3,7 разу перевищує собівартість видобутку газу на українських підприємствах), а 1 т нафти — 250,7 грн. (у 2,2 разу вище).

У січні 2000 року Мінекономіки України підбило підсумки десятка комплексних перевірок ПГНК: «Передбачених ліцензійною угодою, ліцензіями, що супроводжують цю угоду, і проектами на дослідно-промислову експлуатацію родовищ, програм бурових робіт компанія практично не виконує. З отриманої для ведення пошукових і розвідувальних робіт ліцензійної Ново-Миколаївської площі в 2500 кв. км вказані роботи проводилися лише в межах 80—100 кв. км. Невиконання передбачених проектами обсягів розвідувального й експлуатаційного буріння призвело до різкого падіння видобутку вуглеводнів на Гнатівському родовищі й заводнення діючих продуктивних свердловин до 70%, що може негативно позначитися на подальшій розробці цього родовища».

Тільки від розробки Ново-Миколаївської групи родовищ ПГНК планувала за десять років (1996—2005) отримати $2,1 млрд. прибутку. За сім років її діяльності продано близько 800 тис. тонн нафти й 1,6 млрд. куб. м природного газу і ... нагромаджено $50 млн. боргів, зокрема $48,5 млн. — компанії JP Kenny.

Що робити далі?

Як відомо, податкові пільги для спільних підприємств у сфері видобутку нафти й газу давалися насамперед з метою розробки вуглеводневих родовищ із важкими для видобування й виснаженими запасами. Сьогодні п’ять СП, що працюють на дев’яти українських родовищах вуглеводнів, звільнено від: рентної плати за додатково видобуті нафту й газ (понад базові обсяги) протягом усього періоду експлуатації родовищ; сплати відрахувань за геологорозвідувальні роботи, виконані за рахунок держбюджету (терміном на десять років). Розробка таких родовищ передбачає впровадження нових методів інтенсифікації видобутку нафти й конденсату, новітніх технологій розробки родовищ, зокрема горизонтального буріння.

Де ж ці нові технології? Запитання майже риторичне. Сьогодні шість спільних підприємств не працюють, але в їхньому підпорядкуванні значаться (та не розробляються) такі родовища, як Східно-Саратівське («Укрнафтінвест»), Володимирське (АТ «Центральна нафтогазова компанія»), Кошівське (АТ «Букрос»), Шатравинське, Королівське (ЗАТ Концерн «Надра») тощо.

У нашій країні загалом створено базові умови для залучення західних і вітчизняних інвесторів для розвідування й видобутку вуглеводнів. По-перше, 1999 року ухвалено закон України «Про угоди про поділ продукції», який дозволяє на взаємовигідних умовах залучати додаткові кошти інвесторів у розвідувальні роботи й видобуток нафти й газу. По-друге, на 1 січня ц.р. в Україні підготовлено для розробки 57 перспективних площ із сумарними ресурсами: нафти — 32 млн. тонн, газу — 122 млрд. куб. м. По-третє, сьогодні простоює 140 газових і до 100 нафтових українських свердловин, третина з яких після ремонту можуть бути запущені в експлуатацію.

Для залучення іноземних і українських приватних інвестицій у геологорозвідування та видобуток нафти й газу в Україні було б доцільно:

1. Відповідним українським міністерствам і відомствам для активізації робіт і недопущення передчасного виснаження надр та інших порушень провести комплексний аналіз виконання ліцензійних угод і ліцензій спільними підприємствами, що працюють у сфері геологорозвідування й видобутку вуглеводнів в Україні, у частині:

– повноти виконання програм робіт початкового етапу відповідно до ліцензійної угоди (терміни виконання робіт, обсяги інвестицій і робіт, зокрема кількість пробурених свердловин, наявність відповідного устаткування тощо);

– наявності відповідних проектів дослідно-промислової розробки родовищ відповідно до вимог;

– відповідності робіт, які проводяться, ліцензіям і ліцензійним угодам (приміром, ПГНК замість передбаченої ліцензією дослідно-промислової розробки Молчановського родовища вела його інтенсивну експлуатацію);

– впровадження нових технологій, спрямованих на підвищення нафтогазоконденсатовіддачі пластів;

– використання переважно науково-технічного й виробничого потенціалу українських підприємств для геологорозвідування й видобутку, зокрема використання українського устаткування, матеріалів і персоналу;

– своєчасної сплати податків;

– випадків завищення вартості робіт і устаткування, собівартості видобутих вуглеводнів; дотримання екологічного законодавства України.

2. Кабінету міністрів України внести до переліку ділянок надр понад 40 родовищ, які можуть розроблятися на умовах угод про поділ продукції (список цих родовищ підготувала робоча група експертів Консультативної ради з питань іноземних інвестицій у нафтогазовий комплекс України і вже подала Президентові й уряду).

* * *

Полтавські родовища вуглеводнів — одні з найбільш розвіданих і перспективних, і якщо якась закордонна компанія не хоче працювати за українськими законами, знайдеться багато охочих її замінити відповідно до тих-таки законів. Є надія, що державні структури України, і передусім регулюючі, а не судові, зможуть об’єктивно оцінити діяльність ПГНК й ухвалити рішення, виходячи з національних інтересів держави. Важливо й інше: Україна повинна вчитися не тільки на діяльності не завжди сумлінних іноземних партнерів, а й на власних помилках та прорахунках. І робити все, щоб інвестиції у вітчизняну економіку йшли і, більше того, — давали істотну віддачу.