Відсутність власних енергоджерел для самозабезпечення ряду регіонів України, а також проблеми, які виникли на Сході країни, диктують необхідність по-новому розглянути можливість використання досить значних запасів бурого вугілля як енергетичного палива.
Маючи у своєму розпорядженні значні поклади бурого вугілля в районі Олександрії (Кіровоградська обл.), Коростишева (Житомирська обл.), а також у Поліссі та демонструючи державницький підхід, Україна може досить швидко відновити його видобуток.
З одного боку, навіть у відносно благополучні роки "розвиненого соціалізму" в Олександрії та Коростишеві видобували відкритим способом мільйони тонн бурого вугілля, який широко використовувався в побуті та місцевій енергетиці. Справно працювала, наприклад, компанія "Олександріяенерго", яку на сьогодні стараннями наших "господарників" розкрадено та перетворено, як і багато іншого, на брухт.
З іншого боку, є величезний зарубіжний досвід використання низькокалорійного палива, у тому числі й у досить значних промислових обсягах на великих ТЕС і ТЕЦ. От окремі приклади.
У Східній Німеччині (на території колишньої НДР) потужність тільки великих теплових електростанцій перевищувала 8 млн кВт, які виробляли близько 50 млрд кВт∙год електроенергії на рік - більш як 25% нашого сьогоднішнього споживання. Не маючи іншого палива, вони спалювали буре вугілля, забезпечуючи життєдіяльність 17-мільйонного населення та його економіку. Загалом видобуток бурого вугілля в НДР перевищував 100 млн тонн на рік. За відсутності природного газу для побутових потреб широко використовувалися буровугільні брикети, що мало місце й у нас до 90-х років минулого століття.
У Болгарії теплова енергетика працює переважно на вологому бурому вугіллі, так званих лігнітах.
Дві найбільші ТЕС Естонії працюють на сланцях, які за теплотою згоряння та зольності гірші за наше буре вугілля. При цьому зола після спалювання використовується як добриво в сільському господарстві.
Багато ТЕС і ТЕЦ Східного Сибіру (і не тільки) спалюють буре вугілля Ірша-Бородинського та інших місцевих розрізів.
Попри наявність у ФРН потужного Рурського кам'яновугільного басейну, у землі Саксонія й нині працюють екологічно чисті енергоблоки по тисячу мегаватів, спалюючи понад сто тисяч тонн бурого вугілля на добу.
Відносна дешевизна відкритого видобутку цих видів палива, а також досить низька щільність населення в регіоні, яка не потребує застосування особливих заходів екологічної безпеки, дають змогу без значних інвестицій вирішувати проблему не лише заміщення природного газу, а й дефіциту енергетичного вугілля шахтного видобутку, яке раніше одержували з Донбасу. У безпосередній близькості від місць видобутку цих палив пропонується будувати ТЕС потужністю 100–200 МВт (технічно цілком можливо й більшої потужності) з блоковими агрегатами одиничною потужністю 50, 100, а то й 200 МВт, які добре освоєні та безвідмовно працюють. Застосування бурого вугілля для різного типу й призначення котелень можна пропонувати регіонам, про які йшлося вище.
Виходячи з цього, понад 15 років тому на замовлення тоді ще Мінвуглепрому України було підготовлено проект реструктуризації холдингу "Укрспецвуглесервіс", який включав у себе підприємства з видобутку бурого вугілля, зокрема Коростишівське. Разом із представниками ділових кіл Саксонії (ФРН), що виступали як потенційні інвестори, працюючи представником корпорації "Сименс" з енергетики в Україні, автор цієї статті доповідав про пропозиції з ефективного використання бурого вугілля на нарадах за участі керівництва Мінвуглепрому та Житомирської ОДА. З'явилася надія на відродження коростишівських розрізів відкритого видобутку бурого вугілля, які на той час практично не діяли.
Технічно суть пропозицій зводилася до того, що якнайближче до розрізів буде споруджено дві невеликі ТЕС по 50 МВт та одну ТЕЦ із двома теплофікаційними турбінами 25 МВт. ТЕЦ мала забезпечувати реконструйовану брикетну фабрику парою для технологічних потреб, а також забезпечувати опалення та гаряче водопостачання. Проект видавався цілком реальним і був позитивно сприйнятий.
Невідомо, чим керувалися, але замість реструктуризації холдингу на ринковій основі через кілька місяців було прийнято рішення про ліквідацію "Укрспецівуглесервісу" та його підрозділів як незабезпечених фінансуванням. Таке швидке та непродумане рішення було потрібно, мабуть, для того, щоб позбутися зайвого головного болю, і зовсім не враховувало розвитку буровугільного видобутку та на його основі - малої теплоенергетики.
Ця пропозиція може бути реалізована й нині у разі поновлення видобутку бурого вугілля, природно, за наявності фінансування та інвесторів. Треба реанімувати буровугільний енергетичний напрям і популяризувати його серед ділових кіл. Дефіцит і дорожнеча якісного вугілля та нарощування його видобутку, не кажучи вже про фантастично зрослі ціни на природний газ, підтверджують цю думку. Вона може бути перспективною не тільки по Коростишеву та Олександрії, а й, якщо мати підтримку, за рахунок використання бурого вугілля можна розв'язати низку проблем енергетичної безпеки країни та одержати значну вигоду.
Про це свідчить хоча б той факт, що через дефіцит енергетичних марок кам'яного вугілля буре вугілля ще недавно намагалися спалювати в зовсім не пристосованих для цього енергоблоках Ладижинської та Бурштинської ТЕС. І, мабуть, у суворих нинішніх умовах, коли запаси вугілля для роботи теплових електростанцій практично дорівнюють нулю та немає реальних перспектив для їхнього стабільного паливозабезпечення, треба якомога швидше не лише відновити роботу буровугільних розрізів, а й прискореними темпами нарощувати вуглевидобуток. Благо, це не так дорого, і не все ще встигли розтягнути. Та й ентузіасти цієї справи ще є. На думку багатьох енергетиків, використання бурого вугілля - це один із найбільш ефективних і швидких шляхів виходу з паливного тупика, в якому опинилася країна.