Путін поспішає - поява азербайджанського газу в Європі може стати сигналом для потенційних споживачів, що є й така альтернатива "3". Тому поставлено завдання не тільки прокласти трубу в Туреччину та Європу, а й зробити це раніше за консорціум "ТАНАП".
Спекотливий серпень, коли енергетикам, здавалося б, саме час перепочити, приніс одразу кілька тривожних новин із полів енергетичної геополітики. Насамперед президент європейського Загального суду відхилив позов польської газової компанії PGNiG щодо рішення ЄС дозволити "Газпрому" брати участь в аукціонах на використання решти 50% газопроводу OPAL, що фактично відкривало б російському монополістові можливість майже стовідсотково завантажити потужності "Північного потоку" і поставляти 55 млрд кубометрів газу безпосередньо в Німеччину, оминаючи не те що Україну, а й країни ЄС, включаючи Польщу.
Основою позову польської компанії був той факт, що використання OPAL навіть на 50% уже призвело до значного скорочення поставок газу через газопроводи Ямал-Західна Європа і "Дружба", що почало загрожувати енергетичній безпеці Польщі та вплинуло на конкурентне середовище на центральноєвропейському ринку газу. Можливість завантажити цей газопровід повністю погіршила б ситуацію кардинально.
Проте суд відхилив аргументи поляків, заявивши, що "позивачі не змогли довести, що заподіяна їм внаслідок прийнятого (ЄС) рішення шкода суттєва, тому це рішення залишається в силі до остаточного вердикту суду".
Це не означає, що суд прийняв рішення на користь "Газпрому", його просто відклали до 2019 р. Проте "Газпром" зможе збільшити поставки газу через OPAL, хоча перший аукціон із цього приводу відбудеться не раніше серпня 2018-го.
Як і в багатьох інших випадках розгляду таких справ, рішення суду компромісне. З одного боку, позивач одержав час для додаткового обґрунтування своєї позиції, і, крім того, нехай і тимчасово, але усунуто небезпеку негайної монополізації газопроводу OPAL "Газпромом" на найближчі 15 років. З іншого боку, "Газпром" зможе, якщо не буде вжито адекватних заходів, уже наступного року продовжити політику експансії на європейський ринок, а також активізувати зусилля з блокування будь-яких конкурентів, чи то Азербайджану, чи то США.
Про те, що "Газпром" не зменшує темпів робіт на європейському напрямку, свідчить суха статистика. З початку року експорт російського газу в Німеччину збільшився на 14,5%, Австрію - на 66,7, Словаччину - на 28, Чехію - на 27,9, Туреччину - на 22,4, Сербію - на 40,8, Болгарію - на 11,1, Угорщину - на 24,4%, Грецію - на 13,2%. Зріс і видобуток газу - майже на 20%.
Про що статистика говорить менш охоче, так це про те, що середня ціна на російський газ упала до 185 дол. за тисячу кубометрів, і це порівняно з 400 і 500 дол. ще вісім років тому.
На тлі фактичної стагнації широко розрекламованих газових проектів із Китаєм (а 2016-го Китай увійшов разом із США й Канадою до трійки світових лідерів з видобутку сланцевого газу) активність "Газпрому" в Європі цілком зрозуміла - втрата ринків ЄС означатиме фактичний колапс не лише фінансових показників "Газпрому", а й усього бюджету РФ. Щоб завадити такому розвитку подій, Москва використовує всі можливі неординарні прийоми, включаючи традиційне "непряме хабарництво". На додаток до того, що колишній федеральний канцлер Німеччини Герхард Шредер очолює комітет акціонерів компанії Nordstream A.G., йому запропонували ввійти в раду директорів святої святих російської економіки - компанії "Роснефть". У Москві упевнені, що зв'язки Шредера в Європі, які він з особливою запопадливістю використовуватиме в цілях РФ, допоможуть і обійти американські санкції, і суттєво зміцнити позиції Росії в Німеччині, яка перебуває на порозі виборів і в стані гострих дискусій із США. Крім того, колегою Шредера по раді директорів може стати Дональд Хамфріз, колишній скарбничий Exxonmobil, на якого покладають особливі надії щодо налагодження зв'язків з його колишньою компанією.
Зрозуміло, що кодифікація Конгресом США санкцій проти Росії й особливо пряме згадування у відповідному законі енергетичних проектів із РФ загалом, і "Північного потоку-2", зокрема, не могло не викликати вкрай негативної реакції в Москві, яка, за рідкісним збігом обставин, співпала з різкою критикою європейців і передусім німців на адресу США. Очевидно, що не без участі Москви високопосадовці Німеччини і ЄС поспішили припустити, що за інтересами США стоять не політичні міркування - не допустити посилення впливу Росії в Європі, заблокувати обхід газотранспортної системи України, через санкційний режим примусити агресора піти з Донбасу й повернути Крим, а чистий розрахунок - розчистити ринок для американського скрапленого газу.
При цьому з боку Росії надійшли, як це звичайно буває, вкрай суперечливі сигнали. Представник РФ при ЄС Володимир Чижов заявив, що в США не вистачить експортних потужностей замістити російський газ у Європі, оскільки "на сьогодні у них діє лише один експортний термінал у Луїзіані; вони планують побудувати ще півдюжини в різних місцях країни, але для цього потрібен час, та й самого газу може не вистачити".
Заклопотаності Чижова кількістю американських терміналів і обсягами газу, очевидно, не поділяє "Газпром", який за 35 млн руб. замовив всеосяжне дослідження ринку газу США. До середини 2019-го газовий монополіст хоче знати, що відбуватиметься на ринку американського газу в середньо- і довгостроковій перспективі з урахуванням будівництва нових експортних потужностей.
А все тому, що, всупереч словам Чижова, США нарощують свою присутність у Європі. Частка газу зі США зросла на ринку ЄС у першому кварталі 2017 р. до 6%, що означає десятикратне збільшення порівняно з 2016-м. США вийшли на шосте місце серед постачальників скрапленого газу в ЄС. При цьому, крім Польщі, перший танкер з американським LNG прийняла Литва, а ще раніше це зробила Туреччина.
Російські "експерти" негайно охрестили ці поставки "політичними" і "економічно невигідними", оскільки, за їхніми даними, ціна тисячі кубометрів газу з США на 100 дол. вища за ціну російського трубопровідного газу. Закон про санкції, який забороняє інвестиції в російські енергетичні проекти, створює непевність на європейському ринку вуглеводнів, що робить складною реалізацію проектів "обхідних" газопроводів, підвищує шанси України зберегти транзитний бізнес і збільшити зацікавленість європейців в американському газі - приблизно така логіка їхніх міркувань. Той же Чижов ніби з кепкуванням заявив, що будівництво "Північного потоку-2" і "Турецького потоку" не позбавить Україну транзитних платежів, бо, приміром, немає іншого шляху поставок газу в Молдову (але споживання газу в цій країні порівнянне зі споживанням в одній області України, причому значно меншій, ніж Київська). За його словами, ЄС удалося вплинути на США й трохи скорегувати остаточний текст закону, в якому "певні кути вдалося згладити, деякі цифри підправити" і тим самим вивести з-під удару частину енергопроектів за участі Росії. Приміром, підвищилася допустима планка участі РФ у міжнародних енергетичних проектах - з 10% у початковому варіанті законопроекту до 33% у підсумковому тексті закону.
У Москві очікують, що Євросоюз і далі тиснутиме на США в цьому питанні, оскільки є величезна зацікавленість Німеччини стати фактично газовим центром Європи й саме за рахунок російського газу. Міжнародні рейтингові агентства негативно оцінили вплив загрози санкцій на ділову активність, пов'язану з російськими компаніями в Європі, що, знаючи методи й тактику "Газпрому", цілком може призвести й до зростання цін і певних складнощів із поставками.
Міністр енергетики РФ Новак в інтерв'ю одному з російських каналів заявив, що "Газпром" продовжує роботи над "Північним потоком-2", попри загрозу санкцій, однак для того, щоб трубопровід було побудовано до кінця 2019-го, всі дозволи на будівництво слід отримати до кінця першого кварталу 2018 р. Інакше "Газпрому" доведеться починати переговори з Україною про нову газотранзитну угоду. Зрозуміло, такий розвиток подій означатиме крах "обхідної" політики Кремля, яку Путін реалізовує вже друге десятиліття.
Водночас разом із залякуванням ЄС потенційними проблемами, породженими самою ж Росією, увагу єврочиновників відвертають убік від комплексу заходів, реалізованих "Газпромом", щоб не допустити навіть найменшої конкуренції зі своїми "трубами". Так, Азербайджан і Туреччина активно просуваються в реалізації проекту "ТАНАП-ТАП", яким азербайджанський газ із родовища Шах-Деніз має прийти в Туреччину (6 млрд кубометрів щороку на першому етапі) та Італію (до 10 млрд).
17 серпня британська компанія ВР оголосила, що виконала роботи з другої фази розробки родовища Шах-Деніз, яке стане джерелом газу для "ТАНАП-ТАП". Цей проект, який у Європі називають "Південним транспортним коридором", підтримують ЄС і група міжнародних банків, які надали Азербайджану й Туреччині потрібні кредити на суму 3,7 млрд дол. Саме з метою зупинити цей проект (і, в другу чергу, вивести з ринку України нові 16 млрд кубометрів транзиту газу) Росія прискореними темпами взялася будувати "Турецький потік" і вже встигла прокласти 170 км із 900 км глибоководної частини.
Глава "Газпрому" Міллер вважає, що першу нитку введуть в експлуатацію вже в березні 2018-го, а невдовзі після цього з'явиться й друга, експортна, нитка, націлена на Європу. Про що Міллер умовчує, так про те, що й для цього проекту все ще не отримано остаточних погоджень і дозволів, і вже тим більше немає потрібних ресурсів.
Однак Путін поспішає - поява азербайджанського газу в Європі може стати сигналом для потенційних споживачів, що існує й така альтернатива "Газпрому". Тому поставлено завдання не тільки прокласти трубу в Туреччину і Європу, а й зробити це раніше за консорціум "ТАНАП".
Дивним чином рядові, загалом-то, газотранспортні проекти висвітлили серйозну проблему в політичній площині - про європейську солідарність, баланс політичних і економічних інтересів, ступінь готовності з боку ЄС дотримуватися власних принципів диверсифікації, прозорості й мінімізації ризиків в енергетичній політиці. Послідовність у реалізації політики санкцій і підтримка України з боку Німеччини, з одного боку, поєднуються зі стійким прагматизмом, який стосується ділових відносин з агресором і фактичного економічного удушення України, - з іншого.
У Польщі вже прямо говорять, що реалізація "Північного потоку-2" дасть серйозні козирі в руки тих популістів у Центральній Європі, які ставлять під сумнів саму суть Європейського проекту та здатність Брюсселя не йти на повідку в окремих країн, а відстоювати солідарні інтереси співтовариства.
Цілком очевидно, що трансформація Німеччини в газовий центр Європи відбудеться за рахунок України передусім, а також і Словаччини з Польщею. Невблаганні цифри свідчать про те, що свого часу введення в експлуатацію кожної з гілок "Північного потоку", а потім і внутрішньоєвропейських газопроводів OPAL і NEL послідовно приводило до зниження транзиту через українську газотранспортну систему, трубопроводи Ямал-Західна Європа й "Дружба". Кількість тих, хто виграв від цих змін, виявилася значно меншою за кількість тих, хто програв. Чітка позиція Брюсселя є не менш важливим фактором, ніж американський закон про санкції. Завдання полягає в тому, щоб у обставинах, що склалися, імперія просто не змогла завдати удару у відповідь.