Український енергоринок і борги — це майже синоніми. Лише торік на ньому вперше стали з’являтися компанії, що цілком розраховуються за отриману електроенергію. А загалом, якщо називати речі своїми іменами, практично всі українські енергокомпанії — цілковиті і безнадійні банкрути. Тобто вони не можуть своєчасно сплачувати за своїми обов’язками перед кредиторами. Винятком є хіба що приватизовані торік шість обленерго — їм реструктуризували борги на п’ять років. Втім, до 2000 року ця проблема не дуже вже й хвилювала енергетиків. Грошей, що надходили, бракувало навіть на поточну оплату палива, і проблема боргів мимоволі опинялася далеко на задньому плані. Ну і, звісно, існувало стійке переконання, що рано чи пізно борги спишуть.
Однак поступово стало ясно, що сама собою проблема не розсмокчеться. 2000 року за невеличкий загалом борг зі складу «Донецькобленерго» пішли електромережі, котрі давали третину прибутку, 2001 року від «Донбасенерго» залишилися лише ріжки та ніжки. Потім було «роздягання» «Луганськобленерго», а цього року активно банкротять «Дніпренерго».
Крім того, поточні півтора десятка мільярдів боргу генерації вже відповідають їхній балансовій вартості. Говорити на цьому тлі про їхню можливу приватизацію узагалі ніяково.
Цього року проблему вперше спробували витягнути на законодавчий рівень. У вересні Мінпаливенерго надало у Верховну Раду проект закону України «Про реструктуризацію заборгованості суб’єктів підприємницької діяльності України, що виникла внаслідок неповних розрахунків за енергоносії».
Метою закону ставилася нормалізація фінансового становища підприємств ПЕКу, усунення можливості банкрутства і ненормативних схем приватизації. Ну і, природно, підвищення інвестиційної привабливості.
Основна ідея законопроекту полягала у виведенні старих боргів на окремі відособлені підрозділи з подальшим їхнім приєднанням до ДП «Енергоринок». Для цього відбувається інвентаризація заборгованості та списання її безнадійної частини. Для погашення кредиторської заборгованості намічався широкомасштабний взаємозалік. Технологічно його планували провести за вже «обкатаною» схемою використання одноденних банківських кредитів.
Були й інші ідеї, проте із самого початку закон був абсолютно непрохідний. Зрозуміло, що енергетики хочуть швидше позбутися боргів. Однак виникає запитання: із якої це радості кредитори компаній мають погодитися на переведення боргу з компанії з реальними активами, на відособлений підрозділ «Енергоринку», у якого, окрім комп’ютера і пари стільців, фактично нічого немає? Тим часом до початку травня цього року генеруючі компанії лише за паливо були винні їм 2,1 млрд. грн. А борг енергопідприємств за комплектуючі ще вищий. Саме він складає основну частину т.зв. іншої заборгованості енергокомпаній у 3,7 млрд. грн.
Взагалі основною трагедією українського енергоринку стало те, що так і не було досягнуто головного завдання — повної оплати поставленої електроенергії. Середній рівень оплати в ОРЕ за період 1997—2002 років склав 83%. У результаті за п’ять років накопичився борг приблизно рівний року роботи. При цьому оплата грішми виробленої електроенергії в період 1997—1999 років була менше 9% вартості відпущеної електроенергії. Завищення цін на поставлене паливо і матеріали було буденним явищем.
Ситуацію поліпшило прийняття в червні 2000 року Верховною Радою змін і доповнень у Закон України «Про електроенергетику». Тоді заборонили усі форми розрахунків за поточне споживання окрім банківських. Це дозволило різко збільшити поточне збирання грошових платежів.
Однак питання, що робити зі старими боргами, фактично зам’яли. Пожежу так-сяк загасили, збір коштів збільшився в 10 разів. У вересні цього року він сягнув уже 94%.
А борги нікуди не ділися, вони лише зростали. Незначно заборгованість «Енергоринку» скоротилася лише перед ТЕС. Зате по тому ж «Енергоатому» її з липня 2000 року розігнали в 2,7 разу — до 7,3 млрд. грн.
У ще складніше становище потрапили енергопостачаючі компанії. Діючі тарифи не покривають витрат енергопостачальників: за підсумками 2001 року рентабельність більшості обленерго є від’ємною. При цьому вимога 100% оплати грошима, при одночасній забороні, у т.ч. законодавчій, відключення цілих категорій споживачів фактично виключила можливість погашення своїх боргів.
Крім того, частина боржників обленерго практично припинила своє існування. Так у сільському господарстві після проведення аграрної реформи фактично стали безнадійними до 1 млрд. заборгованості за поставлену електроенергію. На додаток діючі тарифи не покривають витрат енергопостачальників: за підсумками 2001 року рентабельність більшості з них була від’ємною.
Для повноти картини слід додати величезний розмір втрат електроенергії в мережах (21% 2001 року), що викликає велику різницю в сумах між отриманою з ОРЕ і поставленою споживачам товарною продукцією. У результаті у енергопостачаючих компаній колосальний розрив між боргами споживачів за відпущену їм електроенергію (близько 9 млрд. грн.) і боргами самих обленерго перед ОРЕ — 14,1 млрд. грн. Виходить близько 5 мільярдів гривень, що висять у повітрі.
Зараз лавиноподібно наростають позовні претензії до енергокомпаній. Сформоване становище створює реальну небезпеку техногенних катастроф. Вже проводився арешт енергообладнання АЕС, необхідного для забезпечення функцій безпечної експлуатації...
Загалом, куди не глянь, скрізь «весело». Вже очевидно — або енергетика розбереться з боргами, або вони з нею. Найпростіше вирішення питання — запросити чарівника, щоб він з допомогою чарівної палички за ніч розібрався.
Та оскільки знайомого старика Хоттабича немає, то борги доведеться розгрібати самим. Найпростішим методом вирішення питання здається запровадження цінової надбавки. Однак, називаючи речі своїми іменами, ця спроба змусить сумлінних споживачів двічі заплатити — спочатку за себе, потім за того хлопця. Не кажучи вже про те, що йдеться про суми мінімум у 4—5 мільярдів гривень.
До того ж в цьому разі й у самого обленерго зникають стимули до погашення боргів. Дійсно, який сенс вибивати додаткові платежі, якщо в результаті вони все одно підуть на погашення боргів, що з’явилися невідомо як? Тим більше для енергокомпаній (особливо приватизованих) не становить анінайменшого секрету, як вони реально утворювалися і скільки з них відверто «дутих». Приблизно три чверті поточної заборгованості залишилося з часів переважання бартерних розрахунків, коли завищення ціни, скажімо, на газ удвічі було радше правилом, аніж винятком. Про устаткування можна взагалі помовчати. Відомі випадки завищення цін у сотні разів... Однак визначити це можна буде лише в судовому порядку, що зажадає багато сил і часу. Та й оплачувати надприбуток дядьку людям не дуже воно й кортить.
Не кажучи про те, що в найближчі роки має відбутися підвищення тарифів на електроенергію з виведенням їх на рівень мінімальної рентабельності. Це торкнеться і таких соціально значимих споживачів, як населення і житлово-комунальне господарство. Загалом запровадження надбавок на всю суму боргу — це ліки, що гірші за хворобу. З іншого боку, гасити ж якось треба.
У пошуках виходу дедалі частіше згадують про вексельні схеми. Звісно, слово вексель на українському енергоринку це майже лайка, але при грамотному використанні воно дозволяє вирішити ряд проблем. Обленерго зможуть із дисконтом викупити у кредиторів генерації частину боргів. При цьому буде погашено значнішу суму, аніж при використанні надбавки. Крім того, застосування боргових зобов’язань може зняти найгарячішу частину кредиторської заборгованості. Саме приватні структури найактивніше подають позови. Тепер у них з’явиться альтернатива. Або довго і нудно позиватися, або відразу одержати гроші. До речі, нерідко в розмовах енергетиків прослизає мрія, що буде прийнято якийсь закон, що зобов’яже кредиторів не робити ось те і ось те. Хоч як би цього не хотілося, такого закону не може бути в принципі. Відповідно до українського законодавства, для зміни боргових зобов’язань завжди потрібна згода кредитора. Борги завжди легше нагромадити, аніж погасити. Тож домовлятися доведеться все одно.
Звісно, при цьому виникне розвесела проблема, як не допустити змішання розрахунків за старими боргами із зобов’язанням оплати поточної заборгованості винятково коштами. Те, що бажаючих запустити в платежі за свіжу електроенергію трішечки фантиків буде достатньо, це безсумнівно. Проте, здається, для цього й існує державний орган, щоб цього не допускати. Приміром, непогано, якби кінцевий дозвіл на проведення угоди давала НКРЕ. Це, до речі, дасть їй у руки непоганий пряник (і батіг теж) і стимулюватиме ті ж обленерго до повних розрахунків за поточне споживання. Погашення бюджетної заборгованості мусить йти винятково через Держказначейство. З метою забезпечення прозорості можна організувати торги й обіг на одному з організованих фондових ринків (біржі чи Першій фондовій торговій системі).
Емітентом випущених векселів може виступити як «Енергоринок», так і самі енергогенеруючі компанії. Самі папірці випускати за принципом: що далі строк погашення, то краще. Це, звісно, зажадає уміння вести переговори з кредиторами, але це вже ринок. Природно, що з будь-якого інструмента панацею робити не слід. Ідеальних схем не існує, та й під лежачий камінь вода не тече.
Боргова проблема настільки масштабна, що знадобиться сила-силенна механізмів погашення. Це можуть бути і кредити, і переведення боргу, може бути випуск акцій або облігацій. Взагалі інструменти погашення мають бути максимально гнучкими. Звісно, це набагато легше сказати, аніж зробити, але ж колись треба починати. Та й часу вже немає. Питання не те що дозріло, воно давно перезріло. Зачіпали його звісно страшнувато, але доведеться. Якщо хворобу не лікувати, вона піде всередину. А гнійник доведеться різати, і тоді буде ще болючіше. Та й небезпечніше.