У перший день липня український уряд укотре подовжив дію старих стандартів якості нафтопродуктів, надавши нам можливість дихати вихлопами, а нашим автомобілям - «насолоджуватися» паливом, забороненим у Європі близько десяти років тому. Зважаючи на все, державі набагато легше переносити терміни посилення стандартів, ніж змусити власників нафтопереробних заводів (НПЗ), людей узагалі-то небідних, розпочати нарешті витрачатися на модернізацію своїх виробництв.
Як змінити цю ситуацію, минулого тижня продемонстрував російський прем’єр Володимир Путін, який влаштував російським нафтовикам грунтовну прочуханку, давши зрозуміти, що розмова «по-хорошому» закінчилася. Стикнувшись минулої весни з нонсенсом у вигляді дефіциту бензину, влада найбільшої нафтової держави світу усвідомила, що застарілі й неефективні НПЗ - це їхня особиста проблема, а не власників підприємств, як може видатися на перший погляд. Нині економіці потрібен не мазут, а бензин, причому хороший і багато. А коли він щезає на колонках і ціна на нього зростає, це б’є по рейтингах і псує картину. Час би зрозуміти це й українським кураторам нафтопереробної галузі, які продовжують слухати оповідки про важку долю, які розповідають власники щорічних мільярдних «бензинових» прибутків.
Терпець, що увірвався
«Ми регулярно стикаємося з проблемами (з паливом. - С.К.) на внутрішньому ринку, що для країни - найбільшого виробника нафти у світі - абсурдно», - так минулого тижня розпочав нараду з керівництвом російських нафтових компаній (НК) Володимир Путін у Кірішах (Ленінградська область). «Я з жалем говорю, що більшість наших компаній не виконали своїх зобов’язань з нарощування глибокої переробки нафти, при цьому повною мірою скористалися пільгою з боку держави», - заявив В.Путін, маючи на увазі знижену ставку експортного мита на нафтопродукти, яка була покликана стимулювати модернізацію російських НПЗ. За оцінкою Ростехнагляду, якщо модернізація й відбувається, то лише поверхнева - оновлення технологій суто косметичне, фактично компанії проводять поточні ремонти, замінюючи окремі вузли й деталі.
В.Путін навів доволі показові цифри: 2010 року великі НК виплатили своїм акціонерам 8 млрд. дол. дивідендів, а недофінансування модернізації вторинної переробки за три роки становило 2 млрд. дол. У результаті за структурою продукції, що випускається, нафтопереробна галузь відкотилася на рівень середини 50-х років минулого сторіччя. 2010 року в Росії було вироблено майже 145 млн. тонн дизпалива і мазуту та лише 45,2 млн. тонн автобензину й авіагасу.
Зважаючи на все, на саморегулювання галузі російська влада вже не сподівається. Прем’єр РФ фактично дав зрозуміти, що готовий застосовувати жорсткі методи та взяти галузь на ручне управління. Він, зокрема, запропонував закріпити зобов’язання компаній у спеціальних угодах із Федеральною антимонопольною службою, Ростехнаглядом і Росстандартом, тобто юридично. «У разі зриву зобов’язань з технічного переозброєння ми залишаємо за собою право застосувати санкції, включаючи вилучення необгрунтовано отриманого прибутку», - цитує російська преса слова Путіна.
Зазначимо, що напередодні галузевої наради Міненерго Росії оприлюднило результати розслідування причин бензинової кризи, яка вибухнула навесні. Газета «Известия» пише, що передусім відомство звинувачує у тому, що сталося, нещасливий збіг різнорідних чинників: високих цін на нафту, які зробили експорт нафтопродуктів вигіднішим за продаж усередині країни, зриву планів з модернізації НПЗ та їхніх незапланованих зупинок. За даними видання, конкретними винуватцями Міненерго вважає компанію ТНК-ВР (через позаплановий ремонт установки каталітичного крекінгу на її Рязанському НПЗ ринок недоодержав 43 тис. тонн високооктанового бензину), «Роснефть», «Сургутнефтегаз» і «Газпром». «Усі планові ремонтні роботи на НПЗ мають бути синхронізовані, щоб одночасна зупинка НПЗ не дестабілізувала ринок, не породжувала штучного дефіциту та, не дай Боже, не викликала труднощів у проходженні осінньо-зимового сезону», - зробив ще одну заяву В.Путін, яку ми ще згадаємо нижче.
Україна: пряники закінчуються
В українській нафтопереробці ситуація виглядає краще за російську, але не набагато. Відмінність у тім, що певний натиск влади і гостра конкуренція з більш якісним імпортом змусили провідні НПЗ підтягтися. До початку 2011 року кременчуцька «Укртатнафта» заявила про перехід на випуск бензину і дизпалива за стандартами Євро-4, наприкінці червня про аналогічну готовність заявив Лисичанський НПЗ, що належить ТНК-ВР.
Проблема в тому, що якість є необхідною, але недостатньою умовою для успішної роботи, для цього потрібні інвестиції в збільшення глибини переробки. Програми з підвищення якості на тлі вартості заходів щодо нарощування глибини переробки - просто дитячий белькіт. Тут показовим є приклад Одеського НПЗ російського «Лукойла». У результаті проведення першого етапу модернізації в 2005-2008 роках завод вийшов на виробництво євробензину і ДП, обіцяючи вкластися в строк для переходу на Євро-4 з 2011 року. Однак через «обрізання» трубопровідних маршрутів поставок нафти та безподатковий імпорт через фірму «Лівела» восени 2010 року завод зупинився й у цьому стані перебуває досі. Причини - відсутність економічної доцільності запуску за існуючої логістики сировини та низька глибина нафтопереробки. Хоча підприємство виробляє непогані за якістю продукти, його ефективність залишається нульовою: відбір світлих нафтопродуктів становить близько 50%. Якби глибина переробки була вищою, завод міг би одержувати нафту з моря, компенсуючи підвищені транспортні витрати високою ефективністю.
До розуміння цього прийшли заводи в Литві й Білорусі після блокування трубопровідних поставок нафти з Росії. Перша почала поставки тієї ж російської нафти з моря та була змушена прискорити модернізацію НПЗ. Білоруси пішли ще далі: розпочали поставки з Венесуели та Азербайджану морем в Одесу, а звідти залізницею і по трубопроводу в Мозир. «Із глибиною переробки понад 90% ми будемо конкурентоспроможними завжди, за будь-яких умов. Модернізація Мозирського НПЗ - це питання енергетичної незалежності нашої держави», - позначив у березневому інтерв’ю DT.UA логіку мільярдних інвестицій у модернізацію керівник згаданого заводу Анатолій Купріянов. Як бачимо, країни, позбавлені нафтового достатку, більш мотивовані розвивати свої НПЗ.
України це поки що не стосується. Один раз усвідомивши, що стандарти якості переноситимуть так само нескінченно, як і підписуватимуть з урядом галузеві меморандуми, що не мають жодної юридичної сили, власники НПЗ тепер не квапляться із вкладеннями. А навіщо, хто їх закриє? За аналогією з Росією, українські НПЗ порозпихали по кишенях гроші, які їм переплачували українські споживачі понад десять років завдяки теплій державній опіці. Адже до травня 2005-го український виробник був надійно захищений митами та іншими податками на імпортні нафтопродукти.
У цілковитій аналогії з російською ситуацією відбувається і так звана модернізація. Звернемо увагу на зміст новинних повідомлень про нові досягнення в цій галузі. У них все зростає, поглиблюється й поліпшується. От тільки згадки про побудовані нові установки ви в них не знайдете. «Для переходу на Євро-4 ми модернізували установки гідроочищення дизельного палива та ізомеризації, реконструювали заводське обладнання, посилили технологічний режим роботи установок риформінгу, каталітичного крекінгу та ізомеризації», - говориться в одному з недавніх повідомлень великого НПЗ. Якщо перекласти загальнозрозумілою мовою, то йдеться про те, що власник заводу фактично дотискає потенціал, закладений ще радянськими інженерами. Цим шляхом ідуть обидва великі НПЗ - у Кременчуці й Лисичанську. Фактично йдеться про посилений режим гідроочищення на наявних установках і більш акуратне розділення потоків різних за якістю компонентів палив.
Підтверджують поверхневий характер робіт і витрачувані суми. «Епохальна» програма переходу «Укртатнафти» на випуск бензину по Євро-4 потребувала в комплексі з усіма неминучими поточними ремонтами протягом 2010 року аж 20 млн. дол. «ТНК-ВР Коммерс» повідомляє, що інвестиційний бюджет у проекти з підвищення якості продукції на «ЛІНИКу» становить близько 120 млн. дол. Однак невідомо, на який період розрахована ця програма і що в себе включає. Про нові установки знову ж ані слова.
Для довідки. Мозирський НПЗ тільки на поточні або планові ремонти спрямовує на рік не менш як 45 млн. дол., а проектована нині білорусами установка гідрокрекінгу тягне на 950 млн. дол. Торік у Мозирі запустили установку гідроочищення бензинів, після чого почали виробляти А-95 за стандартом Євро-5, левова частка якого пішла в Україну.
Хоче побудувати точно таку ж установку і ТНК-ВР, але «терміни реалізації цих проектів залежатимуть від ситуації на українському ринку й можливості одержувати повернення на вкладений капітал». Чому в Литві, Польщі, Румунії та Білорусі спочатку виробляють хороший бензин, а потім шукають і знаходять його збут в Україні, а нашим заводам, які належать потужним фінансово-промисловим групам і нафтовим компаніям світового масштабу, треба створювати якісь умови? Відповідь проста: якщо в Європі твоя продукція не відповідає встановленим стандартам, ти автоматично залишаєш ринок. Варіантів подовжити стандарти або підписати якийсь меморандум із владою, обзавестися «особливими стосунками» з потрібними чиновниками, як у нас, немає.
Хороший приклад подає й держава. Є всі підстави стверджувати, що постійне подовження старих стандартів якості палива пов’язане не з чим іншим, як із бажанням забезпечити роботу Шебелинського ГПЗ, що належить «Укргазвидобування», «дочці» «Нафтогазу України». Завод, який переробники позаочі називають миловарнею, з трудом укладається в старі стандарти якості, а обсяги виробництва дозволяють йому займати до 5% національного ринку. Проте держава пропонує решті 95% почекати, а ста відсоткам жителів країни подихати вихлопами цих чудових нафтопродуктів. Можна було б поставитися з розумінням, якби... там хоча б щось робилося в цьому напрямку. Про модернізацію «Шебелинки» не чутно вже давно, раніше хоча б про людське око згадували про проекти чотири-п’ятирічної давності, а сьогодні не роблять і цього. Зате нещодавно голосно пролунало, що суму в 1,3 млрд. грн., порівнянну з потребами в основних проектах з гідроочищення ДП та ізомеризації, «Укргазвидобування» хоче витратити... на купівлю АЗС. Схоже, Юрію Бойку настав час нагадати молодій команді керівників «дочки» НАКу, що є й державні інтереси. Якщо це, звичайно, коректно в нинішньому розкладі сил в управлінні нафтогазовими держкомпаніями.
Тепер настав час згадати про висловлювання В.Путіна щодо синхронізації зупинок НПЗ із метою передбачуваності ресурсного забезпечення ринку. Ця паралель недавно оголилася і в Україні. DT.UA вже писало про те, що недавно всі несподівано довідалися, що найбільший виробник палив Лисичанський НПЗ вивіз до Росії близько 80% усіх вироблених у травні-червні палив. І це в розпал сезону споживання! Завдяки імпорту з Європи дірку в балансі закрили, але, здається, таких сюрпризів щодо внутрішнього ринку бути не повинно. Тут питання виключно комунікацій між учасниками ринку і галузевими держвідомствами, не більше. Як свідчить досвід лобіювання проекту мита на імпорт палива, коли переробники щось хочуть донести, у них це виходить.
Як бачимо, нині й у могутнішій Росії, і в Україні настає час змінювати тон діалогу і принципи взаємодії з власниками НПЗ. Практика показує, що держдопомога у вигляді прямих фінансових дотацій і захисту від конкуренції не дає результату, отримані гроші розтікаються по кишенях акціонерів. На зміну щорічним меморандумам, які укладають перед телекамерами та фотооб’єктивами, мають прийти кабінетні угоди з конкретними проектами модернізації й не менш конкретними термінами їх реалізації. «Пряник» має бути лише у вигляді премії по податках на якісні палива та законодавчого сприяння в поставках технологій і устаткування.
Як для Білорусі й Литви, для України збільшення глибини нафтопереробки є питанням енергобезпеки. У разі «ненавмисної» поломки російського нафтопроводу, саботажу російських компаній, рецидиву несподіваного експорту або відвертого протистояння з північним сусідом Україна повинна мати можливість оперативно переключитися на поставки нафти з півдня. Ставлячи в пріоритет розвиток вітчизняної нафтопереробки, слід зберігати диверсифіковану систему поставок нафтопродуктів за імпортом, яка вже врятувала цього літа країну від російського сценарію із зупинкою АЗС. А гроші на модернізацію є, погортайте останній «Форбс».