Створення великомасштабних інфраструктурних проектів, які орієнтовані на експорт енергоносіїв із пострадянської Азії до Китаю, але не спираються на гарантовану сировинну базу такого експорту, стає традицією. Спочатку був (вірніше, вже є) нафтопровід Західний Казахстан — Китай, котрий із часу введення в експлуатацію так і не вийшов навіть на половинні обсяги потужності своєї першої черги. Навіть із урахуванням прокачування ним обсягів російської нафти, які сьогодні є, а завтра можуть «піти» на сибірські нафтопереробні заводи. А тепер почалося будівництво нового транснаціонального трубопроводу Туркменистан—Узбекистан—Казахстан—Китай.
Проект масштабний, як усе китайське
Здається, такі протяжні трубопроводи будував лише спочилий у бозі Радянський Союз, із його споконвічною орієнтацією на інфраструктурний гігантизм. Більш як 7 тис. кілометрів газової труби діаметром 42 дюйми зв’яже Туркменистан через Узбекистан і Казахстан із центральними та південними районами Китаю. У Центральній Азії найбільш протяжна ділянка газопроводу в 1300 км із п’ятьма компресорними станціями буде прокладена від узбецько-казахстанського до казахстансько-китайського кордону. Він матиме дві «нитки» і пропускну здатність 40 млрд. кубометрів газу на рік. У середині липня будівництво казахстанської ділянки почалося, дещо раніше те ж зробив на своїй території Узбекистан. У Казахстані його здійснює ТОВ «Азіатський газопровід», яке в рівних частках належить держкомпанії з транспортування газу «КазТрансГаз» (КТГ) і Trans-Asia Gas Pipeline Limited, афілійованому підприємству Китайської національної нафтової корпорації CNPC. Таким чином, на «інфраструктурний довгобуд», як було з нафтопроводом Західний Казахстан — Китай, цей проект, певне, перетворитися не повинен.
Уже після початку будівництва, 1 серпня, було підписано угоду про основні принципи будівництва та експлуатації газопроводу Казахстан—Китай. «КазТрансГаз» заявляє, що визначено схему фінансування проекту і джерело необхідних коштів для його реалізації. «Сума фінансування проекту становить 6 млрд. дол. При цьому основною умовою фінансування стала повна корпоративна гарантія CNPC на строк до п’яти років із наступною заміною договорами про транспортування. Відповідно до досягнутих домовленостей, ставка фінансування становитиме LIBOR+2,25% на першому етапі з подальшим збільшенням до LIBOR+3% на другому етапі реалізації проекту. Ми вважаємо, що досягнута ставка кредитування досить приваблива, враховуючи поточні кризові явища на міжнародному ринку капіталу», — зазначили в КТГ в інтерв’ю казахстанській газеті «Панорама».
Серед імовірних кредиторів раніше називали чимало найбільших банків, зокрема Goldman Sachs, Morgen Stanley, Банк розвитку Китаю. На будівництво першої черги газопроводу відводиться до чотирьох років. Потім, можливо, почнеться спорудження другої. Все гранично ясно і чітко. Окрім одного.
Проектна пропускна здатність газопроводу — 40 млрд. кубометрів газу на рік, із яких
30 млрд. мала видобути в Туркменистані китайська CNPC, а решта — казахстанський газ. Однак нині немає ясності ні з першим, ні з другим джерелом поставок.
Генеральний директор ТОВ «Азіатський газопровід» Беїмбет Шаяхметов заявляв казахстанським ЗМІ перед початком будівництва казахстанської ділянки газопроводу, що сировинною базою для поставок буде туркменське родовище Самандепе, розроблюване Китайською національною нафтогазовою корпорацією на умовах УРП. Потенціал цього родовища оцінюється як дуже високий, хоча всі ці оцінки прогнозні. Проте в «Азіатському газопроводі» упевнені, що 13 млрд. кубометрів із Самандепе китайці в трубу закачають, а решту CNPC закупить на інших родовищах у Туркменистані.
Джерело казахстанського «внеску в трубу» теж на даний момент незрозуміле. Навіть у ще більшому ступені, аніж туркменського. Зараз «вільних
10 млрд. кубометрів у Казахстані нема. Є думка, що цей обсяг казахстанські компанії закуплять у Туркменистані або Узбекистані. Проте це зовсім не гарантоване джерело сировини.
Цікаво, що генеральний директор ТОВ «Азіатський газопровід» згадав про можливості використовувати в перспективі і газ із шельфового родовища Кашаган. Але цього краще було б не казати, бо таке припущення лише оголює гостроту питання про джерела поставок газу. На Кашагані, по-перше, масштабна промислова розробка почнеться в кращому разі в другій половині наступного десятиріччя, а по-друге, дотепер усі компетентні джерела заявляли, що попутний газ на Кашагані закачуватимуть назад у свердловини. Дивно, що цього не знають у керівництві «Азіатського газопроводу».
— А що ж «газова перлина» Азії? — поцікавився кореспондент у відомого експерта з цієї теми Аждара Куртова.
— З паливно-енергетичним комплексом Туркменистану досі не все ясно в сенсі достовірності статистичних даних. У стратегічному документі розвитку ПЕК країни, ухваленому два роки тому, зазначалося, що до 2010 року видобуток природного газу має зрости до 140—150 млрд. кубометрів на рік, до 2020-го — до 160—170 млрд. кубометрів, до 2030 року — до 250 млрд. кубометрів на рік, — наголосив він.
— Наскільки здійсненні ці плани?
— Зараз казати про це, звісно ж, складно, але от цікавий факт: 2007 року в Туркменистані було видобуто 72 млрд. кубометрів за плану в 80 млрд. Експорт становив 51 млрд., а планувався — 58 млрд.
Як видно з наведених паном Куртовим цифр, щоб із нинішнього реального рівня видобутку вийти на заявлений до
2010-го, потрібно за два роки наростити видобуток приблизно удвічі. Дотепер такої динаміки ніхто з нафтовидобувних країн СНД ніколи не демонстрував.
Коли врахувати це, а також зобов’язання Туркменистану щодо поставок газу в Росію плюс внутрішнє споживання близько 18 млрд. кубометрів, то щоб на момент закінчення будівництва газопроводу на Китай його можна було гарантовано запустити в заявленій потужності, у країні через чотири роки має видобуватися понад 150 млрд. кубометрів газу. Може, вийде...
Пан Куртов на запитання «А якщо не вийде?» відповів із гумором:
— Чи не вам у Казахстані знати, що грандіозні плани зі збільшення видобутку можуть «раптом» бути відсунуті на неясну перспективу, що введений в експлуатацію експортний трубопровід може з такими ж перспективами працювати наполовину «вхолосту»? При цьому ніяких драматичних подій на енергетичному ринку не відбувається.
А таки правда...