UA / RU
Підтримати ZN.ua

Атом у законі

Низьковуглецеві підходи при плануванні розвитку енергосистеми нам доведеться поєднувати з вимогами до рівня цін і надійності поставок електроенергії. А досягти цього можливо лише на основі розвитку атомної енергетики як основного джерела базової електроенергії.

Автор: Сергій Дяченко

Підписання Угоди про асоціацію з ЄС ставить економіку України перед необхідністю провести дуже складні й амбіційні реформи. При цьому перетворення в країні доведеться здійснювати, очевидно, на тлі економічного, політичного, ідеологічного та воєнного протистояння з РФ. У такій ситуації нашій країні потрібно ретельно вивіряти кожен крок у пошуку балансу між економічною ефективністю і безпекою.

Енергетика при цьому вже стала найважливішою сферою евроінтеграційних реформ і пошуку такого балансу. Низьковуглецеві підходи при плануванні розвитку енергосистеми нам доведеться поєднувати з вимогами до рівня цін і надійності поставок електроенергії. А досягти цього можливо лише на основі розвитку атомної енергетики як основного джерела базової електроенергії.

На жаль, останні роки атомна генерація України перебуває в кризі - керуюча компанія НАЕК "Енегоатом" демонструє величезні збитки, нарощуючи борги. Наприклад, за підсумками 2013 р. чисті збитки компанії зросли на 31% і становили 4,8 млрд грн. Це відбувається тому, що цінова політика в рамках діючої моделі енергоринку становить собою здебільшого ціновий популізм, розрахований на населення, і розв'язання галузевих проблем значною мірою за рахунок атомників. Як результат, занижений тариф для "Енергоатома" і чимало проблем у компанії з фінансуванням витрат, насамперед, пов'язаних із перспективними проектами розвитку.

Надії на економічно збалансоване ціноутворення на електроенергію різних видів генерації після переходу на нову модель енергоринку, швидше за все, такими й залишаться. Закон "Про основи функціонування ринку електричної енергії України" передбачає, що ціни на електроенергію АЕС і надалі жорстко регулюватимуться. При цьому атомники залишаться донорами для інших видів генерації та населення.

Однак така ситуація, м'яко кажучи, не цілком відповідає евроінтеграційним завданням України у сфері енергетики. Перехід на паралельну роботу з об'єднанням європейських операторів ENTSO-E потребує, зокрема, використання однакових методів тарифоутворення. Тобто для атомників тариф має формуватися відповідно до практики країн - членів ЄС і рекомендацій МАГАТЕ, а це передбачає, що рівень тарифу повинен забезпечувати фінансування всіх витрат протягом життєвого циклу АЕС.

Однією з таких недостатньо врахованих витрат є фінансування робіт з виведення з експлуатації існуючих АЕС та її важлива складова - роботи з радіоактивними відходами.

На сьогодні статтею 91 розділу VI Бюджетного кодексу України визначено, що кошти фінансового резерву для виведення з експлуатації атомних блоків, який формується відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов'язаних із забезпеченням ядерної безпеки", НАЕК "Енергоатом" перераховує до спеціального фонду Держбюджету України.

Також Закон "Про поводження з радіоактивними відходами" передбачає створення спеціального державного фонду поводження з такими відходами, який формується за рахунок екологічного податку, що стягується за утворення радіоактивних відходів.

Таким чином, організація, що займається експлуатацією АЕС (тобто "Енергоатом"), фактично усунута від формування рішень про виведення АЕС з експлуатації.

Очевидно, що оцінку фінансових ресурсів, необхідних для закриття АЕС, необхідно робити в контексті розвитку атомної енергетики.

При цьому необхідно враховувати такі фактори:

1. Подовження строку експлуатації існуючих в Україні блоків АЕС. Для водо-водяних енергоблоків строк подовження експлуатації понад нормативні 30 років становить 10–20 років.

2. Державна стратегія розвитку енергетики. Для України можливі два її варіанти:

- пріоритетний розвиток традиційної енергетики, що означатиме зростання обсягів встановленої потужності АЕС і коефіцієнта використання їхньої потужності;

- пріоритетний розвиток відновлюваної енергетики, що може привести до зменшення коефіцієнта використання потужності АЕС і більш ранніх термінів початку виведення їх з експлуатації.

3. Ефективність використання тандема споживачів-регуляторів.

Найімовірніше, до 2020 р. буде введено в експлуатацію два нові блоки на Хмельницькій АЕС, після чого встановлена потужність АЕС становитиме 15,8 ГВт.

При оптимістичному для атомної енергетики сценарії термін роботи для всіх енергоблоків буде подовжено на 20 років. При цьому, крім нових блоків ХАЕС, до 2030 р. будуть добудовані кілька енергоблоків на двох-трьох АЕС, і сумарна потужність атомної генерації становитиме 25,8 ГВт.

Базовий сценарій передбачає, що терміни експлуатації енергоблоків з реакторами ВВЕР-440 і першого побудованого енергоблоку з реактором ВВЕР-1000 будуть подовжені на 10 років, а для решти блоків - на 20 років. Також до 2030 р. буде добудовано нові енергоблоки сумарною потужністю 8 ГВт.

Згідно з песимістичним сценарієм, до 2030 р. загальна встановлена потужність енергоблоків АЕС із подовженим строком експлуатації становитиме 9 ГВт, при цьому нові блоки побудовані не будуть.

Передбачається, що після 2030 р. виведені з експлуатації енергоблоки АЕС компенсуватимуться новими. Їхня потужність становитиме:

- для оптимістичного сценарію - 3–4 ГВт;

- для базового - 5–6 ГВт;

- для песимістичного - 6–7 ГВт.

При добудовуванні енергоблоків потрібно враховувати необхідність диверсифікації ядерних технологій. Так, після 2030 р. на стадію комерційної реалізації можуть вийти реактори четвертого покоління, які базуватимуться на еволюційних проектах або будуть побудовані на принципово нових технологіях - швидких нейтронах, інших видах палива (U-Th, U-Pu).

У рамках усіх сценаріїв Україні необхідно реалізувати ефективні рішення для розвитку ядерно-паливного циклу та поводження з радіоактивними відходами й відпрацьованим ядерним паливом.

При цьому пріоритетними питаннями поводження з радіоактивними відходами будуть:

- модернізація існуючих і створення нових технологічних ліній попередньої та глибокої переробки твердих і рідких радіоактивних відходів на АЕС;

- діставання зі сховищ і переробка раніше накопичених радіоактивних відходів;

- удосконалення контейнерного парку для збирання, транспортування і зберігання радіоактивних відходів.

Також необхідно розробити основні технічні рішення системи поводження і тривалого зберігання високорадіоактивних відходів і реалізувати першочергові заходи, пов'язані з приймання і поводженням з радіоактивними відходами від переробки відпрацьованого ядерного палива, що повертається з РФ.

Для відпрацьованого ядерного палива нині реалізується так зване відкладене рішення - тривале (до 50 років) зберігання з наступним прийняттям рішення про його переробку або поховання.

У перспективі слід забезпечити:

- безпечну експлуатацію пристанційного сховища відпрацьованого ядерного палива сухого типу на Запорізькій АЕС;

- створення централізованого сховища сухого типу для відпрацьованого ядерного палива для діючих реакторів і перспективних енергоблоків;

- розробку стратегії та технології безпечного поводження з відпрацьованим ядерним паливом після закінчення терміну його тривалого зберігання.

Необхідно буде фінансувати роботи з підвищення ефективності і безпеки енергоблоків.

Таким чином, сумарна вартість заходів, пов'язаних з розвитком атомної енергетики до 2030 р., за оптимістичним сценарієм становитиме 255 млрд дол., базовим - 282 млрд, песимістичним - 227 млрд дол.

При цьому від нинішнього вирішення організаційних, фінансових і технологічних проблем закриття АЕС залежатиме успіх розвитку всього ядерного комплексу України. Для вирішення цих завдань доцільно створити фонд виведення з експлуатації АЕС, і для його наповнення використовувати відповідну цінову надбавку до тарифу на електроенергію атомної генерації. Її величина залежатиме переважно від сумарної вартості робіт, дати початку накопичення коштів і коефіцієнта використання потужності.

При оптимістичному сценарії необхідні для початку робіт кошти треба накопичити вже до 2030 р.

При цьому на сьогодні актуальні два технологічні рішення:

1. Безперервний демонтаж енергоблоків АЕС протягом 15 років. У цьому разі максимальна кількість блоків у процесі демонтажу буде в період 2037–2050 рр.

2. Демонтаж з витримкою, здійснюваний принаймні 30 років - частина часу витрачається на те, щоб матеріали пройшли витримку і знизили радіоактивність. У рамках цієї технології максимальну кількість блоків буде демонтовано протягом 2037–2065 рр.

Вартість робіт з виведення АЕС з експлуатації оцінюється фахівцями в 300 млн - 1 млрд дол. за 1МВт встановленої потужності. Причому на максимальному значенні наполягають і європейські експерти.

Таким чином, якщо в рамках оптимістичного сценарію розвитку ядерної енергетики розпочати в 2015 р. накопичення коштів на демонтаж АЕС, цільова надбавка не перевищить
7 коп./кВт∙год. Однак якщо кошти почати накопичувати у 2020 р., надбавка зросте на 20%, а в умовах політики пріоритетного розвитку відновлюваної енергетики (песимістичний сценарій) - на 30%.

Ще одним важливим аспектом розвитку ядерної галузі, що потребує пошуку джерел фінансування на перспективу, є будівництво нових атомних електростанцій. Розрахунки свідчать, що якщо в процесі будівництва АЕС кредити складуть 60–70% від загальних джерел фінансування, електроенергія такої станції буде на 25–40% дорожча, ніж у атомної генерації, створеної без залучення кредитування.. Водночас цінова інвестиційна надбавка, яка дасть можливість профінансувати будівництво енергоблоку питомою вартістю 3000 дол./кВт встановленої потужності, становитиме 1,2–1,4 дол./МВт∙год, що цілком прийнятно навіть у наших умовах.

Таким чином, перехід на європейські принципи ціноутворення в електроенергетиці може призвести до відчутного подорожчання електроенергії, виробленої на атомних електростанціях. Однак досвід європейських енергоринків свідчить, що атомна генерація все одно залишається конкурентоспроможною.

Очевидно, що для України на перспективу найближчих десятиліть "атомний" сценарій розвитку електроенергетики не має альтернативи.