Альтернативна енергетика в Україні стає привабливою сферою, зокрема для інвестицій. Про неї згадують дедалі частіше, жодна хоч трохи значуща програма реформ не обходиться без цього модного словосполучення. Чи означає це, що частка виробництва енергії з відновлюваних джерел незабаром перевищить незначні 1—2%? Є сумніви, але зростаючий попит європейських країн (наприклад, на паливні брикети та гранули) і збільшення собівартості житлово-комунальних послуг, цілком можливо, змусять українську владу перейти від слів до діла.
Українські реалії альтернативної енергетики
Про альтернативну енергетику на державному рівні заговорили ще в 90-х роках минулого століття. 1994 року було ухвалено Закон України «Про енергозбереження», 1995-го — створено Державний комітет із питань енергозбереження, 1997-го — затверджено Державну програму енергозбереження. Пізніше з’являлися нові структури, приймалися постанови Кабміну та інші законодавчі акти, але заявленої мети — зниження енергоспоживання і заміщення імпортних енергоресурсів власними — досягнуто не було. Більш того, на тлі зниження споживання газу українським промисловим сектором більше блакитного палива українці почали витрачати на особисті потреби: 8,2 млрд. кубометрів газу у 1990 році, 14,8 млрд. — у 2000-му і 17,5 млрд. кубометрів — у 2005-му.
Не вражали й результати запуску об’єктів альтернативної енергетики. В Україні до 2010 року загальна потужність вітряних електростанцій мала становити 2000 МВт, малих і мікро-ГЕС — 590 МВт, сонячних батарей — 96,5 МВт. Потужність невеличких ТЕЦ на біомасі планувалося довести до 410 МВт, а виробництво біогазу — до 5 млрд. кубометрів на рік.
Та ці райдужні плани так і не було втілено в життя. За даними компанії Fuel Alternative, до кінця 2009 року потужності вітроенергетики становили всього 181,5 МВт (9% плану), виробництво біогазу дорівнювало
4,8 млн. кубометрів (менше 1% від планового). Сумарно лише близько 1% всієї енергії в Україні 2009 року було вироблено з допомогою відновлюваних джерел. Про що свідчать ці цифри? Про те, що альтернативна енергетика так і не стала одним із пріоритетів державної політики. З такими показниками складно навіть виправдати витрачені бюджетні кошти на утримання апаратів відповідних державних комітетів і служб.
Європа нам допоможе
Та не все так погано, як це здається на перший погляд. Так, в Україні альтернативна енергетика не в пошані. Всі питання влада воліє вирішувати збільшенням обсягів купівлі газу у ВАТ «Газпром» і будівництвом нових енергоблоків на АЕС. Але Європейський Союз, що граничить з Україною, впевнено тримає курс на збільшення частки енергії, виробленої з допомогою відновлюваних джерел. 2005 року ЄС випустив директиву, яка зобов’язує країни, які входять до його складу, розробити національні плани із скорочення споживання енергії. З 2008-го по 2017 рік кожна країна має забезпечити зниження енергоспоживання як мінімум на 1% на рік. Загалом до 2020 року Європа поставила перед собою мету довести частку альтернативних різновидів палива в загальному енергобалансі до 20%, а до 2040-го — до 40%.
Підгрунтя цього рішення очевидне: запаси енергоносіїв виснажуються, при цьому нафта і газ перманентно дорожчають. Крім того, дедалі більше розмов точиться навколо створення газового картелю — організації, яка за аналогією з ОПЕК регулювала б ціни на газ на світовому ринку. Із 15 країн — членів Форуму країн — експортерів газу, заснованого 2001 року, Європейський Союз не представляє жодна країна. Більш того, Іран, Болівія, Венесуела, Лівія, Росія, які входять до складу цієї організації, іноді конфліктують з ЄС, із США та іншими розвиненими країнами. Очевидно, газ, як і нафта, у XXI столітті — категорія не тільки економічна, а й політична. Звідси така увага до альтернативних (відновлюваних) джерел енергії: вони здатні забезпечити енергетичну незалежність країни. І якщо українських інвесторів у сфері вітроенергетики, сонячної енергетики, виробництва біогазу це мало чим порадує, то виробників альтернативного твердого палива (паливних брикетів і гранул) це стимулює до значного розширення свого бізнесу.
Перспективи ринку альтернативного твердого палива
Таким чином, попри відсутність стимулів усередині країни, бурхливий розвиток альтернативної енергетики в ЄС створив передумови для розвитку українського ринку альтернативного твердого палива. Якщо в 2005—2006 роках про паливні брикети та гранули знали одиниці, то за підсумками 2009-го обсяг ринку вже становив 300 тис. тонн. Понад 90% своєї продукції українські виробники експортують у країни Північної й Східної Європи (Польщу, Швецію, Данію). І тенденція до зростання зберігається. За нашими прогнозами, 2010 року ринок додасть не менш як 50% і сягне 450—500 тис. тонн.
Підставою для такого прогнозу служить зростаюча кількість запитів від компаній, зацікавлених у встановленні ліній з виробництва паливних брикетів і гранул. В Українську асоціацію виробників альтернативного твердого палива щотижня надходить два-три такі запити. Більш того, нині на стадії запуску перебувають близько 50 проектів з виробництва палива з відновлюваних джерел енергії.
Причини зростання обсягів виробництва лежать на поверхні. Підприємці, які інвестують у новий для себе ринок, знають: сировини в Україні в надлишку (річний технічно досяжний ресурс альтернативного твердого палива становить 63 млн. тонн), продукція має попит у Європі. Звичайно, за тонну готової продукції трейдери сплачують не менш як 100 євро, що дає змогу працювати з рентабельністю 30—40%.
Це свідчить про те, що перспективи в українського ринку альтернативного твердого палива є. Більш того, з підвищенням цін на газ для населення, для українських виробників, можливо, відкриється і внутрішній ринок. Нагадаємо: в опалювальному сезоні 2009—2010 років обігрів приміщень з допомогою паливних брикетів і гранул коштував на 40% менше, ніж з допомогою газу. На тлі зростання кількості заяв про майбутній перегляд тарифів на житлово-комунальні послуги в бік збільшення дедалі більше власників приватних будинків, особливо габаритних, купуватимуть котли, що працюють на твердому паливі.
Є перспективи, хоча й більш примарні, і в комунальному секторі. Попри те, що, за оцінками Інституту енергетики НАН України, встановлення котлів на твердому паливі допоможе заощадити не менш як 2 млрд. кубометрів газу на рік, очікувати, що в найближчі кілька років ситуація у вітчизняному ЖКГ кардинально зміниться, не доводиться. Отже, українські виробники продовжуватимуть працювати на зміцнення енергетичної незалежності ЄС. З огляду на те, що нові виробничі лінії — це нові робочі місця, варіант теж непоганий. Хоча сподіватимемося, що й усередині країни дедалі більше людей із кожним роком усвідомлюватимуть переваги альтернативної енергетики. І нехай хоч і манівцями, через Європу, ми прийдемо і в Україну, до своїх споживачів.