Любителі комп’ютерних стратегій напевно пам’ятають іграшку «Смі Сіті», котра дозволяла відчути себе як мінімум мером міста, як максимум — керівником країни. І от що цікаво: заокеанські програмісти (нехай і дуже умовно) вирахували алгоритми впливу дій виконавчої влади на роботу підприємств і настрої простих громадян. От і вийшло: що швидше гравець намагається розрахуватися за отриманий віртуальний кредит, підвищуючи всі допустимі програмою податки, то менше грошей у нього залишається.
Україна — держава особлива, а тому на роботу підприємств у нас ніякі їхні технології та розрахунки не впливають. У нас свій, апробований протягом 15 років незалежності принцип: «що гірше, то краще». Схоже, що саме цим керувалися фінансові чиновники, визначаючи ступінь фіскального тиску на вітчизняну нафтогазову галузь. Інакше як ще можна пояснити карколомне зростання ставки рентних платежів на видобуток нафти та газового конденсату в енергозалежній країні?
Матриці капіталізму
У країнах далекого й не дуже зарубіжжя розрахунки рентної плати здійснюються з урахуванням максимальної економічної доцільності не стільки в інтересах бюджету, скільки на користь компаній, які забезпечують виплати до державної скарбниці. Аби зрозуміти цей принцип, необхідно уточнити поняття ренти: різниця між вартістю продукції та витратами на її видобуток. При цьому у витрати входять безпосередньо витрати на видобуток, витрати на геологорозвідку, буріння, а також галузева норма прибутку. Також мають бути враховані геологічні умови розробки родовищ, такі, як глибина та середньодобовий видобуток. При стягуванні ренти з урахуванням зазначених умов держава справді виконує функцію регулятора, здатного перерозподілити надприбутки нафтовиків на користь інших галузей економіки і соціальних статей витрат.
Наприклад, у Франції, котра, як і Україна, не має значних запасів нафти, при визначенні розміру рентної плати за нафту (роялті) використовують таку шкалу ставок роялті:
· 0% — при видобутку менш як 1000 барелей/доба;
· 6% — при видобутку від 1000 до 2000 барелей/доба;
· 9% — при видобутку від 2000 до 6000 барелей/доба;
· 12% — при видобутку понад 6000 барелей/доба.
Крім цього, у Франції при підрахунку роялті із загальної вартості нафти вираховують усі витрати на видобуток, транспортування та інше, також здійснюють відстрочку податків (скидки на виснаження надр), при цьому 50% надприбутку залишається у нафтовидобувних підприємств для продовження розвідувальних робіт.
При визначенні розміру рентної плати за нафту в США та Канаді також враховують такі чинники, як продуктивність родовищ, свердловин, стадія розробки родовищ і ціна на нафту. Для більшості родовищ США нормативи роялті коливаються в основному в межах 0,5—12,5%. Для малодебітних свердловин (видобуток менш як 5 бар./доба) і видобутку нафти за рахунок нових методів підвищення нафтовіддачі передбачаються значні податкові пільги аж до скасування роялті.
У Великобританії платять податок на доходи від нафти. При цьому об’єктом оподаткування є отриманий нафтовидобувними підприємствами прибуток, але надприбуток визначається залежно від прибутковості родовищ.
У настільки близькій нам в енергетичному контексті Росії, котра володіє значними запасами нафти, при визначенні податку на видобуток корисних копалин застосовують коефіцієнт, який характеризує динаміку світових цін на нафту.
Таким чином, світова практика свідчить, що платежі на видобуту нафту встановлюють у вигляді податкових ставок до вартості та кількості видобутої нафти, виходячи з нормативних (диференційованих за геологічною ознакою) ставок рентних платежів із урахуванням існуючого рівня ціни на нафту.
Крім цього, останні 5—10 років у галузі спостерігається тенденція певного зменшення нормативів платежів за видобуту нафту. Необхідно також врахувати той факт, що вищі нормативи цих платежів, як правило, застосовують у країнах-експортерах нафти. Але й там здебільшого нормативні ставки платежів не перевищують 20%. І навпаки, у більшості країн—імпортерів нафти (особливо тих, хто зацікавлений у залученні іноземних інвестицій для розвитку нафтової галузі) ці ставки коливаються в межах 12%.
Українська рахівниця
Динаміка зростання рентних платежів на нафту та газовий конденсат в Україні в принципі також не відставала від світових тенденцій. Щоправда, основне прискорення вона отримала цього року, коли уряду знадобилася мобілізація всіх джерел наповнення бюджету для виконання передвиборних обіцянок. На жаль, авральні заходи фіскального характеру, які згодяться для гасіння економічної пожежі, цілком можуть призвести до неї, якщо застосовуватимуться для подолання популістського форс-мажору політичного порядку.
Будучи країною енергозалежною, Україна навряд чи може встановлювати ставки ренти на нафтовидобуток, які перевищують прийнятий у світовій практиці рівень, особливо коли врахувати, що основний нафтовидобувач — ВАТ «Укрнафта» — наполовину державна компанія. Більше того, вона однією з перших зреагувала на проблеми уряду, переказавши державі ще влітку понад 673,5 млн. грн. прибутку як дивіденди акціонеру, котрий володіє 50% +1 акція. Втім, цього виявилося недостатньо. Протягом цього року рентну плату збільшували двічі. При цьому ніхто навіть не звертався до нафтовиків, щоб дізнатися їхню думку з цього питання. Схоже, нікого також не цікавить, який вплив на галузь справить подальше підвищення ренти 2006 року.
Нагадаємо, що 2004 року рентна плата становила: за нафту — 160 грн. за тонну; газовий конденсат — 104,04 грн. за тонну. 2005-го вона вже досягала з початку року — 300 грн. за тонну нафти та газового конденсату (незалежно від глибини залягання), а з 1 серпня — 550 грн. (більш як 5000 метрів — 250 грн. за тонну газового конденсату).
Тепер, схоже, чиновники вирішили ще раз «відплатити» за добро. І не можна назвати це чорною невдячністю. Радше, традиційним ігноруванням проблем українських нафтовиків під цілком пристойним приводом наповнення бюджету наступного року.
У результаті, статтею 3 законопроекту «Про Державний бюджет України на 2006 рік», поданого урядом 15 листопада на друге читання в парламент, у тому числі передбачається внесення нафтогазовидобувними підприємствами у Держбюджет України рентної плати в розмірі 876,17 грн. за тонну видобутої нафти (незалежно від глибини залягання) і газового конденсату, видобутого з покладів, що знаходяться на глибині до 5000 метрів включно (більш як 5000 метрів — 325 грн. за тонну газового конденсату). Зазначимо, іще в підготовленому до першого читання законопроекті від 15 вересня розмір рентної плати становив 714 грн. за тонну нафти та газоконденсату.
Не обійшлося і без пророків у Верховній Раді, котрих так і не почули урядовці. Комітет із питань бюджету у своїх висновках і пропозиціях рекомендував парламенту взагалі виключити цю статтю. Натомість пропонувалося відновити наступного року дію Закону України «Про рентні платежі на нафту та газовий конденсат», відповідно до якого рентна плата розраховується за відповідною формулою й залежить у тому числі від ціни на вуглеводні, витрат на їхній видобуток, глибини залягання тощо. Втім, представники парламентського комітету теж не змогли утриматися від спокуси, запропонувавши, незважаючи на власні заперечення, встановити мінімальну планку ренти на рівні не менш як 800 грн. за тонну.
Втім, цього року припустилися ще однієї методологічної помилки. В минулі роки об’єктом оподаткування рентною платою були обсяги відпущеної (товарної) вуглеводневої сировини. Цього року під ренту потрапила видобута нафта без урахування можливих технологічних втрат. Інакше кажучи, збитки закладено із самісінького початку, оскільки нафтогазовидобувачам доводиться сплачувати за технологічну складову процесу видобутку, як за комерційний продукт. До чого призведе таке господарювання — залишається тільки догадуватися.
Логіка арифмометра
Викладена вище позиція, на нашу думку, досить чітко показує як логіку світових нафтогазовидобувачів і їхніх фіскальних відомств, так і логіку вітчизняних чиновників, які досі, певне, вважають Україну однією з нафтових держав. Із повною впевненістю можна сказати, що наш уряд здатен навести не один аргумент на користь своїх рішень. Тому намагатимемося викласти шляхом винятково простих арифметичних дій можливі наслідки для українських нафтовиків у разі збереження існуючої ситуації.
Середня ціна на нафту ВАТ «Укрнафта» — підприємства, яке посідає домінуюче становище в Україні за видобутком нафти, 2005 року зросла в 2,6 разу порівняно з ціною на нафту 2002 року. Передбачена Держбюджетом України сума від стягування рентної плати за нафту 2005 року порівняно із сумою доходу, передбаченою бюджетом-2002, зросла в 8,5 разу.
Однак зменшення витрат ВАТ «Укрнафта», пов’язаних із видобутком і реалізацією нафти в період 2002—2005 років, не спостерігалося. Як, утім, було відсутнє й істотне зростання видобутку в структурних підрозділах компанії. І це при тому, що, наприклад, 2002 року рентна плата на видобуток нафти становила всього 52,02 грн., а за видобуток газового конденсату взагалі не стягувалася. Більше того, протягом багатьох років, аж до 2003 року, коли біля стерна компанії став новий менеджмент, який зумів шляхом впровадження ефективних методів управління стабілізувати і згодом істотно наростити її виробничий і фінансовий потенціал, видобуток вуглеводнів систематично зменшувався. Виникає цілком логічне запитання: чому протягом року ставка рентної плати змінилася двічі, не корелюючи зі зміною єдиного показника — ціни нафти? Офіційні документи на це запитання відповіді не дають.
У пояснювальній записці до бюджету-2005 зазначалося, що «середні витрати на одиницю продукції при видобутку нафти підприємствами НАК «Нафтогаз України» у вересні цього року становили 598,63 грн. за тонну. З урахуванням ренти 300 грн. за тонну витрати на одиницю продукції дорівнюватимуть 898,63 грн. З огляду на рівень цін на нафту, застосування 2005 року ставки рентної плати за нафту, яку видобувають в Україні, у розмірі 300 грн. за тонну не матиме негативних наслідків для результатів діяльності суб’єктів господарювання».
Через півроку в аналогічному документі, котрий пояснює необхідність внесення змін у бюджет-2005, ставка ренти зростала вже до 550 грн. за тонну. При цьому наголошувалося, що «середня ціна реалізації української нафти на аукціоні на початок 2005 року становила 1359,72 грн./тонна. Необхідно зазначити, що нафта є високоліквідною сировиною. Так, за підсумками аукціонних торгів із продажу нафти на Українській фондовій біржі 19 травня 2005 року (на момент внесення законопроекту. — Авт.), середня ціна продажу нафти становила 2025,02 грн. за тонну з ПДВ, тобто відбулося зростання ціни нафти порівняно з початком року на 49%».
Безумовно, можна співвіднести відсоток зростання рентної ставки в розмірі 83,3% до зростання ціни в 49%. Однак ці цифри не відображають реальної картини, оскільки вихідні абсолютні цифри практично непорівнянні. Водночас досить показовим буде порівняння двох пропорцій: урядової та міжнародної. При цьому цілком вистачить пізнань у математиці пересічного громадянина, який опанував у шостому класі навички розрахунку пропорцій.
Ми маємо урядову оцінку зростання ціни з 1,36 тис. грн./тонна на початку року до 2,05 тис. грн./тонна в середині року. Біржові показники УМВБ свіжіші: 24 лютого ц.р. — 1641,03 грн./тонна, аукціонна ціна листопада — 2300,00 грн./тонна. Не враховуючи рентну плату, ми маємо офіційний висновок, що в середньому витрати на видобуток нафти в Україні становлять близько 600 грн./тонна. Навіть коли погодитися з тим, що нині надприбуток нафтогазовидобувачів сягає 1700 грн./тонна (без віднімання норми прибутку по галузі, витрат на модернізацію виробництва, розвідку, буріння та інше), то за норми ренти в 550 грн./тонна, відсоткове співвідношення останньої становить 32,4%.
При збільшенні ренти до 876,17 грн./тонна відсоткове співвідношення до прибутку перевищить 51,5%. Як цей показник корелює зі світовими ставками рентної плати (до 12,5%) — залишається для всіх загадкою.
Ніхто також не звільняв нафтовидобувні компанії від інших податків і зборів до Держбюджету. Вже в першому півріччі ц.р. головна компанія галузі «Укрнафта» сплатила податки до бюджету на рівні 40% від обсягів реалізованої продукції. В другому півріччі цей показник істотно зросте через підвищення ренти з 300 до 550 грн. за тонну (із 1 серпня). 2002 року цей показник становив усього 25%.
За підсумками дев’яти місяців ц.р. компанія сплатила в бюджети всіх рівнів 2 млрд. 94 млн. грн., що на 1 млрд. 158 млн. грн. (або на 123,6%) більше, ніж за аналогічний період торік. Слід зазначити, що більшу частину цих відрахувань становили рентні платежі за видобуток нафти.
Крім того, кожна людина, котра хоч трохи розуміється на нафтовидобутку, знає, що коли сьогодні не вкладати грошей у геологорозвідку і буріння нових свердловин, то завтра старі свердловини можуть вичерпатися і видобувати буде просто нічого. А отже, не буде з чого платити ренту, не кажучи вже про зарплати нафтовикам, заплановане підвищення яких, до речі, уже зараз під сумнівом.
Також не виключено, що подальше вимивання коштів із нафтової галузі може призвести до негативних наслідків, таких, як зменшення обсягів видобутку вуглеводнів, скорочення капіталовкладень, у тому числі для відновлення основних фондів, а також можливе скорочення робочих місць.
Втім, окрім негативного впливу на господарючих суб’єктів, проблеми можуть виникнути й у самого уряду при виконанні бюджету. Тенденція відставання фактичних надходжень рентних платежів за видобуток нафти від планових намітилася вже цього року і, судячи з усього, ситуація тільки погіршуватиметься. Як уряд збирається вирішувати цю проблему, особливо в рік виборів — швидше за все, ми побачимо вже найближчим часом. Але вже зараз можна говорити про те, що бюджет 2006 року не стане бюджетом розвитку для нафтовидобувної галузі.