Супутникове фото НАСА за підсумками масованого обстрілу України у листопаді облетіло весь світ. Чорна пляма на тлі сяючого євроконтиненту — ось така вона, крихкість цивілізації комфорту. Український блекаут у реальному часі показав зніженій Європі, що буває, коли зникає електроенергія в масштабах країни. Тож тепер зеленій трансформації, яку Захід розписав на роки, доведеться пройти психологічний краш-тест. Борці з вуглеводнями мають по-новому переконати, що зелені тренди — це не лише про екологію, а й про безпеку.
Зелений песимізм
Віра у близьке безкарбонове майбутнє похитнулася. Це відчувалося під час чергової кліматичної конференції — СОР27, яка цьогоріч відбувалась у Єгипті. Хоча цього разу Україна вперше мала там власний павільйон, що за критеріями конференції дуже круто, оголошувати якісь нові зобов’язання наша делегація не взялась. Як, зрештою, й інші учасники.
Україну можна зрозуміти, бо ж війна. А що інші? Куди зникло завзяття 2021 року? СОР26 у Глазго відбарабанив гучними обіцянками, відбувшись в атмосфері масової «зеленої» ейфорії. Учасники декларували рішучі зобов’язання швидко і жорстко зменшити викиди парникових газів. Україна представила оновлений НВВ-2 (Національно визначений внесок), яким заповзялася за кілька років урізати парникові вихлопи на 65%, а до 2035-го навіть обіцяла забути про вугілля в теплоелектрогенерації.
Рік тому урядовці наобіцяли віз і маленький візок, а потім довго міркували, як усе це реалізувати й не вколошкати економіку. І ось сьогодні це вже не питання: економіка в реанімації. А кліматичних проблем українці наразі бояться десь так само, як жителі Гваделупи морозів.
Один із учасників СОР27 — координатор Української кліматичної мережі Максим Бабаєв запевнив, що цього року був не просто вакуум нових пропозицій, як рятувати клімат, а й відчувався очевидний зворотно-поступальний рух. «Дуже мало країн оновили свої зобов’язання, що є не дуже добре. Були навіть спроби знизити амбітність планів із декарбонізації», — сказав він.
Маркером гальмування боротьби з вуглеводнями стала присутність на СОР27 великої кількості лобістів нафтогазових компаній із різних куточків планети. Дехто з експертів вважає, що це добре. Бо ж «забруднювачі» цікавляться планами урядів різних країн щодо зменшення використання викопного палива. Та насправді тут шило в мішку. Кумедно звучить версія, що нафтогазовики налетіли на головну кліматичну конференцію, аби послухати, як їм підрізатимуть крила. Їхній інтерес очевидний — оцінити, де саме «лусне» безкарбоновий фронт, де виникнуть прокрастинації з виконанням зелених обіцянок, а відтак з’являться енергетичні дефіцити, які так чи інакше доведеться заповнювати вуглеводнями. Неабиякий інтерес до кліматичних планів проявили лобісти африканського нафтогазового бізнесу, якому кортить підмінити Росію, що з гуркотом вивалюється з європейського енергоринку через вал санкцій.
Масштабна континентальна війна Москви проти України ускладнила економічне життя по всьому світу, а відтак затьмарила війну карбонфрі ком’юніті з вуглеводнями. Тож цього року вже ніхто не обіцяє швидко і жорстко відмовлятися від газу й вугілля. Навпаки, навіть у Європі помітно процес ренесансу вугільної генерації. Євросоюз відмовився від російського вугілля, але не викинув його зі свого енергобалансу. Захід не поспішає фінансувати зелені перетворення по світу. Країни, що розвиваються, зліталися на СОР26 і СОР27, наче бджоли на мед, — з надією вхопити шматок кліматичного пирога в 100 млрд дол., що його мали створити розвинені країни ще торік, але так і не створили. За словами заступниці міністра захисту довкілля та природних ресурсів України з питань європейської інтеграції Світлани Гринчук, перспектива кліматичного фонду наразі — це нові проміжні переговори влітку 2023 року, під час яких планується узгодити механізми наповнення цього гаманця грішми. Але жодних гарантій, що фонд створять навіть за пів року, — немає.
«Україна навряд чи буде одним із основних реципієнтів фонду, але треба все одно щось робити, аби теж розраховувати на якусь фінансову підтримку. Велике значення приділятиметься питанню звітності щодо викидів. Простіше — як порахувати, хто скільки викинув СО2 та інших газів, — реєстр плюс постійний моніторинг», — зазначила Гринчук.
Вірю — не вірю
Прогрес кліматичних трансформацій прямо залежить від віри в зелені тренди масового споживача. Якщо він розчарується в перевагах зеленої енергетики, змусити його змінити каністри на фотопанелі стане непідйомним завданням. І ось саме це зараз і відбувається в Україні, за якою спостерігає чи не весь світ. Масовий споживач купує буржуйку на останні гроші, а новини про чергове потепління у світі через парникові гази скролить не читаючи.
Вкрай жалюгідно виглядають власники електромобілів, які повірили у свій внесок у порятунок клімату і, порахувавши вигоду від поїздок на електротязі замість ДВЗ, придбали недешеві акумуляторні легковушки. З початком зими ці бідаки не знають, куди приткнути свій безкарбоновий транспорт, щоб хоч десь поповнити запас ходу.
Власник «Тесли» в одеському ЖК «Елегія парк» домовився з охороною паркувального майданчика, щоб та кинула йому провід 220 вольт, аби підзарядитися. Через низьку потужність така підзарядка дуже й дуже тривала. Відтак хтось побачив, «настукав» керівництву ЖК, а там уже й оштрафували і охоронців, і власника автівки. Таких історій по Україні наразі чимало — майже стільки ж, скільки власників електрокарів, яких тепер ноги годують, а не колеса на акумуляторах.
На тлі заяв урядовців, що такі жорсткі відключення триватимуть принаймні до весни, перспективи у власників електрокарів сумні. «Говоритимемо відверто, цієї зими ми постійно будемо жити в умовах обмеження споживання електроенергії», — заявив на недавньому засіданні прем’єр-міністр України Денис Шмигаль.
Рятівна соломинка — генератор у багажнику, якого доведеться возити разом із каністрою пального як приватну заправну станцію. Бородатий мем про «Теслу» з причепом-генератором в Україні стає буденністю.
Сонце є, світла — немає
Ще одна когорта розчарувальників — власники домашніх сонячних станцій, які працюють на «зелений тариф». Річ у тому, що так звані мережеві інвертори працюють, лише коли доступна мережа. Якщо електрику вимикають, домашня генерація припиняється і власник такої СЕС не лише нічого не заробляє, а й нарівні з іншими сидить у темряві.
Тримаються лише ті, хто не пошкодував коштів і поставив так звані гібридні перетворювачі, що працюють як на мережу, так і автономно від акумуляторів. Утім, відсоток власників таких автономок — незначний. Натомість мережевих станцій українці накупили чимало. За даними Державного агентства з енергоефективності та енергозбереження України, 2021-го близько 15 тисяч українських родин встановили домашні сонячні електростанції. Такі показники майже вдвічі перевищили результати попереднього, 2020 року. За даними Агентства, на початок 2022 року в Україні було встановлено сумарно 1,2 ГВт приватних СЕС, що відповідає дуже великій кількості домогосподарств — 45 тисяч по всій Україні.
Мало того, що значні суми, інвестовані в сонячні панелі (вартість домашньої СЕС потужністю 10 кВт сягає 10 тис. дол.), наразі простоюють через постійні відключення, та ще й НКРЕКП більш ніж наполовину урізала оплату за «зеленим тарифом» за вироблену домашніми СЕС електроенергію. Рішення прийнято на час дії воєнного стану. Тож вкладені гроші тепер відіб’ються нескоро.
Чималий відсоток українців інвестував у СЕС потужністю 30 кВт. А дехто побудував таких станцій із десяток, викупивши по селах старі будинки та встановивши там обладнання. Тепер фотопанелі — майже мертвий тягар. А 2030-го, як відомо, припиняє дію «зелений тариф». Тож часу окупити вкладення — мало. Та найгірше те, що витрачені час і гроші так і не змогли подолати темряву. І власники СЕС, і люди, які живуть поруч зі станціями із сотень та тисяч фотопанелей палять бензин у генераторах.
Усі ці випробування довели, що своя каністра таки «ближче до тіла». Зі світлом та теплом лишилися ті, хто раніше придбав генератор або має гроші купити його зараз за потрійною ціною. Пересічному українцеві — не до глобального потепління, якщо у квартирі +10, а справжня зима ще не починалася. На вулицях міст гудуть генератори, у квартирах ставлять буржуйки, дизельні обігрівачі та газові інфрачервоні пальники, з якими всі ми намагатимемося прожити до тепла нового сезону.
Відомий британський виживальник Беар Грілс приїхав у Київ. Кажуть, можливо, вчитиме нас, як виживати у скрутних умовах. Авжеж :)
Більше статей Романа Яненка читайте за посиланням.