Прилетіло… У ніч із 21 на 22 березня російські війська випустили по енергосистемі України понад півтори сотні ракет і дронів. Засобів не шкодували.
Спроба, на щастя, на всі 100% не реалізувалася, але врізало сильно. На піку було втрачено до 2 млн·кВт потужності, частину з них — надовго.
Висновки напрошуються самі по собі. А враховуючи, що суть проблеми з браком засобів ППО для захисту енергосистеми ми описали ще в листопаді, хочеться сильно вилаятися…
Більшість запущених дронів збили. У результаті план рашистів одним ударом загасити всі станції на Західній Україні не вдався. Але прильоти були серйозні. До машинного залу «Бурштину» знову прилетіла ракета. Сильно дісталося й Ладижинській ТЕС.
Ракети ж проривалися ще частіше, ніж дрони (що видно й зі звітів зенітників). Особливо там, де перехоплювати їх було просто нічим. За всього бажання та старанності зенітними кулеметами збивати балістику та крилаті ракети складно. Результат знаємо — десятки пошкоджених об'єктів, у тому числі 20 підстанцій, аварійні відключення, енергодопомога із сусідніх країн.
Найскладніша ситуація в Харківській, Дніпропетровській, Одеській і Хмельницькій областях. Шок дня, звісно, — ДніпроГЕС.
Вісім крилатих ракет влучили в Дніпровську ГЕС. Сильно пошкоджено машзал (він же — турбінне відділення) її нової частини, так званої ГЕС-2. Мимоволі згадалося торішнє варварство на Херсонщині. На щастя, загрози прориву дамби немає, але проблем валом. Частину обладнання станції пошкоджено надовго…
Удари, крім усього іншого, обірвали постачання енергією системи безпеки окупованої орками Запорізької АЕС, нагадавши заразом укотре про «атомні» ризики цієї війни. Довелося знову негайно латати лінію електропередачі, щоб зняти загрозу ядерної катастрофи.
При цьому рашисти, у найкращих традиціях їхніх попередників із гітлерівської Німеччини, назвали все це «ударами відплати».
У тому, що противник неблагородний і неадекватний, здавалося, ні в кого не мало викликати сумнівів. Минулої зими ми дивувалися саме слабким ударам. Близько 400 дронів і ракет, що йшли на енергооб’єкти в листопаді—лютому поточного опалювального сезону, — це втричі менше за рівень минулого опалювального сезону.
Одне з пояснень нападу гуманізму росіян цієї зими було суто політичним. На тлі багатомісячного блокування в американському Конгресі допомоги Україні моторошна картина масових ударів по енергосистемі та їхніх наслідків могла спонукати незговірливу частину республіканців усе-таки проголосувати за допомогу нашій країні.
Нині ж і потеплішало, і посвітлішало… Та й у Вашингтоні, зважаючи на все, трампісти в кроці від заміни грантової допомоги Україні на кредитну, що в кожному разі означає її відстрочку. Отже, стріляти можна спокійно.
Тим паче що «гуманна зима», вочевидь, розслабила багатьох, і з листопада 2023-го, в якому з захистом енергооб’єктів було не дуже, ситуація особливо не покращилася. Тоді вже було зрозуміло, що проблему із запасом зенітних ракет треба вирішувати системно, а не розтягувати денний пайок на місяці. Довирішувалися.
Затримка з американською допомогою — це, крім усього іншого, і різке скорочення поповнення запасів зенітних ракет. Про поставки винищувачів у гомеопатичних дозах краще взагалі не згадувати. Плани вже переїхали на третє літо війни (і серед обіцяного — жодного американського, до речі).
Загалом ситуація не особливо весела.
Однак і не безнадійна. Удари при плюсовій температурі та у розпал зими мають різні наслідки, хай там як.
Нині працюють близько трьох десятків теплових блоків різної потужності. Майже десяток із них був у резерві. Аварійні запаси для відновлення ЛЕП — наявні. Ремонтні роботи проводити в теплі, за всіх проблем, — зручніше. На річках паводок, отже, ГЕС природним шляхом збільшили виробництво електроенергії. Хоча удар по Дніпровській — тривожний маячок і зайвий привід ще раз подумати про безпеку.
Чи можуть ударити ще? Можуть. Краще бути готовим до тривалих перебоїв з електрикою.
Енергосистема має запас міцності й вистоїть, якщо атаки повторяться. Але ціна може бути високою.
Нещодавно на Ставці знову обговорювалися питання захисних споруд та їхньої готовності.
Ситуація далеко не райдужна. Ще й ускладнена численними та майже неприкритими спробами влаштувати там «годівниці» для своїх, — коли вартість однотипних укриттів відрізняється на різних об'єктах у рази.
Що це, якщо не пряма робота на користь рашистів?
Але ж укриття — це одне з небагатьох, що ми можемо робити самі (і в спільних, а не корупційних інтересах).
Із ППО складніше. Її як не вистачало, так і не вистачає. Зайвих установок просто немає. Поставки союзників важливі й потребують постійної роботи, не оглядаючись на страхи НАТО та невідомо ким придумані червоні лінії. Пошкребти по засіках у наших союзників у пошуках ППО або РЕБ необхідно.
Як і подумати про нашу версію «отвєтки». Палаючий російський НПЗ, нафтотермінал або підстанція — це те, що поліпшує екологію планети, сприяє інклюзивності та гендерній різноманітності.