Коли дрони не можуть спричинити фатальні ушкодження на експортних нафтових терміналах, а ракет бракує, то очевидно, потрібно зосередитися на іншій важливій ланці логістичного ланцюжка російської нафти — морській. Саме вона і є головним джерелом отримання Кремлем грошей за продану сировину. І вогневий вплив на морську логістику має бути системним, пише у статті «Від палаючих НПЗ до морської блокади: нова стратегія тиску на Росію» президент Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Михайло Гончар.
«Сили оборони України тут мають певний успіх. Низка танкерів, що йдуть під завантаження нафтою в російські порти, періодично зазнають уражень із боку морських безекіпажних катерів (МБЕК) чи БпЛА. Але це ще не стало масштабною дією. Успішна реалізація системного вогневого впливу на наземні комунікації ворога уздовж узбережжя Азовського моря (авто- та залізничні магістралі Ростов—Маріуполь—Мелітополь—Джанкой) має бути поширена на морські простори Азовського (з повітря ударними БпЛА) та Чорного морів (БпЛА та МБЕК)», — пише автор.
За словами Гончара, стратегічна мета полягає не в тому, аби просто уразити кожен російський танкер. Необхідно створити морську блокаду російських портів у Чорному морі. Тобто зробити так, як росіяни вчинили з Україною 2022 року, коли заблокували українські порти. Зараз, додав експерт, час настав.
У статті Гончар називає можливі етапи паралельно-послідовних дій СОУ:
- випалення вщент резервуарів у портових зонах атаками дронів з повітря;
- удари по нафтоналивних танкерах, а також суднах-продуктовозах і хімовозах, що йдуть під завантаження в порти Чорного та Азовського морів;
- ураження танкерів-продуктовозів із бензином, що йдуть у порти РФ;
- удари по суховантажних суднах і контейнеровозах, що слідують з експортними вантажами з російських портів.
«Така блокада має бути синхронізована з випаленням сил і засобів ворога в окупованому Криму. Росія зробила Чорне море театром воєнних дій 2022 року, сподіваючись відсікти Україну від моря. СОУ не тільки завадили цим планам, а й перетворили Середземноморʼя, через яке йде значний потік російської нафти та СПГ, на театр воєнних дій», — додає автор.
Він зазначає, що ураження кількох підсанкційних танкерів, які мали перевозити сировину з Росії у зоні Середземного моря ще з минулого року, необхідно масштабувати. Особливу увагу Гончар порадив приділити танкерам-метановозам, що везуть в Азію вантажі ямальського скрапленого газу.
«Початок поклали, коли Arctic Metagaz був атакований морським ударним дроном у центральній частині Середземного моря 3 березня. СОУ не мають обмежувати себе виключно морськими зонами Азову, Чорного та Середземного морів. Агресор повинен відчувати неспокій у будь-якій точці Світового океану», — підсумував Гончар.
Нагадаємо, наприкінці квітня та на початку травня порт Туапсе кілька разів атакували українські безпілотники. Пожежу на нафтопереробному заводі тоді не могли загасити кілька днів, а місцеві жителі скаржилися на сильний запах гару та так званий «нафтовий дощ».
Наприкінці травня повідомлялося, що порт Туапсе, який упродовж останніх місяців неодноразово зазнавав атак українських дронів, імовірно, не функціонував на той момент вже понад місяць.