Попри героїчну — без перебільшення — та ефективну роботу сил ППО, перманентну розбудову інженерного захисту на об’єктах енергетики та ремонтні роботи, ключові об’єкти життєзабезпечення міст досі вразливі до ударів ворога. Енергосистема досі вразлива і розбалансована. Причому президент чомусь дізнався про це лише у жовтні 2025-го й нарешті призначив відповідального за захист об’єктів інфраструктури — віцепрем’єра Олексія Кулебу. На четвертому році війни.
Чому так? Як працює система захисту важливих об’єктів інфраструктури міст і чи є вона взагалі? Які ризики має врахувати кожен із нас, щоб не залишитися наодинці з холодом і некомпетентністю влади?
Моє чи твоє
«Я незадоволений, якщо ми візьмемо, наприклад Київ, є ТЕЦ-5, ТЕЦ-6. Тут питання не тільки в протиповітряній обороні. Ми не можемо використовувати ракети Patriot проти дронів. Які в мене можуть бути питання до мера, бо це ж комунальні підприємства Києва», — сказав Володимир Зеленський, коментуючи нещодавню атаку столиці. Зрозуміти сумбур заяви глави держави складно, але очевидним є випад проти мера столиці Віталія Кличка. Начебто у київського мера є засоби проти дронів, але він не хоче їх застосовувати для оборони своїх комунальних об’єктів. Було б смішно, якби не було так сумно...
Віталій Кличко відповів, що зроблено для оборони інфраструктури міста в цілому та труби ТЕЦ-6 зокрема, яку, до речі, видно з Вишгорода та Новоукраїнки — 270 м заввишки, але проблема не в цьому.
Уже звична конфронтація президента із київським мером цього разу оголила кілька ключових запитань, на які ніхто — ні центральна влада, ні обласні військові адміністрації, ні мери великих і малих міст — не дає чіткої відповіді.
Хто відповідає за захист об’єктів критичної інфраструктури, які забезпечують життєдіяльність (життя!) міст?
Наскільки захищені такі об’єкти від атак ворога?
Чи є у президента, Кабміну, ОВА, нарешті, у мерів міст план Б, тобто алгоритм дій на випадок повного знищення таких об’єктів, особливо систем централізованого теплопостачання?
Останні є критичними взимку: електропостачання можна, як показує досвід, відновити, є різноманітні резерви живлення; воду можна підвезти, а у людей є запаси; система газопостачання має розгалужену мережу й також піддається відновленню; а от тепла не привезеш у цистернах, не запасеш у бутлях і не перекинеш з інших областей — воно може бути лише тут і зараз.
Не випадково згадав висоту труби ТЕЦ-6, оскільки зрозуміло, що ні мішками з піском та габіонами (перший рівень захисту), ні бетонними блоками та антидроновими сітками (другий рівень), ні окремими укриттями (третій) її не захистиш. Отже, те, що було очевидно від самого початку, виявилося повною несподіванкою для Володимира Зеленського та його команди, — вразливість багатьох об’єктів критичної інфраструктури. Саме тому й виникли «претензії» до інших владних суб’єктів та інформаційні димові завіси для відволікання уваги суспільства від питання власної відповідальності.
Як робляться димові завіси
Щоб зрозуміти, як влада вибудовує інформаційні димові завіси, достатньо подивитися інтерв’ю голови Держагентства відновлення Сергія Сухомлина. У ньому він заявив: «Захистити ТЕЦ фізично неможливо — побудувати споруду, яка її прикриє, коштує дорожче, ніж сама ТЕЦ. Але ми говоримо сьогодні про її другу функцію — тепло…».
Далі пан Сухомлин пояснив, що навіть якщо ракета влучає в котел, «залишаються інші котли», а захищати треба трансформаторну підстанцію та насосну групу. На запитання, чи зроблено це в Києві, відповів: «Ні». Тут посадовець трохи заплутався, бо на ТЕЦ-6 виробництво тепла нерозривно пов’язане з генерацією електроенергії: без роботи турбін не буде й живлення підстанцій. Тож головне запитання «Як і хто захищатиме ТЕЦ?» лишилося без відповіді.
У наступному інтерв’ю 15 жовтня Сухомлин заявив уже інше: «Київ повідомив, що виділив агентству 2,1 млрд грн на захист об’єктів. Грошей нема, не було і, думаю, не буде». Насправді мер Віталій Кличко говорив про 2,7 млрд грн, уже виділених містом, і про 3,7 млрд запланованих. Можливо, кошти спрямовані не Агентству відновлення, а іншим виконавцям, — запит ZN.UA у КМДА наразі без відповіді. Але суть не в цифрах, — навіщо взагалі були ці інтерв’ю?
Паралельно увагу від справжніх проблем відволік арешт колишнього голови «Укренерго» Володимира Кудрицького за справою семирічної давності, якого, до речі, президент публічно звинуватив у провалі забезпечення безпеки енергосистеми. Саме при ньому стартували захисні проєкти, які нині добудовують Міненерго й Агентство відновлення, тож він зручна фігура, на яку можна повісити всі провали.
Варто також нагадати, що відповідальність за захист критичної інфраструктури Києва несе не мер, а начальник Київської міської військової адміністрації Тимур Ткаченко. Саме він відповідає за безпеку столиці.
І все ж головне не в персоналіях, а в системі. Хто реально будує захисні споруди у містах, за якими процедурами і хто контролює цей процес? Після розмов із фахівцями картина прояснилася: алгоритм працює, але не так, як це показують у звітах і телеефірах.
Пошуки парламентської ТСК
У пошуках інформації щодо питання ми ознайомилися і зі звітом парламентської тимчасової слідчої комісії (ТСК), звісно, із поправкою на його політичну складову. Комісія під головуванням члена фракції «Батьківщина», колишнього міністра ЖКГ Олексія Кучеренка фактично звинуватила посадових осіб Агентства відновлення та НЕК «Укренерго» у державній зраді — через провал програми будівництва захисних об’єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного комплексу. Про міністра Галущенка, прем’єрів чи віцепрем’єрів не згадують, наче виконавчої влади в країні нема.
Як випливає із звіту профільної ТСК Верховної Ради, всі критичні об’єкти інфраструктури в країні захищені першим рівнем захисту, близько сотні об’єктів — другим рівнем. Це захист від дронів. Але при цьому дослідження проєктно-кошторисної документації та розцінок до договорів підряду фортифікацій другого та третього рівнів, їхнє зіставлення з ринковими цінами дають підстави вважати, що розцінки на об'єктах Агентства відновлення у 3–4 рази завищені порівняно з ринковими. Зазначимо лише, що всі згадані об’єкти належать до об’єктів електроенергетики, й жодних даних, хоча б без назви локацій, щодо об’єктів теплоенергетики та водопостачання немає.
«Що стосується захисних споруд третього рівня, замовником за якими виступало Агентство відновлення, то станом на жовтень 2025 року жодна споруда не готова, усі будівельні роботи припинені майже рік тому та доцільність у їх добудові відсутня. Тобто 100% витрат на споруди ІІІ рівня є прямими втратами бюджету України», — це цитата зі згаданого звіту ТСК. Скільки саме грошей пустили на вітер, тобто закатали в бетон, невідомо, згадується лише, що було укладено 22 договори щодо фортифікацій третього рівня захисту на загальну суму понад 98 млрд грн.
Загалом на фінансування проєктів захисних споруд протягом 2023–2024 років для «Укренерго» та Агентства відновлення було передбачено 35,9 млрд грн, із яких фактично надійшло 29,97 млрд, а було використано лише 18,71 млрд грн. Скільки було витрачено 2025 року, достеменно невідомо…
А отут є нюанси. За нашою інформацією, компанія «Укренерго» будувала захист не за державні кошти, а за кошти партнерів. Тобто жодної бюджетної гривні не було витрачено підприємством. І, виходячи з цього, «Укренерго» загалом впоралася непогано: 60% підстанцій захищені і кожен другий трансформатор — теж. Чому про це не пише ТСК Кучеренка? Мабуть, тому ж, чому не цікавиться, що робило при цьому Міненерго Германа Галущенка. Відомо, що жодного конкурсу на будівництво джерел розподіленої генерації, тобто на газотурбінних і газомоторних генераторах, воно до кінця не довело.
Отже, саме профільне міністерство теоретично і практично мало б очолити процес підготовки енергосистеми до зими, організувати, розподілити обов’язки всіх відповідальних суб’єктів. Але те, що «Укренерго» залучало зовнішнє фінансування для спорудження захисту, відбулося тільки тому, що Міненерго нічого до пуття не організувало і не зробило. Тому все це питання не до Кличка, а до Сухомліна, це конкретні питання до профільного міністерства. Правда, його ексочільник пан Герман Галущенко просить йому таких питань не ставити, мовляв, це було у минулому житті…
Не факт з огляду на нове розслідування НАБУ.
Алгоритм «гасіння пожежі»
Тому нам довелося шукати тих, хто живе одним життям із країною. З відповідей співрозмовників на запитання щодо порядку влаштування фізичного захисту об’єктів вимальовується такий алгоритм дій: балансоутримувач/власник звертається до ліцензованого проєктного інституту, який розробляє проєкт захисної споруди. Після проходження всіх процедур (експертиза і таке інше) виконавець робіт реалізовує проєкт, далі об’єкт має бути прийнятий Державною службою спеціального зв’язку.
Отже, Агентство відновлення зовсім необов’язково має бути вбудоване в цей ланцюжок, однак головне інше: за такої схеми у держави не існує механізму примусу для влаштування систем фізичного захисту об’єктів критичної інфраструктури. Це, як на мене, найбільш тривожне в цій ситуації: якщо мер міста, голова ОВА, міністр чи інший посадовець на своєму місці, то вони подбають про захист підконтрольних їм об’єктів, а якщо ні, то наслідки можуть бути трагічними. На жаль, немає ні адміністративних, ні публічних засобів контролю за їхньою діяльністю — інформація закрита, все «таємно» чи ДСК. Останнє зрозуміло, але від того не легше.
А якщо сталося непоправне і критичний об’єкт усе-таки вражено, як діяла влада в такій ситуації всі ці роки?
У такому разі при ОВА створювався оперативний штаб із фахівців і військових, який ухвалював план дій і виділяв/знаходив необхідне фінансування. В цьому брали участь відповідні міністерства, зокрема Мінрегіон.
Лише на четвертому році війни КМУ утворив Координаційний центр з питань управління прифронтовими регіонами, який очолив віцепрем’єр-міністр з відновлення України — міністр розвитку громад та територій Олексій Кулеба.
Більш детальної інформації про центр немає, відомо лише, що він отримає додаткові інструменти для взаємодії між міністерствами, щоб швидше ухвалювати рішення і оперативно реагувати на виклики: коли обстріли, коли потрібне швидке відновлення, коли громада потребує пального, обладнання тощо.
Повідомляється також, що Координаційний центр опікуватиметься лише дев’ятьма прифронтовими областями, а хто допомагатиме решті 15 — невідомо.
Однак біда в тім, що навіть у цьому разі алгоритм включається в режимі «гасіння пожежі», а ситуація цієї осені-зими розгортається настільки швидко та драматично, що явно потребує вжиття заходів на випередження. Сьогодні стало очевидно, що центральна влада та обласні військові адміністрації до цього виявилися геть неготовими. Максимум, що бачить суспільство, це виступи на телекамеру міністра МВС Ігоря Клименка, київського воєначальника Тимура Ткаченка та його колег по корпусу ОВА про ліквідацію наслідків ракетних і дронових ударів, а суспільство чекає, що вони скажуть про побудову захисту від таких ударів. Що робити в цій ситуації людям?
Чи є на це відповіді у відповідального віцепрем’єра? Чи запропонував він уряду механізми впливу держави на ситуацію на місцях, включно з постійним моніторингом ситуації та дієвим контролем за виконанням поставлених завдань?
Відповіді та рекомендації експертів
У нещодавньому аналітичному звіті «Ризики опалювального сезону 2025/2026» фахівці назвали кілька причин, через які країна знову опинилася перед тими ж проблемами, і що потрібно зробити, щоб нарешті це змінити.
Перша — короткозора тактика. Кожного року держава готується лише до найближчої зими, ніби живемо у мирний час. Такий підхід не враховує воєнних ризиків і не дає змоги створити довгострокову стратегію. У результаті знову те саме коло: узимку все руйнується, влітку відновлюється.
Друга — звички мирного часу. Енергетика досі працює за старими правилами: запаси палива роблять мінімальні, без запасу «на чорний день». Але в умовах війни система має бути більш гнучкою, інакше ризикуємо залишитися без світла й тепла саме тоді, коли воно потрібне найбільше.
Третя — відсутність підтримки місцевої генерації. Малі електростанції й котельні могли б підвищити стійкість системи і громад, але держава не створила умов, щоб бізнес інвестував у такі проєкти. Без довіри, гарантій і стимулів підприємці не поспішають вкладати гроші у розвиток енергетики, і це робить систему ще більш уразливою.
Що потрібно робити? Україна повинна перейти до середньострокового планування, враховуючи досвід попередніх зим. Формувати запаси енергоресурсів із запасом, відновлювати пошкоджені потужності через децентралізовану генерацію, залучати громади й бізнес до спільних проєктів. Банки та міжнародні організації повинні підтримувати такі ініціативи, а інтеграція з енергосистемою ЄС має стати пріоритетом.
Однак усе це потребує часу, а його у нас обмаль! Тому людям варто подумати і про власну безпеку. Тепло може зникнути будь-якої миті, — це вже визнають навіть чиновники, хай і непублічно.
Де зігрітися, якщо не стане тепла
Очевидно, що головна небезпека для жителів міст — це відсутність тепла. Це найгірший варіант з усіх можливих, але містяни мають бути готовими до нього, а не заспокоюватися обіцянками високопосадовців.
Звісно, досвідчені та відповідальні мери міст готувалися до такого сценарію — вони закуповували резервні мобільні станції теплогенерації, створювали запаси пального, встановлювали прилади резервного електропостачання на всіх критичних об’єктах, коротше, робили все, що в їхніх силах.
Надія на розподілену генерацію тепла. Це коли в місті є не одна чи дві потужні ТЕЦ, а кілька районних котелень при лікарнях чи промислових підприємствах. Так от, мери міст мають визначити, які об’єкти під’єднані до цих котелень і можуть прийняти людей у разі виходу з ладу основного джерела централізованого теплопостачання. Це необхідно зробити заздалегідь, щоб власники або балансоутримувачі підготувалися до прийому людей. Це по-перше.
По-друге, людям треба налагодити контакти з друзями та знайомими в різних кінцях міста, в багатоповерхівках чи приватному секторі, щоб знати, куди піти переночувати, якщо у них не стане тепла, а там воно буде.
По-третє, якщо хтось має будинок чи родичів у селі, де є автономне опалення, то треба підготувати його для зимівлі — запастися дровами чи соляркою, мати колодязь чи свердловину, генератор тощо, щоб переїхати туди на крайній випадок. Попереджаю, що поставити грубу чи буржуйку в квартирі багатоповерхівки не вийде, ZN.UA про це писало напередодні першої воєнної зими.
По-четверте, тепло в квартирі може триматися кілька діб, тому необхідно вжити усіх відомих заходів, щоб його зберігати, а якщо стане геть холодно, то вкрай необхідно злити воду з системи опалення будинку, щоб не повторився казус Алчевська. Й це відповідальність мешканців будинку, бо керуючі компанії явно з цим не впораються.
І насамкінець. Сьогодні не час шукати винних у ситуації, що склалася (з ними будемо розбиратися після нашої перемоги), сьогодні головне — пережити цю зиму заради наших дітей та онуків, заради нашого майбутнього, бо хоч би як було тепло взимку у будинках Польщі чи Німеччини, але те тепло не зігріє нашої душі…