Іранська криза заскочила Євросоюз у найгіршій енергетичній позиції за останні три роки: газові сховища рекордно порожні, LNG-ринок дефіцитний, ціни на газ за місяць злетіли вдвічі, а нафта Brent подорожчала більш як наполовину. В Україні ситуація ще гірша — дефіцит енергії вже став структурною характеристикою енергосистеми. Цього року доведеться одночасно шукати рішення щодо внутрішнього відновлення і конкурувати за дорогі енергоносії на зовнішніх ринках. Виграє той, хто правильно використає найцінніший ресурс — 7–8 місяців, що залишилися до зими.
Як іранська криза змінює енергетичну гру Європи
Упродовж березня єврокомісар з енергетики Дан Йоргенсен формулював позицію Єврокомісії, посилаючи три різні сигнали. Щодо газу координувати закачування в сховища, починати його раніше і не виходити на ринок одночасно, щоб не розганяти ажіотажного попиту і цін. Щодо нафтопродуктів скорочувати споживання: дистанційна робота, громадський транспорт, обмеження швидкості та «безавтомобільні неділі» — захід іще з нафтової кризи 1973 року. Щодо електрики протилежне: не економити, а знижувати податки, щоб здешевити ресурс і стимулювати його використання.
За місяць від початку конфлікту на Близькому Сході рахунок ЄС за імпорт викопного палива зріс на 14 млрд євро. Це «дуже серйозні цифри», за словами Йоргенсена, що свідчать: криза не буде короткою. Регуляторна вимога заповнити сховища на 80% до грудня нікуди не зникла: за даними Gas Infrastructure Europe, на кінець березня вони заповнені лише на 28%. До зими Європі треба закачати рекордні 55–60 млрд кубометрів газу за умов, коли ціни цього року будуть на 40% вищими за попередні оцінки і залишатимуться підвищеними впродовж 2027-го.
Дорогий газ робить дорожчою й електроенергію навіть там, де газових електростанцій небагато. Причина — у правилах ринку: ціну встановлює найдорожчий виробник, якого доводиться включати, щоб покрити весь попит. Найчастіше це газова станція, а атомні, вітрові, сонячні та гідроелектростанції продають електрику за тією самою ціною, хоча їхні витрати значно нижчі (спойлер — в Україні такі самі правила). В Іспанії газ визначає ціну на електроенергію лише у 15% торгових годин, тоді як у сусідній Італії — у 90%. Це добре видно в показниках на Nord Pool: у перший торговий день після ескалації оптова ціна в Німеччині, Австрії, Нідерландах і Польщі зросла вдвічі — до 105–107 євро/МВт·год, у країнах Балтії — до 175 євро. Франція з її переважно атомною генерацією купувала електроенергію по 60 євро, Фінляндія з великою часткою «зеленої» — майже по 30 євро/МВт·год.
Однак ціновий шок — лише перша з проблем. Улітку на Європу чекає складніше випробування — конкуренція за газ.
Формально з постачанням усе виглядає непогано: Норвегія забезпечує майже третину всього газу через трубопроводи, США — близько 27% у вигляді LNG, Алжир і Росія — ще приблизно по 12%. На Катар, який припинив поставки, припадало лише близько 8%. Проблема у недостатній гнучкості ринку. Норвезькі трубопроводи фізично завантажені до межі. Алжир і Азербайджан не здатні швидко наростити обсяги. Єдиний «гнучкий» ресурс — спотові LNG-танкери: вони не прив'язані до маршруту і йдуть туди, де більше платять. США — найбільший постачальник такого «гнучкого» газу для Європи, але американські танкери так само реагують на азійські ціни, а швидко наростити обсяги не вийде. Катар забезпечував близько 20% світового спотового ринку, і коли він вибув із гри, попит перевищив доступну альтернативу втричі.
З квітня на той самий ринок виходять Японія, Південна Корея, Китай і Тайвань із попитом на газ для охолодження і готовністю платити додаткову премію. Очікувані обсяги квітневого закачування в ЄС уже на 70% нижчі, ніж торік. Найдешевше весняне вікно для закупівлі газу фактично втрачено.
Тому Єврокомісія намагається свідомо використати кризу як можливість: зробити «зелений» перехід — в опаленні і на транспорті —економічно вигіднішим саме зараз, коли альтернатива виглядає як кризова ціна на газ і нафтопродукти.
Від гасіння пожежі до системних рішень
Європі одночасно доводиться працювати у двох режимах. На тактичному рівні уряди застосовують класичні антикризові інструменти: Італія запроваджує податки на надприбутки енергокомпаній і знижує навантаження на споживачів, Австрія обмежує торговельні націнки, Греція посилює цінові контролі, Португалія створює механізми ринкового втручання в кризових умовах. Але всі вони усувають лише наслідки.
З причинами енергетичних проблем ведеться паралельна, значно менш помітна, але важливіша робота — змінити саму економіку споживання. Данія не просто субсидує рахунки, а переформатовує попит: електроопалення через теплові насоси стало дешевшим за газ, і домогосподарства масово переходять на нову модель без жодного адміністративного примусу. Паралельно Данія разом із Німеччиною реалізують спільні проєкти у відновлюваній енергетиці, фізично збільшуючи обсяг дешевої генерації в системі.
Німеччина перенесла збір на розвиток відновлюваної енергетики з рахунків за електрику до держбюджету — і відразу знизила рахунки домогосподарств на 16%. Спростивши дозвільні процедури, за рік збільшила кількість затверджених проєктів вітрових станцій на понад 80%. За 2025 рік введено в експлуатацію більш як 6,5 ГВт·год нових батарейних потужностей, а вартість батарей за три роки впала приблизно на третину. Мета — покривати більшу частину попиту без участі газової генерації, яка сьогодні формує пікову ціну на ринку.
Іспанія та Австрія розвивають гідроакумулюючі потужності, що дають змогу використовувати накопичену енергію в пікові години без залучення газу. Саме поєднання відновлюваної генерації, накопичення і регуляторних змін дозволило Іспанії втримати відносно низькі оптові ціни навіть на тлі загального газового здорожчання. Болгарія і Румунія інвестують не лише в нову генерацію, а й у гнучкість системи: від великих систем накопичення до модернізації житлового фонду і децентралізованої енергетики.
В Європі ця логіка лише масштабується: держави стимулюють приватні інвестиції в накопичення, підтримують виробництво відповідних технологій і переглядають правила ринку. Стратегічна мета одна — дорога енергія не має визначати ринок.
Україна: має можливості, а не думає про перспективу
Українська енергетика перебуває в системній кризі. Дефіцит, спричинений російськими обстрілами, який узимку досягав 4,5–4,7 ГВт, став структурною характеристикою системи. Навіть зараз, навесні зі зниженням попиту, споживачів періодично відключають, а підприємства — під постійними обмеженнями.
Державна енергетична політика при цьому виглядає як набір розрізнених рішень, кожне з яких закриває якусь вибіркову проблему цієї зими, цієї атаки, цього місяця. Уряд посилає ринку суперечливі сигнали: закликає бізнес інвестувати в децентралізовану генерацію, надає преференції — і згодом запроваджує ринкову ціну на газ, водночас знижуючи прайс-кепи на оптовому ринку електрики. Тобто підвищує витрати виробника, одночасно забираючи стимул. Очима інвестора це виглядає так: вас просять швидко доїхати з точки А в точку Б, дають автомобіль і пальне, але дорогою відкручують кермо, колеса і зливають бензин.
І вже зовсім складно приватним інвесторам дивитися всерйоз на енергетику України як на ринок для капіталовкладень, коли держава на додачу до «ручного» регулювання ринку не полишає думки реалізувати сумнівний проєкт із купівлею болгарських (а насправді старих російських) атомних реакторів для добудови Хмельницької АЕС: відданість цьому курсу підтвердив президент Зеленський на зустрічі з прем'єр-міністром Болгарії.
Не краща ситуація з підготовкою до наступної зими. Ще восени 2025 року Ukraine Facility Platform попереджала: накопичувати газ «впритул до потреб» недалекоглядно, коли ворог цілеспрямовано знищує газову інфраструктуру. Помилку відтворюють знову: цільовий показник на наступний сезон знову визначений Міненерго на рівні 13 млрд кубометрів. Поточний рівень у 9,5 млрд кубометрів — не свідчення успішної підготовки, а наслідок зруйнованої генерації: взимку просто не було де спалювати газ. Новий сезон знову планується без подушки безпеки і без урахування кон'юнктури: закачування відбуватиметься на тлі іранської кризи, яка підняла ціни на 40% порівняно з попередніми оцінками. Ціна помилки зростає.
До того ж ці сигнали звучать на тлі популістичних програм на кшталт так званого «єБачка» — державного кешбеку на пальне, запущеного в березні. Інструмент не змінює структури споживання і не створює альтернатив: він лише субсидує залежність від імпортного пального коштом бюджету, який на 70% формується за рахунок міжнародної підтримки.
Та сама логіка розв’язати проблеми «тут і зараз» визначає переговори з ЄС про 5 млрд євро на відновлення енергетики і закупівлю газу. Уряд робить ставку на державні компанії та місцеву владу і при цьому ігнорує очевидне: вони не мають ані ресурсів, ані компетенцій для ефективної реалізації енергетичних проєктів. Красномовний результат: за підрахунками UAFP, понад 900 МВт установок, переданих у регіони донорами, досі не підключені до мережі. Натомість приватний бізнес — із капіталом, експертизою і спроможністю — фактично виключений із процесу розбудови нової генерації й будує нові об'єкти переважно для власних потреб. Причина: криза довіри до співпраці з державою і «ручне» ринкове регулювання.
Однак саме тут у України є вікно можливостей, якого вона наразі не використовує. Європа потребує не лише додаткових обсягів енергії, а й рішень, які знижують вартість електрики і залежність від газу. Україна може запропонувати такі рішення: новий децентралізований мікс генерації навколо громад на базі відновлюваних джерел, систем накопичення і маневрової генерації не лише на газі, а й на біомасі. Це змінює саму логіку взаємодії: громади отримують не разові рішення «під зиму», а генерацію, що знижує витрати на електрику і тепло; бізнес — зрозумілу модель інвестицій із прогнозованою окупністю; уряд замість ручного контролера формує правила для масштабування, а європейські партнери замість фінансування дефіцитів отримують участь у створенні нової системи, що стабілізує ціни і формує спільний ринок. Саме тут співпраця перестає бути допомогою і стає взаємовигідною інвестицією.
Цей підхід потребує конкретних кроків: реального аудиту потреб і ресурсів громад, законодавчого врегулювання механізмів співпраці між бізнесом і комунальними підприємствами, страхування ризиків і взаємних фінансових гарантій для інвесторів.
Іранська криза чітко окреслює логіку подальшого розвитку. Виграє не той, хто має більше ресурсів, а той, чия система здатна швидко адаптуватися на середньострокову перспективу. Європа використовує кризу, щоб перебудувати свою модель. Україна поки що реагує на її наслідки. Відмінність між цими підходами — це відмінність між партнером і реципієнтом допомоги.