Зима близько. Із листопада в будь-якому разі опалювальний сезон розпочнеться для всіх, на жаль, як і ворожі обстріли енергетичної інфраструктури. Про це говорять на Ставці Верховного головнокомандувача, говорять союзники, говорять західні розвідки, акцентуючи увагу на накопиченні росіянами ракет і дронів для дійсно масованих ударів. Отут хотілося б, окрім добрих порад, ще й більше ППО, але й на тому дякуємо.
Розрахунок РФ на те, щоб розвалити українську енергоінфраструктуру, зрозумілий. Цієї осені вони вже били по підстанції на Рівненщині, минулої середи — по енергооб’єкту в Харкові. Це тільки початок і «асортимент» може розширитися.
Крім енергетики, торік били й по нафтопереробці — іноді по невеликому НПЗ напівпідпільного типу прилітало ракет у кілька разів більше за його вартість, а на Кременчуцькому НПЗ прильоти давно рахують десятками.
А от газовидобутку в основному щастило, і влучання по його об'єктах були нечастими. Приблизно 95% українського газовидобутку — це прифронтові Слобожанщина, Полтавщина, Чернігівщина й Сумщина. Попри це, галузь непогано проходить виклики великої війни — видобуток практично не впав, утім, і падати там невисоко. Що ж, ситуація може різко змінитися. Як після нашого публічно анонсованого нарощування видобутку та планів пройти зиму лише на власному газі, так і через бажання РФ знову погратися в контрольований дефіцит.
Буквально днями Путін майже прямим текстом пригрозив перервати транзит газу через Україну. Відразу після цього у Фінській затоці було «загадково» пошкоджено газопровід, яким газ надходив у країни Балтії. Трубу пошкодили серйозно, ремонт займе кілька місяців. Газовий баланс Естонії й Латвії на цю зиму відразу став напруженим, а й так скромні можливості Польщі поставляти нам газ ще більше скоротилися. Удари терористів по Ізраїлю призвели до часткової зупинки газовидобутку в Середземному морі, що теж качнуло ціни в Європі вгору. Газ усе ще дешевший за піки минулої зими, але з літа його вартість зросла в півтора разу. Нам докупити немає за що та ні в кого.
Сумарно за минулу зиму, за оцінкою НАК «Нафтогаз України», ми спалили близько 14 млрд кубометрів (на жаль, завдяки скороченому споживанню). При цьому з підземних сховищ за сезон підняли лише 5,6 млрд кубометрів, або 40%. З імпортом теж вийшло непогано, за прикидками, треба було від трьох до шести мільярдів кубометрів, а фактично взимку уклалися в неповний мільярд.
Успішне проходження минулого сезону, ще й практично на своїх ресурсах, — от підстава нинішнього офіційного (і необґрунтованого) оптимізму, мовляв, і зараз, і надалі обходитимемося лише газом свого видобутку. Дуже схоже, що так і буде, тільки це безумовно не буде просто.
Момент серйозних закупівель газу в Європі згаяно. На умовний мільярд доларів, якого в нас немає, в червні можна було купити до трьох мільярдів кубометрів газу, сьогодні не купиш і двох.
Оцінки витрачання газу на наступну зиму, на думку НАКу, дорівнюватимуть торішнім — приблизно 14,7 млрд кубометрів. Імовірність холодної зими через безгрошів’я доводиться ігнорувати.
Та навіть для забезпечення мінімально потрібного обсягу з середини квітня слід було накопичити п'ять із гаком мільярдів кубометрів, що спочатку виглядало не особливо складним, але… Традиційний безлад у державній енергогенеруючій компанії «Центренерго» змусив і змушує позапланово витрачати на неї газ. Тож до липня запаси відновлювалися з відставанням від графіка.
Зате надалі в сховища пішов буквально потік газу й завітна цифра (14,7 млрд) стала наближатися прямо на очах. Але був невеликий нюанс — газ, закачаний у третьому кварталі, більш як наполовину не свій, а іноземних трейдерів.
Європа, переживши надвисокі ціни на газ торік, створює собі страхову подушку в підземних сховищах. Практично 100-відсоткове їхнє заповнення змусило трейдерів звернути увагу й на наші сховища.
У цьому випадку позначилася їхня віра навіть не в «Нафтогаз» (хоча і йому помірковано вірять), а у ЗСУ. Основні сховища газу розташовані за 800 км від лінії фронту, і в можливість колись «другої армії світу» їх пройти зараз (на відміну від початку 2022-го) не вірить ніхто. Якщо торік із квітня по жовтень у країну прийшло з Європи лише 440 млн кубометрів, то нині у сім разів більше — 3,05 млрд. Небагато за стандартами 2020-го, коли доходило й до десяти мільярдів, але тенденція хороша. Україні ці гроші не зайві.
Однак гарні цифри про приріст запасів не вирішують проблеми, а маскують її. На сьогодні (за розрахунками) у сховищах перебуває 16 млрд кубометрів, що більше за потрібні 14,7 млрд. Але 2,4 млрд кубометрів із них — газ іноземних трейдерів, його Україні не продаватимуть. Наші внутрішні ціни для населення були нижчими за європейські навіть під час літніх «знижок». Тож цей газ напевно взимку вивезуть назад у Європу.
Крім цього, в українських сховищах лежить до півтора мільярда кубометрів газу приватного українського видобутку (зокрема газ Оператора газотранспортної системи, не необхідний для її роботи, — поставляти його населенню оператор не зобов'язаний, а його можлива реквізиція не додасть шансів вітчизняному газовидобутку). Деякі трейдери, від гріха подалі, стали віддавати ресурс у заставу банкам або продавати нерезидентам із правом зворотного викупу.
Ще близько 4,1 млрд кубометрів становить так званий активний газ довгострокового зберігання. Фактично буферний. Підняти його в принципі можна, але за всю історію ніхто цього не робив, і як це позначиться на самих підземних сховищах, теж ніхто не знає. Отже, хоча, за розрахунками НАКу, газу власного видобутку вистачить для населення, а приватники закриють потреби промисловості, питань вистачає.
Особливо з урахуванням того, що державне «Центренерго» звично провалило накопичення вугілля і напевно взимку палитиме газу набагато більше, ніж планує НАК. Варіант відключення їхньої харківської Зміївської ТЕС просто неймовірний — орки цього й домагаються ракетними атаками. Тож прифронтові ТЕЦ і ТЕС постачатимуть, причому за пільговими цінами та розуміючи, що левова частка поставленого ресурсу піде в безнадійну заборгованість.
Озвучені цифри, що електроенергетика (у тому числі й міські ТЕЦ) витратить за сезон дві-три мільярди кубометрівв, занадто оптимістичні. Якщо ж зима буде холоднішою, що ймовірно, — тим більше.
А значить, за грубими прикидками, нам потрібно забезпечити півтора-два мільярди кубометрів газу вітчизняного видобутку (як державного, так і приватного). А противник нам заважатиме максимально. Доведеться вистояти.
Самі свердловини та обладнання промислів не така вже легка ціль, як показали нальоти минулої зими. З компресорними гірше, вони більші й уразливі. Тут потрібні максимально можливі кількість і якість захисних споруд, кількаразове відпрацьовування дій при ударі та розосередження частини обладнання непрацюючих компресорів як ремфонду.
Безумовно, критично потрібні надійні укриття для працівників. Наявна практика, що при нальоті вони втечуть «он у той окопчик у посадці», неоднозначна. Були об'єкти, що серйозно постраждали після досить легких прильотів через те, що їх нікому було гасити. А були й збережені після прямих влучань балістичних ракет, бо рятувати їх почали буквально через хвилину.
Потрібні й радіоелектронна боротьба, й удари у відповідь, частіше й подалі. Робота ракетоуловлювачем для багатомільйонної країни — так собі ідея. Та й та ж купівля додаткових пожежних машин і реагентів була б далеко не зайвою. А часу дедалі менше.
Із початку осені Ставка ВГК кілька разів зверталася до питань енергетики й інфраструктури. Приймався багаторівневий план захисту енергетики та критичної інфраструктури. Малювалися графіки. Начебто все правильно, але відверто лякає тональність публічної риторики Міненерго і НАК «Нафтогаз України» про те, як усе чудово. Певна ознака замітання проблем під килимок, щоб не хвилювати Печерськ. Вирішувати проблеми не до, а після завжди важче.
Складно буде в усякому разі, хотілося б хоч самим собі життя не ускладнювати.