| ||
Нова якість жидачівського паперу |
На початку 90-х, коли вибухнув справжній бум на українському газетному ринку й було розірвано налагоджені зв’язки з Росією, Україна повною мірою скуштувала паперового голоду. Величезною удачею вважалося дістати тонну-другу газетного паперу за доступною ціною, оскільки вартість її зростала не щоднини, а щогодини. Ми тоді свого газетного паперу не мали. Жидачівський целюлозно-паперовий комбінат, розташований на Львівщині, колись велетень галузі, цієї продукції теж не випускав, оскільки за існуючою тоді в СРСР спеціалізацією займався переважно виробництвом картонної тари, високоякісного паперу для обмотки кабелів, картону для гіпсокартонних плит і в невеличкій кількості — книжково-журнального паперу.
«Стогнав» і «плакав», але вистояв...
Основне паперове виробництво було зосереджене, за союзною схемою, в Росії — місці виробництва целюлози. Завойована незалежність принесла нашій державі «паперові» проблеми. А поки вони фіксувалися й утрясалися в голові, інші країни диктували на газетному ринку свої закони. Жидачівці почали терміново перепрофільовувати машину, куплену 1985 року для виробництва книжково-журнального паперу, на виробництво газетного. Це їм вдалося, хоча якість цього виду жидачівської продукції залишала бажати кращого. Навіть не дуже вимогливі газетярі масових друкованих видань не хотіли її купувати, йдучи на переплату, щоб одержати якісніший товар. Але піднімати престиж свого недавно народженого «дитяти» жидачівські виробники були просто не в змозі через надзвичайно жорстку економічну кризу на комбінаті: величезна заборгованість за всіма платежами в бюджет, практично стовідсотковий бартер — усе це диктувало свої умови колись одному з наймогутніших целюлозно-паперових комбінатів Європи на п’ятому десятку його існування.
1999 року, коли держава вирішила продати контрольний пакет акцій комбінату, підприємство перебувало на межі банкрутства.
Складові кризи були очевидні: неконкурентоспроможна продукція, застарілі технології, велика кількість старого та зношеного устаткування, величезна дебіторська та кредиторська заборгованість. Борги перед бюджетом становили 3,5 млн. дол. США в еквіваленті, пені та штрафи — 3,2 млн. дол. Підприємство лихоманило через брак оборотних коштів, і воно простоювало, працюючи на 57% своєї проектної потужності через відсутність сировини, матеріалів і системи збуту. Усе майно комбінату перебувало в податковій заставі, що виключало можливість залучення кредитних ресурсів для підтримки ліквідності й інвестування в модернізацію. Балансовий збиток перевищував 1,2 млн. дол., і збитки продовжували зростати.
У листопаді 1999 року контрольний пакет акцій ВАТ «Жидачівський ЦПК» на конкурсній основі придбали нові власники. Загалом, державне управління, довівши одного з лідерів целюлозно-паперової промисловості до банкрутства, за своїм звичаєм хотіло не лише позбутися його, а й заробити гроші на продажу його акцій. Невдовзі нова команда менеджерів під керівництвом голови спостережної ради ВАТ «Жидачівський ЦПК» Сергія Рубана почала керувати проектом виведення комбінату з кризи. Відтоді тягар проблем, сконцентрованих у Жидачеві, ліг на акціонерів-інвесторів.
«Швейцарський» проект виявився успішним.
І не тільки він...
В умовах дефіциту ринку газетного паперу потрібно було терміново його розвивати. Однієї машини, перепрофільованої на випуск цієї продукції, було замало. З таким тягарем проблем інвестори мали змогу вільно розпоряджатися коштами. Та попри все, працівники підприємства посилено шукали хорошу машину. Розглянули близько двадцяти варіантів. І тут вийшли на Швейцарію, дізнавшись, що там продається ціла паперова фабрика за доступною ціною. Але з однією умовою: повністю демонтувати фабрику за три місяці, усе вивезти й залишити чисту територію.
Порадившись, акціонери вирішили ризикнути, тим паче що банки давали кредит. Як розповідають на комбінаті, у Швейцарію бригадами виїжджали фахівці й демонтували вузол за вузлом, лінію за лінією. Машини верталися до Львова, розвантажувалися й рушали назад. І так три місяці, день за днем. За два дні до призначеного терміну на місці колишньої паперової фабрики в містечку Версуа залишився тільки розчищений майданчик. Швейцарці, щиро кажучи, були дуже здивовані. А жидачівці досі пишаються своєю роботою.
Проте це лише півсправи, навіть менше. Попереду було головне — встановити машину й запустити її. Монтували складну техніку просто в працюючому цеху, не зупиняючись і на годину. Через десять місяців, у вересні 2002 року, устаткування запрацювало, видавши «на-гора» перший високоякісний газетний папір. Таким чином, в Україні з’явилася своя вітчизняна продукція, уже спроможна конкурувати і з російською, і з польською. А жидачівці ставали єдиним її виробником у країні.
Вигода для всіх була очевидною. Тим паче що, попри «беушність» придбаного устаткування, його ресурс розраховано не на одне десятиліття. Фахівці комбінату стверджують: машину оснащено такими вузлами, про які можна лише мріяти в наших умовах.
Проте сьогодні цю чудову, сучасну папероробну машину перепрофільовано на випуск так само чудового паперу для... виробництва гофротари. Причина банальна: наш ринок «заполонив» газетний папір, що завозиться переважно з Росії і Польщі, де його собівартість нижча. До того ж на сьогоднішній день там — перевиробництво газетного паперу, і щоб збути свою продукцію, іноземні виробники просто «зливають» її за собівартістю, демпінгуючи на українському ринку. Та й контрабандний товар є.
Випускаючи 32 тис. тонн газетного паперу на рік (за потреби України в 110 тис. тонн), жидачівці докладають зусилля, щоб реалізувати свою продукцію. Якби на повну потужність працювала і швейцарська машина, комбінат міг би покривати до 60% потреб українського ринку газетного паперу. Звісно, можна сказати, що це — конкуренція. Воно, ясна річ, так, але ж газетні ринки Польщі, Росії, інших країн захищені від проникнення конкурентів-іноземців. Приміром, за експорт у Польщу нашого газетного паперу польський підприємець уже на кордоні заплатить 9% акцизного збору. А в нас кордони для ввезення іноземного паперу люб’язно відкриті. І немає ні акцизу, ні якихось протекціоністських заходів.
Така сама ситуація і з макулатурою. У Польщі її вартість для покупців з інших країн у кілька разів вища, ніж для своїх. Білорусь загалом заборонила вивезення цієї сировини за кордон. Крім того, протягом року ціни на газетний папір упали на 200 дол. США за тонну. Для газетярів добре, а от для виробників... Слід також врахувати, що за цей час в Україну завезено 10 тис. тонн газетного паперу за ціною на 160 дол. нижчою, ніж у європейських країнах.
За прогнозами, з 1 січня 2003 року Росія і Польща ще більше знизять ціни — спеціально для України. Постачальники з цих країн почали серйозну конкуренцію на українському ринку. На вітчизняного виробника вже не зважають. Тому в Жидачеві, особливо останнім часом, розпочато «тотальну» економію та боротьбу за якість продукції. Собівартість газетного паперу вдалося знизити на 200 гривень. Але поки держава грунтовно й цілеспрямовано не захистить свого вітчизняного виробника, думається, такі локальні заходи не дадуть великого ефекту.
Змінилася продукція — змінилося й ставлення
Целюлозно-паперове виробництво в Жидачеві було й залишається унікальним. Це єдине в країні підприємство, що має повний замкнутий цикл — від переробки сировини до виходу готової продукції. На «білому потоці» випускається газетний папір, на «бурому» — гофротара, гофрокартон тощо. За останні три роки комбінат не лише цілком звівся на ноги, а й значно поліпшив якість своєї продукції. Вже не впізнати жидачівський газетний папір, який не поступається тому-таки польському, російському, де більшість заводів традиційно було орієнтовано на випуск саме цієї продукції.
Стосовно фабрики гофротари, то підприємство перейшло на випуск високих марок гофрокартону дво- і трибарвного друку. З нього виготовляють різноманітні упаковки — від зручних складаних картонних ящиків (із різнобарвним маркіруванням) до горбкуватих прокладок для яєць й іншої продукції.
Усі потужності комбінату сьогодні завантажено, машини працюють цілодобово, зупиняючись лише на технічний огляд і профілактику. Багато механізмів удосконалено, процеси — автоматизовано, тож оператори на моніторах комп’ютерів можуть спостерігати весь процес і вчасно його коригувати. Запроваджуються й інші технічні нововведення.
...Поруч зі складом готової продукції під завантаженням стоять величезні TIRи — проблем із збутом продукції немає, хоча підприємство працює переважно під конкретне замовлення. «І якщо раніше про Жидачівський ЦПК говорили як про комбінат, що випускає дешеву та неякісну продукцію, — говорить його генеральний директор Олександр Пітула, — то сьогодні ставлення споживачів до нас змінилося. Наша продукція вже зовсім іншого класу».
На ринку газетного паперу в ЖПК конкурентів у рідній батьківщині, як бачимо, немає, хоча й особливого прориву на ньому теж не спостерігається. А ось на ринку гофротари він конкурує з Рубежанським і Обухівським паперово-картонними комбінатами. Разом вони охоплюють близько 80% потреб українського ринку в цьому виді продукції.
ЖЦПК — величезна махина, де сто гектарів займають лише виробничі потужності (а загалом 150 га). У 23 структурних підрозділах (целюлозний завод, деревномасний, макулатурно-хімічний цехи, дві паперові фабрики, картонна фабрика, цехи з виробництва склеєного картону й маслотари, гофротари, литої тари) трудяться 2900 чоловік із Жидачева та навколишніх сіл, котрих, до речі, доставляють на роботу й назад десять комбінатівських автобусів. Обсяг продажу продукції підприємства становить 50 млн. дол. США на рік, а внесок ЖПК у структуру районного бюджету — понад 80%. Завдяки комбінату, як сказав голова Жидачівської райдержадміністрації Ігор Костирко, район за обсягами виробництва посідає друге місце в області. Словом, ЖЦПК — і роботодавець, і годувальник району.
У середині 90-х, коли тут панував бартер, ні про яке наповнення райбюджету, природно, й мови не було. Бідували. А працівники комбінату все одержували «натурою», по картках — від предметів першої необхідності до холодильників, телевізорів, меблів. Сьогодні реальна середня зарплата на підприємстві — 560 грн., і виплачують її регулярно, без затримок. Тож люди задоволені.
А навколо комбінату почало активно формуватися своє бізнес-середовище: малі підприємства обслуговуючі, посередницькі, фінансові (тільки на одній центральній вулиці в Жидачеві недавно відкрили свої філії чотири банки), торговельні. Формується та створюється, за словами Ігоря Костирка, так званий кластер, зобов’язаний своїм народженням целюлозно-паперовому комбінату.
Концерн «Основа» спрямовує та розвиває
Ми розмовляємо з президентом концерну «Основа», головою спостережної ради ВАТ «Жидачівський ЦПК» Сергієм РУБАНОМ.
— Три роки тому відбулося рішуче входження вашої команди в Жидачівський ЦПК. За цей час ціною зусиль і фінансових витрат напрацьовано практичний досвід виведення такого великого підприємства з кризи. Сьогодні це — єдиний в Україні виробник, якому належить близько чверті ринку газетного паперу й ринку з виробництва гофротари. Що далі?
— Тепер, через три роки, уже можна підбити підсумки й говорити про те, що поставлені завдання наша команда долає досить успішно. Найважче було вирішити питання управління грошовими потоками, фінансового менеджменту й маркетингу. Адже коли ми придбали акції підприємства, воно мало величезні борги, через бартер відчувало гострий дефіцит коштів. Тож нашим головним завданням на першому етапі була організація збуту готової продукції за «живі» гроші.
Досить швидко ми змогли відмовитися від бартерної схеми, що дозволило збільшити прибутковість і поліпшити взаємовідносини з постачальниками та споживачами. Нам почали більше довіряти. Відповідно, зросли оборотні кошти. На сьогодні підприємство не винне державі й копійки. Не маємо простроченої комерційної заборгованості. Порівняно з 1999 роком обсяг продажу майже подвоївся. На складах нагромаджено запаси сировини й матеріалів, що дозволяє комбінату працювати ритмічно.
За три роки інвестиції тільки в модернізацію основних фондів перевищили 16 млн. дол. США. Фінансова ситуація нині стабільна. З початку 2000 року Жидачівський ЦПК працює з балансовим прибутком. Було впроваджено систему бюджетування, ведеться управлінський облік. Усе це дозволяє оперативно й ефективно керувати бізнесом.
Перший повноцінний бюджет ми розробили на 2001 рік й успішно виконали за всіма показниками, а головне — за прибутком, що дозволило сформувати нормативний обсяг запасів на складах, розрахуватися з критичними боргами, провести технічну модернізацію та значно підвищити зарплату. Вже 2001 року підприємство стало настільки привабливим у фінансовому плані та прозорим у своїй роботі, що в серпні 2001-го один з австрійських банків видав нам кредит на 4,8 млн. євро на придбання технологічної лінії з виробництва друкарських видів паперу. Сьогодні в проектному кредитуванні та кредитуванні на поповнення оборотних коштів ми працюємо з «Сіті-банком» (США), «Альфа-банком» (Росія), «Райфайзенбанком» (Австрія), а також з «Укрексімбанком».
— За планової радянської економіки ЖЦПК не займався збутом своєї продукції, тож підприємству було складно пристосуватися до ринку. Я знаю, що ваша команда цю проблему розв’язала.
— Ми створили «Торговий дім», а потім його представництва (із кваліфікованим штатом і складськими приміщеннями) майже в усіх регіонах України: у Києві, Дніпропетровську, Харкові, Одесі, Донецьку, Криму й Ізмаїлі. Це дозволило практично повністю завантажити виробничі потужності комбінату. Так, якщо 1999 року його виробничі потужності було задіяно на 57%, то за результатами 2002 року — вже на 96,5%. Обсяги товарної продукції зросли на 65% (із 23,1 до 38,2 млн. дол). Картон і гофротару експортовано в країни Балтії та Росію, газетний папір — у Молдову, Азербайджан, Іран й Індію.
Аби зменшити ризик у поставках сировини, було створено власні структури з забезпечення виробництва макулатурою та лісом. Пункти заготівлі макулатури працюють у дев’яти областях Західної України, і вони вже на 40% забезпечують потребу комбінату в цій сировині, конкуруючи на рівних із підприємствами, що працюють у цій сфері не один десяток років. Плануємо, що вже найближчим часом Жидачівський ЦПК забезпечуватиметься макулатурою власними силами на 70—80%.
Розроблено і стратегію забезпечення комбінату лісосировиною. Ми створили групу підприємств «Укрпромліс», що має займатися заготівлею та посадкою лісу, забезпечуючи ним наше виробництво. На Жидачівському ЦПК існує єдине в Україні целюлозне виробництво. Ми зможемо наше виробництво не лише зберегти, маючи ліс, а й наростити обсяги вже найближчими роками.
— А як усе-таки за реалій сьогоднішнього ринку можна захистити вітчизняного виробника газетного паперу?
— Через втрату державою контролю та впливу на формування стратегічно важливого ринку газетного паперу кілька іноземних компаній, як ми вже говорили, захопили на ньому провідні позиції, потіснивши вітчизняного виробника. Головна причина цього — у відсутності гарантованого державою пріоритетного становища вітчизняного виробника. Сьогодні загальна щорічна потреба друкованих ЗМІ в газетному папері (110 тис. тонн) задовольняється за рахунок його поставок із Росії (близько 45 тис. тонн), Польщі (близько 30 тис. тонн), Фінляндії і Австрії (близько 3 тис. тонн) і за рахунок виробництва ВАТ «Жидачівський ЦПК» (близько 32 тис. тонн). Як бачимо, українським виробникам є куди рухатися.
Тож на виконання указу Президента України від 09.12.2000 року «Про додаткові заходи щодо безперешкодної діяльності засобів масової інформації, дальшого утвердження свободи слова в Україні» підприємства галузі розробили «Програму розвитку виробництва газетних і друкарських видів паперу в Україні для задоволення потреб друкованих засобів масової інформації», яку затверджено постановою Кабінету міністрів України.
Відповідно до цієї програми, торік на ВАТ «Жидачівський ЦПК» без залучення державних коштів проведено реконструкцію деревномасного заводу й технологічного потоку виробництва паперу з установкою нової папероробної машини. Це дозволило збільшити випуск газетного паперу з 25,5 тис. тонн 2000-го до 32 тис. 2002-го з перспективою доведення його найближчим часом до 70 тис. тонн за рік. При цьому значно підвищується якість продукції та зменшується залежність вітчизняних засобів масової інформації від імпорту.
Водночас збереження в Україні нинішніх обсягів виробництва вітчизняного газетного паперу й подальше їх нарощування вимагає вжиття державою додаткових заходів щодо захисту вітчизняного товаровиробника.
Основною сировиною для виробництва паперу є деревна маса власного виробництва й поставлена з Росії целюлоза. Після введення додаткових потужностей із виробництва газетного паперу на ВАТ «Жидачівський ЦПК» значно зросли обсяги споживання деревини. Тож питання гарантованого забезпечення виробництва газетного паперу деревиною також вимагає державної підтримки та принципово нових підходів до його вирішення.
Створення лісосировинної бази для потреб жидачівських целюлозників можна забезпечити, передавши комбінату землі лісового фонду на правах довгострокової оренди. У результаті впровадження сучасних технологій лісогосподарські підприємства зможуть максимально ефективно та глибоко переробляти природні ресурси. Крім того, вирішується проблема стабільного забезпечення виробництва газетного паперу деревиною, буде створено сприятливі умови для залучення інвестицій у лісопромисловий комплекс і целюлозно-паперову промисловість. Паралельно ми вважаємо за потрібне порушити питання про заборону експорту круглого лісу з України.
Відповідно до статті 29 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» й вимог указу Президента України від 10.02.96 року «Про заходи для вдосконалення кон’юнктурно-цінової політики у сфері зовнішньоекономічної діяльності» необхідно ввести ліцензування, квоти й індикативні ціни на імпорт газетного паперу. Ці заходи дозволять стабілізувати внутрішній ринок, обмежити недобросовісну конкуренцію та захистити вітчизняного виробника, адже в даному випадку йдеться фактично про захист інформаційного простору й ідеологічної незалежності нашої держави.
Не згущуючи фарби, можна стверджувати, що цей сектор целюлозно-паперової галузі перебуває в стані кризи. Тому, крім указаного, необхідно, щоб Кабінет міністрів вирішив питання передачі промисловим підприємствам — споживачам деревини в тимчасове користування земельних ділянок лісового фонду на умовах довгострокової оренди. Назріла також необхідність внесення Верховною Радою доповнень до Закону України «Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні», що забезпечить розширення сфери його дії на видавців періодичних видань; а також розгляду проекту закону «Про ввезення в Україну газетного паперу у 2003 році».
— Частково перспектив ми вже торкнулися. Наскільки сказане вами реально в нашій країні?
— Ми — оптимісти, тому вже розпочали реалізацію довгострокових перспектив, розробивши п’ятирічний план стратегічного розвитку жидачівського проекту. А позаяк у нас з’явилася ціла мережа взаємозалежних підприємств, діяльність яких потрібно координувати, вирішили створити концерн «Основа», що по суті є групою менеджерів (віце-президентів), котрі відповідають кожен за свій напрямок розвитку. Сьогодні до концерну входять 27 підприємств. Крім Жидачівського целюлозно-паперового комбінату, це ВАТ «Ізмаїльський целюлозно-картонний комбінат», ТОВ «Черкаська фабрика гофрокартонної тари», торговельні підприємства («Торговий дім» із філіями), сировинні й консалтингова компанії.
У найближчих планах концерну — будівництво нового заводу з переробки кукурудзи на крохмаль для забезпечення ним Жидачівського й Ізмаїльського комбінатів, а також інших підприємств целюлозно-паперової галузі. Плануємо створити спільне підприємство з виробництва мішків і мішковинного паперу. 2003 року розпочинаємо реалізацію проекту виробництва високоякісного паперу для санітарно-гігієнічних виробів на Ізмаїльському ЦКК. Сировиною для цього виробництва слугуватиме макулатура, вибілена за особливою технологією. Такого виробництва досі в Україні не існувало. Тож перспективи є, і ми будемо їх наближати.