Кажучи про земельний дерибан, ми найчастіше маємо на увазі події в столиці, інших великих містах та їхніх околицях. А також скандали, викликані протестами населення проти «ущільнення» територій, заняття під житлову забудову зон відпочинку, дитячих і спортивних майданчиків.
Звичайно, масштаби того, що відбувається в столиці і маленьких містечках, непорівнянні. Але ще питання — яке лихо страшніше. Земельний дерибан у провінції має свої особливості і часом здійснюється з іще більшим цинізмом, ніж у великих центрах, а жертвами його стають, як правило, найбільш незахищені і малозабезпечені.
У пошуках вільної землі
У 40-тисячному Вознесенську, що в Миколаївській області, земельні питання постали особливо гостро. Попри наявність досить великих підприємств, тут переважає одноповерхова забудова, приватний сектор. Навіть у самісінькому центрі можна зустріти невисокі хати з грядками і городами, спільні дворики, де тиснуться один до одного сараї та інші допоміжні будівлі кількох житлових будинків.
Зазвичай у подібних містечках зі старим житловим фондом йде жвава торгівля ділянками, а в ЗМІ і мало не на кожному стовпі можна зустріти оголошення з відповідними пропозиціями. У Вознесенську — інакше. Тут не знайдеш відповіді на запитання: де можна купити ділянку, скільки коштує земля в центрі і на околиці? Ні в ЗМІ, ні в структурах, які займаються оцінюванням майна, ні навіть на обклеєних оголошеннями стовпах. «Чиста» земля у Вознесенську майже не продається — вона переважно «супроводжує» будівництва, які й оцінюються.
Усі, з ким доводилося розмовляти, сходяться в одному: у Вознесенську немає посередників з купівлі-продажу землі тому, що головним і, по суті, єдиним розпорядником є міська влада. Вона не просто контролює, створює умови для обміну, а й міцно тримає у своїх руках земельні ділянки, не допускаючи до процесу наділення землею сторонніх, на її погляд, осіб, включаючи і тих місцевих жителів, котрі нею користуються.
Цей факт оцінюється по-різному. У службових кабінетах у такому жорсткому підході вбачають благо для міста, а от чимало вознесенців бомблять обласні й центральні органи влади, ЗМІ скаргами на обмеження їхніх прав, перешкоджання в приватизації ділянок, якими користуються, і навіть у зазіханні на землю, що перебуває в їхній власності.
Але скарги скаргами, а земля тим часом рухається до нових власників у зростаючому темпі. І під каток цього руху потрапляють не лише майно, а й людські долі.
Феномен стискання
86-річна Ольга Ковальова всі пороги в міськвиконкомі пооббивала, домагаючись, щоб їй надали можливість разом із будинком по вул. Пушкінській, 37, приватизувати хоча б клаптик землі біля нього. Не виходить. Не допомогли ні інвалідність, ні те, що зазнала лиха, коли в роки війни її вивезли до Німеччини.
— Живу, як на великій дорозі, хоч свій будинок, але немає власного кутка, — розповіла Ольга Володимирівна автору цих рядків. — З’явилися упевнені в собі люди, вони хазяйновито міряють двір, прикидають, що б іще знести з моїх прибудов.
При цьому стара жінка усвідомлює, що перебуває не в найгіршому становищі порівняно із сусідами. Хоча права на ділянку і не домоглася, але хату і землю під нею вдалося зберегти. А жеківський будинок, який стояв поруч і в якому мешкали шість сімей, зруйнувався, і дехто з її вчорашніх сусідів залишився зовсім без нічого, лише з реєстрацією... у зруйнованому житлі. Тепер одна з колишніх мешканок приходить до руїн, щоб зустрітися з листоношею та одержати пенсію.
А от про що повідомив у редакцію ще один мешканець, котрий залишився без даху над головою, недавній вихованець будинку-інтернату Андрій Панченко. Він народився, жив у нині зруйнованому будинку, у квартирі №5, і досі там прописаний. Після сімейної трагедії залишився сиротою, виховувався в інтернаті, тимчасово живе в родичів. «Тепер мені пропонують виписатися, — пише він. — А куди я піду? В нікуди?»
Хоча будинок зруйнувався (або йому «допомогли» в цьому), але земля під ним і навколо нього залишилася. І вона дорога. Відразу й господар знайшовся. Та жителям, котрі залишилися без пристановища, від цього не легше.
На запит трьох десятків жителів кварталу в мерію «Що відбувається?» міський голова Юрій Гержов повідомив, що «відповідно до проекту розвитку міста, запроектоване стискання існуючої забудови для розміщення нових об’єктів». Виявляється, одна з фірм стала переможницею конкурсу і будуватиме двоповерховий будинок. Для цього, треба розуміти, знадобиться не лише земля під зруйнованим будинком, а й частина території сусідніх споруд. Тож спокійного життя жителі кварталу не очікують.
Подібний «ущільнювальний» пресинг відчувають жителі розміщених у центральній частині як комунальних, так і приватних будинків. Може, тому й залишається таємницею ціна землі в центрі міста, яка вже перевищує вартість розміщених на ній будинків старого будівництва. І влада разом із «інвесторами» прагне будь-що розчистити територію, не дуже турбуючись про наслідки для городян, які потрапили «під роздачу». Деякі вознесенці навіть висловлюють підозру, що згадуваний жеківський будинок, як і інші його ровесники, зруйнувався завчасно невипадково — позначився особливо ретельний «догляд» за ним. У Вознесенську взагалі можуть безвісти зникати будинки, залишаючи після себе ділянки землі для нових хазяїв. Як це сталося, приміром, із домобудівництвом за адресою вул. Шевченка, 23.
Там у зручному місці ще зовсім недавно був кам’яний будинок площею 66,2 кв. метра з інвентарним номером 7714/17296 і реєстраційним — 6521. Був сад, кам’яний паркан. Тепер на його місці росте п’ятиповерховий житловий будинок. Родичка власниці будинку і ділянки дивується — будинок по цеглині розібрали, сад вирубали, а ділянка... пішла по руках. Надто вже зручним для маніпуляцій виявилося домоволодіння в центрі міста. Його власниця втратила здоров’я і перебуває в будинку престарілих, а її опікун живе поза межами країни.
Справа про 14 соток
Щоб у них не відібрали скупих метрів «життєвого простору», багато вознесенців намагаються (частіше безуспішно) приватизувати ділянки, якими користуються. Але навіть той, хто має державний акт на право володіння землею, не може спати спокійно. У листі до редакції «ДТ» жителька Вознесенська Тетяна Потужна стверджує, що місцеві чиновники, діючи спільно, ігнорують закони, самі створюють вигідні їм правила і норми.
Ситуація, якби її навмисно не заплутували, дуже проста. На підставі рішення міськвиконкому від 12 вересня 1993 року видано державний акт на право приватної власності на 14,56 сотки землі по вулиці Синякова, 12. Єдина складність полягає в тому, що акт — не індивідуальний, а колективний, на трьох.
Власники та їхні спадкоємці, реагуючи на земельний переділ у місті, вирішили документально оформити індивідуальні володіння. Труднощів не передбачалося. Зовнішні межі спільної ділянки були нанесені на схемі, а власники-сусіди вже давно визначилися — кожен користувався своєю частиною ділянки, не маючи претензій один до одного.
Однак претензії виникли у чиновників, які вирішили розпорядитися ласою ділянкою по-своєму. І коли в перших числах серпня власники звернулися до Вознесенського міськрайонного суду, щоб узаконити поділ спільної ділянки на частини, місцева влада була проти. У запереченні на позов міський голова Юрій Гержов стверджує, що рішення виконкому — «протиправне, а виданий на його підставі державний акт — недійсний».
Виявляється, 14 років тому мешканцям можна було приватизувати територію біля будинків, а зараз — ні. Вчора землю дав, сьогодні — забрав. Азартно перелічуючи допущені міськими службами прорахунки, які і призвели до появи «неправильного» акта, Юрій Іванович забув, що саме він керував ними, оскільки і тоді був градоначальником...
Мерське «заперечення», яке надійшло до міськрайонного суду, так вплинуло на суддів, що там уже четвертий місяць не розпочинають розгляд справи по суті. То від позивачів вимагали папір від представників влади про те, що порушене питання потребує судового розгляду, то приймалося рішення «залишити позовну заяву без наслідків» через те, що в ній «не зазначені докази, які підтверджують кожну обставину». А коли позивачі усунули зазначені причини затримки, знайшлися нові. Один з учасників процесу був поставлений перед необхідністю в судовому порядку доводити, що він є він, оскільки його по батькові було написано неоднаково...
Щоб було зрозуміліше, чому вознесенська Феміда почала спотикатися на рівному місці, треба сказати, що віднедавна навколо 14 соток землі на вул. Синякова розгорівся неабиякий конфлікт. Приватний підприємець Сергій Чередниченко поблизу цієї ділянки затіяв будівництво. А оскільки воно досить масштабне, то дуже зацікавлені в ньому особи (з місцевих чиновників) попросили власників сусідньої ділянки «посунутися», поступившись частиною землі.
У відповідь Тетяна Потужна заявила, що жодної п’яді землі не віддасть, і зажадала документи на будівництво, схеми розміщення об’єкта, дотримання норм його розміщення. Отримавши відмову, жінка, що називається, почала бити на сполох — писати скарги в місцеві і центральні інстанції. Як пізніше зазначали опоненти Потужної, «вона своїм тілом перешкоджала продовженню будівельних робіт».
Але, зважаючи на все, подіяли не відчайдушні вчинки жінки, а її скарги до вищих за рангом інстанцій на незаконність будівництва. Будівництво було припинено «до з’ясування обставин». Проте скривджений затримкою будівництва орендар подав на Потужну позов до місцевого суду. І, на відміну від позову власників 14 соток щодо визнання права власності, цю справу було розглянуто оперативно.
27 вересня ц.р. суддя О.Миронова, розглянувши справу за позовом С.Чередниченка до Т.Потужної, позовні вимоги задовольнила частково. Зокрема, прийнято рішення «заборонити Потужній Т.Т. доступ на територію, на якій проводиться реконструкція нежитлового помешкання», «стягнути з Потужної Т.Т. на користь Чередниченка С.В. моральну шкоду у сумі 500 гривень».
Відповідачка подала апеляцію. Через місяць суд у тому ж складі ще раз повернувся до цієї справи. Не для того, щоб переглянути її. Поспішаючи чи то з інших причин, суддя не винесла рішення про судові витрати і цього разу вирішила поправити справу. Відповідачка в справі та її адвокат вважають, що такий судовий «недогляд» було допущено з метою заощадити кошти позивача, оскільки той вимагав відшкодування матеріальної шкоди в сумі 9259 грн. І моральної — 32482 грн.
Для таких підозр є певні підстави, оскільки в новому рішенні оплата судових витрат визначена лише з урахуванням першої чотирицифрової суми, а друга, п’ятизначна, укотре «забута».
Оренда із земельним доважком
Постійні посилання на те, що міська влада «притримує» приватизацію землі нібито тому, що турбується про наповнення бюджету, на тлі цих подій виглядають малопереконливими. У цьому плані показово, як готувалося скандальне будівництво по вул. Синякова. Виявляється, підприємець Сергій Чередниченко узяв в оренду нежитлові помешкання комунальної власності у вигляді невикористовуваних автогаражів. У висновках про вартість оцінки, розрахунках орендної плати фігурує площа будівництва у 38,2 кв. метра, при зношенні у 50%. На підставі цих даних і зроблено розрахунки, відповідно до яких оцінювач визначив ринкову вартість об’єкта лише в 11,16 тис. грн. Річна ставка орендної плати становить 1674 грн., місячна — 139,5.
Але з подальших документів випливає, що оренда цих помешкань — особлива. До площі нежитлових приміщень приплюсовано територію навколо них, що збільшує володіння в кілька разів — до 99,66 кв. метра. Крім того, узвичаєне поняття оренди збагатилося доповненням — «із добудовуванням». І підприємець почав «добудовувати» — розбирати помешкання, рити траншеї. Тобто будувати новий будинок, що має дуже віддалений стосунок до автогаражів, які він нібито «реконструював».
Узагальнюючи факти, зауважимо, що у Вознесенську добре відпрацьовано схему, завдяки якій «свої люди» можуть купити або взяти в оренду ділянку за подібною ціною. Замість того щоб витрачатися на придбання землі, дешевше за допомогою чиновників узяти в оренду якусь «руїну» разом з неабиякою ділянкою і замість декларованої реконструкції споруджувати те, що вигідно. А якщо новобудова не поміститься на отриманих сотках, теж є вихід — залякати сусідів чиновницькою немилістю або судовими позовами, надзвичайними сумами вигаданої матеріальної і моральної шкоди і знову ж таки змусити «посунутися».
Хоча без пробуксовок не обходиться, схема безплатного вилучення ділянок у тих, хто ними користується, усе-таки працює. Цікаво, чи надовго вистачить запалу у вознесенських чиновників і суддів?