Чиновники, що опікуються розвитком туризму в Україні, імітують бурхливу діяльність, проводячи збори, відвідуючи виставки, створюючи нові структурні підрозділи у складі департаментів та обираючи їхніх керівників. Шкода, що в результаті кількість туристів, які щороку відвідують Україну, не зростає, стан історичних і культурних пам'яток не поліпшується, сфера не розвивається. Прискіпливий аналіз дає зрозуміти, що наявний дефіцит не стільки грошей чи ідей, скільки фахових керівників, які мали б розуміння того, як саме можна розвивати туризм в українських регіонах.
Нещодавно, наприклад, у Збаразькому замку відбувся захід за участі заступника міністра економічного розвитку і торгівлі М.Тітарчука, директора департаменту туризму і курортів І.Ліптуги, голови Тернопільської ОДА С.Барни, голови Тернопільської обласної ради В.Овчарука. А саме - чергове засідання Ради туристських міст і регіонів України. Представники усіх регіонів країни приїхали до Збаража для того, щоб дізнатися про туристичний потенціал Тернопілля та поділитися своїм досвідом розвитку туризму.
М.Тітарчук пізніше результативність зібрання оцінив високо, щоправда, про конкретні здобутки промовчав: "Сьоме засідання Ради туристичних міст і регіонів ми вирішили провести у Збаражі на Тернопільщині - в регіоні, де сконцентровано третину всіх замків України. Регулярні засідання туристичної Ради - це обмін інформацією про розвиток і просування національного туристичного продукту, обговорення спільних проблемних питань, гармонізація тем і дат ключових заходів, обговорення обласних і міських бюджетів на маркетинг туризму, активізація співпраці влади з бізнесом".
У червні цей же куратор вітчизняної туристської царини завітав (також, певне, в оплачуване відрядження) до Херсона, щоб "зрозуміти перспективи розвитку регіону". І вже в облдержадміністрації на нараді з питань реалізації в області державної політики з розвитку державно-приватного партнерства та визначення пілотних проектів, М.Тітарчук наголосив: "Якщо ми розвиваємо туризм, то він повинен починатися з аеропорту "Херсон". На цьому ж заході йшлося про розвиток Херсонщини як майбутньої туристичної мекки. "Готуйте свої проекти та направляйте до міністерства. Ми розглянемо кожен, але працюватимемо з найцікавішими. Ми також підкажемо з тими проектами, які зможуть реалізуватися без державної підтримки, наприклад, за рахунок кредитів", - зазначив замміністра. Класика жанру!
Однак часи, коли регіональні чиновники оббивали пороги столичних відомств, минули, відколи почалася децентралізація, і більша частина податків почала лишатися у місцевих бюджетах. І запрошувати місцевих бюрократів до міністерства за "порадами" - крок дещо дивний, набагато прогресивніше розмістити ці поради на сайті Мінекономрозвитку чи на спеціально створеній для цього інформаційній платформі. Адже лише деклараціями реформи не мають обмежуватися, і заради економії часу та коштів чиновникам варто при спілкуванні хоча б один із одним використовувати досягнення цифрової революції.
Кадри вирішують усе…
Дивуватись тому, що вітчизняна туристична галузь, попри потенціал, якому позаздрять чимало метрів світового туризму, не одне десятиліття ледь жевріє, - себе не поважати. Оскільки, незважаючи на мантру про "пріоритет" цієї галузі, центральна влада, як і раніше, ставиться до неї як до пасербиці. А від "голови", у нашому випадку - Мінекономрозвитку та профільного парламентського підкомітету, які, зокрема, мали б надавати орієнтири науковій та освітній діяльності в цій царині, вся риба тухне.
Візьмімо, приміром, столицю, яка, за логікою, мала б стати прикладом для інших українських регіонів. Столичний керівник управління туризму щодо своїх досягнень дасть чималу фору будь-кому, щоправда, досягнення ці у непрофільній царині. Адже у доробку керівника майже "1000 заходів із зірками шоу-бізнесу", "10 подій міжнародного значення" etc., на які було залучено понад мільйон осіб. Сторінка у Facebook аспіранта столичного торговельно-економічного університету (саме так, не одним же шоу-бізнесом жити!) також "тішить" інформацією про участь у численних заходах, на яких їхні учасники "слухали, записували, спілкувались, об'єднувалися, створювали, раділи, жартували, вірили!". Про те ж, що від цих "життєрадісних" подій столичному туризму, - жодного слова. Промовистим є й звіт очільника туристського управління за перший квартал поточного року, озвучений ним на початку липня на засіданні постійної комісії Київради з питань культури, туризму та інформаційної політики (охочі можуть ознайомитися з ним за посиланням www.youtube.com/watch?v=QDR5QwYLVXQ&feature=youtu.be). Звіт викликав чимало запитань не лише у мене, а й - і це тішить - у членів зазначеної комісії. Приміром, щодо невідповідності озвученого А.Тараненком і присутнього в інформаційних матеріалах, наданих комісії очолюваним ним управлінням. Невідомим є й коефіцієнт корисної дії від участі чиновника у шести виставкових заходах (у тому числі п'яти зарубіжних), на що витрачено 630 тис. грн. Принагідно: чи практикуються звіти чиновників про їхню участь у подібних закладах, а також - і це чи не найважливіше - відповідні висновки та рекомендації, що мали б матеріалізуватись у конкретних заходах? Запитання, вочевидь, риторичне…
Щонайменше дивними були відповіді А.Тараненка на логічні й аргументовані запитання секретаря комісії О.Поживанова: стосовно столичного туристського сайту (німецьку мову якого німецькомовний споживач зрозуміє хіба що з тлумачем); туристських інформаційних центрів в аеропортах "Бориспіль" і "Київ" (Жуляни), що діють, як мокре горить; україномовних рекламно-інформаційних матеріалів, призначених для популяризації туристського потенціалу за кордоном; міської туристської карти (брошуру-пояснення якої виготовили, проігнорувавши столичні родзинки) та ін.
Окремої розмови (та, певне, уваги правоохоронців і податківців) заслуговує тендерна політика очолюваного А.Тараненком управління, в якій майже всі конкурси на чималі суми виграють ФОПи.
Тож за такого керівництва не видається дивною тенденція зменшення кількості іноземців, що відвідують Київ, на тлі загальнонаціональних показників. Чи не всі гравці столичного турбізнесу, з якими довелося спілкуватися, бідкаються, що вже не один рік (і навіть десятиліття) не щастить йому з керівною особою "на своєму місці". Що ж до нинішнього "очільника", то за нього, певне, варто "подякувати" заступникові міського голови О.Резнікову, відповідальному за розвиток туризму та курортів.
Проте на цьому дива столичного туризму не закінчуються. Попри існування управління туризму у складі департаменту економіки та інвестицій КМДА, столичні депутати ще наприкінці минулого року вирішили створити управління туризму та промоцій у складі цього ж департаменту. Очолити його має теперішній т.в.о. його ж відділу 34-річний вихованець Луганської академії внутрішніх справ Олександр Висоцький. У послужному списку якого - жодного дня причетності до царини, якою його призначили опікуватися.
З цього ж кошика й епопея з призначенням директора КП "Київський міський туристсько-інформаційний центр" (до речі, інформація про цю інституцію відсутня на сайті КМДА). Після того, як відбулося рейтингове голосування і було визначено його переможців (ними стали О.Романенко та Н.Мазур, за яких проголосували, відповідно, сім і п'ять осіб), конкурсна комісія (очолювана радником міського голови О.Галасем) без пояснення причин дала задній хід. Чи не тому, що переможцем не став потрібний кандидат? Уже
17 липня міський голова розпорядженням за №551 призначає в.о. директора КП КМТІЦ 27-річного вихованця Київської політехніки Владислава Злочевського.
Чи красить людину місце?
Не далеко від столиці пішли й регіони. А деякі, на жаль, і перевершили її. І "завдячувати" цим провінція має також "професіоналам" - регіональним керівникам. У Житомирській ОДА це - автошляховик, який чекає - не дочекається, коли ж очолюваний ним департамент позбудеться "колоди" під назвою туризм, у Волинський - боляче сприймаючий конструктивну критику, проте мліючий від укулеле, у Тернопільській - надміру палкий активіст пластового руху (якому й приділяє чимало часу та уваги, натомість відповідне управління торік трансформувалось у відділ з удвічі меншою кількістю працівників), в Одеській - любитель лапідарних (чому, пояснення, певне ж, на поверхні) програм розвитку галузі. Закарпатська ж обласна виконавча влада вже не один місяць не має очільника відповідного управління. Чи не тому, що керівництво ніяк не знайде "потрібної" людини? Дії ж керівників районів цього культового у відпочивальників і туристів регіону колись таки увійдуть до підручників у розділі "анахронізми". Бо чого лише варті "суботники", на яких чи не вся чиновницька братія під орудою перших осіб біблійною справою зайнята, прибираючи засмічені переважно своїми ж односельцями території…
У Каневі ж, що мав би завдяки місцю останнього спочинку Кобзаря стати туристською меккою передусім світового українства, міський туристський інформаційний центр батьки міста "заховали" за "Кафе-Шкою" у комплексі "Авто-ріка".
Фаховий рівень працівників туристських структурних підрозділів державних адміністрацій міського та районного розливу я мав можливість оцінити на семінарі, який навесні відбувся в Житомирі. Всі його учасники чи не головною причиною невтішного стану цієї сфери назвали відсутність фінансування. А на запитання: "Як заробляти, маючи значний потенціал?", жоден не дав путньої відповіді.
Перші ж особи в регіонах, удень і вночі пам'ятаючи про свій статус "каліфів на годину" і віддаючи перевагу "коротким грошам" (туризм же - з іншої опери), дадуть фору будь-кому в мистецтві створення гарної міни за поганої гри. Що й довело моє спілкування з керівниками обласних рад і державних адміністрацій Закарпаття, Запоріжжя, Житомирщини, Одещини, Миколаївщини та Херсонщини. Усі ці керманичі "за" розвиток тургалузі, проте обіцяти - не значить одружитися. Приклад - Херсонщина, в якій торік оздоровилися 3,5 млн осіб і якій цього року на розвиток потенційно потужної бюджетоутворюючої галузі тамтешні народні обранці виділили аж 200 тис. грн.
Тож наразі лише від активності громади та її лідерів залежить відповідь на запитання: "Туризм швидше живий чи навпаки?". Як от, наприклад, на Житомирщині ініціативним і наполегливим є керівник громадської організації "Френд" А.Шелестюк, який з однодумцями переймається підготовкою до проведення в Житомирі у листопаді першого Поліського туристського форуму. У столиці ж це група однодумців-науковців, об'єднаних гаслом "Місто: розвиток через туризм". Вони вже не в одному населеному пункті країни ознайомили зацікавлених із тим, як міський туристський потенціал (а він є всюди!) втілити у вагомі здобутки.
Не пасуть задніх і туризмологи столичного Шевченкового університету, які з наступного року запроваджують магістерську програму (на основі бакалаврату) "Організація курортної справи". Потреба в цьому очевидна: якщо фахівців для туристської галузі навчають у понад 100 вітчизняних ВНЗ, то для курортної (до речі, у складі Мінекономрозвитку існує відповідний департамент туризму та курортів) - жоден (Український науково-дослідний інститут медичної реабілітації та курортології Міністерства охорони здоров'я України до уваги не береться, оскільки утворений він "з метою реалізації державної політики у сфері охорони здоров'я…"). Принагідно: в Україні зосереджено 47% усіх природних лікувальних ресурсів Європи, а отже, у нас під ногами лежать мільярди доларів у мінеральних водах і лікувальних грязях.
***
З подружжям Терлецьких з канадського Торонто нещодавно відвідав Тарасову гору в Каневі. Господарі в особі генерального директора Шевченківського національного заповідника та його заступника приймали нас щиро й гостинно. Проте, як слушно зауважили потім наші закордонні родичі, саме відсутністю належної промоції цього культового для діаспори місця (передусім модерного кількамовного сайту з відповідними мобільними додатками та представлення в популярних соцмережах регулярно поновлюваної інформації, у тому числі календаря подій щонайменше на десять місяців наперед) пояснюється мізерна порівняно з іноземними аналогами кількість відвідувачів. І стосується це, на жаль, не лише місця спочинку Кобзаря…