Цієї весни фінансовий голод масово спізнали селяни Тернопілля. Позбавлені державної підтримки, сільгоспвиробники провели посівну кампанію майже виключно за власні кошти, виручені від недавнього, більш-менш сприятливого продажу зерна, та за товарні кредити. Орати і сіяти довелося лише обкатаною технікою: загальний ресурс грошей на нові трактори і сівалки цього року вклався у 9 млн. грн. (торік було 32 млн. грн.). І все ж таки село довело, що може виживати самотужки: з проведенням весняно-польових робіт воно впоралося.
Станом на 12 травня всі категорії господарств області майже дотягнули посіви ярих культур до прогнозної цифри. У весняний грунт лягло зерно на площі 239 тис. гектарів. На 90% воно було висококондиційним.
Однак цьогорічна посівна кампанія має й інші особливості. Сільгосппідприємства почали переорієнтовуватися з активного вирощування ріпаку, що спостерігалося в минулі роки, на сівбу гірчиці. Ця культура приваблює ціною — від 4000 до 6000 грн. за тонну, не створює проблем зі збутом, тому місцеві аграрії приділили їй удвічі більше уваги, ніж передбачали чиновники від агрокомплексу. Під посіви гірчиці відведено майже 7 тис. гектарів, тоді як площі ярого ріпаку залишилися на минулорічному рівні — 3,8 тис. гектарів.
З кожним роком дедалі важче зупинити скорочення посівів цукрових буряків. Через збиткові ціни на буряк і цукор з нього, масове ввезення цукру-сирцю з Білорусі солодкою культурою в Україні перестають займатися не тільки господарства населення. Майже втричі зменшив площі під цукровими буряками власник великого Кременецького цукрового заводу — ЗАТ «Західна компанія «Дакор». Робота цього переробного підприємства у 2009 році під великим сумнівом. Результат? Коли торік цукрові буряки займали в області 43 тис. гектарів, то тепер ледве дотягують до 37 тис.
До уваги уряду та Міністерства фінансів: за різними програмами фінансової підтримки сільське господарство Тернопільщини у 2009 році не отримало жодної гривні. Погашено тільки заборгованість за минулий рік. Для порівняння: торік в область надійшло «нових» грошей на суму 11 млн. грн.
У масштабах України державна підтримка села виглядає ненабагато краще. Порівняно з 2008 роком бюджетна тваринницька дотація та держпідтримка виробництва продукції рослинництва «схудли» більш як у шість разів — із 3 млрд. 71 млн. до 500 млн. грн., селекція в тваринництві та птахівництві на підприємствах АПК — учетверо, із 125 млн. до 30 млн. грн. Та й не факт, що навіть ці гроші надійдуть у повному обсязі. У держбюджеті на 2009 рік для здешевлення кредитів підприємствам агропромислового комплексу закладено лише 300 млн. гривень. А торік на цю програму відвели 1 млрд. 650 млн. грн.
Безгрошів’я гірко відгукнулося на рівні області. Комерційні банки цієї весни влили в сільське господарство кредитних ресурсів, як кіт наплакав, — аж 11 млн. грн. порівняно із 180 млн. грн. торік. Крім того, банківські установи застрахували ризики. На пролонговані до осені 2009-го позики вони підвищили ставки до 22—25% річних.
Директор фермерського господарства «Агро-Шили» із Лановецького району Петро Яблонський про банківську підтримку висловлюється сумно: «Комерційний банк підвищив мені ставку за користування попереднім довгостроковим кредитом до 25% річних. Отримати нову позику, таку ж дорогу, я не можу. Тому для проведення посівної я був змушений брати в постачальників у борг міндобрива, засоби захисту…»
Оскільки банківське кредитування сільгоспвиробників практично завмерло, частково рятівником села цього року став Аграрний фонд. Тернопільське регіональне відділення АФ з початку 2009 року закупило в аграріїв понад 12 тис. тонн зерна. І закупівельні ціни на пшеницю, за результатами біржових торгів, на 40—100 грн. вищі від мінімальних, встановлених державою. Тож певна вигода для сільгоспвиробника є.
На Тернопіллі стартували цього року ще й форвардні закупівлі зерна. І, за словами начальника регіонального відділення АФ Івана Іскерського, цією можливістю скористалися 32 сільгосппідприємства. В область надійшло 33 млн. грн. і майже на 24 млн. підписано контракти, за якими гарантовано оплату. Та, на жаль, через брак коштів у державному бюджеті форвардні закупівлі з 24 березня призупинено.
Добру справу у державі ховають не вперше. Навесні Аграрний фонд розпочав ще й торгівлю міндобривами та дизпальним. Цей державний оператор вийшов на ринок з прийнятною для аграріїв пропозицією ціни на аміачну селітру — 1950 грн. за тонну і «дизельку» — 4200 грн. за тонну (щоправда, на умовах само вивезення з Кременчуцького нафтопереробного заводу). І, прилаштовуючись до нової ситуації, трейдери й собі були змушені знизити ціни.
Однак сільгоспвиробники в чергу за дешевими товарно-матеріальними цінностями не вишикувалися. Послугами АФ скористалися великі господарства. А менш потужні сільгосппідприємства і фермери купували дрібніші партії засобів обробітку землі поближче до дому. Наприклад, директор селянського ПП «Мричко» у Тернопільському районі Іван Мричко викручувався під час посівної, як міг.
— Так, я мав справу з Аграрним фондом, — каже аграрій. — Продав йому пшеницю минулорічного врожаю по більш-менш вигідній ціні — 1200 грн. за тонну. За ці кошти підживив озимі культури і придбав деякі інші ресурси, необхідні весною. Але обороти мого господарства не дозволяють їхати в Кременчук за великогуртовою партією дизпального по 4,2 грн. за літр. Тому мусив придбати солярку на місці, за дрібногуртовою, але вищою, ціною — по 4,35 грн.
Досвід свідчить, що вирощений в Україні врожай зерна майже завжди більший, ніж його потребує внутрішній ринок. А уряди і 2007-го, і 2008 року встановлювали квоти на експорт зернових і вчасно не скасовували обмеження. Дико, але факт: небувалий торішній врожай — 53,3 млн. тонн — спричинив проблеми із зберіганням і став однією з основних причин обвалу цін на збіжжя. Та це вже в минулому. Однак тільки-но кон’юнктура цін на зерно для його виробника поліпшилася, як центральна влада майже припинила усі види підтримки сільського господарства. Виживайте, селяни, як можете. Фінансова криза — вельми сприятливий час, щоб списати на неї провали державної політики.