Валерій Горбатов |
Не секрет, що економічна сфера в Криму має багато особливостей, які різнять її від економіки «континентальної»: по-перше, у зв’язку з курортним сезоном ціни та структура споживання товарів тут інші, по-друге, виробництво «синтетичного» курортного продукту, що містить у собі такі різні галузі, як транспорт, сільське господарство, туризм, готельний бізнес і лікувальна сфера, потребує особливих підходів. Недаремно тут відчуваються зовсім інші економічні реалії, аніж у всій країні, — свого часу Крим «перехворів» то особливими підходами до бюджету, коли прагнули «відхопити» собі не лише акциз і прибутковий податок, а й навіть загальнодержавний ПДВ, то повальним створенням ВЕС і зон із спеціальними умовами інвестування — так званих територій пріоритетного розвитку. Але сьогодні в автономії працює новий уряд. Як свідчать висловлювання його глави Валерія Горбатова, багато хто в ньому незадоволений старими підходами, формулюють нове бачення, і тепер кримські «економічні істини» відкриваються в новому світлі. Про це з головою Ради міністрів Криму, народним депутатом України Валерієм ГОРБАТОВИМ розмовляє наш кореспондент.
— Валерію Мироновичу, чи можна сьогодні говорити про кримську економіку як про систему?
— Річ у тім, що працездатна економіка і повинна являти собою самодостатню систему, у якій усе узгоджено, продумано, «притерто» до потреб ринку. Певне, у минулому економіка Союзу і була такою системою, хоч і закритою, але сьогодні, зокрема в Криму, це не система, а конгломерат розрізнених, переважно непрацюючих промислових підприємств, орієнтованих на потреби величезної країни. Одні більш-менш вдало намагаються вижити самостійно, інша частина просто не знає, чим зайнятися. Приватизація йде ривками і несистемно. Сільське господарство завдяки реформам зробило лише перші кроки до справжньої ринкової ефективності. Курортного комплексу, як такого, за великим рахунком, у нас ще не існує — багато його складових лише вимальовуються в ринкових реаліях. На всьому важким тягарем лежить велика тіньова частина обороту, що присвоюється і призводить до втрати часу і ресурсів, до невдоволення працюючих.
Минулий уряд виконав свою роль: падіння виробництва припинилося і почався повільний, хоч і спонтанний, економічний ріст в окремих галузях, передусім в промисловості. Але незробленого ще більше — не подолано кризу в легкій, харчовій промисловості, не вирішено проблеми транспорту, енергетики, курорту. Головне — досі не вироблено системні підходи до управління. Щоб зібрати це усе воєдино, необхідна комплексна програма економічних реформ.
— «Барометр» благополуччя економіки — її фінансові результати. На жаль, як зазначається на багатьох нарадах, значна частина економіки працює або в тіні, або зі збитками. Що ви можете цьому протипоставити?
— Безумовно, у нас існує кілька напрямів, із яких кошти, що могли б потрапити в бюджет, штучно виводяться в тінь. Переконаний, якби сьогодні нам удалося повністю витягти з тіні акциз і податок на прибуток, то ми б мали дуже багатий бюджет. Створені нами багатогалузеві комісії зараз перевіряють підприємства і намагаються навести порядок у зборі податків. Їхня діяльність повністю підтверджує наші побоювання, порушення повсюдні — із десяти перевірених об’єктів усі десять або закриваються, або на них накладаються великі штрафи. Масштаби тінізації економіки такі, що автономії самій без допомоги держави з нею не впоратися — потрібні скоординовані зусилля всіх правоохоронних органів. Якщо нам вдасться витягти економіку з «тіні», ми зможемо збільшити бюджет на кілька мільярдів гривень.
Однак жорсткість контролю — це одна частина роботи. Інша частина — перебудова всіх галузей. Недавно в нас помінявся голова податкової адміністрації. Які в нас були претензії до нього? Чому ми були незадоволені його роботою? Тому що в його роботі не було зацікавленості у відродженні виробництва, працівники націлювалися на вирішення винятково фіскального завдання. Тепер же ми хочемо, щоб податкова адміністрація стала партнером виробника — спочатку підказала, як краще організувати виробництво, а потім уже брала податки.
Наше міністерство економіки підрахувало, наприклад, що ми дуже багато акцизу втрачаємо на тому, що вина вироблені в Криму, розливаються потім у пляшки підприємствами, зареєстрованими за межами півострова. Але річ у тім, що акциз не потрапляє в бюджет і за місцем їхньої реєстрації, а відразу ж виводиться в тіньовий оборот. Якщо вдасться налагодити розлив вина власними підприємствами, ми отримаємо в бюджет більше коштів, аніж отримали їх від експерименту зі збільшенням розливу горілки.
Президент недавно призупинив рішення Верховної Ради Криму про організацію експерименту з акцизом, і це означає, що наше виробництво в принципі має бути побудоване на інших засадах. На думку нашого Міністерства економіки, цим експериментом уряд створював великі перекоси в розвитку галузі. Значною мірою бюджет поповнювався за рахунок податку з продажу горілки, а інші види виробництва страждали. Можу сказати, наприклад, що Азовський лікеро-горілчаний завод — підприємство, оснащене й організоване не гірше за «Союз-Віктан», але працювало останнім часом воно усього на один-два відсотки потужності, бо експериментом зміг скористатися лише «Союз-Віктан».
Не секрет, що практично вся промисловість Криму була розрахована на роботу в масштабах Союзу. Зараз ці підприємства стоять, і багато з них навіть у масштабах України не можуть знайти собі застосування. Який вихід? Я наполіг на тому, щоб ми створили в Криму Міністерство промислової політики, мета якого — розібратися з усіма 14 тисячами підприємств і запустити в роботу усе, що може працювати. По-перше, треба дати можливість інвесторам змінити те виробництво, що їх зацікавить. Ми вже відчули, що перед лицем світового економічного спаду інтерес до нашої економіки зріс. Аналітики прогнозують, що в зв’язку зі зростанням тероризму у світі, за якого навіть такі стійкі економіки, як американська, виявилися незахищеними, увага світових інвесторів у недалекому майбутньому переключиться на країни СНД, що представляють собою величезний потенціал для розвитку. Ми вже думаємо, як краще скористатися цією ситуацією і куди краще направити вільні гроші. На жаль, окрім готелю «Ореанда», в Ялті у нас не виявилося готових привабливих інвестиційних проектів. Тому ми поставили завдання розробити їх.
По-друге, наші території пріоритетного розвитку також працюють поки неефективно, і ми ставимо за мету переглянути всі умови ТПР і підвищити їхню віддачу. Ну а решта підприємств, які не знайдуть себе в сучасній ринковій системі, повинні бути реорганізовані, їхні мертві частини варто збанкрутувати, працездатні запустити під гарантії уряду. У нас є реальні умови ряд підприємств запустити під програму інтеграції депортованих, і цією можливістю також варто скористатися.
— Конституція Криму встановлює, що всі податки, зібрані на території автономії, зараховуються в її бюджет. Цю норму було прийнято до того, як на загальнодержавному рівні став застосовуватися нормативний підхід до формування бюджету, що ставить усі регіони країни в рівні умови. Сьогодні вона суперечить загальнодержавному законодавству, зокрема Бюджетному кодексу. По суті своїй, ця норма була обумовлена політичним підходом до проблеми. Якщо ж оцінювати бюджет Криму винятково за оптимальними економічними критеріями, то яким саме, на ваш погляд, він має бути?
— Раніше, коли була велика інфляція, і бюджет автономії нічим не був захищений, така міра виправдовувала себе. Але зараз ситуація кардинально змінилася. Нормативний підхід у державному бюджеті ставить регіони в рівні умови. Про те, щоб залишити в Криму ПДВ, годі й говорити — по-перше, це загальнодержавний податок, по-друге, через необхідність повернення ПДВ на експортну продукцію можна миттєво втратити ці кошти і навіть ускочити в халепу — виплатити більше, аніж отримали. Залишити акциз і податок на прибуток у кримському бюджеті — це також не гарантує нам фінансової стабільності: наприклад, перейде відоме підприємство, що виробляє підакцизну продукцію, до іншого власника, він перенесе його реєстрацію в інше місце, а в нас у результаті утвориться непоправна діра в дохідній частині. Промислові підприємства також працюють ще не стабільно, тим більше що в нас в основному такі підприємства, замовники яких знаходяться за межами нашого впливу — у Росії, інших країнах СНД. Скажімо, перенесуть вони замовлення на інші підприємства, а страждатиме наш бюджет. Тому сьогодні зарахування всіх податків у бюджет автономії не є гарантією благополуччя. Навпаки, наша гарантія — у динамічному розвитку загальнодержавної господарської системи, у поповненні загальнодержавного бюджету. З нього ми гарантовано, відповідно до закону, отримаємо свій норматив плюс фінанси на загальнодержавні програми в обов’язковому порядку.
Я аналізував, як формуються і виконуються бюджети областей України, і можу сказати, що за нормативного підходу Крим не буде скривджений. Тому сьогодні положення нашої Конституції про залишення всіх податків у Криму більше не відповідає економічним реаліям держави. Ми не маємо права ставити всю нашу економіку, всю соціальну сферу в залежність лише від декількох хитливих, ризикованих чинників наповнення бюджету. Відчуваємо, що і Президент України, і міністр фінансів країни дуже відповідально ставляться до потреб автономії, тому нам залишається лише домовитися про етапність у виконанні бюджету, про порядок коректування його в разі потреби, і проблему цю буде знято з порядку денного.
— Що переломного, новаторського в економіці автономії планує новий уряд для зменшення кризових явищ?
— Ми висунули глобальну вимогу: усі підприємства, розташовані в Криму, повинні або управлятися нашим урядом, або мати юридичні особи, підвідомчі нашому адміністративному управлінню. Ми зібрали нараду керівників усіх здравниць, які сьогодні працюють збитково (а такі результати роботи в курортній сфері вже самі по собі нонсенс!), вони, як правило, не перебувають у віданні Криму. І порушили питання про те, що далі так працювати не можна, і про підзвітність Криму. Більше того, Президент підписав лист, аби місцеву підпорядкованість мали і всі профспілкові здравниці, й усі відомчі. Звісно, це дуже складна робота, і за один рік, ми, можливо, цього не доб’ємося, але тільки так можна уникнути переходу бюджетних коштів у тінь.
Безумовно, за короткий час «тінь» перемогти неможливо, бо вона виникає не сама по собі, як цвіль у кутку, а з’являється там, де створюються умови для цього — щілини в законодавстві, недоліки в організації виробництва. Я говорив із Президентом, і він сказав, що теж серйозно зараз над цим думає. Ми хочемо стати для країни тим полігоном, який зможе довести — чим менше податків, тим вигідніше і виробнику, і бюджету. Потрібно досвід Росії перенести в нашу країну. Добре було б, щоб він прийшов в Україну через Крим...
Ми вирішили серйозно зайнятися інфраструктурою курорту, адже саме послуги і супутні товари, а не вартість путівки, повинні давати основний прибуток у бюджет. Курортники, прибувши в Крим на відпочинок, повинні мати значну кількість додаткових послуг. Ми ставимо також питання про перебудову постачання здравниць. Наш аналіз показує, що в здравницях використовується 90—95 відсотків «не кримських» продовольчих товарів. Але такого ніколи не було — Крим завжди забезпечував продуктами свої санаторії. А коли копнули всередину, то відкрилося, що тут просто створено такі фальшиві схеми постачання: сільгосппродукція закуповується у кримських виробників посередницькими підприємствами, зареєстрованими за межами півострова, а після переробки чи навіть без неї, але за значно вищою ціною вона постачається здравницям — ніби з-за меж Криму. При цьому суми, що могли б прийти в бюджет у вигляді податків, одразу ж ідуть у тінь. Ми вимагаємо розірвати такі схеми й організувати прямі механізми постачання споживачів безпосередньо від наших товаровиробників.
Уряд цілком обгрунтовано вважає, що наповненню Криму курортниками в літній сезон є межа. Не можна завантажувати здравниці, як це буває, на 120 і 130 відсотків. Однак ми можемо прийняти набагато більше курортників, забезпечивши їм нормальні умови. Для цього в короткі терміни треба здати в експлуатацію більшість із 1500 об’єктів незавершеного будівництва в курортній сфері. Адже порівняйте: у нас усього понад 600 здравниць, а незавершених об’єктів удвічі більше! У багатьох із них готовність становить 60—70 і більше відсотків, тож до нової здравниці — рукою подати. Це дасть нам можливість збільшити кількість гарантованих місць відпочинку утричі. Ми почали проводити повну інвентаризацію курортних об’єктів і землі в їхньому розпорядженні, це також збільшить наші ресурси.
Також порушується питання про рівномірне курортне освоєння півострова. Наприклад, сьогодні прийнято вважати, що рекреаційні ресурси Криму використовуються усього на чверть: здравниці, по-перше, працюють усього три-чотири місяці на рік, а в інший час простоюють, тому більшість їх повинна бути переведена на цілорічне функціонування, що не так просто, звісно, але можливо. Для цього треба здійснити цілий комплекс заходів. По-друге, розміщені вони переважно на ПБК і в західному євпаторійському регіоні, а південний схід і схід Криму, Азовське узбережжя, північно-західне узбережжя використовуються вкрай недостатньо і для відпочинку, і для лікування, хоча там незліченні ресурси лікувальних грязей, мінеральної води, інших лікувальних чинників.
Ми розробили плани освоєння цих територій. Наприклад, є проекти будівництва двох залізничних гілок: одна з них Євпаторія — Донузлав, інша Джанкой—Чорноморськ знову ж із виходом на Євпаторію та Донузлав, що дадуть поштовх розвитку всього регіону. Цей регіон за чистотою і рекреаційними можливостями анітрохи не поступається ялтинському, і якщо його грамотно і на сучасному рівні розвивати, він стане кращим і привабливішим за Ялту.
— Наскільки швидко йдуть реформи в аграрному секторі? Що ви плануєте для того, щоб їх прискорити?
— Звичайно, реформи в аграрному секторі ще не дали повного результату. Але земля вже стала цікавим об’єктом економіки. Кілька років тому десятки тисяч гектарів були взагалі необроблені, але сьогодні ставлення до землі зовсім інше — уся вона обробляється. Зараз виникає друге питання: хто і як обробляє землю? Ми намагаємося підвищити роль районних управлінь сільського господарства з тим, щоб у кожного гектара був відповідальний хазяїн. Є три умови господарювання: не маєш права допускати, щоб росли карантинні бур’яни, не маєш права погіршувати родючість грунту, не маєш права допускати незаконне володіння землею.
На жаль, ситуація з кадрами в сільському господарстві зараз дуже складна: старі спеціалісти пішли, притік нових за останні десять років значно зменшився, нових кадрів на селі ще немає. Особливо скрутне становище у тваринництві, адже там сьогодні немає кому ні організувати на сучасному рівні селекційно-племінну роботу, ні правильно сформувати кормову базу. У принципі, сьогодні зробити ми можемо, але організувати виробництво на сучасній науковій базі, більше того, прорахувати кон’юнктуру ринку на роки вперед нашим кадрам у більшості випадків уже не під силу. Я передчуваю, що через рік-два перед селом може постати проблема сильного кадрового голоду, і вже нині треба подумати, як її вирішувати. Таке завдання поставлено перед спеціалістами-аграріями, ученими нашого аграрного університету.
Спеціально з цією метою ми запросили на посаду віце-прем’єра в уряд банкіра Валерія Пробий-Голову, котрий відмінно знає сільське господарство. Я поставив завдання до весни повністю сформувати аграрний ринок — у нас є плани створення земельного банку, великої кількості оптових ринків. Можливо, не все вдасться, але основу цієї системи буде закладено. І ще ми не повинні допустити перекосів нинішнього року: виробили багато зерна, але гіршої, аніж треба, якості. На майбутній рік постараємося прорахувати все — скільки і якої продукції виробляти, якої якості, куди потім її діти. Ось головні питання, на які ми не маємо права не мати відповідей. Сьогодні усі повинні розуміти: нова для нас ринкова економіка вимагає нестандартного економічного мислення.
— Деякі фахівці стверджують, що в Земельному кодексі усе ж не усунуто небезпеку скуповування землі — є обхідні механізми. Якої ви думки з цього приводу? Чи можна зробити так, щоб селяни не піддалися небезпеці залишитися без землі?
— Звісно, така небезпека існує. Але я проти заборонних методів, бо вони безрезультатні. Ми також вважаємо, що з прийняттям Земельного кодексу недостатньо жорстко поставлено заслін у сфері купівлі-продажу землі. Землю три роки не можна продавати, але можна закладати, а це вже означає, що вона може стати об’єктом тіньових угод, і ще до закінчення терміну заборони на продаж переходити фактично до інших власників. Перейде вона до «зловмисника», скажімо, у результаті купівлі-продажу чи як застава — яка різниця?
Я дав завдання організувати чіткий юридичний супровід кожної угоди з землею, щоб це відбувалося не на рівні району навіть, а на рівні Міністерства агропромислової політики, щоб у цьому процесі брали участь наші юристи. Гадаю, у цілому нам вдасться утримати управління цим процесом, і ми не допустимо повального скуповування землі не тими, хто на ній працює.