Тернопілля жнивує. Точніше, ніяк не може завершити збирання ранніх зернових і зернобобових культур. І хоча на Іллю (2 серпня) новий хліб на столі у більшості середніх та великих сільгосппідприємств уже був, на 29 серпня урожай зібрано лише з 80% посівних площ. Фахівці з управління агропромислового розвитку облдержадміністрації постійно наголошують, що із зернозбиральною технікою та пальним у сільгоспвиробників області все гаразд. Із понад 2 тис. комбайнів, які працюють на полях, 803 — високопродуктивні, іноземного виробництва. З такою технікою за один день можна збирати збіжжя з площі понад 25 тис. гектарів, отже, жнива вкладаються у 15—16 днів. Простоїв через нестачу техніки немає!
Та якщо не одна біда спіткає хлібороба, то інша. Дощі і зливи можуть продовжити цьогорічну «битву за врожай» у регіоні орієнтовно до 8—10 вересня. А відхід від перевірених практикою термінів збирання неодмінно призводить до втрат, які, за оцінками місцевих спеціалістів від агрокомплексу, цього року можуть перевищити 10%. А тут іще й урожайність підвела. Озимої пшениці в усіх категоріях господарств цього року збирають досить мало — по 24 центнери з гектара. Нижчі від минулорічних врожаї ярого ячменю. Тож і не дивно, що до зустрічі серпня з вереснем зерновий вал (без гречки і кукурудзи) в області заледве сягнув півмільйона тонн. Сільгосппідприємства, фермери та індивідуальні господарства, скоріш за все, не наблизяться до минулорічної позначки — 1 млн. 45 тис. тонн.
Більшість аграріїв області після значного подорожчання дизпального і міндобрив уже займаються виробництвом заради виробництва — аби земля не пустувала. Прибутків — нуль. Загальні цифри в масштабах області ще не підбіто, але досвід одного типового господарства видається досить переконливим. ПАП ім.Шевченка у селищі Залізці Зборівського району — добрий середняк. Директор Зиновій Лобур підраховує: за нинішніх цін (на пшеницю четвертого та п’ятого класів 700—650 гривень за тонну, а ячменю третього класу — 390—400 грн.) аби працювати незбитково, потрібно «витягувати» врожаї зернових понад 30 центнерів з гектара. А пшениця цього року на тамтешніх полях дала 22—25 центнерів з гектара, ячмінь— іще менше, 20—21 центнер. У минулі роки підвищити рентабельність виробництва у цьому господарстві вдавалося за рахунок відгодівлі худоби. Але тепер, коли закупівельна ціна кілограма яловичини знизилася до 4,5 грн., прибутку не побачиш.
Проміжний висновок: безбідно жити можуть лише потужні господарства, яких в області на пальцях порахувати. Інших гартує практика виживання. І дечого таки вчить. З минулого року оператором закупівель до державного продовольчого резерву став новостворений Аграрний фонд, який проводить заставні операції із зерном, надаючи пільгові кредити під 8,7% річних. Шість великих і навіть середніх господарств ризикнули здати зерно під заставу і отримати держбюджетну позичку. І не пошкодували. Коли склалися більш сприятливі ціни на продовольчу пшеницю, вони повернули державні гроші, забрали своє збіжжя і реалізували його дорожче. Цього року ті ж самі сільгосппідприємства продовжили роботу за перевіреною схемою, і в регіональне відділення Аграрного фонду уже надійшло заявок на позику майже на 20 млн. грн., тоді як держава поки що виділила лише 7,9 млн. грн.
Обласна влада, оголосивши традиційну битву за врожай, тисне на всі важелі, щоб забезпечити населення продовольчим зерном. Річна потреба для області — 150 тис. тонн. Уряд вимагає сформувати тримісячний запас зерна, а це для області — 37,5 тис. тонн. Виконувати регіональне замовлення за бюджетні кошти, чого вимагає Закон «Про зерно та ринок зерна в Україні», неможливо. Хронічно, з року в рік, обласний бюджет дотаційний до самих кісток — на 75%. А за середньої вартості продовольчого зерна у 650 грн. за тонну нашкребти з обласної та районних скарбниць сумарно понад 24 млн. грн. — це просто фантастика. Тож облдержадміністація пішла іншим шляхом. Вона визначила п’ять операторів: комбінати хлібопродуктів та хлібопекарське підприємство, які закуповують зерно за власні кошти та кредити банків. На кінець серпня ці передбачливі суб’єкти господарювання закупили вже понад 20 тис. тонн.
Але брали вони власне збіжжя або з орендованих у селян площ, або з чужого поля. І в кожному випадку — прямо від комбайна. Торги зерном нового врожаю на сертифікованій Тернопільській агропромисловій біржі ще не проводилися. А відділення Аграрної біржі практично не діє. «Правова база для закупівлі зерна на організованому біржовому ринку більш ніж достатня, — наголошує президент Тернопільської агропромбіржі Олександр Коровкін. — Але сільгоспвиробники і трейдери досі вважають вибір способу купівлі-продажу зерна власною парафією. Влада особливої уваги на це не звертає. Торік через біржу зерно закуповував Держкомрезерв. А цьогорічний порядок тендерних закупівель зерна Держрезервом підриває біржову торгівлю…»
Ще понад 9 тис. тонн зерна, як відрапортували обласні керівники, «залучено за партнерськими угодами на безоплатній основі». І хто ж ці партнери, які понад усе розуміють важливість запастися зерном завчасно? Не здивую нікого: це насамперед підприємство Держкомрезерву — Чортківський КХП, який закупив власне до державних засіків 8 тис. тонн зерна, а обласна влада зарахувала цю угоду як виконання регіонального замовлення. Другий партнер — Тернопільський КХП — менш активний, його багаж на сьогодні становить лише понад тисячу тонн. Третього партнера уже видно на горизонті. І називається він «наші з вами батьки та діди у селах, які отримають зерно як плату за оренду паїв, змелють його і спечуть хліб». Наприклад, торік селяни за оренду паїв отримали понад 90 тисяч тонн зерна. А була ще й натуроплата зерном! Село рятується самотужки. Офіційною мовою це звучатиме, що регіональне замовлення виконано.
Проте більшість населення області оцінить результати жнив за вартістю хліба у магазинах. Наприкінці липня на 12—25% підвищив ціни на основні види продукції найбільший в області виробник — товариство «Тернопільхлібпром». За ним потягнулося друге за обсягами підприємство — «Надзбруччя-хліб». Причини зростання цін на хліб та хлібобулочні вироби начебто зрозумілі: збільшення вартості борошна, яке у собівартості виробництва хліба займає до 70%, а також електроенергії та газу.
Через надзвичайну зайнятість керівництва ТзОВ «Тернопільхлібпром» нам не вдалося з’ясувати, чи влаштовує підприємство, яке задає тон хлібним цінам, рентабельність у 4—5%. Бо саме таку межу воно задекларувало владі після подорожчання продукту першої необхідності. Зрештою, облдержадміністрація відмовилася від регулювання рівня рентабельності при виробництві хліба і обмежує лише торговельні надбавки.
Зрозуміло одне: якщо провідні виробники духмяної хлібини претендуватимуть на вищі прибутки від своєї діяльності, то більш-менш успішна битва за врожай-06 невдовзі перетвориться на дитячу казочку. Через чергове подорожчання хліба на столі.