Володимир Мовчан |
Так говорять про Центральний гірничо-збагачувальний комбінат люди, котрі присвятили
своє життя унікальній лабораторії експерименту і творчого пошуку — підприємству, де вперше
в нашій країні використали окислені руди для одержання залізорудного концентрату
23 грудня 1961 року введено в експлуатацію першу чергу комбінату.
23 грудня 2001 року ЦГЗК відзначив 40-річчя.
В Палаці культури підприємства 21 грудня було по-ювілейному ошатно й по-сімейному затишно. Поздоровлення, нагороди, подарунки, концерт — усе підкреслювало повагу до тих, кому зобов’язана країна становленням і розвитком особливої складової гірничо-металургійного комплексу.
Поздоровляючи колектив із ювілеєм, заступник голови Дніпропетровської облдержадміністрації Володимир Мелещик відзначив: «Комбінату є чим пишатися». Адже вдалося зберегти промисловий потенціал, усю соціальну сферу й людей, котрі є головним багатством підприємства. А міський голова Юрій Любоненко наголосив, що Кривий Ріг будує житло, дороги, має дитячі табори й багато чого іншого завдяки успішній діяльності, передусім, потужних підприємств чорної металургії — таких, як Центральний гірничо-збагачувальний.
До численних нагород голови правління ВАТ «ЦГЗК» Володимира Мовчана того дня додалася вельми незвичайна — Почесний знак за роботу, спрямовану на посилення служби внутрішніх справ. Мовчана буквально «потопили» в оплесках!
...Навіть не віриться, що зовсім недавно комбінат зустрів його мало не страйком.
Ювілею підприємства передував... ні, не ще один ювілей, але дуже значна дата: 18 грудня ц.р. виповнилося чотири роки відтоді, як В.Мовчан очолив правління ВАТ «ЦГЗК». За цей час Центральний гірничо-збагачувальний пройшов період, який слід вважати особливим. Вдалося не просто вийти з кризи, розрахуватися з зарплатовими боргами й відновити втрачені позиції, а й перетворити підприємство з планово-збиткового на прибуткове.
Усе це сталося настільки стрімко, що я... прогавила період полювання на «мовчанчики». Знаки емісії місцевого масштабу збереглися, можливо, у пристрасних нумізматів, а сам Володимир Петрович у відповідь на запитання «то що ж це було?» лише руками розводить: мовляв, не зберіг на пам’ять... Та й яка в тому потреба? Звичайний талончик!
Ситуацію необхідно прокоментувати: на самісінькій зорі керівництва підприємством йому довелося в рахунок зарплатової заборгованості випустити «мовчанчики» — так жартома назвали талони на харчування й різні товари, якими працівники комбінату розраховувалися замість недоотриманих грошей. Правління ВАТ «ЦГЗК» знайшло можливість реалізувати осілу на складах продукцію за бартером — і в такий спосіб вийшло з надтяжкої ситуації, що загрожувала страйком.
Утім, місцева емісія — лише один із ходів, зроблених на комбінаті у той складний період. Новий голова правління прийняв підприємство в стані «не бий лежачого» і... почав бити! У «десятку» по кожній сфері, що потребувала реанімації. А сфер таких було багато, дуже багато. Після шести років вимушеної розлуки рідний Центральний видавався Володимиру Петровичу чимось на кшталт дірявого мішка, навколо якого нишпорять піраньї...
То чи варто було повертатися?
Не повернутися він просто не міг.
Комбінат йому буквально снився всі ці шість років, хоча і справи йшли непогано, і подобалося шукати й знаходити нові напрями роботи...
...Звинувачувати в тій розлуці нікого: не стало КПРС — не стало й посади звільненого секретаря парткому ЦГЗК, права якого прирівнювалися до прав райкому.
Мовчан залишився не при справах, йому співчували, але в тому було щось іронічне (високо, мовляв, злетів, та низько впав). Проте сам він той період свого життя падінням не вважав.
— Я вдячний долі за випробування, — сказав він мені якось. — Опинившись на «нульовій позначці», я одержав шанс перевірити себе на стійкість і спроможність використовувати здобуті знання в різних сферах науки, практичної виробничої діяльності. Я навчився шукати і знаходити. Це стало у пригоді, коли мені запропонували повернутися на ЦГЗК і прийняти портфель № 1.
Він знав, що портфель важкий.
Але не взяти його не міг!
Навчався Володя Мовчан у Криворізькому гірничо-збагачувальному технікумі, на ЦГЗК — із 1972-го, після служби в армії. Тут від горнового, агломератника пройшов шлях до заступника директора з виробництва — начальника виробничого відділу. Без відриву від виробництва закінчив Дніпропетровський металургійний інститут. З 1987-го був звільненим секретарем парткому.
Роки за межами ЦГЗК (НВО «Чорнобиль», «Кривбасасфальт») просто важили менше, чи що, у загальному обсязі прожитих років. Хоча директорував він у цих структурах успішно і йшов, мабуть, повертаючись на рідний Центральний, від кращого до гіршого.
Хтось убачав у тому привід ще раз-другий поіронізувати або поспівчувати?
Можливо.
Тільки Мовчан ішов сюди, аби дати всім привід... та хоч і позаздрити.
І що?
Почав із пошуку команди профі, спроможних реформувати систему управління комбінатом. Команда серйозно взялася за проблеми раціонального використання енергоресурсів, поліпшення якості продукції, зміцнення трудової дисципліни, створення ремонтної бази, щоб відмовитися від послуг (вельми недешевих!) підрядних організацій...
Дрібниць у роботі не було. Ось, здавалася б, зовсім дрібничка: тепличний комплекс простоював, а через його мережі йшло тепло на житломасив. Тепло утилізували, почали вирощувати овочі для свого ж громадського харчування — хіба погано? Або взяти двигун потужністю 500 КВт: в умовах комбінату його ремонт обходиться приблизно вчетверо дешевше, ніж у підрядчиків...
Заощаджувати почали в усьому й на всьому.
Створили управління економічної безпеки, аби відучити від крадіжок і зловживань.
Взяли курс на скорочення обсягів бартеру.
Усе це і багато чого іншого, впроваджуваного командою профі, далеко не завжди викликало масове захоплення. Проте показники поволі переконували в слушності курсу реформ. І сьогодні, коли комбінат працює стабільно, без боргів у заробітній платі, має зримі успіхи в соціальній сфері, можна сміло озирнутися назад.
Тепер підприємство гідне своєї історії.
Річний план із виробництва концентрату виконано 9 грудня.
Порівняно з 2000-м комбінат цього року при тих же обсягах товарної продукції заощадив близько 67 млн. кіловат-годин електроенергії та 20 млн. кубометрів природного газу. Середня заробітна плата становить 720 грн.
Житломасив комбінату на очах красивішає та набирає європейського вигляду.
Фонд «Ветеран» активно підтримує літніх.
Базову лікарню визнано 2001-го найкращим лікувальним закладом області...
А як усе починалося?
1954-й.
Інститути «Кривбаспроект» і «Механобрчормет» одержали завдання спроектувати ЦГЗК. 17.04.1957 р. створено дирекцію підприємства на чолі з Іваном Донченком. 27.04.1957 р. почалося спорудження кар’єру — було відвантажено перший кубометр грунту з Глеєватського родовища.
Поняття «комсомольське будівництво» традиційно ототожнюється з поняттям «ентузіазм молодих». Усе в даному випадку відповідає традиції. Об’єкт до об’єкта — і в березні 1961-го дробильна фабрика розмолола перші тонни руди, збагачувальна випустила перші тонни концентрату, а 23.12.1961 підписано Державний акт прийому в експлуатацію першої черги Центрального гірничо-збагачувального...
— Наш комбінат — єдине підприємство, що для одержання залізорудного концентрату використовувало окислені руди, — визнав не зайвим нагадати Володимир Мовчан на ювілейному вечорі.
Наскільки це важливо?
Скажемо лише, що в 60-ті окислені кварцити вважалися практично незбагачуваними та складувались у відвалах. На ЦГЗК їх навчилися перетворювати, освоївши непростий випальномагнітний процес, на магнетитові, технологія збагачення яких була тоді вже досить ефективною. Певне, це була своєрідна революція. Непокірний окислений, ставши магнетитовим, активно включився у виробничий процес!
Проте пошуки ефективніших методів збагачення окислених кварцитів не припинялися. На комбінаті за участю кількох проектних інститутів створили й випробували електромагнітний сепаратор із високою інтенсивністю магнітного поля 6 ЕРМ-35/315 для збагачення окисленої руди. Такими сепараторами устаткували секцію № 4 збагачувальної фабрики ЦГЗК, а згодом і Криворізький гірничо-збагачувальний комбінат окислених руд (КГЗКОР).
Якщо про КГЗКОР тепер говорять, як про валізу без ручок (кинути шкода й підняти не виходить), то на Центральному гірничо-збагачувальному всі технологічні напрацювання вдалося зберегти й розвинути. І мова не лише про новинки в збагаченні. Значно вдосконалено технологічні процеси на дробильній і фабриці огрудкування, комбінат почав використовувати «лежачі хвости», аби повернути в переробку недовикористану корисну копалину, багато робиться для оптимального використання місцевої сировинної бази.
В усьому цьому, безумовно, велика заслуга ветеранів підприємства, котрі зуміли зберегти й передати досвід наступникам. Навчили мислити на кожному робочому місці.
...Працюючи над кандидатською дисертацією, Володимир Петрович не стільки думав про звання, скільки про заміну імпортної сировини місцевою, із свого кар’єру. Це дозволило б значно заощадити кошти й підвищити якість продукції.
Як виявилося, місцева бентонітова глина цілком придатна для виробництва офлюсованих котунів за умови активації. За цією темою і захистився. Отже, не завжди необхідна геологічна експедиція, аби відкрити родовище корисних копалин. Слід поглянути на те, що поруч, по-новому — і знайдеш цікаве рішення.
Ясна річ, не кожен неодмінно захистить дисертацію, але думати щодня, як краще організувати свою працю, вдосконалити ті чи інші процеси, — це вже стає стилем, притаманним ХХІ століттю. На ЦГЗК його підтверджують повсякденною творчістю.
Нині Центральний гірничо-збагачувальний — потужний промисловий комплекс, що об’єднує рудники з відкритим і підземним видобуванням залізистих кварцитів, переробку (дробильна, збагачувальна, огрудкувальна фабрики), управління технологічного й залізничного транспорту, цехи з ремонту механічного й енергетичного устаткування, різноманітні допоміжні виробництва.
Успішно розвивається зовнішньоекономічна діяльність.
У перспективі — реалізація програми реконструкції і технічного переозброєння комбінату.
До ювілею підприємства про все це доречно нагадати, а після ювілею — виконати задумане й домогтися результатів, що ввійдуть у видання про підприємство до 50-річчя й наступних круглих дат.