Рибна галузь, як і раніше, перебуває в густій тіні, розростанню якої в останні роки сприяла втрата самостійного статусу. Під крилом АПК, серед вічних проблем сільського господарства вона залишалася на державному рівні практично непомітною. У результаті в Україні й досі немає закону про рибу. Правила гри як диктували, так і диктують київські чиновники, які весь час змінюються. Вигідно рулювати безправною галуззю...
Сьогодні у високих кабінетах — інші люди. Однак мало що змінюється. Одеська область, яка неодноразово намагалася створити регіональну систему управління рибогосподарським комплексом, укотре в цьому переконалася.
Ліцензії на вилов риби видає Київ. Квоти розподіляє Київ. Режими господарювання на водоймах затверджує Київ. Причому, без узгодження з районами й областю, хоча законодавство зобов’язує. Та й здоровий глузд — також. Коли керівники районів, аби доповісти губернатору про використання водних об’єктів, кидаються в столицю за інформацією, погодьтеся, це виглядає абсурдно.
Свого часу надання квот було прерогативою області: на місці краще знають, хто на що здатний. До того ж терміни їхнього розподілу Київ затягує, що призводить потім до недолову. Ясна річ, за старого режиму хто видавав різноманітні дозволи, той і збирав хабарі. Але нині, коли нова влада оголосила війну поборам, чого б це столиці так чіпко триматися за цей управлінський атавізм?
Навесні поточного року Держдепартамент рибного господарства реформував органи рибоохорони. У результаті обласне керівництво з’ясувало, що Чорне море і Дунай у межах Одеської області поділені між Одесою й... Керчю. Бо за велінням Києва північно-західна частина моря й частина річки від узмор’я до Кілії разом із Стенцовсько-Жабріянськими плавнями перейшла під контроль Чорноморського державного басейнового управління, розташованого аж у Криму. Обізнані люди пояснили керівництву області, що ця одеська ділянка дуже цінна: там гуляють жирний дунайський оселедець і осетрові з ікрою.
Про своє невдоволення монополізацією влади керівництво області відкрито заявило на нараді в Одесі в присутності рибалок і глави Держдепартаменту рибного господарства України Олександра Качного. Нарада показала, що в київського начальства й місцевого дещо різні підходи до оцінки ситуації в рибній сфері.
Хвора галузь,
або Хто в нас патріоти?
За виловом риби Одещина посідає третє місце в Україні після Севастополя та Криму, де розміщено головні бази океанічного флоту. А за споживанням — перше. Отож, вона цілком може претендувати на статус рибної. І по ній можна судити про стан справ у галузі загалом.
На жаль, він невтішний. Порівняйте: 2004 року країна виловила 272 тис. тонн риби, тоді як 1990-го — 1 млн. тонн. Багатими рибними прилавками сьогодні можуть похвалитися лише великі міста. У безводній одеській глибинці люди їдять рибу по великих святах, та й то, коли доберуться до Привозу. Тож достаток нам наразі не загрожує. І програма «Дешева риба» лише стрясає повітря залів засідань, хоча природний потенціал водойм Одеської області та її рибопромисловий комплекс цілком міг би впоратися з цим шляхетним завданням.
Правда, обсяги вилову особливо цінних видів: сома, судака, коропа, чорноморської кефалі, а також раків, мідій, креветок — не відображають реальної картини. Обізнані люди запевняють, що цифри треба множити на два, а то й більше. Приховування улову — проблема стара. На думку рибалок, це результат необгрунтованих заборон і обмежень, спущених згори. Приміром, існує заборона на вилов шпроту в морі — у тих місцях, де живуть осетрові й камбала. Але їх там уже давно немає, а заборона й досі діє. Існують жорсткі квоти на вилов осетрових у Дунаї порівняно з сусідньою Румунією. Але їх однаково ловлять.
Судячи зі статистики, 2002 року в області виловили 31,3 тис. тонн риби, 2003-го — 26,4 тис., 2004-го — 16 тис. За дев’ять місяців ц.р. — лише 13,7 тис. За даними облдержадміністрації, криву дає океанічна риба, виловлена компанією «Антарктика» і ТОВ «Капітан». Що ж стосується внутрішніх водойм і Азовсько-Чорноморського басейну, то тут на одних підприємствах спостерігається зростання, на інших — спад.
Проте, оцінюючи роботу рибопромислового комплексу Одещини, пан Качний заявив: він щасливий з того, що в Одесі є таке підприємство, як «Антарктика», що виконує велику роботу. За його словами, попри скорочення флоту в кілька разів, ця компанія перебуває на тому самому рівні, що й у 90-х. Порадував київського чиновника й рибний порт, здатний перевалювати сьогодні чималі обсяги — 70 тис. тонн риби. Ознайомившись із планами цих підприємств, а також нового комбінату з виробництва крабової палички в Іллічівську, пан Качний запевнив учасників наради: відтепер віра й надія в нас не помруть, бо в країні ще є патріоти, котрі грамотно вкладають гроші, уміють залучити інвестиції. І на такі підприємства спиратиметься галузь у майбутньому...
Рибопромислова компанія «Антарктика» (за її даними) торік поставила в Україну 2700 тонн риби, із них для потреб армії — 600 тонн. Це, можна сказати, крихти. А через свій порт в Іллічівську вона перевалює в основному імпортну рибу: у нас помітно зросли обсяги з Росії, Норвегії та країн Балтії. Отож, годують населення не згадані вище патріоти, а скоріше, підприємства, які ведуть промисел у внутрішніх водоймах і в Чорному та Азовському морях.
В Одеській області близько 60 користувачів водойм. Більша частина з них веде промисел на основі щороку отримуваних квот, які розподіляє столичний департамент. І лише мало хто з них вибрав нову форму господарювання. Називається вона режимом спеціального товарного рибного господарства (СТРГ).
Це звід правил, затверджених Головрибводом. У ньому обумовлюється буквально все: скільки ловити риби, якої, якими снастями, в який час, у якому місці, як часто й багато чого іншого. Спеціальний режим користування водоймою розробляється окремо для кожного СТРГ інститутом рибного господарства (Одеське відділення Південного НДІ морського рибного господарства й океанографії). Його узгоджують місцеві екологи й басейнова рибна інспекція, а затверджує Київ. На сьогодні в області діє вісім СТРГ. Половина з них — асоціації, куди ввійшли рибодобувні й переробні підприємства. Приміром, в асоціації «Тузлівські лимани» 17 засновників.
У області режим СТРГ вважають найефективнішою формою господарювання, що пройшла випробування часом. За даними за 2004 рік, середня рибопродуктивність водойм, де діє цей режим, — 41 кг із га, а всіх інших — 10 кг із га. Більше того, у них спостерігається зростання обсягів вилову порівняно з іншими.
Переваги режиму в тому, що він зобов’язує підприємства охороняти, зариблювати водойми для поповнення запасів, проводити меліорацію (розчищати дно, викошувати зайву рослинність), встановлювати гнізда для нересту й багато іншого. Усе це робиться власним коштом. СТРГ 2004 року вселили у водойми 17,6 млн. особин цінних видів риб. За даними департаменту, це більше, ніж по всіх водних об’єктах України, де зариблення відбувалося на бюджетні кошти.
Проте сьогодні саме режим СТРГ піддано жорсткій критиці з боку «рибного» Держдепартаменту. Над окремими господарствами навіть нависла загроза закриття. Хоча в місцевої влади більше претензій до тих, хто працює за квотами. Бо частина з них ні за що не відповідає, але при цьому отримує право ловити більше, ніж традиційні користувачі. Приміром, КРАП «Новонекрасівський» квоту на вилов дунайського оселедця одержав в обсязі 50 кг. А низка новоспечених підприємців — в обсязі 20 тонн. Часто квоти отримують підприємства-одноденки, котрі виловлюють рибу й кидають водойми напризволяще. Або залітні комерсанти, які потім диктують свої права рибалкам.
Пан Качний, виступаючи в Одесі, погодився, що при розподілі квот існують проблеми. «Легальні користувачі, котрі піклуються про водойми, — зауважив він, — повинні мати пріоритетне право на одержання квоти порівняно з тими, хто вивантажується в очеретах на орендованих чужих баркасах».
Недоліків у роботі СТРГ предосить. Але, із погляду області, винна в тому не сама форма господарювання, а ті, кому її довіряли, і той, хто довірив. А ще — погані інструкції. Приміром, для Тузлівської групи лиманів і Великого Аджаликського режими розроблено без урахування їхньої морської специфіки. У цих водоймах рибу, як правило, не вирощують, а запускають із морською водою по споруджених каналах. Вона нагулює тут кілограми, і її виловлюють.
Безліч проблем створює режим СТРГ і на великих водоймах. На озері Ялпуг-Кугурлай (площа 22,7 тис. га) він уже зіштовхнув лобами асоціацію рибодобувних і переробних підприємств із традиційними користувачами. У зв’язку з цим область зверталася до Мінагропрому з проханням переглянути нормативну базу.
Тому деякі режими потребують серйозних коригувань. Але не ліквідації.
Що більше заборон,
то більші хабарі
Так чим же завинили СТРГ перед рибним відомством?
Крім обов’язків, ці господарства здобули і права, зокрема й на одноосібне право користування водними живими ресурсами у відведених водоймах. Схоже, саме воно стало головною причиною невдоволення.
За словами пана Качного, окремі керівники вважали: ця норма дає їм можливість безконтрольно експлуатувати та знищувати фауну. На підтвердження своїх слів він навів результати комплексної перевірки господарств улітку цього року. Вона показала підвищений улов видів риб, котрі не були об’єктами зариблення, відсутність плати за спеціальне використання водних живих ресурсів, запровадження плати за любительське рибальство й інші. Вердикт: невиконання розпоряджень приведе до скасування встановлених режимів.
Рибалки вважають, що департамент обвинувачує їх у всіх смертних гріхах, яких вони не скоювали. Взяти, приміром, безплатне користування водними живими ресурсами. Вони готові платити. Проте плата, встановлена державою, мізерна. А відповідно до існуючого в галузі становища, коли сума, витрачена користувачем на зариблення, перевищує цю саму плату, її не стягують узагалі.
Низка рибних господарств готові взяти водойми в оренду. Але Київ і досі не народив порядок, згідно з яким їх можна передати в користування за гроші.
На думку рибалок, справа не в порушеннях. Зрештою, в інспекції завжди є до чого причепитися. Такі заяви київського начальства мають під собою зовсім інше підгрунтя.
По-перше, режим СТРГ позбавляє Київ можливості розподіляти квоти й видавати ліцензії на промисел у цих водоймах. А кількість бажаючих покористуватися озерами й лиманами, багатими рибою, рік у рік зростає. Хоча частина цієї риби — уже приватна власність. СТРГ запускали малька, вирощували його не один рік, і живий ресурс належить їм по праву.
По-друге, режим СТРГ відсікає від ситої годівниці «п’ятидесятників» — так рибалки називають браконьєрів, котрі виловлюють рибу й діляться з рибінспекцією 50 на 50.
Тому рибалки переконані: уся справа саме в самостійності СТРГ і одноосібному праві користуватися водоймами. Звідси — пошук порушень і викручування рук. На їхню думку, головною метою одеської наради й був «наїзд» на непокірних. Але не вийшло. На відміну від Києва, у СТРГ (не в усіх, звісно) із місцевою владою більше порозуміння. Тому після наради керівників господарств терміново викликали на килим до столиці та продовжили «виховання». Яке в результаті призвело до протистояння між департаментом та окремими господарствами, зокрема із рибопромисловою асоціацією «Хаджибейський лиман».
Для тих, хто не знає, пояснимо: Хаджибей — це найближча до Одеси водойма. СТРГ тут створили три роки тому. Дев’ять підприємств — три колгоспи й шість приватних фірм, які ведуть тут промисел, — об’єдналися й заснували асоціацію. Розроблений інститутом режим СТРГ для лиману відтоді неодноразово коригували. І сьогодні чиновники знову хочуть його перекроїти на свій лад, урізавши права асоціації. Претензії зводяться не лише до режиму експлуатації водойми, а й до статуту асоціації та інших документів, що їх самі чиновники й видавали. Показники роботи при цьому не враховують. Хоча цифри солідні.
За час дії режиму лиман зарибнений товстолобиком, білим амуром, коропом, карасем — разом 5,7 млн. особин. Це майже втричі більше, ніж робилося до режиму. На зариблення витрачено понад 0,5 млн. грн. На охорону, науковий моніторинг, меліорацію — майже стільки ж. Тому такі види риб, як судак і піленгас, тут давно прижилися й розмножуються вже самостійно. У результаті Хаджибейський лиман (10 тис. га) дає в середньому 422 тонни риби на рік — на 100 тонн більше, ніж у роки до запровадження режиму. Тобто його продуктивність — 45,6 кг із гектара — перевищує середню по водоймах учетверо.
Що важливо — тут заробляють собі на хліб з маслом приблизно 300 чоловік. Є серед них і досвідчені рибознавці, колишні працівники рибоохорони з багаторічним стажем. Таких голими руками, як то кажуть, не візьмеш. Але подейкують, рибне відомство налаштувалося господарство ліквідувати.
Проте хоч би чим закінчилося протистояння, нестабільність у рибній галузі — поганий помічник. Лимани й озера потребують витрат. Але ніхто не вкладатиме гроші та не працюватиме на перспективу, коли немає гарантії, що завтра в тебе не відберуть водойму і не передадуть іншому. Тому в області вважають пріоритетним завданням закріплення водойм за окремими підприємствами чи асоціаціями на умовах оренди або режимів СТРГ. При цьому оренду розглядають не лише як додаткові надходження до місцевих бюджетів, а й як свободу від Києва.
Одесити вже затвердили рекомендації про порядок визначення орендної плати за водні об’єкти місцевого значення. Якщо раніше орендарі платили за землю під водою, то тепер платитимуть і за користування водоймою в цілому. Але суть навіть не в цьому. Запроваджено плату, яку більшість користувачів невеликих і середніх водойм можуть вважати для себе прийнятною, — у межах 10% від нормативної грошової оцінки землі на рік. Приміром, за водні об’єкти від 1 до 3 га вона становитиме не менше 2% (від 25 до 100 грн.). А понад 500 га — не менше 7% (від 125 до 500 грн.). Якщо оцінку не проведено, то плату встановлюють у розмірі не більше 20% від грошової оцінки одиниці площі ріллі в області. Для районних і особливо сільських бюджетів, а вони отримають 60% від оренди, — це великі гроші.
Звісно, не всі в захваті від таких цифр. І йдеться не лише про рибалок. Як зазначають фахівці, рекомендовані ставки не враховують вартість рибних ресурсів у водоймах. А сама оренда спричинить додаткові проблеми. Переважно це стосується озер і лиманів великої площі. Але важливо було зробити перший крок. Адже раніше за водойми взагалі практично нічого не платили. За дев’ять місяців ц.р. до бюджету надійшло аж 19,4 тис. гривень...