«Мы, конечно, круче Занзибара,
Государственный снобизм - сродни маразму».
З бардівського репертуару
Ревіння білого ведмедя, котрий знемагає від спеки, - це, практично, шепіт порівняно з емоціями господарюючих суб’єктів, причетних до торгів товарами, роботами і послугами, які цілком або частково здійснюються за бюджетні гроші. Іншими словами, усіх тих, на кого поширюється дія Закону «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти».
Загалом ситуацію змальовано у зверненні нещодавньої позачергової сесії Запорізької міськради до своїх колег із Верховної Ради. На думку місцевої влади, ефект чинного закону зводиться до майже дворазового падіння конкуренції на відкритих торгах, витіснення малого і середнього бізнесу з ринку державних закупівель, зниження питомої ваги державних коштів, які використовуються в процедурі відкритих торгів. Чималі фінансові витрати на участь у тендері і витрати на непередбачені законом послуги з укладання договорів змушують потенційних учасників відмовлятися від участі в торгах. Як результат, у місті фактично припинено закупівлі медикаментів і перев’язувальних матеріалів для лікарень, продуктів харчування для пільгових категорій населення, навчальних і дошкільних закладів, послуг із соціального захисту і соціального забезпечення інвалідів і ветеранів. Під загрозою зриву - проведення торгів щодо закупівлі послуг з літнього оздоровлення дітей. А якщо звернутися до деталей, то нинішня обстановка у сфері тендерних закупівель і зовсім виходить за межі здорового глузду.
Запорізькі медики і досі не можуть без здригання згадувати торішню інсулінову кризу, коли проблеми з придбанням ліків поставили під загрозу не лише здоров’я, а й життя сотень хворих на цукровий діабет.
Серйозну соціальну напруженість в обласному центрі викликав ремонт проїзної частини греблі Дніпрогесу і прилеглої до неї вулиці. Служба автомобільних доріг України провела тендер, до участі в якому запорізькі підприємства фактично допущені не були. Переможцем визнали черкаську фірму «Планета». Новоявлений підрядник розпочав ремонтні роботи, але незабаром з’ясувалося, що виконати їх у повному обсязі він просто неспроможний, бо не має необхідних кадрових і технічних ресурсів. Графік ремонту було зірвано, а і без того незадовільне транспортне сполучення між право- і лівобережною частинами міста стало ще гіршим.
«Це не тендер, це - підстава», - спересердя оцінив ситуацію міський голова. Колишнього начальника автодору, звичайно, вигнали з роботи, а упорядковувати зруйновану проїзну частину змушені були місцеві «Ремшляхбуд» і комунальне підприємство «ЕЛУАШ».
На цей рік перспективи для Запоріжжя анітрохи не кращі. Результати тендерів, які визначили виконавців робіт з ремонту, утримання доріг, світлофорів, визнано недійсними. Зважаючи на все, подібна доля очікує і конкурс серед претендентів на догляд за міською рослинністю. Отже, фінансувати ці роботи кошторисною вартістю від 6 до 22 млн. кожна з міського бюджету просто неможливо.
- На нашому підприємстві 85% сировинних ресурсів становлять нафтові мастила, - каже голова правління бердянського АТ «АЗМОЛ» Олександр Стахурський. - Закуповувати їх вигідніше в Росії, оскільки там вони на 40-50 доларів за тонну дешевші, ніж у Кременчуці. Але росіяни категорично відмовляються брати участь у наших тендерах. Зате кременчужани пропонують на вибір малі підприємства, які готові нас обслуговувати. І хто, питається, купить потім нашу продукцію, ціна якої після всіх накруток стане неконкурентоспроможною?!
Наведені факти цілком виправдовують різкість висловлювань запорізького міського голови Євгена Карташова: «Більшого зрадництва або задуманої операції, яка сьогодні цілком дезорганізує роботу, ніж проведення тендерів, ще не було».
Головну причину кризи позачергова березнева сесія Запорізької міськради вбачає у руйнівній діяльності мережі комерційних фірм і громадських організацій: «Європейське консалтингове агентство», «Центр тендерних процедур», «Центр тендерних процедур - регіони», «Агентство з питань гарантій і інвестицій», а також Тендерної палати України (ТПУ). У принципі, цю думку складно заперечити, за винятком хіба що однієї деталі. Усе-таки Тендерну палату, напевно, не варто називати серед інших. Адже вона - тільки де-юре громадська організація, чиї рішення не обов’язкові для виконання, оскільки не мають законної сили. А де-факто всі учасники процесу, через обставини, що склалися, змушені керуватися висновками і думками саме ТПУ.
Наприклад, палата вирішила, що єдиною інформаційною системою, яка задовольняє вимоги законодавства до спеціалізованих інформаційних систем, є інтернет-портал «Державні закупівлі України», і край. Ну, а те, що портал належить комерційній структурі ТОВ «Європейське консалтингове агентство» (ЄКА), яке фактично монополізувало супровід торгів на мільярди державних коштів, це ніби справа десята.
Тут саме час хоча б загалом ознайомитися з діючою процедурою тендера. От побачите - це надзвичайно цікаво!
Тендер, як відомо, оголошує замовник, котрий, відповідно до закону, несе витрати з розробки відповідної документації. Здавалося б, до чого тут Центр тендерних процедур, і з якої радості слід платити йому? Виявляється, центр є власником інтелектуальної власності. А власність ця, за великим рахунком, зводиться до акуратно переписаних положень закону, які різняться лише вимогами технічних завдань. Проте це зовсім не перешкоджає оцінювати так звані витрати з розробки тендерної документації в межах від 350 до 5-10 тисяч гривень.
З якого дива? Переконливої відповіді не існує. Такою самою таємницею за сімома замками залишається питання ціноутворення на пакети тендерної документації, які ЄКА реалізує потенційним учасникам торгів.
Зате з вартістю наданої агентством так званої послуги з супроводу виконання договору, яка, до слова, законом не передбачена, усе більш-менш зрозуміло. Такса становить 1% від суми закупівлі. Правда, кажуть, що віднедавна такий тариф - доля щасливчиків, для інших же він удвічі вищий. Цілком зрозуміло, що ці витрати замовники змушені переадресовувати учасникам торгів, а ті, у свою чергу, включають їх у ціну тендерної пропозиції. Так державні гроші (обчислювані, між іншим, мільйонами) начебто цілком легально перекачуються на комерційні рахунки.
Ухилитися від цієї схеми неможливо, оскільки після тендера й акцептації пропозиції замовник має одержати сертифікат, без якого казначейство не оплатить необхідних товарів, робіт або послуг. А видача сертифікатів - прерогатива ЄКА, чий інтернет-портал визнаний ТПУ єдиною інформаційною системою, яка відповідає вимогам законодавства до спеціалізованих інформаційних систем. Усе зрозуміло?
На цьому перелік відносно чесних способів відбирання грошей зовсім не вичерпується. Не слід забувати, що підприємствам, які бажають брати участь у торгах, треба подбати про включення до реєстру (початковий внесок - 5 тис. грн., потім щомісяця по 700 грн. і ще 250 - за довідку на участь у тендері). Нарешті, процедура спілкування з агентством - теж задоволення не з дешевих. Адже охочих з усієї країни багато - телефони хронічно зайняті. Тому доводиться або користуватися платною лінією (від 4 грн. за хвилину), або їхати в столицю і чекати прийому у черзі. Кажуть, другий варіант навіть кращий - дешевше обходиться.
За таких умов про якість тендерів говорити не доводиться. Якщо одна з київських фірм, яка діє під егідою громадської організації інвалідів, тільки у Запоріжжі бере участь у 40 торгах, оскаржуючи їхні результати, то, напевно, нескладно зрозуміти справжню мету комерсантів. Вигравши торги, вони просто залучать місцевих конкурентів як субпідрядників.
Поряд із цим набув поширення ще простіший і цинічніший варіант вибивання грошей. Подання претензії на результати торгів автоматично блокує виконання договору. І замовник просто змушений шукати спільну мову зі скаржником. Не за безплатно, звісно.
Зважаючи на це, погодьтеся, складно сперечатися з тими, хто вважає чинний закон про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти найбільш корупційним в історії країни.
- Ситуація нагадує мені відому байку, коли бажаючий убити комара на чолі співрозмовника зробив це топорищем. У результаті - ні співрозмовника, ні комара, - так охарактеризував закон народний депутат Олександр Пеклушенко.
Може, він і має рацію. Хоча, відверто кажучи, у цьому разі напрошується інша асоціація. Щось на кшталт анекдоту про міліцейський протокол, відповідно до якого постраждалий послизнувся і вдарився головою об дерево - і так десять разів поспіль. Подібне порівняння точніше, особливо якщо врахувати, що прийнятий у 2000 році закон доопрацьовувався десять разів. Найважливіші зміни і доповнення були внесені протягом трьох останніх доопрацювань - у 2005-2006 роках. З ними, повірте, варто ознайомитися докладніше.
Відповідно до світового досвіду, закупівлі за бюджетні кошти контролює Міністерство економіки. Так було і в Україні до 2005 року, поки цю функцію на законодавчому рівні не передали Антимонопольному комітету. Ряд наглядових повноважень одержала також Рахункова палата. Для їхньої реалізації було створено Спеціальну контрольну комісію, хоча Закон «Про Рахункову палату» подібної структури не передбачає.
Зміст новацій став закономірним результатом численних обвинувачень Мінекономіки в корупційності або принаймні у нездатності подолати корупцію у сфері держзакупівель. Залишимо без коментарів зауваження скептиків про те, що справжня причина реформаторських зусиль зводилася лише до передачі контролю за бюджетними коштами в приватні руки. Як то кажуть, будемо виходити з принципу «маємо те, що маємо».
Необхідність законодавчих поправок, на думку їхніх ініціаторів, викликана прагненням «впровадити більш ефективне і раціональне використання державних коштів, унеможливити корупційні прояви у сфері державних закупівель». Серед аргументів була також необхідність «прискорення вступу України до СОТ». Були й інші версії: «Позитивно позначиться на загальному стані системи державних закупівель, підвищить рівень конкуренції, більш повною мірою забезпечить захист прав і інтересів учасників процедур закупівель». Правда, безпідставність мотивацій дещо програвала перед конкретикою заперечень експертів, але на них просто не звертали уваги. Потрібні докази? Будь ласка.
Зал засідань Верховної Ради, 16 червня 2005 року, 16 годин 15 хвилин. Слухається проект закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо додаткових гарантій захисту фінансових інтересів держави» у другому читанні. Доповідає заступник голови комітету з питань фінансів і банківської діяльності Сергій Осика. Головуючий звертається до доповідача.
- Сергій Григорович, тільки скажіть, будь ласка, що тут дуже суттєві зауваження є юридичного управління. І воно не рекомендує нам приймати законопроект. Яка думка комітету?
- Ми знаємо про це. Але чотири перших сторінки цих зауважень, на мою думку, вони не йдуть за текстом, і там йдеться про підміну ще понять... Тобто ми знаємо про це.
- Тобто я зрозумів правильно вас: що комітет врахував усі пропозиції суб’єктів законодавчої ініціативи?
- Всі.
Наступне засідання. 15 грудня 2005 року, 11 годин 15 хвилин. Черговий проект закону про внесення змін до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти» у другому читанні представляє заступник голови комітету з питань фінансів і банківської діяльності Віталій Хомутинник: «Я хочу ще раз наголосити, що всі пропозиції враховані, проходили декілька робочих груп, зустрічей».
Проте схвалений 320 депутатами закон не був підписаний президентом, оскільки його норми суперечили Конституції і базовим законам. Але президентське вето було подолане, і з 17 березня минулого року документ набрав чинності.
Втім, як водиться, немає межі досконалості: 1 грудня минулого року вже затверджений на посаді міністра внутрішніх справ колишній член комітету з питань фінансів і банківської діяльності Василь Цушко презентує новий проект закону про внесення змін до Закону України «Про закупівлю товарів, робіт і послуг за державні кошти». На думку доповідача, прийняття законопроекту обіцяє щорічну економію 17-22 млрд. гривень бюджетних коштів, що «фактично сьогодні лягають у кишені».
Спокусливо, чи не правда? Особливо якщо врахувати незмінні запевняння апологетів про те, що впровадження чергового варіанта «цього закону не потребує додаткових витрат із державного і місцевих бюджетів» і «сприятиме економії державних коштів і наповненню бюджету». Ну, це в теорії, а на практиці... Місцева влада стверджує, що нова редакція закону, яка набрала чинності з 11 березня ц.р., не лише не усуває проблем у сфері державних закупівель, а й призведе до значних бюджетних втрат, дестабілізації роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, зниження або перекручування конкуренції на державних торгах. У Запорізькій обладміністрації, наприклад, готуються до втрати 5% регіонального бюджету.
Не налаштовані оптимістично і в Запорізькій міськраді. І не тільки у зв’язку з неминучими фінансовими втратами. Набагато страшнішою бачиться перспектива ліквідації мережі комунальних підприємств, які спеціалізуються на благоустрої міста. Відповідно до нової редакції закону, вони позбавлені права брати участь у тендерах, оскільки є пов’язаними особами, тобто підконтрольні підрозділам міськвиконкому, які є замовниками тендерів.
На жаль, невтішні і макроекономічні прогнози: істотне роздування бюджету, сплеск корупції, який провокує активізацію організованої злочинності, а отже - черговий відступ країни з позиції цивілізованої і правової держави. Проте, зважаючи на все, це анітрохи не бентежить вищий законодавчий орган, який із завидною послідовністю приймає чергову редакцію закону конституційною більшістю за абсолютної відсутності не лише тих, хто голосував «проти», а й тих, хто утримався. І ця непохитність мимоволі змушує засумніватися в щирості протистоянь, що їх так бурхливо демонструють зараз у парламенті. Бо на ділі виходить, що спільний інтерес цілком може стати основою для злагоди навіть між антагоністами. У цьому нескладно переконатися, ознайомившись із персональним складом ініціаторів нових редакцій закону.
У червні 2005 року таким був авторський колектив у складі нашоукраїнця Олександра Буряка, регіонала Ігоря Кальниченка і соціаліста Василя Цушка, котрі обіцяли зробити «неможливими корупційні прояви у сфері державних закупівель». Через півроку депутати прийняли сольний варіант, створений членом фракції партії «Єдина Україна» Сергієм Осикою - досвідченим політиком, котрий за час діяльності парламенту четвертого скликання підготував або брав участь у розробці 60 проектів законодавчих актів. У тому числі і такого екстравагантного, як проект постанови про згоду на притягнення до кримінальної відповідальності, затримку й арешт народного депутата України Ю.В.Тимошенко, якщо врахувати, що з 14 лютого минулого року і донині Сергій Григорович входить до складу фракції БЮТ. А от група творців грудневої 2006 року версії взагалі може претендувати на мікрозразок широкої коаліції. Фракцію Соцпартії в ній представляв Василь Цушко, Партію регіонів - Раїса Богатирьова, КПУ - Олександр Ткаченко, БЮТ - Сергій Сас.
Таким же «інтернаціональним» виглядає і нардепівський керівний склад Тендерної палати. Її почесним президентом є глава фракції ПР Раїса Богатирьова, головою спостережної ради - видатний діяч комуністичного руху Олександр Ткаченко, головою ревізійної комісії - Сергій Осика, котрий славиться принциповістю. Посади перших віце-президентів обіймають нашоукраїнка Ксенія Ляпіна і регіоналка Людмила Кириченко. Впливова посада голови з’їзду ТПУ дісталася нашоукраїнцю Миколі Одайнику.
Тож далеко не зайвим є питання про ступінь наївності місцевої влади, союзу промисловців і підприємців, які неодноразово зверталися з пропозиціями про зміну законодавства у сфері державних закупівель. Поки що це заняття таке ж марне, як і очікування об’єктивного рішення спецкомісії Рахункової палати. Займаючись перевіркою тендера на виконання робіт із поточного ремонту доріг, який відбувся у Запоріжж?, комісія вимагала тендерну документацію до 6 березня. І хоча, за твердженням міської влади, документи були подані до зазначеного терміну, рішення про скасування торгів було датоване... 2 березня.
Напевно, тому в середовищі промисловців і підприємців небагато бажаючих відкрито виступити проти тендерного свавілля. Охочі поскаржитися на життя, звичайно, знаходяться, але лише за умови збереження анонімності, інакше, не приведи господи, боротьба за справедливість вийде боком. Варто було, наприклад, позачерговій сесії Запорізької міськради потривожити парламент протестним листом з приводу тендерної політики, як пішла негайна реакція. Народний депутат Микола Одайник направив у виконком звернення, яке починається нагадуванням про 10-денний термін відповіді і посиланням на ст. 351 КК про відповідальність за невиконання законних вимог нардепа. А суть їх зводиться до надання завірених належним чином копій документів проведених у 2006 році всіма структурними підрозділами виконкому закупівель за державні кошти товарів, робіт і послуг.
Якщо врахувати, що лише для перевезення того обсягу інформації, який цікавить парламентарія, треба кілька вантажівок, запорізьким чиновникам зовсім невтямки, навіщо народному обранцю стільки макулатури знадобилося? Адже, не радянські часи, коли за 20 кілограмів дефіцитну книжку можна було придбати...