Обережно, газзбути!
Натовпи людей біля офісів газзбутів уже стали своєрідними візитівками великих і малих міст країни. Пихатість, що межує з правовим свавіллям, особливо проявляється в табу на прийом посадовими особами газових компаній.
Сувора охорона ще на вході попереджає, що в компанії «карантин» і, відповідно, населення країни просто позбавлене можливості оскаржити незаконні дії її працівників безпосередньо в її ж керівництва.
Подвійна мораль у випадку з «карантинними відмазками» виглядає особливо цинічно на тлі повного карантинного безладу з чергами, де-факто спровокованими самими ж компаніями.
Переступаючи всі межі
Чи варто дивуватися, що в такій ситуації у багатьох виникає вимушена заборгованість із комуналки. Але кого це хвилює, крім самих громадян? Адже навіть якщо йдеться про порівняно невеликі суми — 1–2 тис. грн, — монополіст отримує право «викручувати руки» споживачам.
«Ноу-хау» тих-таки газівників інколи проявляється у відключенні всього стояка житлового будинку нібито з технічних причин. Тонкий натяк зрозумілий: доки всі мешканці під'їзду до останньої копійки не погасять заборгованість, подачу газу не відновлять.
По суті, люди, які не мають заборгованості, перебувають у заручниках у газівників.
Буває й таке — працівники комунальних компаній, певна річ, без жодних антисептиків і масок, вриваються у квартири пенсіонерів-інвалідів, щоб перекрити та опломбувати газовий вентиль безпосередньо в самій квартирі.
Інколи заходять до квартир буцім для банальної «планової» заміни лічильника, після чого клієнт виявляється відключеним від благ цивілізації.
Проте останнім часом комунальники почали вдаватися до особливого способу вибивання боргів — судового наказу. І до цього треба бути готовим, інакше самі собою борги здадуться лише квіточками. Ягідки з'являться потім.
Судовий наказ — зброя двосічна
Для довідки: «Наказне провадження — спрощена форма судового провадження при розгляді окремих категорій справ, коли суддя у встановлених законом випадках за заявою про видачу судового наказу особі, якій належить право вимоги, без судового засідання та виклику стягувача і боржника на основі доданих до заяви документів видає судовий наказ».
Не так давно, лише кілька років тому, законодавець озброїв комунальних монополістів інструментом цього-таки «судового наказу», коли виклик відповідача не потрібен і не проводиться. Раніше так проводили стягнення переважно з «аліментників».
Фактично ж виходить, що газівники не мають грошей на цивілізовану роботу зі споживачем, зате на юристів, котрі штампують позови до суду, — їх вистачає.
Відтак, високооплачувані (за рахунок того ж таки споживача) працівники юридичних служб компаній або адвокати за договором пачками подають до суду заяви про примусове стягнення заборгованості часто… піврічної давності. Тобто якщо в цей період абонент погасив заборгованість, «звісточки» від газівників у вигляді судового наказу однак прилітають. Адже звірок за останні місяці, природно, ніхто не проводить, і в основу судового документа лягають уже необґрунтовані застарілі дані заявника, представника газзбуту.
Родзинка в тому, що навіть до однієї-двох тисяч заборгованості, відповідно до, знову-таки, «царських» повноважень, формально наданих законом, несправедливо «доплюсовуються» не тільки судові витрати, а й так звані інфляційні за знецінення коштів, плюс «компенсаційні» за неправомірне використання коштів і тому подібні накладні витрати.
У результаті, сума до стягнення лише за рік збільшується на 25–30% річних від суми основного боргу. І більшість юридично непідготовлених громадян, у яких, на відміну від монополістів, грошей на адвокатів немає, вимушені оплачувати вже неіснуючий борг, давним-давно погашений у добровільному порядку.
Чому так? Тому що вони не вміють оскаржити судовий наказ, пропустили 15-денний термін його оскарження або подали скаргу не за формою, у зв'язку з чим судовий наказ залишається в силі.
Зате якщо правильно та своєчасно оформити скаргу на судовий наказ, навіть коли борг реально існує, суди практично «автоматом» задовольняють такі скарги. Отож ніякі борги й ніякі «інфляційні» та «компенсаційні» мега-накрутки «нереальної» величини не стягуються, як і судові витрати.
Просто наказ скасовується, а монополісту висилають повідомлення про можливість повторно звернутися до суду вже в порядку загального цивільного судочинства — з викликом відповідача та можливістю надати виправдувальні аргументи з боку абонента.
Рецепт проти «лома» лише один — своєчасна заява про скасування судового наказу, складена з дотриманням вимог законодавства.
Електрики теж не відстають
Вони дуже незле почуваються у ними ж створеній «державі в державі» із власними монопольними правилами гри.
Останні проявляються і в космічних тарифах, і в необ'єктивних складнощах підключення бізнес-споживача до мереж чи у виділенні йому додаткової потужності. Та що там казати, — неадекватні проблеми виникають навіть під час банального розпломбування/пломбування електролічильника, якщо у звичайного побутового споживача вийшов із ладу автомат.
Пригадується, ще недавно бізнес моментально відключали від електропостачання (з наступним фантастичним прайсом за підключення) навіть за одноденну затримку оплати послуг. Відключали, навіть якщо квитанція про оплату була вже на руках.
Лише останнім часом стали попередньо надсилати повідомлення з попередженнями, даючи розумний термін на погашення заборгованості. Зате тарифи для бізнесу злетіли в космос, що зовсім скоро відчують на своєму гаманці всі громадяни. Адже в ціні практично кожного товару дуже значною часткою є ціна енергоносіїв.
Крім того, монополісти регулярно й цілком серйозно включають у рахунок для непобутових споживачів вимогу оплатити свої послуги авансом на місяць або навіть два. І хоча штрафів за несплату авансу поки що не накладають (тому їх можна ігнорувати), однак психологічно «тиснуть» на споживача.
Так, на другому кінці «гарячої» лінії електриків (на відміну від газівників) справді є жива людина, й додзвонитися їм — не проблема, зате процес відключення боржників в електриків набагато простіший, ніж у газівників. Для стягнення заборгованості їм не потрібен судовий наказ. І це слід враховувати.
Достатньо мати необхідний інструмент у вигляді стриперів, універсальних ножиців і спеціальних ножів. І вже через п'ять хвилин умовній бабусі, якій скромна пенсія завадила вчасно оплатити послуги монополіста, доведеться харчуватися всухом’ятку.
Причому за можливість жити по-людськи рахунок монополіста за повторне підключення абонента буде зовсім не «дитячим».
Тарифний маховик
Країна може перебувати в колі технологічно високорозвинених країн світу, забезпечувати сталий економічний розвиток і зберігати високий рівень технологічної культури, за великим рахунком, лише в тому випадку, якщо її громадяни платоспроможні.
Але як зберегти платоспроможність в умовах, коли і побутові споживачі, і бізнес обкладені монопольно-енергетичним податком, та ще й після того, як ціни на енергоносії злетіли ракетою вгору?
Адже не секрет, що домашні господарства в Україні перестають зводити кінці з кінцями, грошей на безмежні апетити енергетичних монополістів стало не вистачати. Звідси — десятки мільярдів гривень заборгованості за комуналку, — борг українців за житлово-комунальні послуги на 1 серпня становив 64,4 млрд грн (на 15,5% більше, ніж торік). Ця сама причина останніми роками лежить в основі «цунамі» трудової міграції.
Запущений тарифний «маховик» прирікає одну з найбільш потенційно багатих країн світу на безнадійне відставання від сусідніх європейських країн, економіка яких базується не на «дядьках» із мішками грошей, а на засадах вільної ринкової конкуренції, рівності всіх перед законом, неминучості покарання за економічні злочини, справедливого оподаткування бізнесу, який експлуатує зовсім не бездонні ресурси країни, та, хоч як дивно це для когось звучить, — на дотриманні і поважанні прав кожного споживача.
Більше матеріалів Вадима Башти та Сергія Следзя читайте на ZN.UA.