Давним-давно, ще як ми прощалися з «імперією зла», моя трохи старша за віком (отже, житейськи досвідченіша) знайома сумовито сказала: «Колись ми будемо згадувати цей час, як казку. Особливо ціни». Гай-гай, а вона таки мала рацію! Ці спогади «дістають» нас постійно. Бо чи не єдина стабільність, якої ми таки досягли, — це постійне зростання цін. На все. До «повзучого», на кілька відсотків протягом року, ми вже звикли, як до дитячого нежитю в дитсадку. Але до «температурних свічок», які свідчать про серйозні проблеми в усьому організмі суспільства, запущеному й нелікованому, звикнути неможливо.
Хмельницька область — одна з останніх у країні за рівнем зарплати. Зате несплачених зарплатних боргів у ній вистачає. За словами заступника міністра праці та соціальної політики Володимира Тьоткіна, ця заборгованість торік зросла в області більше, ніж в інших регіонах. Утім, офіційна хроніка в місцевих засобах масової інформації повідомляє тільки про втішні моменти: що темпи погашення боргів із заробітної плати, навпаки, вищі, ніж у сусідніх областях. Особливо на тлі сусідньої Вінниччини, яка, за даними першого кварталу, на останньому місці в країні за цим показником. Однак Віктора Коцемира, голову Вінницької облдержадміністрації, який догосподарювався до цього, щойно зняли з посади. Але ж весь «сімейний» бізнес Коцемира якраз на Хмельниччині, звідки його два роки тому й «рекрутували» у найвище вінницьке крісло. Тож невідомо, чи не повернеться В.Коцемир у рідні пенати з підвищенням у чині (йшов же він «на Вінниччину» зі скромної посади голови райдержадміністрації). Адже кадрова політика в нашій державі зовсім не залежить від показників.
Бо й самі ці показники не залежать від якихось об’єктивних умов. Адже той тривожний факт, що хмельничани — люди небагаті, аж ніяк не стримує зростання цін. Схоже, навіть навпаки. Якщо, за даними на 25 травня, на тій-таки Вінниччині ціна на бензин марки АИ-92 зросла тільки на 3%, у теж сусідніх Тернополі та Рівному — на 20%, то в Хмельницькій області вона стрибнула на 50%. Бензин марки АИ-95 робив ще карколомніші кульбіти. До травня він коштував 1,9 грн., у першій його декаді почав дорожчати на 5—25 копійок, а в третій досяг позначки 3 гривні 50 копійок. І лише 10 червня ціна його стабілізувалася на позначці 2 гривні 90 копійок.
Хоча ні, про яку там стабілізацію може йти мова! Ціна наказово зменшилася. Причому, як сказав один зі знайомих власників заправок, «незалежно від вартості нафти на світовому ринку, в нас ціна нижчою не буде вже ніколи». Певна річ. А нащо? З 18 по 24 травня хмельницькі ціни на бензин А-76 зросли на 29%, АИ-92 — на 50%. За зростанням ціни на дизельне пальне область увійшла в першу шістку в Україні: 2 гривні 20 копійок. Зовсім крихту недотягли до 2,25 грн., що дозволило посісти першу сходинку п’єдесталу здирництва Закарпаттю. Проте червень Хмельниччина зустріла теж із достойними показниками: дизпаливо — 2,21 гривні, А-76 — 2,1, АИ-92 — 2,75, АИ-95 — 3,5, АИ-98 — 3,73 гривні. Практично в такому вигляді всі ці ціни протрималися всю першу декаду червня. Попри величезну кількість контролюючо-рахуючих держслужб, ніхто в Хмельницькому й словом не обмовився, які бариші отримали з цього «бензинові королі».
Але якби ж ці захмарні цінові висоти стосувалися тільки автолюбителів! Транспортні витрати закономірно вмить потягли за собою підвищення цін на товари й продукти. «Бензинова націнка» на очах зробила дорожчим майже все. А ціни у Хмельницькому і так немалі. Тричі протягом осені-зими зростала ціна на хліб. У березні в середньому на 20% подорожчали комунальні послуги. Із продуктів першої необхідності багатьом сім’ям довелося виключити м’ясо. Якщо рік тому один кілограм найкращої вирізки коштував 15 гривень, то сьогодні він тягне на всі 28 гривень. Подорожчали й молокопродукти. З червонцем нині можна виходити хіба що на паперть — подати жебракам.
Щоправда, на думку хмельницької влади, у розпач упадати все ж не варто. За словами заступника голови Хмельницької облдержадміністрації Віктора Семенчука, подільське село вже нині на третину забезпечило себе пальним на жнива. Решту потреби буде забезпечено за рахунок урядової квоти. Отож можна й далі плекати надії на прогнозований півторамільйонний вал зернових. Хоча, вважає голова облдержадміністрації Віктор Лундишев, заставні ціни на зерно цьогорічного врожаю неминуче мусять підвищитися — з 650 до 1000—1100 гривень за тонну. Інакше селяни просто не продаватимуть збіжжя. Отже, за умови 10% рентабельності хлібопекарської галузі ціна хліба не повинна перевищити 1,6—2 гривні за кілограм.
І зовсім не треба повертатися спогадами в далекі радянські часи, щоб поринути в рай наднизьких цін. Не варто, купуючи буханку «сірого», тобто житнього, хліба за 1 гривню 60 копійок, тужити за формально десятикратно дешевшим — 16 копійок — буханцем радянського ще «Українського». Досить згадати навіть минулий рік, щоби з подивом з’ясувати для себе, що ми ще тоді жили ого-го! Бо традиційні два кролики для своєї родини я тоді купувала за 30 гривень. Тепер же цієї суми вистачило тільки на одного кроля. І традиційне: «Два за тридцять. Але маленьких. А тут — один, але великий, проте теж — за тридцять» — мене не втішило. Бо зарплата в мене за цей рік не змінилася. Правда, як свідомий український громадянин, я не можу не помічати позитивних змін у доходах більшості моїх співвітчизників. Мамина пенсія у червні зросла на півтора відсотка, порівняно з травнем. Тобто на три гривні. На літр бензину — якщо ціна таки стабілізується — вистачить. А ще на дев’ять літрів, аби її провідати, ми вже мусимо заробити самі.