Ще в розпал бабиного літа зима, наближаючись, заявила про себе очікуванням шокової терапії. Особливо відчутним підвищення цін на послуги ЖКГ (удвічі, а то і втричі) стане для жителів міст, мери яких прийшли до влади на популістських обіцянках стримати зростання цін на «комуналку» і довше за інших опиралися підвищенню тарифів. Це стосується насамперед Києва. Щоправда, не тому, що в інших регіонах населення багатше (швидше, навпаки). Звичайний чинник психології: набагато легше заплатити 600 гривень після 400, ніж ті самі 600 (або й тисячу) після 200 грн.
У Вінниці зростання тарифів розпочалося разом із набуханням бруньок на деревах — відразу ж після парламентських виборів. Грубо кажучи, місцева влада обрала варіант «рубати собаці хвоста частинами, щоб менше боліло». Тому навіть майбутній стрибок цін на комунальні послуги тут не настільки вражає. Так, вартість гарячого водопостачання й опалення в обласному центрі вже підвищувалася на 50—58% ще торік.
Хроніки пікіруючого тарифу...
Нагадаю, усе розпочалося з підвищення тарифів на електроенергію і газ у середньому на 25%. Після чого тодішній прем’єр Юрій Єхануров серйозно нагримав на губернаторів, нагадавши, що вони «представники центральної влади, а не адвокати мерів міст, які хочуть бути добренькими за рахунок інших верств населення й інших територій». Які саме верстви мав на увазі Юрій Іванович, запитання цікаве, але вінницька влада відреагувала відразу ж, підвищивши з травня квартплату і з червня тариф на холодну воду. У свою чергу, зростання цін на послуги ЖКГ викликало обурення профспілок. Жителі ж були більше стурбовані городами й організацією літнього відпочинку своїх дітей. Проте уже восени почала вимальовуватися не дуже весела картина.
Отже, із 1 листопада 2006 року у Вінниці опалення 1 кв. м на місяць коштуватиме 5,10 грн., замість 2,37 грн. в опалювальний сезон. Гаряча вода подорожчає до 9,25—9,30 грн. за кубометр (приблизно 30 грн. із людини), тоді як сьогодні це здебільшого відсутнє задоволення обходиться в 8,24 грн. (за відсутності лічильника). Холодна вода разом із водовідведенням — ще 1,27 грн. за кубометр (або 17—18 грн. на місяць на людину). Газ і електроенергія коштуватимуть відповідно 40,7 грн. за кубометр і 22,4 коп. за 1 кВт. А квартплата за площу 62—63 кв. м із 44,27 грн. збільшиться до 62,13.
Середню суму, яку доведеться сплачувати за комунальні послуги тій чи іншій сім’ї, назвати складно, оскільки вона залежить ще й від конкретного постачальника послуги, кількості мешканців і площі квартири. І щоб проілюструвати рівень підвищення тарифів, візьмемо середні цифри. Картина виходить така.
За стандартну трикімнатну квартиру площею 62 кв. м, у якій мешкають три людини, вінниччанам доведеться викласти 500 грн. щомісяця. На сьогодні ця сума становить 300 грн. Після підвищення стільки ж — 300 грн. на місяць, за ті самі комунальні блага і тепло — треба буде заплатити двом мешканцям однокімнатної квартири площею 30 кв. м.
Але ж Вінниця — не Київ і навіть не Дніпропетровськ. За останніми статистичними даними, середня зарплата в області становить 836,25 грн., у Вінниці — 870,35 грн. Причому ці цифри виходять переважно за рахунок високооплачуваних категорій населення. А є і ті, кому доводиться годувати-одягати сім’ю на 400 грн. на місяць. Також за інформацією статуправління, серед офіційно зайнятих вінниччан 15% одержують зарплату до 350 грн., 10,9% — від 350 до 400, 10,8% — від 400 до 483, 5,2% — від 483 до 500 і 11,1% — від 500 до 600 грн. Але щоб оплатити підвищені комунальні тарифи, вони повинні заробляти не менше 1000 гривень на місяць.
Місцевій владі пропонувався на вибір один із двох варіантів: або тарифи залишаються на старому рівні, а різницю компенсує місцевий бюджет, або вишикувати людей у чергу за субсидіями. Навряд чи в Україні знайдуться органи місцевого самоврядування із суїцидальними схильностями — місцеві бюджети не страждають від надлишку грошей. От і Вінниця обрала другий, класичний шлях.
— У бюджеті обласного центру немає жодної зайвої копійки, — пояснює ситуацію заступник міського голови обласного центру Андрій Рева. — І знайти 20—30 млн. грн. для компенсації комунальним службам у разі збереження старих тарифів просто фізично неможливо. Для цього довелося б цілком зупинити місто. Однак давайте подивимося, що відбувається з нарахуванням субсидій. Якщо я, умовно кажучи, при сукупному прибутку в 500 грн. сплачував за квартиру 100 грн., то стільки ж сплачуватиму, якщо квартплата зросте до 500 грн. Різницю в 400 грн. покриє держава. Проблема лише в тому, що для цього потрібно оформити субсидію. Цього року ми трохи спростили цей процес, створивши так зване єдине вікно. У соцзабезах, щоб не виникало товкотнечі, кожному видаватиметься талончик із переліком необхідних документів, датою і часом візиту уже для призначення субсидії. Після цього людина йде у ЖЕК за довідкою про склад сім’ї, у газконтору — за даними про спожитий газ, компанія-енергопостачальник вкаже кількість споживаної електроенергії, аналогічну довідку про витрати води має дати підприємство водоканалу. Поки що не вирішено єдину проблему — необхідність ходіння по різних комунальних службах. Треба зробити так, щоб людина приходила до свого інспектора, який би зі свого комп’ютера мав доступ до всіх мереж спожитих послуг і всі документи відразу ж роздруковував на місці. Адже це значно спростило б ситуацію. На те, щоб зводити дані всіх комунальних підприємств у єдину комп’ютерну базу, знадобиться більш як півроку. Ну і, звісно ж, потрібно змінити психологію самих виробників послуг. Але ми розв’яжемо цю проблему.
Тим часом укладати індивідуальні договори із населенням почали самі постачальники комунальних послуг. Добре це чи погано, покаже час. Але нова система взаємовідносин не викликає захоплення навіть у фахівців.
— Мешканець багатоквартирного будинку взагалі не має знати нікого, крім ЖЕКу або іншої єдиної організації, яка виступає посередником між споживачем і виробниками комунальних послуг, — вважає начальник управління житлово-комунального господарства Вінницької облдержадміністрації Роман Аксельрод. — Це просто нераціонально, щоб квартировласник укладав договір окремо з водоканалом, окремо з тепломережею й окремо з газовиками. Спрощено це виглядає так: якщо у вас зламається змішувач у ванній, то для його ремонту потрібно буде викликати двох майстрів із двох цілком різних організацій. І почнеться біг по колу...
Що робити?
Під питанням залишається поки що і така модна нині тема, як альтернатива ЖЕКу. На Вінниччині створено лише 142 об’єднання співвласників багатоквартирних будинків (ОСББ). Офіційна статистика говорить, що такі будинки утримуються найефективніше, про це свідчить і стан під’їздів і подвір’я. Однак багато з їхніх клієнтів зізнаються, що не всі мешканці будинку мають такий рівень доходів, щоб утримувати подібну структуру. А традиційні ЖЕКи, звичайно, нехай би собі жили, але після обов’язкової ревізії. І насамперед персоналу. Щоб одночасно з порятунком сусідів знизу від затоплення не вирішувати ще й завдання з трьома невідомими. Бо нерідко виходить так: о сьомій ранку викликали водопровідників, о восьмій вони вийшли втрьох, а о 15.00 дійшов один, ледь «теплий», хоча й тримаючись героїчно на ногах... Яка вже тут робота?
Розглядаються різні варіанти попередження тарифної кризи. Наприклад, скасувати ПДВ на комунальні платежі населення (це вже 20%) або ПДВ на газ (ще 16%). Але не дуже віриться в таку поступливість із боку держави. Набагато реальніше модернізувати тепломережі й іншу «комуналку» силами місцевих бюджетів. Проте не кожний мер зважиться на таке: треба знайти чималі гроші й одержати на свою голову ще більше клопоту, котрий городяни оцінять ще нескоро. Очевидний приклад — Жмеринка і Могилів-Подільський. Їхні мери, взявшись за цілковиту автономізацію міст, перестали займатися ремонтом доріг і... програли вибори-2006.
Правда, до наступних виборів далеко, тому міська влада Вінниці цілком не проти такого варіанта вирішення проблем у ЖКГ. Наближаються до позитивного завершення їхні переговори зі Світовим банком про кредит на 50 млн. дол. на реконструкцію комунальних мереж. Дуже хочеться вірити в успішну реалізацію проекту й у те, що очікувана модернізація позитивно позначиться на якості послуг і їхній ціні для споживача. На жаль, усі попередні підвищення тарифів не позначилися на їхній якості: не стали частіше вивозити сміття, не налагодили безперебійну подачу гарячої води. Не поліпшила ситуацію і реконструкція «водоканалу», яка повинна була здешевити воду, але аж ніяк не навпаки.
Тому дуже багато вінниччан, не розраховуючи на милість влади і природи, утеплюються самостійно — установлюють (навіть у кредит) автономне опалення, нові батареї, пластикові вікна, лічильники (сервісні фірми вже другий місяць не дають своєї реклами через величезні черги). Наприклад, тільки загальнобудинкових лічильників холодної води у Вінниці вже понад півтори тисячі, квартирних — понад 77 тис., гарячої води — 103 і понад 35 тис. відповідно, лічильників теплової енергії — 414, не рахуючи квартирних регуляторів температури.
Це люди, які сплачують за комунальні послуги і уміють рахувати свої гроші. Однак їх, виявляється, уже встигли порахувати ті самі газовики, котрі відключають боржників, а в платоспроможних клієнтах дуже навіть зацікавлені. Заступник генерального директора ДК «Газ України» Іван Варга прямо заявив у Вінниці, що поставки газу споживачам є «бізнесовою програмою для держави». І раз така справа, то «індивідуали» сплачуватимуть за газ більше, ніж користувачі централізованого опалення... Заощадили, називається.
Втім, я просто не пам’ятаю іншого часу. Здається, так було завжди. І трепетні взаємовідносини нашого громадянина з державою завжди зводилися до змагання — хто кого сильніше «полюбить»: громадянин — державу чи держава — громадянина. Громадянин приховує свої доходи від держави, тому що держава не терпить нормальних доходів у чужій кишені, чомусь вважаючи їх своїми і всіляко прагнучи їх відібрати. При цьому намагаючись усіляко «полюбити» цього ж громадянина, обмежуючи норми споживання комунальних послуг і піднімаючи планку сукупного доходу, перевищення якого позбавляє права на пільги. Достатньо пригадати, що ще 1995 року право на субсидію мали всі громадяни, у яких квартплата перевищувала 15% сукупного доходу. Сьогодні це вже 20%. Тим більше що й надалі ціни на газ підвищуватимуться, а слідом за ними — і тарифи на комунальні послуги. Так ніяких зарплат і пенсій із дотаціями не вистачить.
До речі, вінницька влада теж розуміє, що субсидії зможуть допомогти не всім. На останній сесії облради заступник губернатора з житлово-комунальної сфери і соціального захисту населення Василь Жердецький відверто визнав, що ще одного подорожчання газу «ми не витримаємо». А тому обладміністрація серйозно займається пошуком альтернативи вугіллю і газу. Однією з таких названо… солому. За словами пана Жердецького, дві тонни пресованої соломи дають стільки ж тепла, як одна тонна вугілля. Зате, мовляв, солома майже вдесятеро дешевша за чорне «золото». Тож, уже до листопада в експериментальному порядку будуть запущені дві котельні на соломі.
Грандіозний проект, звісно. Як і показова котельня місцевого масложиркомбінату, яка працює на соняшниковому лушпинні, про котру «ДТ» уже розповідало. Минулої осені до неї возили усіх високих гостей міста.
Словом, чергове підвищення тарифів у країні від авторів «економічного дива» в окремо узятому вугільному регіоні Януковича й Азарова змушує бути креативними всіх і негайно. І це не так вже й погано. Запитання і нерозуміння в іншому: у чому ж полягає економічне диво підвищення тарифів, якщо значна частина населення не в змозі їх сплачувати в повному обсязі і покривати різницю за споживані послуги доведеться з державної скарбниці? Якийсь тарифний кругообіг в економічній природі.
То невже справді: технології — дурниці, головне — тарифні маневри?
У 2005 році у Вінниці по субсидії звернулися близько 10 тисяч сімей, тобто 10% населення обласного центру. Після підвищення квартплати ця цифра прогнозується на рівні 25—30%. У соціальних службах уже кажуть про появу незвичних раніше категорій пільговиків — людей із рівнем доходу 600—700 гривень, а також власників багатокімнатних квартир або великих приватних будинків, які мають заробітну плату понад 1000 гривень.