Стрімке зростання цін на основні продукти харчування — тема болюча. Мало кому прийшлася до смаку солодка «пігулка» цукру, який подорожчав. Відповідно до офіційних даних Державної інспекції з контролю за цінами в Київській області, ціна на цукорпісок на продовольчих ринках Київщини на початок жовтня становила 6,20 грн. за кілограм (проти 3,84 на цей же період 2008 року), а в торговельних мережах — 6,10 грн. (проти 3,92 грн.). Ну, а неофіційно кожен із нас має можливість особисто побачити цінники на цукор, які досягають і 7 грн. за кілограм. Запитання — допоки дорожчатиме цукор? — особливо актуальне зараз, коли зійшлися воєдино завершення збирання врожаю цукрового буряку, його переробка і труднощі
у відносинах із торгівлею.
Буряківники «згортаються»
Київщина — звісно, не «цукровий Донбас», яким справедливо вважається Вінниччина. Проте і в нашому регіоні традиційно вирощували і переробляли цукровий буряк. Цього року його середня врожайність в області перевищує 320 центнерів з гектара, що є непоганим результатом. Проте загалом ситуація з цукровим буряком на Київщині непроста. Достатньо сказати, що цього року в сільгосппідприємствах області ним було засіяно лише 23,4 тис. гектарів (для порівняння: ще два роки тому, 2007-го, площі під цукровим буряком в області становили 54 тис. га). Тобто за кілька сезонів посіви, наче шагренева шкіра, зменшилися більш як удвічі.
Найбільш щедро уродив буряк у Рокитнянському районі Київської області — понад 350 центнерів з гектара; непогані врожаї у Володарському, Миронівському, Обухівському районах. Якщо до них додати Сквирський і Білоцерківський — от, мабуть, і вся зона бурякосіяння на Київщині.
Чи скоротиться вона наступного року? Начебто не повинна. За прогнозами, площі під засів цукрового буряку усе ж таки залишаться на рівні нинішніх показників. Хоча тривожні сигнали є, адже більшість сільгосппідприємств не поспішають з підготовкою площ для майбутнього врожаю. Поки що виорано менше половини відведених гектарів.
Розрахунки буряківників прості: на один гектар посівів цукрового буряку припадає близько 10 тис. грн. витрат, а в деяких сільгосппідприємствах — і більше. На думку виробників, така «збиткова» арифметика поступово, але неминуче перетворює галузь на безперспективну.
Звісна річ, буряківникам вкрай необхідні обігові кошти для організації комплексу польових робіт. А оскільки своїх грошей бракує, теоретично могли б взяти в банках кредити, частина відсоткової ставки за користування якими погаситься з держбюджету. Та на практиці далеко не кожне господарство відповідає жорстким критеріям пільгового кредитування. Тож чи варто дивуватися, що слабші сільгосппідприємства значно зменшили площі під вирощування цукрового буряку або й зовсім відмовилися від нього?
Та й умови взаєморозрахунків з основними партнерами-переробниками зовсім не є м’якими. У період економічного спаду основною формою розрахунків у ланцюжку «виробник — переробник» стала так звана давальницька, за якої господарство має заплатити за переробку свого буряку частиною врожаю. Схема розрахунків, прямо скажемо, мало цивілізована, недаремно в останні роки обговорюється питання про перехід до грошової форми закупівель. На жаль, у реальності місцеві підприємства не мають для цього достатніх коштів. Тривалий час партнери розраховувалися за схемою 65:35 (коли сільгосппідприємство мало віддати переробникам 35% вирощеного). Проте відомі приклади, коли апетити останніх доходили до 40, 45 і навіть 50%, що, звичайно, надто витратно для сільгоспвиробників.
Переробники підраховують збитки
Виробництво українського цукру зменшується постійно. Якщо 12 років тому було отримано 5,6 млн. тонн, то 2008-го — 1,6 млн. тонн солодкого продукту. За найбільш оптимістичними прогнозами, цього року його максимальне виробництво не перевищить 1,2—1,3 млн. тонн. Оскільки виробництво цукру за зазначений період зменшилося більш як утричі і демонструє тенденцію до подальшого зниження, то, не виключено, може виникнути його дефіцит у межах 0,6 млн. тонн. Для цього є реальні підстави.
Переробляти цукровий буряк на цукор стає дедалі невигідніше. Зі 194 цукрозаводів за часів СРСР позаторік у країні функціонувало 110, торік — лише 70 (та й то добра дюжина з них зупинилася прямо в розпал сезону переробки через відсутність сировини). І причина не тільки в застарілому обладнанні, хоча тему технічного переозброєння галузі ніхто з порядку денного не знімав. Потужностей достатньо — буряку не вистачає.
У Київській області ситуація з наявністю, а головне — з функціонуванням цукрозаводів ідентична загальноукраїнській. Цього року продемонстрували свою готовність до сезону цукропереробки сім цукрозаводів із п’ятнадцяти. Є такі, що просто підтримуються в робочому стані, але і цього сезону, як, утім, і в попередні, не працюватимуть. Деякі з них потребують серйозної модернізації, але через відсутність фінансування тут обмежуються лише поточними ремонтами, на інших не в повному обсязі завезені необхідні матеріали для забезпечення виробництва цукру.
За такої ситуації ще працюючим переробникам буряку важко планувати прибуток — тут хоча б вийти на нульову рентабельність. А ще потрібні кошти для закупівлі солодких коренеплодів. От і підставляють вони своїм постачальникам «плече». Є чимало прикладів, коли заводчани беруть в оренду землі, аби самотужки вирощувати цукровий буряк. Одночасно і гроші заощаджують, і сировиною себе забезпечують. Та якщо підходити до справи з усією відповідальністю, купувати насіння для посадки нового врожаю буряку тільки в авторитетних фірм зі світовими іменами, то й ціни, відповідно, будуть не низькими. За найскромнішими підрахунками, на 100 гектарів посівів буряку доведеться викласти мільйон гривень.
Проте навіть такі радикальні заходи не розв’яжуть усіх проблем цукробурякової галузі. Переробники скаржаться на високі ціни практично на всі необхідні для успішної роботи складові. Особливо, на їхню думку, подорожчав газ, ціна на який за тисячу кубометрів зросла з 1,6 тис. грн. до 2,7 тис. Дорого обходяться пально-мастильні матеріали, запасні частини і видаткові складові для техніки, засоби захисту рослин, мінеральні добрива.
Навіть, здавалося б, таке далеко не першорядне питання, як виробництво елементарної мішкотари, і те підставило «підніжку» виробникам цукру: мішки для цукру теж подорожчали. Начебто дрібниця. Але якщо для упаковки 10 тис. тонн цукру потрібно 200 тис. мішків, то доводиться викладати додатково 400 тис. грн.
При цьому підприємству треба ще виплачувати зарплату своїм працівникам… От заводи і не поспішають укладати договори на поставку сировини із сільгоспвиробниками, сподіваються обійтися самотужки. Але, на жаль, не може (та й не мусить) місцевий переробний завод обробляти всі землі своєї сировинної зони.
Цінове свавілля до «табуретівки» доведе
З настанням літа цукор дорожчає із завидною стабільністю. Людям пояснюють: мовляв, це пов’язано з періодом консервування. І ті вірять. Терпляче чекають, коли торгівля «викине» на прилавки бажаний солодкий продукт хоч трохи дешевше. За дешевим, розфасованим у кульки цукром шикуються черги, але недорогий цукор дістається далеко не всім.
У нинішніх реаліях встановити, хто саме, де, коли і наскільки «накрутив» ціну на цукор, не завжди можуть навіть фахівці. До того ж потрібні певні знання. Не всі, наприклад, у курсі, що згідно з пунктом 2 постанови Кабміну від 17.04.08 р. №373 «Про затвердження Порядку формування цін на продовольчі товари, щодо яких запроваджене державне регулювання» Мінекономіки оприлюднило наказ від 13.08.2008 р. №341 «Про затвердження форми декларації про оптову ціну на продовольчі товари…» Декларацію зобов’язані заповнювати спочатку виробник, а потім — кожен із тих посередників, які причетні до реалізації товару. Без такого документа товар, за ідеєю, не може бути прийнятий до реалізації.
Ага, як-то кажуть, розігналися. З великою часткою ймовірності можна стверджувати, що оформленої за всіма правилами інформації про виробників у переважній більшості торговельних точок немає. Та й наявний на упаковці напис теж іще ні про що не говорить. Наприклад, співробітникам Держінспекції доводилося бачити на пакетах із цукром назву одного виробника, на мішках — іншого, а цукор був узагалі від третього...
Така ж ситуація — і з супровідними бирками для роздрібної торгівлі, на яких мають значитися необхідні дані про виробника і про товар. Споживачі їх теж не бачать, тому й одержують, самі того не підозрюючи, «солодкі пігулки» з «накрутками».
Держінспекторів «годують» відмовками. Так набагато безпечніше, адже за наявними документами фахівці можуть простежити необгрунтовані надбавки, за які розплачуємося ми, покупці. А за нинішнього стану справ максимум, чим можуть «розплатитися» за необгрунтовані «накрутки» порушники торгівлі, — це незначне адміністративне покарання.
Є ще одна обставина в «цукровому» питанні, про яку воліють не згадувати. У пошуках додаткових коштів для поповнення бюджету влада настільки переймається алкогольними акцизами, що ціни на спиртне серйозно зросли. У грудні минулого року Верховна Рада ухвалила закон, що підвищує акциз до 23 грн. за літр 100-процентного спирту, а починаючи з другого півріччя нинішнього — до 34 грн. У результаті з 1 липня акциз на лікеро-горілчані вироби підвищено на 58%. Напрошується висновок, що ажіотаж на ринку цукру — це реакція не тільки на подорожчання продукту на світових ринках, а й на дії влади у частині акцизів. Адже ні для кого не секрет, що цукор у кустарних умовах дуже просто перетворюється на самогон.
Утім, тут вимальовується ще одна проблема. З дорогого цукру, ціни на який вже зашкалюють, а в майбутньому можуть підскочити ще більше, дешевого спиртного не наженеш. Та наші люди, котрі звикли до труднощів, шукають і знаходять вихід із становища. Кмітливі селяни вже не тільки чистять іржу з давно закинутих самогонних апаратів, а й переобладнують їх на такі, що могли б виробляти самогон безпосередньо з вирощеної сировини, у тому числі з цукрового буряку. Ну як тут не пригадати Остапа Бендера з його «табуретівкою»?
Вже є інформація про те, що деякі фермери, котрі раніше засівали свої ділянки лише такими вигідними культурами, як кукурудза, ріпак, віднедавна лишають місце і для цукрового буряку теж, хитрувато пояснюючи, що це — «про всяк випадок», для домашнього вжитку...
Державні стратеги прорахувалися. Намагаючись отримати прибуток від підвищення цін на спиртне, вони відкинули сільське населення в епоху примітивного самогоноваріння. Коли, обходячись без дорогого цукру, народ гнав градуси з бурякової стружки.