Про вирубування лісів у столичній області, роздачу зелених масивів у приватну власність під забудову котеджних містечок, створення фіктивних «особистих селянських господарств» у «ДТ» писали неодноразово. Усе йде до того, що Київ, який за всіх часів потопав у зелені, може втратити природний захисний пояс. Тим паче що за масштабними «лісовими» боями з зони суспільної уваги випала ще одна складова екологічної безпеки столиці. Йдеться про сади, колись закладені не тільки з економічною метою, а й для створення захисного середовища.
Може, перманентні вирубування лісів хоч якоюсь мірою компенсуються роботою зі збереження наявних і закладання нових садово-ягідних насаджень? На жаль, ситуація в передмістях головного мегаполісу країни невтішна.
Про гучний (на всю країну) і тривалий (починаючи з 2004 року й донині) скандал в селі Щасливому Бориспільського району відомо чимало. Якщо коротенько, то в селян обманом, з допомогою несправедливих судових рішень рейдери відібрали земельні паї. Не дочекавшись захисту від влади, пограбовані люди стали протестним табором поблизу траси Київ—Бориспіль, і тепер, вирушаючи у закордонні вояжі, високопосадовці та депутати мають можливість із вікон авто спостерігати сплеск народного волевиявлення.
Менш відомо, що найгучніший у країні земельний скандал розгорівся через сад. Довготерпіння селян, коли рейдери «відкушували» від їхніх наділів гектар за гектаром, вичерпалося тоді, коли ті взялися за викорчовування 130-гектарного яблуневого саду, за рахунок якого жителі села мали одержати земельні наділи по 12 соток кожен. Селяни, розгнівані тяганиною при вирішенні їхнього питання, загрожують розпалити на Хрещатику, біля урядових установ, багаття з дерев понівеченого саду...
Чому в тому ж Щасливому рейдери розпочали свою «роботу» насамперед із садових насаджень? На жаль, із ними найлегше здійснювати різноманітні шахрайські комбінації. По суті, у садів Щасливого виявилося два господарі. Після розпаювання угідь місцевого сільгосппідприємства ділянки землі під садом відійшли селянам-пайовикам, а власником самих дерев стало місцеве АТ. Поки дві сторони розбиралися, хто головніший, третя прибрала до рук і землю, і насадження.
Таємне захоплення чужої власності з допомогою неправомірних судових рішень тривало лише кілька місяців, а процес її повернення законним власникам відбувається повільно й важко. Частина селян вже одержала держакти на ті земельні ділянки, які в них відібрали. Решті з різних причин відмовлено в праві володіння наділами. Та найбільш постраждалою стороною виявився сад, у якому вже попрацювали вирубники дерев. Тепер настала черга будівельників, які давно націлилися на забудову цієї ласої місцини поблизу столиці дорогими будинками.
Аналогічна історія з садом відбулася в селі Требухів Броварського району. Майже півтори тисячі селян, які одержали сертифікати на земельні ділянки в місцевому 350-гектарному саду, прийняли рішення звернутися в управління земельних ресурсів району з проханням дати дозвіл на розробку технічної документації на земельні ділянки. І яке ж було їхнє здивування, коли вони ознайомилися з відповіддю начальника земельного управління на ім’я одного з керівників Броварської райдержадміністрації. З неї випливало, що кадастрові номери на ці землі присвоєні на ім’я... «юридичних осіб», оскільки ті їх купили відповідно до договорів купівлі-продажу.
Селян повідомили, що державні акти на 350-гектарний сад, тільки офіційна нормативно-грошова оцінка якого перевищує 15 млн. грн., оформляються на п’ять комерційних структур, кожна з яких одержує рівно по 32 ділянки.
Історія афери бере початок ще 1995 року, коли в КСП «Требухівське» Броварського району почалося розпаювання землі. Був розпайований і сад, тільки в цьому процесі були свої особливості, які згодом і призвели до сумних наслідків. У 2005 році сільгосппідприємство, що було створене в селі, викупило в членів КСП майнові сертифікати та оформило право власності на сади. Однак земельні ділянки під ними залишилися у власності селян-пайовиків. Це послужило приводом для того, щоб затягти вирішення питання.
Якщо на орні землі селяни змогли одержати держакти, то з ділянками під садом почалися «дива». На думку постраждалих людей, керівництво КСП «Требухівське» поводилося так, ніби ніякого розпаювання земель під садом не було, і її треба комусь «прилаштувати». Після кількох невдалих спроб це вдалося. Та для цього знадобилося провести багатоходову комбінацію.
Цікаве запитання: як могли керівники і спеціалісти управління земельних ресурсів у Броварському районі за наявності реальних власників присвоїти кадастрові номери на юридичних осіб, які невідомо звідки взялися, і приступити до виготовлення для них держактів? Броварська прокуратура встановила, що рішення Вишгородського районного суду й низка інших документів, на підставі яких селянська земля опинилася в руках комерційних структур, були сфальсифіковані. Порушено кримінальну справу. Є перспектива того, що скаргу селян задовольнять, і земельні ділянки повернуться до своїх законних господарів.
Та навіть такий щасливий кінець фруктового саду вже не врятує. За роки боротьби він прийшов у запустіння. І селяни, які одержали гіркий урок, постараються збути ці особливо привабливі для рейдерських атак земельні ділянки — звісно ж, під будівництво престижних котеджів.
Ситуація складається така, що в околицях столиці під забудову насамперед ідуть садові та ягідні насадження. І це пояснити просто. Орні землі сільгосппризначення певною мірою захищені. Для зміни їхнього цільового призначення потрібно чимало додаткових умов і коштів. Для масового використання лісових площ під забудову теж є «гальма». Сади ж і ягідники, по суті, нічим не захищені.
Більш того, їхні особливості, передусім висока капіталомісткість закладення, служать додатковим стимулом для зловживань. Не обізнані з юридичними тонкощами селяни не можуть розібратися в хитромудрих операціях, коли одна й та сама територія належить різним власникам. Користуючись цим, у справу вступають «садисти».
Багато років в околицях столиці діє така схема. Комерційна фірма, яка облюбувала сад, розміщений у привабливому для забудови місці, звертається до вищих органів з проханням продати не саму землю, а тільки дерева, що ростуть на ній. Насправді дерева потрібні лише як прикриття — аби «вчепитися» у потрібну ділянку з метою подальшої «роботи» з нею.
Якщо операція купівлі-продажу проходить успішно, то процес повного заволодіння ділянкою просувається далі. Тепер уже повноцінний господар багаторічних насаджень звертається в райдержадміністрацію з проханням надати йому в довгострокову оренду землю під деревами. Чому б і ні? Після одержання такого дозволу мети досягнуто. Дерева вирубаються, а земля йде під забудову.
Які ж масштаби такого хижацького винищення садів в околицях Києва? Одержати більш-менш достовірні дані про те, які площі садів і ягідників зникли з карти Київщини, тим паче в розрізі районів, виявилося непросто. Автор цих рядків змогла роздобути тільки інформацію щодо виробництва та врожайності плодів і ягід у столичній області за кілька років. З неї можна витягти й ту, яку воліють не афішувати. Отже, коли порівняти результати 1995—1997-го і 2006—2008-го, то з’ясується, що середньорічне виробництво плодів і ягід скоротилося в області майже втричі. А оскільки рівень врожайності за цей час майже не змінився, то логічно припустити, що майже триразове зменшення зібраних плодів і ягід сталося внаслідок такого ж зменшення площі садово-ягідних насаджень.
Це — у середньому по області. Що ж до територій, які розташовані безпосередньо поблизу столиці, то, крім агрокомбінату «Пуща-Водиця» та ще кількох підприємств, які непохитно тримають оборону, ніяких великих і середніх садово-ягідних насаджень, по суті, не залишилося.
Звичайно, без фруктів і ягід столиця не залишиться. Їх завезуть із більш сприятливих регіонів країни, з-за кордону. Та як бути із завезенням свіжого повітря?