Після того, як рибна галузь втратила в країні самостійний статус, перейшовши під крило АПК, вона набула ваги на місцевому рівні. Принаймні в Одеській області. Вперше за останні роки про неї заговорила місцева влада, кинувшись наводити лад у рибальській вотчині. Адже, попри вжиті державою заходи, сьогодні, як і раніше, необхідно рятувати і саму рибу, і всю рибну галузь.
Спад, що почався десять років тому, триває. А те, що на ринках з’явилося багато осетрових, ще ні про що не свідчить. Удосталь риби немає. Через дорожнечу населення може дозволити собі лише атерину, що в ситі часи йшла на переробку. Споживали її тільки в 47-му, рятуючись від голоду. Та ще сьогодні.
Водночас Одеська область посідає друге місце в країні з вилову риби. Отож, дивлячись на стан справ у цьому регіоні, можна уявити собі, де ми перебуваємо.
Одещина має унікальні водойми, яких більше ніде у світі немає. Взяти хоча б озеро Катлабуг або Дністровський лиман — у кращі часи вони давали 700 тонн раків на рік. Лише у Дністровському лимані ловили риби стільки, скільки сьогодні у всіх водоймах, разом узятих. Але все це в минулому. Статистика свідчить: у 1988 році вилов риби на внутрішніх водоймах становив 7,6 тис. тонн, у 1990-му — 5,4 тис., 1994-му — 3,5 тис., 1997-му — 3 тис., 1998-му — 2,6 тис., 1999-му — 2,3 тис. Нарешті, торік цифра знизилася до 2 тис. тонн.
Не ліпший стан і з морським промислом. Торік він трохи збільшився (на 1,9 тис. тонн) і становив 9,6 тис. Але нинішнього року з 39 підприємств 22 навіть не розпочинали промислу. У більшості просто немає коштів, щоб вийти в море. Адже для цього треба спочатку відремонтувати старенькі судна і заправити їх пальним.
Область майже втратила ставкове господарство. Обсяги вирощування риби за останнє десятиліття знизилися більш ніж утроє. Якщо на початку 90-х на Одещині виловлювали 5,5 тис. т., переважно коропа, то сьогодні 1,5 тис., в основному товстолобика, та й то дрібного. Причини? Дорогі корми, електроенергія, ПММ. Тому багато господарств елементарно перестали заповнювати ставки водою. Їм набагато вигідніше ловити рибу в лимані, а ставки використовувати як сільгоспугіддя. Взагалі, щоб вижити, колишні рибколгоспи змушені не тільки ловити рибу, а й вирощувати свиней, розводити качок, перепалювати вапно і робити багато іншого.
Для рибалок
вода — те саме,
що для селян земля
Сказати, що держава ігнорує рибну галузь, буде неправильно. Тут, як і скрізь, іде процес реформування. Судячи зі звітів, ще торік було завершено реформування рибогосподарсько-аграрних підприємств. Щоправда, на відміну від КСП, усі вони, за винятком одного, зберегли структурну цілісність. Підприємства, що займаються морським промислом, начебто домоглися для себе статусу сільгоспвиробника з відповідним оподаткуванням. Але тепер слід закріпити його на практиці. Втішно, що вже нинішнього року (вперше за кілька останніх) вони змогли одержати пільгові кредити — під 17%. Проте все це, за великим рахунком, половинчасті заходи.
Лихо в тому, що наші державні мужі, проводячи реформи, забули про найголовніше. «Про те, що для рибалок вода, як для селян — земля», — говорить начальник відділу рибництва і рибного господарства Головного управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрації Володимир Губанов. На цю посаду він прийшов з одеської філії Інституту біології південних морів НАН України, де пропрацював двадцять років. Учений, кандидат біологічних наук, він вирішив тепер стати чиновником, щоб підійти до вирішення питань рибної галузі з практичного боку.
Більшість невеличких водойм загальнодержавного значення, які раніше використовували КСП, сьогодні де-юре нічийні. Реформовані господарства і приватники хочуть їх узяти в оренду. В облдержадміністрації лежить купа листів з такими проханнями. Але задовольнити їх немає можливості. «Торік було внесено поправку до Водного кодексу, що зняла заборону на оренду, — каже Губанов. — Проте проблема в тому, що немає механізму передачі. Необхідний документ нещодавно розроблено, і, наскільки мені відомо, він перебуває на узгодженні в Кабміні. Але скільки він там пролежить, не ясно».
Що стосується великих водойм, то раніше вони були закріплені за рибколгоспами — єдиними їх користувачами, які самі стежили за тим, щоб там водилася риба: за свої гроші зариблювали, відчиняли єрики, прочищали канали, викошували очерет. Тепер же, коли водойми спільні і непомірно росте кількість користувачів (на одну водойму по 10—12), ніхто не хоче займатися відтворенням. А навіщо, якщо потім хтось прийде зі сторони на готове? Результат плачевний: у 2000 році в озера і лимани було випущено всього 9,9 млн. штук малька. Для порівняння: в 1999-му — 22 млн.
Держава, звісно, виділяє кошти на зариблення. Але це мізер, потрібно вдесятеро більше. Самим господарствам, що займаються відтворенням, вона надає грошову компенсацію, до того ж із них не беруть плату за ресурс. Але оскільки ця справа добровільна, то господарствам простіше заплатити за ресурс і не займатися зарибленням. До речі, про плату за ресурс. Її теж слід переглянути, вважає Губанов. Одеса пропонувала її підвищити, але Київ відповів — недоцільно.
Водночас ця плата економічно абсолютно не обгрунтована. На одні види продукції вона непомірно висока — скажімо, на жабу (1 тис. дол. за тонну) — і це відбиває бажання її виловлювати. На інші — низька: 340 грн. за тонну осетрових, 6 грн. за тонну кільки (а її виловлюють тисячами тонн), 34 грн. за тонну раків (хоча на ринку штука — 2 грн. і більше) й так далі. Понад те, зібрані гроші йдуть до Києва і там розчиняються. Хоча частина цих коштів могла б залишатися в області й цільовим призначенням спрямовуватися на відтворення риби. «Ми зверталися до Києва з такою пропозицією, але, на жаль, — наголосив Губанов, — нам відмовили».
Одне слово, при реформуванні галузі чиновники забули, заради чого все розпочинали. Тому в облдержадміністрації вихід із ситуації, що склалася, вбачають в одному — в закріпленні водойм за господарствами, щоб кожен знав: це його, і якщо він займається зарибленням, то для себе. При цьому варто було б передати їх у багаторічне користування спеціалізованим рибним господарствам. Такі приклади в області є. Це господарства на озерах Катлабуг, Китай і Дофінівському лимані. Протягом багатьох років вони — єдині їх користувачі. Тому охороняють водойми, зариблюють, проводять меліоративні роботи. Й хоча тамтешні господарства теж переживають спад, але обсяги вилову риби у цих водоймах набагато вищі.
Більше рибалок — менший улов
Проте така постановка питання суперечить політиці Держдепартаменту рибного господарства. Квоти на відлов риби видає Київ, причому майже всім охочим. Практично будь-який підприємець, маючи човен і кілька сітей, може отримати дозвіл на промисел. Але така політика надання квот обсягом 3—15 тонн призвела до зворотного ефекту: якщо в першій половині 90-х років на внутрішніх водоймах було 17 підприємств і вони ловили по 4—5 тис. тонн риби на рік, то тепер їх 64 і ловлять по 2 тис. тонн. Звісно, статистика не відбиває справжнього стану речей. Добра половина улову перебуває в тіні, це ясно всім. Але в тому-то й річ, що квоти в цьому разі показують: чим цінніша риба, тим нижчий відсоток її освоєння (тобто нижчі обсяги вилову). Приміром, сома — 10%, судака — близько 30, ляща — понад 55, тарані — 70, карася — понад 86 %. Це свідчить і про низький рівень здавання риби, і приховування улову. Тому видачу квот спеціалісти пропонують погоджувати з їх освоєнням.
На жаль, за хронічне неосвоєння квот Київ ще нікого не позбавив права на промисел. А область таких важелів не має. Тим часом потреба в тому є. Торік одна організація виловила всього лише півтонни риби і в розпал промислу зникла. І нічого. Нинішнього року знову з’явилася з квотою на руках.
Свого часу саме Одеса видавала дозволи на вилов риби. І це було справедливо, оскільки на місці видніше, хто на що здатен. Звісно, всі чудово розуміють, що столиця свого права не віддасть. Тому область має намір домагатися, щоб їй була надана можливість хоча б узгодження або попереднього відбору користувачів водойм.
Торік при облдержадміністрації було створено Координаційну раду з питань функціонування рибогосподарського комплексу, куди ввійшли й рибалки. Проте керувати рибною галуззю, а тим більше формувати регіональну політику в цій сфері, до чого прагне область, навряд чи вдасться без конкретних владних важелів. Щоправда, є безліч проблем, для розв’язання яких особливі повноваження непотрібні, але досі вони чомусь не розв’язані. Як от боротьба з браконьєрством, з тіньовим уловом, організація торгівлі рибою — сьогодні для багатьох це велика проблема. Річ у тому, що в господарств немає своїх фірмових крамниць, немає бази для торгівлі на ринках міста. У більшості навіть немає грошей, щоб відіслати на базар машину зі своєю продукцією.
Колись цими питаннями займалося об’єднання «Одесариба», але років зо два тому воно самоліквідувалося. Зараз створене нове — «Причорномор’я», куди ввійшла низка рибодобувних і рибопереробних підприємств. У нього великі плани, зокрема вже найближчим часом організувати пункти прийому і реєстрації риби. Як говорить президент цього об’єднання Володимир Осипчук, це дозволить легалізувати частину улову і вивести з тіні великі обсяги продукції.
Проте спеціалісти вважають, що якщо навіть багато проблем буде розв’язано, нагодувати населення рибою ні внутрішні водойми, ні Чорне море, разом узяті, не зможуть. Море дуже зубожіло. Судна застаріли. Є національна програма будівництва флоту для вилову риби у Світовому океані, Чорному й Азовському морях. Проте будувати рибальський флот для Чорного моря, на їхній погляд, недоцільно. Його сьогодні ніхто не купить, адже, щоб повернути вкладені в нього гроші, знадобляться десятиліття. На жаль, Чорне море перетворилося на море кільки — на неї припадає 98,2% всього улову. Навіть хамси немає (1%). Добувається 30 тонн бичка, 1,4 тонни камбали-глоса, 10 тонн камбали-калкана. Але це не та кількість риби, що може виправдати створення нового флоту.
На думку спеціалістів, наситити ринки можливо тільки океанічною продукцією. Минулими роками від 75 до 85% загального вилову риби і виробництва рибної продукції в Україні давав Світовий океан. Але сьогодні з океанічним промислом стан абиякий. Якщо брати підприємства, розміщені в області, то виловом риби в океані і прибережних водах інших держав займається рибопромислова компанія «Антарктика». Та, на жаль, свою продукцію вона реалізовує в основному за кордоном.