Це в природі настання осені веде до умиротворення, а в справах суспільних усе відбувається з точністю до навпаки. Особливо як ідеться про гроші. Їх, як відомо, за визначенням не буває багато, тому надії на властиву порі «очей очарованья» безтурботність, на жаль, марні, коли на порядку денному формування чергового бюджету. Задля справедливості слід зазначити: особливі сюрпризи в сезоні 2003—2004 років не передбачаються. Та й як інакше, якщо процес набув ознак ритуалу. Принаймні в частині стосунків центральної та місцевої влади.
Традиційно, щоб запобігти регіональному невдоволенню та приборкати бажання випросити побільше, у запропонованому урядом проекті бюджету на наступний рік прогнозне зростання доходів місцевих бюджетів становить 5,5 відсотка. З чого начебто випливає: щодо витрат для територій життя стане кращим і веселішим. У сенсі — багатшим. Проте, оскільки таку перспективу обіцяють не вперше, на місцях їй не довіряють. Більше того, відверто дивуються й навіть намагаються заперечити, підрахувавши майбутні витрати. У Запоріжжі, приміром, ніяк не можуть погодитися з запропонованими Мінфіном розрахунками, що передбачають збільшення видаткової частини обласного бюджету на 75,5 млн. грн.
На підвищення мінімальної зарплати до 237 грн. цього, можливо, й вистачило б, але за умови, що не доведеться вводити міжпосадових співвідношень. Але тоді заробітки, скажімо, дипломованого фахівця і прибиральниці практично зрівняються. Щоб уникнути такого безглуздя, видаткову частину обласного бюджету слід збільшити на 169 млн. грн. Ось і виходить, що, порівняно з фактичними витратами нинішнього року, вона дуже істотно зменшиться. Попри мінфінівську «щедрість».
Згаданий приклад, ясна річ, аж ніяк не свідчить про те, що урядові рахівники не в ладах з арифметикою. Тут інша причина.
Заради цікавості фінансисти Бердянська спробували з’ясувати, які кошти закладено в бюджетах усіх рівнів на одного жителя їхнього міста. Результат вийшов дуже скромним — приблизно 460 грн. на рік. Правда, з’ясувалося, що 90 відсотків цього тягаря змушений нести місцевий бюджет, виконуючи не властиві йому функції. Інакше кажучи, міську владу фактично зобов’язали реалізувати обіцянки, які щедро роздають вищі законодавча й виконавча гілки влади, не дуже переймаючись їх матеріальним підкріпленням. Хто за такого підходу здаватиметься білим і пухнастим, а кому судилося постійно залишатися в ролі стрілочника, пояснювати, гадаю, не треба.
До речі, нинішнього року бердянці спробували оскаржити таку практику. Під час першого етапу підвищення рівня мінімальної зарплати міська влада подала позов на уряд, який вочевидь не збирався шукати додаткових джерел бюджетного фінансування. Результат, зрозуміло, виявився нульовим. Із центру навіть не спромоглися дати відповідь на заявлені претензії. Та й у регіональному середовищі така практика обстоювання своїх прав не здобула підтримки. Її сприйняли, швидше, як прояв дивацтва. Оскільки в сьогоднішніх умовах здоровий глузд диктує місцевій владі іншу тактику поведінки.
Уже не перший рік, коли доходить до розподілу бюджетних коштів, лунають заклики впорядкувати практику надання дотацій, узявши за основу реальну оцінку результатів діяльності територій. Але поки що ця пропозиція не виходить за рамки доброго побажання. Тому одні й ті самі райони шлють супліки про матеріальну допомогу, посилаючись на мізерні бюджетні доходи, тоді як інші істотно перевиконують прогнозні показники. Ось і виходить: принцип «Краще працюєш — краще живеш» на практиці зовсім не абсолютний.
Наочне свідчення того — результати виконання бюджету за дев’ять місяців. Із 20 сільських районів області з плановими показниками впоралися лише три. Проте в цілому по області першочергові фінансові проблеми вдалося розв’язати, позаяк узагальнений показник надходжень доходів у місцеві бюджети зріс, порівняно з аналогічним торішнім періодом, більш як на 20%.
Пригадується, на одній із торішніх обласних нарад як стимул пропонували впровадити практику щорічного 30-відсоткового зменшення допомоги дотаційним територіям. Нинішнього року про нього згадали знову. Правда, цифру вже назвали іншу — 20%. Судячи з усього, через рік ітиметься про 10%, а потім ідея й зовсім зійде нанівець, час від часу нагадуючи про себе лише наріканнями з приводу того, що за рівнем виробництва ВВП на одного жителя Запорізька область посідає друге місце в країні, а за витратами — двадцяте.
На думку фахівців, принцип, яким традиційно керуються під час упорядкування чергового проекту бюджету, виключає можливість бажаного збільшення дохідної його частини. Інакше й бути не може, якщо спочатку визначають, скільки грошей потрібно (ясна річ, не для повного щастя, а так, бодай на задоволення найнасущніших потреб), а потім уже намагаються з’ясувати, де їх узяти. Зазвичай фантазія в цьому випадку не відзначається розмаїтістю. Як основний регулятор виступають податки. Правда, нинішнього року уряд спромігся на нетрадиційний крок, ухваливши рішення знизити ставку прибуткового податку до 13, а податку на прибуток — до 25%. Примітно, якщо раніше місцева влада виступала затятим прибічником такого нововведення, то нині, зайнявшись формуванням власних бюджетів на майбутній рік, істотно охолола до нього. Причина проста. Надходження від прибуткового податку становлять від 80 до 90% доходів. І в разі прийняття нової ставки прибуткового податку бюджетні надходження зменшаться відсотків на 10. Це — в середньому. А для обласного центру становище може скластися й узагалі критичне, оскільки дефіцит бюджету перевищить 100 млн. грн., і місто набуде статусу дотаційного.
У зв’язку з цим обласна влада пропонує уряду обмежити розмах щедрості, залишивши ставку прибуткового податку бодай на рівні 15%, а заодно звільнити регіональний бюджет від обов’язку фінансувати соціальні пільги. Чи бодай зменшити обсяг їх наполовину.
Цікаво, що під час обговорень проекту бюджету місцева влада цілком індиферентно сприйняла пропозицію центру втричі підвищити ставки фіксованого та єдиного податку й удвічі — плату за торгові патенти. Бюджету це, зрозуміло, не врятує, але на легальному малому бізнесі, поза сумнівом, поставить хрест. На обласному рівні це розуміють анітрохи не гірше від підприємців, але перечити уряду не наважуються. Хоча, можливо, після різкого осуду Президентом цієї ідеї свої заперечення, але в м’якшій формі, подасть і місцева влада. Адже нікому не відомо, як воно далі буде, а псувати стосунки з урядом не резон. Боронь Боже, принциповість вилізе боком. Краще вже мирно, у ролі прохачів. Адже запити в області пристойні...
Першочергове завдання — домогтися виділення з держбюджету 90 млн. грн. на проектування й будівництво мостових переходів через Дніпро. Утім, отримати всю заявлену суму місцева влада, очевидно, не сподівається, тому вже спочатку готова погодитися на половину. З допомогою держбюджету запорожці також сподіваються за рахунок «Енергоатому» розв’язати застарілу проблему повернення понад 70 млн. грн., наданих областю у вигляді так званої фінансової допомоги Запорізькій АЕС чотири роки тому. Кажуть, уряд зацікавився пропозицією. Проте це зовсім не означає, що інтерес набуде матеріального втілення. Регіону можуть просто порекомендувати самостійно давати раду наслідкам власних ініціатив. Тим паче що в бажанні повправлятися у перетягуванні куцої бюджетної ковдри запорізька влада аж ніяк не єдина.