На теренах колишнього Союзу засоби радіозв’язку випускали три підприємства — два у Росії і новостворений радіозавод «Оріон» у Тернополі. 90% замовлень надходили від ВПК, тож попитом користувалися вироби спецтехніки. У 90-ті, під час конверсії, тернопільський радіозавод опинився біля розбитого корита. Держбюджет не фінансував розробку і випуск нових радіосистем для Збройних сил і правоохоронних відомств, різко скоротилося виробництво продукції для військових цілей. А вийти на ринок стаціонарних та переносних станцій, якими користуються цивільні організації, з існуючою продукцією було вельми проблематично: висока собівартість, застарілий дизайн… Тим більше, що в деяких містах України почали складати аналогічну техніку, яку завозили без сплати митних зборів, ПДВ і т.п.
Завод ледве дихав, від побутових приладів відмовився повністю і зосередився на виконанні експортних контрактів для військових цілей. Але обсяги реалізації були надто мізерними, тому збитки коливалися в межах 4,8 — 4 млн. гривень на рік. А оскільки підприємство ще у 1998 році було перетворене на ВАТ, то держава задумалася: як знайти інвестора, який би оживив виробництво і знайшов нові ринки збуту?
Упродовж 2002—2003 років 96,13% акцій ВАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон» виставляли на конкурс тричі. І завжди безрезультатно: від покупців не надходило жодної заявки. У січні 2005 року регіональне відділення ФДМУ практично все підприємство намагалося продати вчетверте.
Умови конкурсу майже не відрізнялися від попередніх. Їх серцевина в тому, що урядовою постановою від 23 грудня 2000 року радіозавод віднесено до переліку стратегічно важливих для економіки та безпеки держави. Звідси — до болю знайомі вимоги збереження основного профілю діяльності, збереження та створення протягом п’яти років нових робочих місць. А ще від покупця вимагають забезпечити мінімальний розмір доходів у 25 млн. гривень та мінімальні надходження до бюджету на рівні 2 млн. гривень. Уже в перший рік. Отут інвестор відразу задумається.
А оскільки підприємство стратегічне, то, згідно з Положенням про порядок проведення конкурсів (затверджене спільним наказом ФДМУ, Антимонопольного комітету та Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку 13 вересня 2000 року), покупець має бути промисловим інвестором — з досвідом роботи на ринку аналогічної продукції від одного до трьох років. От вам другий бар’єр.
А оскільки продається контрольний пакет акцій, від покупця вимагають концепцію розвитку підприємства. Перед потенційними власниками «Оріону» поставлено вимогу внести протягом 1,5 року з моменту укладення договору купівлі-продажу 8,5 млн. гривень для модернізації обладання з виробництва радіостанцій, 4,3 млн. гривень — у ремонт і заміну комунікацій і — розкривайте, інвестори, широко кишені — 11 млн. гривень для закупівлі ліцензії на випуск або розробку та впровадження сучасного цифрового транкінгового зв’язку…
Конкурс, нагадаю, не відбувся тричі. Але, здобувши досвід невдалих продаж, орган приватизації вдався до сміливого кроку. І головне — не порушив законодавства.
Ідеться про стартову ціну пакета. Раніше її визначали простим множенням кількості акцій на номінал однієї. Виходила кругленька сума — майже 25 млн. гривень, яка нікого не привабила. Але на початку 2004 року Фонд держмайна на виконання постанови Кабміну «Про методику оцінки майна» від 10 грудня 2003-го затвердив новий порядок визначення початкової вартості пакетів акцій ВАТ, що продаються на конкурсах. Регіональне відділення ФДМУ ретельно провело оцінку майна радіозаводу із застосуванням майнового, порівняльного та дохідного підходу, де враховано фінансовий стан підприємства, економічні показники та результати продажу на конкурсах подібних заводів.
І тепер ціна пакета акцій «Оріону» підросла, як на дріжджах, — до 31 млн. 690 тис. гривень (6 млн. дол.). Начальник регіонального відділення ФДМУ Михайло Шкільняк цьому аж ніяк не здивувався і висловився лаконічно: «Ми діяли в межах законодавства і своєї компетенції. Доказ цьому — ФДМУ оцінку затвердив».
Для порівняння: практика продажу на фондовому ринку України свідчить, що ціна 100% акцій переважної більшості підприємств, що не належать до суперпривабливих, «вкладається» у 50—70% суми їхнього річного обороту. І лише за ті компанії, що випускають високоліквідну продукцію, дають однорічний валовий дохід. А радіозавод «Оріон» лише у 2004-му вийшов на обсяги реалізації у 25 млн. гривень. Зате стартова ціна його четвертого продажу визначена у 1,3 разу вищою...
Чи можлива за таких умов успішна приватизація?
Вельми сумнівно. У структурі продажу підприємства нині майже 80% становлять (чи продовжують становити?) замовлення від Міністерства оборони. Це — експорт засобів радіозв’язку для бронетехніки. Решта — виробництво радіостанцій для Держкомкордону, «Укрзалізниці» та силових відомств — МВС, СБУ. І змінити ці співвідношення за рік-два навряд чи вдасться, нехай і найстратегічнішому інвестору. За рахунок чого тоді розвиватися?
Показовий тест на привабливість підприємства для інвесторів було зроблено, як на мене, ще у 2000—2001 роках. Тоді керівництво заводу підготувало інвестиційний проект «Розробка і впровадження в Україні сучасної цифрової транкінгової системи зв’язку». Потребу в коштах оцінили досить скромно — 1,5 млн дол. з річною рентабельністю майже 14%. Але інвестиції так і не надійшли.
І це зовсім не здивувало фахівців. Бо хоча транкінговий зв’язок й розвивається динамічно, з приростом доходів 20—26 % у рік, його обсяги смішні. За даними Держкомстату, у 2004 році доходи операторів транкінгового зв’язку досягли лише 15 млн. гривень. А оператори мобільного зв’язку (до якого «Оріон» практично не має відношення) зібрали урожай понад 8 млрд. гривень. Тож інвестори в чергу на придбання тернопільського заводу не вишикуються...
Зі свого боку, керівники підприємства особливих надій на прихід інвестора не покладали.
— Я не знаю, який промисловий інвестор в Україні може купити радіозавод «Оріон». Умовам конкурсу відповідають хіба що відомі зарубіжні компанії, що працюють на цьому ринку, — «Філіпс», «Моторола» та інші. Але вони вкладати сюди кошти не поспішають, — каже голова правління ВАТ Ярослав Карпик. — Ми розуміємо, що «Оріон» не настільки привабливе підприємство, як, наприклад, ГЗК, глиноземні чи металургійні комбінати. У нас не ті обсяги реалізації! Максимально ми можемо вийти на річний прибуток до 400—800 тис. гривень. Така окупність вкладеного капіталу великі промислові компанії не задовольняє. І колектив прийняв рішення: треба розвиватися самим.
Щоб утриматися на ринку, радіозавод зробив певні кроки для модернізації виробництва. Упродовж 90-х років було придбано дві лінії набивки і монтажу друкованих плат вартістю по 130—150 тис. доларів кожна. Але на цьому інвестиції в основний капітал призупинилися. І лише торік… через зволікання різних державних органів і самого підприємства було затверджено план реструктуризації ВАТу.
Оскільки виробництво сучасної радіотехніки не вимагає великих площ, то в ході реструктуризації вирішено позбутися всього зайвого, що тягарем лягає на собівартість продукції. Підготовлено до продажу третину виробничих, складських та адміністративних приміщень. А виручку від їх реалізації — 16 млн. гривень — вирішено спрямувати на придбання нового обладнання. У рамках реструктуризації об’єднали деякі управлінські підрозділи і тим самим зменшили витрати на утримання персоналу. Якщо перекласти на гроші, то це — ще кількасот тисяч гривень, які можна спрямувати у виробництво.
Нині на підприємстві працюють на повну зайнятість майже тисяча людей. І зарплату вони отримують не надто мізерну, як для аграрної області — в середньому 500—600 гривень на місяць. Зростають податки й нарахування на фонд зарплати. Наприклад, лише торік у місцеві бюджети радіозавод перерахував понад 800 тис. гривень, а в Пенсійний фонд надійшло 2,3 млн. гривень, що на третину більше, ніж у 2003 році.
Голова спостережної ради ВАТ «Тернопільський радіозавод «Оріон», заступник директора департаменту ФДМУ Микола Шульга перпективи підприємства накреслив не менш оптимістично: «Підприємство має всі шанси зберегтися. За результатами 2004 року він удвічі збільшив обсяги реалізації продукції і майже вийшов на незбитковий рівень діяльності. Але потрібно й Мінпромполітики приділяти більше уваги «Оріону», давати йому великі замовлення — інакше навіщо ж було тоді пропонувати радіозавод вносити в перелік стратегічних?»
Як усі ми знаємо, умови конкурсів з продажу ряду стратегічних підприємств — Дніпровського металургійного комбінату ім.Дзержинського, «Криворіжсталі» — приватизаційне відомство чітко виписувало під одного, наперед відомого, покупця. Зате на іншого «стратега» — радіозавод «Оріон» — умови чергового конкурсу виписували під інвесторів, які ніде не заявляли про себе й невідомо, чи й узагалі існують. Достойна компенсація приватизаційної прозорості й відкритості, чи не так?