Чому до нас не хочуть йти інвестори — багато і гостро аналізувалося опозицією за влади старої. На жаль, ситуація не скрізь змінилася на краще. Не змовчали про це навіть наші географічні сусіди і найближчі політичні союзники в часи помаранчевої революції — поляки. У своїй прощальній промові колишній посол Польщі в Україні Марек Зюлковський без оптимізму говорив про місцевий інвестклімат. «Ми зараз більше перебуваємо в стані очікування, ніж готовності прийти і вкладати капітали», — зізнавався посол. Переважно пан Зюлковський мав на увазі несподіване скасування пільг для спеціальних економічних зон «за один день, без попередження». Але й інші моменти — теж.
— Я не знав, куди подітися від сорому, — обурювався перед журналістами, після повернення з поїздки до Польщі, вінницький губернатор Олександр Домбровський. Там він мав украй неприємну розмову з мером Кельце, міста-побратима Вінниці. За словами келецького мера, група депутатів вінницької міськради запросила 200 тис. дол. за позитивне голосування з питання виділення землі для польської фірми «Барлінек», відомої виробництвом однойменної паркетної дошки.
Компанія хотіла побудувати у Вінниці потужний деревообробний завод вартістю близько 40 млн. євро. Відправила на навчання перших вінниччан, викупила цех, от тільки питання відведення земельної ділянки з правом подальшого викупу зависло більш як на півроку. Не хотіли депутати міськради голосувати, та й годі!
З одного боку, їх можна зрозуміти. При заявленій вартості квадратного метра землі в обраному районі в 15—35 грн. до міської скарбниці мало потрапити максимум 2,4 млн. грн. Це за сім гектарів. Тоді як перед цим ділянку площею усього в 40 соток (щоправда, у центрі Вінниці) було продано з аукціону за 1,56 млн. І окремі депутати відверто заявляли, що наближені до керівництва мерії бізнес-структури міську землю одержують «на халяву».
З іншого боку, від приходу саме таких закордонних «тузів», при нашому безгрошів’ї, багато в чому і залежить майбутній добробут українців. Тому інвестору бажано б усіляко сприяти. Інакше розмістить він свій капітал не в порожніх цехах колишнього авіаремонтного заводу в Україні, а десь у Китаї. А ви живіть собі, як знаєте.
Тому, повернувшись із Польщі, губернатор дав прочуханки по повній програмі.
— Я переговорив із керівниками силових структур, — заявив Домбровський, — щоб вони захистили інвесторів від деяких вінницьких депутатів, а тим, хто цього не розуміє, боляче дали по руках...
І чергова сесія міськради вже з четвертої спроби нарешті дала добро «Барлінеку». Після чого, схоже, усі сторони вважали земельну інтригу вичерпаною. Зокрема, директор ТОВ «Барлінек Україна» Андрій Сметана назвав історію про хабар прикрими чутками.
— У Польщі та в усьому світі «Барлінек» працює прозоро, і проект у Вінниці став показовим у плані співробітництва з місцевою владою. Справді, були певні проблеми з отриманням дозволу на купівлю цієї ділянки. Просто не всі депутати знали про екологічну безпеку нашого виробництва і навіть думали, що «Барлінек» повирізує в області всі придатні дерева! Та коли ми привезли їх на цю ділянку, яка стоїть пусткою, і розповіли про нашу програму вирощування нових дерев на заміну кожного виготовленого метра дошки у співвідношенні один до одного, спільну мову було знайдено...
— Я б із задоволенням прийняв і навіть розцілував чи то поляка, чи то австрійця, згодного вкласти мільйони доларів, — говорить в.о. міського голови Вінниці Віктор Козак. — Але я вже переговорив із більш як 20 інвесторами — та ба. Говорять, що побудують сміттєпереробний завод для Вінниці. Будуйте, кажу, вкладайте гроші, будь ласка, от вам земельна ділянка, жодних питань! Проблема в іншому. Як ви з нами будете розраховуватися за те, що ми перероблятимемо ваше сміття, запитують...
Тому, за словами В.Козака, влада дійсно майже чи не зубами тримається за реальних інвесторів, відкіля б ті не були. Єдине, вважає він, у плані інвестиційної привабливості Вінниці «перепрацьовують» окремі депутати міськради. Як у ситуації з «Барлінеком»...
Так що, не було «хлопчика» узагалі?
— Був хлопчик, і не один, — запевнив «ДТ» депутат міськради Семен Ханук. — Але депутати до поляків не зверталися, потенційні інвестори самі на них вийшли. Річ у тім, що коли рішення уперше винесли на сесію, йшлося тільки про виділення землі. Про ціну землі не було жодного слова, тому ми й відхилили цей проект. На комісії представники «Барлінека» заявили, що не купуватимуть землю дорожче 20 грн. за квадратний метр. І, мабуть, саме тоді були спроби вирішити питання тихцем. Дехто з керівників виконкому пообіцяв їм дисконт «до 20 грн.», якщо вони перерахують 1,2 млн. грн. зазначеній фірмі. Не як хабар, Боже збав! Як замовлення під виконання робіт. Поляки порахували все це і вийшли вже на двох депутатів із проханням пролобіювати їхнє питання. Але ті, уже знаючи про перший облом, вимагали 200 тис. дол.
А в результаті спрацювала зв’язка мер Кельце — губернатор Вінниччини, і поляки відкрито заплатили по 20 грн. за метр квадратний на семи гектарах землі. Тобто вийшло, як у відомому анекдоті: усе — правда, тільки не виграв, а програв; і не мільйон доларів, а три карбованці; і не в лотерею, а в «очко»...
А що герої цієї історії залишилися невідомими, то чому дивуватися? Такий у нас, певне, інвестиційний клімат.
З початку 2005 року Вінниччина одержала 18,6 млн. дол. прямих інвестицій і втратила 5,5 млн. дол., які вибули з області через згортання виробництва.
За 14 років незалежності сума надходжень іноземних інвестицій в економіку області становить 74,3 млн. дол. У перерахунку на одного жителя — 43,7 дол., тоді як на одного українця припадає в середньому 186 дол.
Сьогодні обласна адміністрація працює з 15 інвестиційними проектами на загальну суму 500 млн. євро.