Галузь економіки, що складається з речових ринків, які гіпертрофовано розрослися і дали в тяжкі часи робочі місця для найактивнішої частини населення, дуже чутливо реагує на ринкову погоду, ступінь економічної свободи в країні. Після деякого затишшя кінець минулого і початок нинішнього року ознаменувалися гострим спалахом нестабільності. Особливо резонансні масові акції протесту в цей час відбулися в Харкові. У «столицях» речової торгівлі — Хмельницькому та Чернівцях — не вщухає протистояння між підприємцями речових ринків і місцевою владою, котра задумала грандіозну перебудову в інтересах великого бізнесу. Неспокійно в цьому чутливому до змін секторі економіки й у багатьох інших містах. У конфліктах, котрі набувають масового характеру, відбиваються місцеві особливості. Але простежується і загальна причина того, чому малі торговці-підприємці відчули себе в ними ж створеній сфері настільки незатишно, що зважилися на акції протесту.
Ринок від ринку різниться
Полтава хоча і не відноситься до міст, де речові ринки є ледь не єдиними наповнювачами місцевих бюджетів (є і такі), але з весни минулого року, влітку й восени тут не на жарт розгорілися пристрасті. З мітингами та пікетами біля мерії й облдержадміністрації, із масовими ходами по місту і перекриттям проїжджої частини вулиць. Показово, що гостре невдоволення торговців викликала не якась окрема обставина, а цілий букет причин. Скажімо, у ході останніх акцій протесту серед основних вимог незмінно фігурує пункт «ліквідувати стихійний ринок, не допустити постійного поновлення його роботи».
Річ у тім, що в Полтаві, втім, як і в інших містах, поруч з узаконеним ринком ЗАТ «СП Полімекс», де торговці платять належні податки і збори, діє і стихійне торжище, на якому процвітає тіньова торгівля. Здавалося б, вже в цьому питанні інтереси законослухняних підприємців і представників влади, покликаних пильнувати інтереси місцевого бюджету, сходяться і спонукають діяти спільно. Але... Наводити лад міські власті не квапилися. Після кожної акції протесту стихійні ринки, що оточують «Полімекс» і форменим чином розоряють його торговців, на якийсь час рідшали, але незабаром оживали, ніби нічого й не сталося.
Причини цієї незвичної живучості давно не є секретом. Пройшовши всі етапи базарних перетворень, підприємці чудово знають: посилання на те, що реалізатори «лівих» товарів не завдають великої шкоди, а боротися з нелегалами важко, надумані. Підраховано, що тіньова торгівля навколо законно діючого речового ринку становить третину його обороту, а це — 200 тис. грн. за день. За останні роки внаслідок такої «конкуренції» понад сотня підприємців, котрі дотримувалися закону, збанкрутували.
У збереженні напівкримінальних базарів зацікавлені багато людей. Одні — щоб хоч у скороченому форматі зберегти практику звичних хабарів і підношень, інші — намагаючись отримати додаткові важелі впливу на представників наймасовішого загону малого бізнесу — торговців. Зовсім не випадково протистояння між легальними і нелегальними продавцями загострюється в міру того, як підприємці «Полімексу» стали об’єднувати зусилля, створювати і розвивати власну адміністрацію, показавши тим самим, що відмовляються від усіляких «дахів». Створена за рахунок скромних членських внесків управлінська структура, до складу якої ввійшов і досвідчений юрист, незабаром продемонструвала вміння захищати підопічних як від несумлінної конкуренції, так і від свавілля податківців, міліції, хазяїв ринку, котрі прагнуть піднімати, часто необгрунтовано, плату за послуги. Авторитет об’єднання підприємств малого бізнесу у зв’язку з цим зріс, у нього почали вступати не лише торговці речового ринку, а й малі підприємці, зайняті в побутовому обслуговуванні й інших сферах.
Із структурою, що ставала сильнішою, тривалий час не хотіла мати справу лише міська влада. При міськвиконкомі давно діє координаційна рада з підприємництва. Але найбільше об’єднання малого бізнесу тривалий час у ній не було представлено. Чи варто дивуватися, що спілкування між мерією та підприємцями відбувалося на міських майданах? У ході однієї з акцій протесту кореспонденту «ДТ» удалося поговорити з першим заступником полтавського мера Михайлом Юхименком. На запитання: чому законні вимоги підприємців ігноруються, він серед інших не дуже переконливих аргументів навів і такий, що прояснював тодішню позицію мерії. Мовляв, сьогодні під стінами мерії стоять, вимагаючи свого, представники «Полімексу», а завтра можуть прийти — приходять — їхні опоненти зі стихійних ринків, і теж із вимогами. Усі хочуть торгувати, годувати дітей. Виходить, чиновник не бачив ніякої відмінності між законослухняними підприємцями, котрі платять податки і збори, і їхніми конкурентами, котрі підживлюють тіньову економіку, не вносячи в бюджет ані копійки.
Опоненти стають союзниками?
Торік у місцевій газеті з’явилося оголошення про конкурс на право будівництва й облаштування торгово-громадського комплексу площею 76 тис. кв. метрів. На продаж виставлялася ділянка землі, де знаходилися робочі місця більш як тисячі малих торговців. А оскільки термін оренди землі, де розташовувався «Полімекс», збігав, загроза набула реальних рис. Підприємці, із якими не порадилися при оголошенні конкурсу, зажадали від керівників міста своєї участі в майбутній перебудові ринку, його модернізації. При цьому нагадали, що більш як тисяча працюючих мають на правах приватної власності торгові намети і металеві павільйони, усього на суму понад 2 млн. грн., і вирішувати питання без їхньої участі щонайменше некоректно.
Однак попри листи та заяви, направлені у відповідний підрозділ міськвиконкому, на спроби делегування представників об’єднання підприємців, щоб донести їхню думку до чиновників, їхній голос так і не був почутий. Тоді ось і почалися гарячі деньки. Підприємці «Полімексу» вимагали скасувати конкурс, який міг позбавити їх робочих місць і надалі — права брати участь у вирішенні питань. Але міськвиконком опирався. Справа часто доходила до стихійного протесту, коли ті, хто зібрався, обурені гробовим мовчанням чиновників мерії, перекривали проїжджу частину вулиць. Акції протесту проводилися із завидною періодичністю і згодом не слабшали, а навпаки, набирали сили, стаючи проблемою вже не тільки Полтави, а й усієї області.
Обласні власті, на відміну від міських, із більшою терпимістю і розумінням поставилися до протестуючих. У всякому разі, після санкціонованого мітингу біля облдержадміністрації їхніх представників запросили на сесію облради, дали можливість викласти свою точку зору.
Ось тоді і виявилося, що у протестуючих є і розуміння проблеми, і слушні пропозиції, як її вирішувати. Полтавські підприємці таки домоглися свого: власті їх почули і пішли на діалог. У міськвиконкомі було створено робочу групу з вивчення пропозицій за участю представників малого бізнесу, а незабаром вийшло розпорядження першого заступника міського голови Михайла Юхименка і було підписано протокол, який передбачає виділення землі для речового ринку і передачу його в комунальну власність. А що стосується раніше оголошеного конкурсу, котрий викликав бурю емоцій, було прийнято рішення про те, що в ньому ніхто не переміг.
Новий крок до об’єднання
Розуміючи, що зупинити наступ на їхні права можуть лише організованість і згуртованість, підприємці недавно зробили ще один крок до об’єднання зусиль. Відбувся установчий з’їзд, на якому представники організацій малого бізнесу Полтави, Черкас, Запоріжжя, Чернігова створили координаційну раду і профспілкову організацію.
— Сектор економіки у вигляді речових ринків, куди свого часу прийшли, втративши роботу, інженери, вчителі та представники інших професій, дійсно стоїть на роздоріжжі, — каже глава об’єднання підприємців малого бізнесу Полтави Ігор Балицький. — Безсумнівно, за будь-якого розкладу сил тут насуваються докорінні зміни. Питання в тому, як вони мають здійснюватися? Працюючі на ринках хочуть, щоб усі реорганізації проводилися відкрито, з урахуванням їхньої думки й інтересів. Цього, власне, ми і домагалися. І, здається, дечого досягли.
— Малих підприємців речових ринків, особливо тих, хто протестує в зв’язку з рішенням влади залучити значні інвестиції, зображують ретроградами, котрі жадають «заморозити» ринки в нинішньому, прямо скажемо, непоказному стані. Цей образ відповідає дійсності?
— Недавно ми провели серед малих підприємців Полтави анкетування й опитування, котрі, на мій погляд, проливають світло на ці питання. Так ось, виявилося, що серед торговців понад 80% людей із вищою освітою. Тільки кожен двадцятий з опитаних не хоче змін, тобто готовий і далі працювати на речовому ринку в його нинішньому вигляді. Решта, а їх переважна більшість, прагнуть організувати власний бізнес на сучасній основі. І хіба ці люди не заслужили того, щоб їм дати таку можливість?
Хочу звернути увагу ще на одну обставину. Речові ринки, хоч би що казали, модернізуються. Їхній вигляд суттєво змінюється. І хоча більшість із них належить приватним власникам, усе це робиться за рахунок працюючих на них скромних торговців. При цьому приватні господарі ринків найчастіше ставлять малих підприємців у такі умови, що ті змушені платити за послуги втридорога. Скажімо, за один металевий павільйон, що встановлювали на «Полімексі» у, так би мовити, добровільно-примусовому порядку, із торговців вимагали 2400 грн. А коли вони, організувавшись в об’єднання, звернулися до незалежних оцінювачів, виявилося, що вартість такого виробу майже на 1000 грн. нижча.
Апетити нових господарів-інвесторів, котрі, судячи з усього, мають намір прибрати до рук усі речові ринки країни, поза всяким сумнівом, будуть значно більшими. У цьому можна переконатися на прикладі Чернівців і Хмельницького, де для торговців речових ринків готують нові робочі місця, сплачувати за які доведеться в кілька разів дорожче. Представники малого бізнесу в такій ситуації просто не зможуть розплатитися з новими господарями і згодом перетворяться на найманих робітників або ж поповнять лави безробітних.
— Який же вихід? Як розвиватися речовим ринкам, щоб не підкосити людей, котрі фактично їх створили?
— Вихід ми бачимо в тому, щоб речові ринки передавати не в розпорядження великого бізнесу, як в основному нині й відбувається, а в комунальну власність, міським громадам. Нехай ними розпоряджаються місцеві органи самоврядування, а отримувані доходи поповнюють місцеві бюджети. Це не надумані прожекти. Цим шляхом пішли в Запоріжжі. Цей досвід ми вивчили і намагаємося впровадження його в Полтаві...
— У світлі почутого виникає запитання: а чи не думало саме підприємницьке об’єднання про те, щоб стати власником майбутнього речового ринку?
— Думало. Однак значних сум для модернізації речового ринку у торговців немає. А великі кредити таким організаціям давати поки не прийнято. Але якщо об’єднати зусилля з органами місцевого самоврядування, такі питання можна буде розв’язати. При цьому виграш обопільний. Місцева громада отримає можливість контролю й одержання доходу від ринку, а підприємцям будуть гарантовані робочі місця з помірною орендною платою. Демократичні засади управління, так важливі серед малих власників, при цьому зберігаються.
Принаймні, полтавські підприємці сподіваються, що місцеві власті з опонентів малого бізнесу перетворяться на союзників.