На квітневій колегії Запорізької облдержадміністрації було заявлено: область посідає перше місце в країні за кількістю людей, котрі працюють у режимі неповної зайнятості. Їх у регіоні 137 тис., майже третина від загальної кількості виробничого персоналу. У такий спосіб роботодавці намагаються протистояти кризі, уникаючи скорочення штатів.
Наскільки їм це вдається, можна судити за даними обласного центру зайнятості, де офіційно зареєстровано близько 50 тис. безробітних — у 1,6 разу більше, ніж торік. І навряд чи це межа. Кількість вакансій на підприємствах регіону зменшилася майже в 4,5 разу, а навантаження на вільне робоче місце зросло ушестеро — до 24 претендентів на вакансію. Зате чиновники, які борються з безробіттям, схоже, ні в чому собі не відмовляють...
Якщо не зупинити, то хоча б загальмувати настільки несприятливі тенденції був покликаний ухвалений наприкінці минулого року Закон «Про внесення змін до деяких законів України стосовно зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення». Ініціаторами трансформацій окремих положень законів «Про зайнятість населення», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття» і «Про розмір внесків на деякі види загальнообов’язкового державного соціального страхування» виступили вісім із 11 членів комітету ВР із питань соціальної політики і праці. Зокрема бютівці Андрій Павловський, Олександр Сочка, Павло Унгурян, Олег Шевчук, регіонали Олександр Стоян, Ярослав Сухий, Василь Хара і представник фракції «НУ—НС» Володимир В’язівський.
Керувалися вони (принаймні судячи з декларацій) виключно благими намірами. «Якщо ми врятуємо фонд боротьби з безробіттям, ми врятуємо й Україну», — з пафосом запевнив із парламентської трибуни Я.Сухий.
Справедливості заради слід зауважити, що проект закону зовсім не позбавлений деяких розумних положень, здатних впорядкувати відносини на вітчизняному ринку праці. Наприклад, розширено критерії прийнятної роботи залежно від категорій безробітних, запроваджено перевірку достовірності їхніх даних, що дає змогу скоротити зловживання послугами служби зайнятості. Але, на жаль, цього вочевидь недостатньо для публічної радості нардепа В’язівського у зв’язку з тим, що «законопроект було настільки узгоджено з усіма сторонами». Тому що у дійсності справи були не такими оптимістичними.
Головне науково-експертне управління ВР висловило сумніви щодо адекватності ряду пропозицій законопроекту умовам фінансової кризи, спрогнозувавши тінізацію процесу виплати зарплати і додаткове звільнення працівників. Практики ж узагалі схиляються до висновку про те, що законодавчі нововведення істотно обмежують інтереси і права громадян, котрі відчули на собі вплив кризи.
Проте, як це часто буває, народні обранці назвали ці аргументи не вартими уваги, і поданий 16 грудня до парламенту проект уже через вісім днів було ухвалено переважною більшістю голосів. Отже, з усього нинішнього складу парламенту лише 23 депутати, що були відсутні або не голосували, хоча б відносно мають моральне право говорити про свою непричетність до прийняття закону.
З 13 січня ц.р. закон набув чинності, і невдовзі його невідповідність умовам фінансової кризи постала в усій красі. Втім, було б дивно, якби сталося інакше. Не заглиблюючись у деталі, не кажучи вже хоча б про якийсь аналіз ситуації на ринку праці, парламентарії обрали найпростіший, але аж ніяк не ефективний шлях — розширення оподатковуваної бази. Перелік осіб, які підлягають обов’язковому страхуванню на випадок безробіття, поповнився за рахунок військових і працюючих пенсіонерів. А загальний розмір внеску до Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття зріс із 1,8 до 2,2%.
Відповідно, на 0,3% збільшилося навантаження на фонд оплати праці, а всі працюючі тепер муситимуть віддавати не 0,5, як раніше, а 0,6% щомісячного заробітку. Але навіть не це головне. Набагато цікавіше з’ясувати, на які цілі використовуються зібрані гроші?
Здавалося б, за всієї очевидності відповіді на це запитання (мовляв, на виплати безробітним — куди ж іще?) насправді не все так просто. Це зрозуміли навіть у Генеральній прокуратурі і на розширеному засіданні колегії, присвяченому стану виконання законодавства про оплату праці, дійшли висновку: кошти Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування на випадок безробіття використовуються неефективно. Та й звідки тій ефективності взятися, якщо виконавча дирекція фонду торік витратила 2 млн. грн. на придбання 11 автомобілів, ще на 7 млн. накупили кондиціонерів. Ну, а придбання на півмільйона холодильників, телевізорів і мікрохвильових печей — це вже так, дрібниці.
Що ж, нехай, якщо порівнювати з більш як 16 млн. грн. на придбання так званих мобільних центрів профорієнтації, які укомплектовані автопричепами, наметами, ноутбуками. Запорізька область отримала аж 17 комплектів, але, за твердженням ГПУ, жоден із них не використовується за призначенням.
А якби вартові закону були допитливішими, напевно звернули б увагу на ще один такий само масштабний, як і непотрібний проект фонду. Зводиться він до оснащення українських шкіл коштом фонду так званими профорієнтаційними терміналами. Простіше кажучи, комп’ютерами з тестами для вибору професії і базою вакансій на ринку праці. На те, що у розпал безробіття щонайменше недоречно говорити про вакансії, не зважили. Як, до речі, залишається невизначеною і процедура відновлення інформаційної бази. Зате акт про поставку в запорізькі школи 50 терміналів підписано у лютому, хоча до початку квітня було встановлено усього 21.
Кажуть, кожен комп’ютер оцінили у 19,6 тис. грн. Почувши про це, фахівці лише розводять руками і не перестають дивуватися, як може стільки коштувати те, чому красна ціна — максимум 9 тис. грн.?
Мимоволі виникає запитання: за такого розмаху і «щедрості» чи залишаються у фонду кошти на профільну діяльність, тобто виплату допомоги безробітним? Виявляється, їм також щось перепадає.
Судячи з поданого на офіційному сайті підсумкового звіту про виконання бюджету за минулий рік, база платників страхових внесків збільшилася майже на 3%, що дало можливість залучити 4 млрд. 717,2 млн. грн. На виплату допомоги у зв’язку з безробіттям, включаючи разові виплати для заняття підприємницькою діяльністю, матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації, витрачено 2 млрд. 535,1 млн. грн. Або 53,7% від суми страхових внесків, які надійшли. Звичайно, це набагато більше порівняно з витратами на утримання і забезпечення діяльності виконавчої дирекції фонду та її підрозділів — 846,6 млн. грн. Та якщо врахувати, що «на реалізацію програми створення робочими органами виконавчої дирекції Фонду умов прийому та обслуговування громадян і роботодавців» пішло ще 238,5 млн., то виходить не так уже й мало — 23% від внесків, які надійшли за рік.
Погодьтеся, картина вимальовується цікава до непристойності. Підприємства, установи, організації та їхні працівники справно відраховують гроші, як-то кажуть, на чорний день, а структура, яка діє під егідою держави, замість акумулювання і збільшення коштів, як це робиться в усьому світі, всіма силами намагається їх, як би м’якше висловитися, витратити.
Втім, дивуватися тут особливо нічому. Розподілом коштів займається правління фонду — практично громадська організація, з якої нічого взяти. А виконавча дирекція — теж нібито не при справах, оскільки виконує розпорядження правління. На казначейське обслуговування цей фонд — так само, як і всі його «родичі», включно з Пенсійним фондом, — звісно ж, не переведений. Словом, непогано влаштувалися.
Окрім офіційної звітності, є також інші дані, які чиновники воліють не розголошувати. Приміром, в одному з офісів районної служби зайнятості було встановлено 20 металопластикових вікон вартістю 4,5 тис. грн. кожне. З якої стелі і головне — з якою метою фірма-підрядник із сусідньої області взяла такі ціни, думаю, здогадатися нескладно. Особливо якщо врахувати, що красна ціна тому вікну — від сили 2 тис. грн. Причому з урахуванням 10-відсоткового «відкоту».
Залишається лише дивуватися, чому практикована фондом система централізованих поставок дотепер не потрапила у поле зору компетентних органів. Адже за бажання нескладно було б визначити, з якого це дива запорізькі офіси служби зайнятості забезпечує канцтоварами херсонська фірма? І чому їхня вартість утричі-учетверо вища, ніж на місцевому ринку?
Для повноти вражень про нинішню ситуацію на ринку праці залишається додати лише кілька фактів. Через відсутність фінансування в Запорізькій області за перший квартал не створено жодного робочого місця за рахунок дотацій роботодавцям. Припинено виплату річної допомоги у зв’язку з безробіттям для заняття підприємницькою діяльністю. Вперше за історію служби зайнятості лише 70% запорізьких безробітних одержали у березні належну їм за законом допомогу. Запитується, чим не привід врахувати хоч і не бездоганну, але ж резонну пораду про те, що красти усе ж таки краще з прибутків, а не зі збитків...