Раніше професію будівельника називали однією з найбільш мирних. За віссю полюсів: руйнувати — будувати. Тобто творити. Важливішою за неї для людського життя є хіба що медики і пекарі.
Силует міста в екстер’єрі баштових кранів виглядає, хоч що кажіть, привабливо. Якщо й не завжди естетично, то принаймні оптимістично та життєстверджуюче.
Щоправда, сьогодні романтики у ставленні до професії будівельника зменшилося — даються взнаки загальні реалії нашого життя. Багато «майстрів кельні» не мають постійної і добре оплачуваної роботи, у пошуках заробітків розбрелися не те що по Україні — по всьому світі. Годуються здебільшого з «хазяйських» рук, в окремих державних структурах, які ще збереглися, і роботи менше, і заробітки нижчі.
Та, на щастя, не в усіх. Є в столиці така будівельна організація, в якій на роботу беруть за конкурсом. А звільняють «за власним бажанням» украй рідко.
Ім’я їй — холдингова компанія «Київміськбуд».
Нещодавно компанія, яку й так уже непогано знають у столиці та за її межами, знову дала яскравий інформаційний привід. Вона посіла перше місце серед будівельних організацій у рейтингу найкращих компаній України 2002 року «ТОП-100», який щороку проводить «Инвестиционная газета».
Чим же так вирізнився холдинг торік? На загальну думку, більш «зоряним» для нього мав стати 2001-й, коли напередодні першого ювілею Незалежності Київ переживав будівельний бум. Тоді «Київміськбуд» виконував замовлення загальноміського та загальнодержавного значення, такі як будівництво Південного залізничного вокзалу або реконструкція Севастопольської площі, деякі інші. Як то кажуть, було де розгулятися. А в післяювілейні роки розмаху поменшало, тому, мабуть, нікого б не здивувало деяке зниження темпів, обсягів будівництва.
Проте такого задоволення своїм конкурентам компанія не дала. І причину саме піднесення, а не спаду президент холдингової компанії «Київміськбуд» Володимир Поляченко вбачає у точно обраній стратегії — залученні приватних інвестицій. Тобто грошей людей, які бажають придбати в компанії побудовані квадратні метри. У цій методиці поляченківці були піонерами, йшли на ризик, не маючи хоч якоїсь нормативної бази або чужого досвіду, діяли інтуїтивно. І — здали перший будинок не просто вчасно, а із значним випередженням. То був найтяжчий 1996-й. Відкривати будинок приїхав Президент Леонід Кучма. Керівник держави зрозумів, повірив, що йдеться не просто про будівництво — народжується новий напрямок виходу з кризи, завдяки участі людей у розбудовчих процесах.
Якщо говорити про вісім років, протягом яких «Київміськбуд» спочатку намагався підвестися на ноги після постперебудовного розвалу української економіки, потім устояти на них і, нарешті, піти, то результати його роботи вельми вражають. Будівельники здали в експлуатацію 337 будинків, у яких відсвяткували новосілля понад 37 тис. щасливих сімей. Лише нинішнього року будуються 79 житлових будинків на 7 776 квартир. До того ж іще дві школи, два басейни, дві прибудови до шкіл, два лікувальних заклади, гаражі, інші споруди.
Розширив холдинг і свою будівельну географію, ступивши за межі Києва. Вісім київміськбудівських будинків з’явилося у Вінниці, Дніпропетровську, Одесі, Запоріжжі, Чернівцях, Полтаві, Житомирі.
Саме внутрішнє інвестування заклало необхідну базу для того, щоб компанія залучила зовнішніх інвесторів.
«Київміськбуд» виступив головним підрядником на реконструкції універмагу «Україна» (замовник — американська компанія «Ен-Сі-Ейч»), площі якого збільшилися майже втроє і який ось-ось відчинить свої двері. А ще холдинг виграв цього року тендер на будівництво такого масштабного об’єкта, як гіпермаркет «Метро». Його здадуть до Дня Незалежності, що святкуватиметься незабаром. Відома німецька транснаціональна компанія, товарообіг якої лише за минулий рік становить 56 млрд. євро, дуже зацікавилася Україною і після київського «первістка» планує ще принаймні два своїх об’єкти в країні. Особливо вражають терміни будівництва: 5 березня почали роботи з нуля, а в перших числах серпня на об’єкт уже прийшла приймальна комісія...
До речі, нам розповіли досить цікаву історію про цю будову. Замовник висловив бажання, щоб конструкція гіпермаркету була залізобетонною, причому дуже міцною, надзвичайно високі вимоги ставилися до якості. Такого рівня залізобетон в Україні ніхто поки що не виробляв. Довелося самим сісти за проектування виробництва цього матеріалу, що й зробив завод імені С.Ковальської, яким керує Олександр Пилипенко. А потім потрібно було дуже точно зробити 875 великих несучих залізобетонних балок довжиною 21 метр кожна. І коли вже завдання виконали, один із представників замовника чесно зізнався, що вони не вірили в можливість зробити це в Україні і навіть внутрішньо готувалися шукати іншу країну для розміщення цієї частини замовлення.
Після цього німецька сторона навіть пообіцяла, що коли об’єкт буде здано вчасно і з належною (читай — справді німецькою) якістю, «Метро» вже без тендера віддає «Київміськбуду» замовлення на будівництво ще цілої низки об’єктів і в Києві, і в інших точках України.
І ще один вражаючий «автограф» київміськбудівців з’явиться в місті до Дня Незалежності — великий торговий центр у районі нового залізничного вокзалу. До речі, інвестор об’єкта — вітчизняний замовник.
Що характерно, ці дуже бажані для будь-якої серйозної компанії замовлення аж ніяк не заважають «Київміськбуду» з увагою й шанобою ставитися до свого першого і не менш важливого інвестора — людей, котрі купують житло.
Обсяги цих вкладень невпинно збільшуються. Якщо за шість місяців минулого року було залучено 278 млн. грн., або понад 52 млн. дол., коштів населення, то нинішнього року за той самий період — уже 327 млн. грн. (понад 61 млн. дол.).
Більше половини всього житла, побудованого в Україні підрядним способом у першому півріччі, — це справа рук київміськбудівців. При тому, що квартира нині — дуже дороге задоволення, саме тут квадратні метри мають найнижчу вартість. Це також один із принципів холдингу — пропонувати продукцію, яку в змозі придбати громадяни із середнім статком. Зрозуміло, мало хто може відразу купити таке житло. Тому основним способом придбання квартир залишаються довгострокові кредити в банку «Аркада».
До речі, завдяки такій грамотній фінансовій політиці у виграші залишається і держава: вона одержує податки, нічого не приховується в тіні, на відміну від більшості операцій на вторинному ринку, де реальна вартість житла в документах занижується.
Свого часу було прийнято Закон України «Про проведення експерименту в житловому будівництві на базі холдингової компанії «Київміськбуд». Керівництво держави рекомендувало широко використовувати досвід холдингу із залучення інвестицій у житлове будівництво.
Здавалося б, ніщо вже не зможе зашкодити цьому колективу нарощувати потужності і підвищувати свою майстерність. Та раптом із начебто безхмарного неба розбушувалася несподівана гроза. Перед холдингом постала проблема зміцнення корпоративних прав.
Акції холдингової компанії «Київміськбуд» виявилися ласим куснем для конкурентів. Коли компанія запрацювала на повну силу, наростила м’язи, то знайшлися люди, які почали підраховувати: мовляв, якщо вони мільярд мають під підряди і 10% прибутку, то ці 100 мільйонів можна взяти, розкласти по кишенях і використовувати задля власного задоволення. Втім, як відомо, гроші набагато легше рахувати в чужих гаманцях. Київміськбудівські ціни — невисокі в столиці і ще нижчі в регіонах — не дають підряднику можливості взяти сьогодні 10%. Адже якщо це зробити, зросте ціна квадратного метра, відтак не зможе купити житло та значна частина населення, яка розрахувала всі свої можливості буквально до копійки.
Але гадані прибутки збурили багатьох акціонерів. Серед окремих членів холдингу зародилося невдоволення, суперечки про придбання акцій у тому або іншому акціонерному товаристві, пріоритетність у праві придбання... Конкуруюча структура почала скуповувати акції холдингу і, дуже схоже, націлилася на контрольний пакет. Як влучно сказав перший віце-президент «Київміськбуду» Станіслав Мартинюк, не нагрівши спину, хтось дуже прагнув нагріти руки. Швидше за все, йдеться про покупця, який скуповує акції не для вкладання інвестицій у розвиток тієї або іншої структури, а лише з метою перепродажу.
Найнебезпечнішим у ситуації було те, що на випадок переходу контрольного пакета акцій до чужих рук долю вкладених громадянами коштів важко навіть собі уявити. Адже країна ще не забула демонстрацій пограбованих вкладників, котрі віднесли свої гроші в трасти, які називалися гарно, але дуже негарно луснули.
Тому було зроблено два рішучих кроки, що припинили хвилювання навколо акцій холдингу. По-перше, Президент країни дав доручення розглянути питання на засіданні Київради і не допустити відчуження у статутному фонді ХК «Київміськбуд» власності, що належить територіальній громаді Києва. А по-друге, невдовзі Київська міська рада ухвалила рішення про закріплення 80% акцій холдингу у власності міської громади ще на п’ять років.
«Ну, звісно, — заявляли «доброзичливці» зі стану конкурентів, — тепер у «Київміськбуду» є охоронна грамота, тобто вони перебувають у привілейованому становищі, порівняно з іншими».
От уже воістину привілеї — будувати в найвіддаленіших куточках Києва! Чи багато ви бачили в центрі забудов або загород із написом «Київміськбуд»? На Троєщині — так, на Позняках — саме собою. «Свою» компанію Київрада щось не дуже балує центровими майданчиками, їх можна перелічити на пальцях однієї руки. Хоча такі питання тепер уже докладно обговорюються на засіданнях «міської думи», і деякі зрушення спостерігаються.
А охоронна грамота — так, вона в «Київміськбуду» є. Але це не папери і рішення, не заступництво високих посадових осіб, а довіра людей, які принесли туди свої нечисленні нагромадження. Втратити її було б найвідчутнішим для компанії ударом.
Ну, а поки що напередодні Дня будівельника давайте пригадаємо Селлінджера і побажаємо нашим зодчим: «Вище крокви, теслярі!» І вище стріли баштових кранів!