Підприємство «Лан» Яготинского району — один із типових неплатників, який у період гострої кризи заборгував усім, кому лишень міг: своїм працівникам, партнерам, бюджету. Частина його майна, зокрема, нерухомість, потрапила під заставу. І ця обставина тепер відгукнулася найнесподіванішим чином.
Зазвичай кредитори, зацікавлені в поверненні своїх грошей, не перешкоджають тому, щоб боржник швидше став на ноги. Підприємство, про яке йдеться, саме вступило в цей багатообіцяючий період. У будь-якому разі, працівники «Лана», побачивши, як відроджується ферма, яка дещо підупала, сподівалися: незабаром перестануть працювати в борг і вчасно одержуватимуть зароблене. У сільгосппідприємстві склалися навіть умови для розширення виробництва, що, безсумнівно, прискорило б повернення боргів. Проте тут селяни наштовхнулися на перешкоду — частина приміщень перебувала в заставі.
Втім, керівництво «Лана» не сумнівалося, що санкції мають тимчасовий характер і що в пожвавленні економічної активності зацікавлені всі. Переконаність була такою твердою, що тваринники «Лана» розмістили худобу для утримання в одному із «заарештованих» приміщень. Та «хазяї» застави, не попередивши адміністрацію району, керівництво «Лана», провели тендер і уклали договір купівлі-продажу з якоюсь фізичною особою. Десять приміщень були реалізовані за 189 тис. грн. Такий продаж обурив як керівників району, так і працівників «Лана». Адже вони вважають, що ціну продажу нерухомості явно занижено.
Проведення таких угод — не рідкість. В області набув широкого розголосу випадок, коли трактор було продано на тендері за... кілька десятків гривень.
Ці й низка інших волаючих фактів не випадково «спливли» на колегії Київської облдержадміністрації, де розглядалося питання про стан погашення заборгованості з виплати заробітної плати. В економіці все взаємозалежне. І такі «акти дарування» у вигляді проданих за безцінь тваринницьких приміщень, сільськогосподарської техніки безпосередньо впливають як на платоспроможності підприємств, що потрапили в складне становище, так і на стані виплат.
Зарплатні борги — давня ганебна риса української економіки. До яких тільки методів боротьби в минулому не вдавалися, аби викоренити це соціальне зло, — від умовлянь до порушення кримінальних справ. Доходило до «відкриттів» у сфері управління, коли недбайливих керівників, які не виплачують зарплату своїм працівникам, викликали на збори з цивільної оборони та утримували там до погашення боргів. Та це не допомогло. З посиленням силового тиску рівень боргів по зарплаті дещо знижувався, але лише для того, щоб незабаром розпочати зростати знову.
Здавалося б, тепер, за нової влади, яка взяла курс на боротьбу з бідністю і створення п’яти мільйонів робочих місць, не має бути проблеми несплати за виконану роботу. Та... не виходить. Хоча прагнення поліпшити добробут усе-таки є. На Київщині розмір середньої зарплати з липня 2004 року по такий само період нинішнього збільшився на 39%. Якщо 2004 року середньомісячна номінальна заробітна плата в області становила 592 грн., то за перше півріччя цього року цей показник виріс до 745 грн., а в липні ще більше — до 851 грн. Та всі ці безсумнівні досягнення в сфері соціального забезпечення змазуються тим, що, як і раніше, зароблене виплачується не завжди. По області за станом на 1 серпня ц.р. заборгованість по виплаті зарплат на діючих підприємствах становить 20 млн. грн.
Проблема неплатежів нині постає в новому і, мабуть, небезпечнішому, ніж колись, вигляді. Тому що представники нової влади не перестають переконувати людей, що проводять чітко спрямовану соціальну політику. Проте неплатежі, їхнє зростання ставлять під велике питання її ефективність. Як виправдання існуючих і навіть зростаючих зарплатних боргів висувається те, що основна сума припадає на збанкрутілі підприємства й ті, що зовсім не працюють. Однак це не зовсім так. Нинішня статистика розділяє борги підприємств економічно активних, банкрутів і не працюючих. Отож, затримують зарплати чи зовсім не виплачують їх на дуже різних підприємствах. Скажімо, у Білій Церкві серед найбільших боржників за станом на 1 серпня ц.р. значилися: завод «Еталон» — 242,1 тис. грн., АТП 13254 — 158,7 тис., АТП 1062 — 206,3 тис., «Білоцерківагромаш» — 447, 1 тис. грн.
Може, вдалося знайти нові підходи в боротьбі з цим злом? На жаль, усе залишилося, як і раніше. Проводять наради, складають графіки погашення боргів із точним визначенням термінів погашення, на підприємства-боржники направляють спеціальні комісії тощо. Скажімо, на Київщині з початку року інспекцією праці проведено 1010 перевірок, охоплено 539 підприємств. Не залишаються осторонь і правоохоронні органи. В їхнє розпорядження за цей час надійшли матеріали за результатами 110 перевірок. Прокуратура порушила 18 кримінальних справ проти керівників підприємств-боржників. Та навіть після цього в ряді районів Київщини спостерігалося зростання боргів. Доходить до «рекордів». Приміром, у Васильківському районі з початку року сума невиплаченої зарплати зросла більш як у 10 разів — із 42 тис. до 462 тис. грн. Величезних фінансових труднощів зазнає районна лікарня. У таких районах, як Баришевський, Іванківський, Фастівський, зарплатна заборгованість від початку року зросла вдвічі-утричі.
Схоже, невиплати зарплат уразили економіку так глибоко, що звичними наскоками й розносами це лихо навряд чи подолаємо. Більш того, складається враження, що до такого становища багато хто добре пристосувався і, знайшовши власну нішу, використовує борги у власних інтересах. Скажімо, заборгованості по зарплатах працівникам у Баришевському районі сягнули 1394 тис. грн. Особливо вирізнилася корпорація «Термінал» (553,0 тис. грн.). Там, за інформацією райадміністрації, завели порядки, за яких різним контролюючим органам, зокрема інспекторам праці, вхід на підприємство закритий. Районним керівникам, до яких надходять усі скарги на цю структуру, важко, якщо взагалі можливо, вплинути на такого власника.
Успіху в боротьбі з невиплатою зарплат можна досягти, лише розуміючи, що проблема ця не існує сама по собі, вона пов’язана зі станом всієї економіки. По суті, це зовнішній видимий сигнал про неблагополуччя, особливо на тлі зростаючих зарплат і соціальних виплат. Отже, в одних працівників зарплати зростають, а іншим за виконану роботу зовсім не платять. Найчастіше від такої практики страждають селяни, які виростили на свою голову непоганий врожай і не здатні його продати за нормальними закупівельними цінами.
Погіршують ситуацію особливості нинішніх місцевих бюджетів, у яких левова частка коштів йде на зарплати і нарахування на неї, а на інші потреби нічого не залишається. Це створює додаткову напругу у взаєморозрахунках: дедалі більше організацій і підприємств опиняються «на мілині» і перестають вчасно виплачувати зарплати своїм працівникам. Ланцюгова реакція неплатежів триває...