До Володимира Мельника (у центрі) завжди безліч запитань... |
Серед 22 сільських районів Дніпропетровщини є такі, що їх можна порівняти з цілими містами. Приміром, Криворізький сільський б’є рекорд не лише тим, що простягся з півночі на південь більш як на 150 кілометрів і тому тут немає єдиного територіального центру, а й своїм стабільним добробутом, забезпечуваним працею майже 50 тис. чоловік. Загальна площа землі близько 100 тис. гектарів, орної — 72,6 тис. Розмах — усім на заздрість...
З минулого року керівником райдержадміністрації призначено Володимира Мельника — агронома за покликанням і першою освітою, який з юності й до дня нинішнього пропрацював на цій землі: тринадцять років очолював велике сільгосппідприємство. Друга вища, юридична, допомагає керувати відповідно до букви закону. Одружений. У сім’ї двоє синів — студент і школяр, тож тил надійний.
Сьогодні, в період реформування земельних відносин, життя на селі стало неспокійним, але, з другого боку, й цікавим. Хоча «проростання» у практичній свідомості людей основ Земельного кодексу — процес не безболісний і відбувається скрізь по-різному. Про це, про перебіг реформ на селі й була наша розмова з депутатом Верховної Ради України другого скликання Володимиром Мельником.
— Не раз випадало чути, що Україна відродиться землею. Уже два роки тривають реформи на селі, недавно ухвалено Земельний кодекс, а відчуття невдоволення однак раз у раз про себе нагадує. З чим ви це пов’язуєте?
— Судіть самі. 60 відсотків світових запасів чорноземів — наші, українські, а їдеш у Київ чи назад — суцільні бур’яни. Тож реформи — це чудово, хоча, звичайно, жаль, що спізнилися з ними років на вісім, коли й моральні, й матеріальні ресурси ще не було розтринькано. Іноді думаю і не можу зрозуміти: чому ми знехтували досвідом близької нам Польщі й Чехії? Приміром, у Польщі після усунення від влади комуністів відразу ж створили аграрне лобі. Як результат, наші сусіди буквально завалили дешевою сільгосппродукцією не лише Україну й Росію, а й усю Європу.
Закони бізнесу, зокрема й сільськогосподарського, свідчать, що без гарантій повернення вкладених коштів ділова людина своїх капіталів не вкладатиме. Політика? Так, безумовно, але така політика аграрних лобістів пішла на користь країні й на благо народу. І такі кроки завжди зрозуміють і сприймуть люди. А веремія, зокрема й політична, безліч партій та їхніх двійників ніколи не дадуть бажаного результату. Суспільство повинно морально згрупуватися навколо центру. І в цьому я бачу глибинний сенс.
А стосовно реформ, то хоч вони поки що в дитячому віці (два роки — термін невеликий), та віддача вже є. За довгі-довгі роки Дніпропетровщина наша вперше дала понад три мільйони тонн хліба. Ось і відповідь, від чого відродиться Україна. Від землі, переконаний у цьому.
Звісно, нічого не буває за «щучим» велінням. В основі всього лежить праця.
На Дніпропетровщині з самого початку вдалися до правильної схеми налагодження життя: послідовні кроки, стабілізація і результат. А люди, бачачи відродження вертикалі влади та її серйозне ставлення до землі, нам повірили. З віри у владу та її сумлінність усе й починається. Певне, тому, порівняно, приміром, із Херсонською чи Миколаївською областями, Дніпропетровщина має кращі результати; не на докір сусідам це сказано.
— Отже, реформування йде гладесенько-рівнесенько?
— Банально, але все пізнається в порівнянні й розвитку. Десятки років нас привчали не думати, не знати й лише тупо виконувати. І всі ми — продукт часу. І тим паче вчорашній колгоспник: ще не може цілком усвідомити, що тепер земля — його власність. І це зрозуміло. Відтоді, як селян силоміць позбавили землі, минуло майже століття.
У чому сьогодні труднощі? Що таке оренда землі та як правильно нею розпорядитися, проконтролювати виконання умов орендного договору, зробити розрахунок — усе це кожен повинен засвоїти на практиці. Більшість пересічних українців і не підозрюють, приміром, що орендодавець має повне право знати, як саме користується наділом орендар. Та й звикають до ролі хазяїна поки що важко і скрізь по-різному. Процес цей повільний, і роль вітчизняних ЗМІ просто величезна...
Та якби, до речі, до сьогоднішніх ідеологічних «вливань» одержати ще й фінансові з боку держави, результати були б і кращими, і швидшими. Але немає в держави грошей, це зрозуміло. То тоді, добродії хороші, треба знизити хоча б кредитну ставку за банківськими позиками відсотків на 15—20. Фінансисти, спроможні думати, повинні розуміти, що невигідно здирати шкуру з вівці, від якої чекають приплоду, собі дорожче вийде. Наприклад, тільки наш Криворізький сільський минулого літа зібрав понад 107 тис. тонн хліба за валом...
Ну а щодо гладесенько-рівнесенько, то й на рівній дорозі людина, буває, спіткнеться. Які всі ми, такі й наші успіхи. Наведу приклад. Сьогодні один гектар дніпропетровської землі коштує дев’ять тисяч гривень. Отже, шість гектарів, а саме такий середній пай, коштує до 54 тис. грн. Це — гроші, й чималі. А розпоряджається кожен по-своєму. Знаю «розумників», котрі продали наділ за пляшку. Вільному — воля, як то кажуть. Але як розпорядишся, те й одержиш.
— Невже ж за пляшку?
— «Христофорівський», «Веселі Терни», «Інгулецький», «Гейковський»... На чолі цих чотирьох господарств різні люди, різне забезпечення, а спільне для них: усе розкрадено, розпродано, селяни роками не бачать живих грошей. Обвели колишніх колгоспників навколо пальця тим, що коли потрібно було, не видали їм акції. Тільки через два роки повернули людям їхнє. Але тепер це вже не цінні папери, а прості папірці. Через відсутність механізму контролю над цим надзвичайно важливим процесом постраждали тисячі людей...
— Але ж є і благополучні господарства, тобто все залежить від сумлінності?
— Більшість, ясна річ, таких як, приміром, агрофірма «Зарічна», «Червоний забійник», фермерське господарство ім.Шевченка й нова агрофірма «Нива». Але за цих душа не так болить. Тривожуся за тих, хто з вини сторонніх горе-інвесторів бідує в розкрадених і занедбаних господарствах.
— А все ж в одному районі, хоч як крути...
— У цьому й проблема: немає законних важелів впливу, аби кардинально змінити ситуацію. Візьмімо для наочності вертикаль влади в Росії. Як у них? Президент—губернатор—район—село. А в нас? Президент—губернатор—район, а далі правове поле розмите до болота. В Україні законодавча вертикаль досі не має опори на землю. А в правовій державі тільки закон має бути керівництвом до дії, а не окрик або телефонне право, чи не так?
— Ви були депутатом ВР України того історичного скликання, яке ухвалювало Конституцію країни. Якщо приміряти Основний Закон до дня сьогоднішнього, що змінили б у ньому?
— Знав би, де впадеш... З висоти прожитих років, на жаль, бачиш наші депутатські огріхи, справжню ціну компромісних варіантів. Так відлунюється, приміром, відсутність у Конституції статті, яка стала б основною для створення парламентської більшості. Є плутанина й у Законі про місцеве самоврядування. Поясню, сьогодні на селі існує двоїстість влади, що призводить до дублювання завдань, плутанини. Маю на увазі райдержадміністрацію та районні ради. А в результаті від цього страждають люди.
І ще. Сьогодні назріла нагальна потреба створити закон про сільську адміністрацію. Від цього всі тільки виграють. Ну ось приклад для наочності. У селі вийшов із ладу водопровід. Голова сільради не вживає ніяких заходів, а людям треба і худобу доглянути, і прибрати. Селяни просять голову, просять, а потім за сто кілометрів їдуть до мене: приструнчіть, накажіть, покарайте, допоможіть. Але мені як главі районної державної адміністрації, щоб, наприклад, лише позбавити премії несумлінного голову, потрібно скликати сесію, винести питання на виконком. А час на все це бюрократичне вовтуження де брати? А інших важелів впливу в райдержадміністрації немає. Та й потім, таке двовладдя влітає Україні в масштабі країни в копієчку...
— Але це, очевидно, стане завданням уже наступного парламенту.
— Ми, люди від землі, бачимо практичний сенс у створенні сильного аграрного лобі в майбутньому складі Верховної Ради.
— А як із позиції дня нинішнього оцінюєте новий Земельний кодекс?
— Безумовно, у ньому ще будуть виправлення, доповнення, доопрацювання. Створюватимуться механізми для рівноправного діалогу між селянами та кредиторами, інвесторами та кредиторами. Потрібна, як повітря, стабілізація цін у сільському господарстві. Українське село повинно стати еталоном, а не так, що виростили врожай, зібрали та продали по п’ятсот гривень, тобто собі на збитки. Треба вивчати попит не лише на внутрішньому, а й на зовнішньому ринках хліба. А поки що село залежить від монополії, наприклад транспортників і т.д. Подумати тільки, в Україні перевезення коштує втричі дорожче, ніж за кордоном...
Необхідно терміново створити Земельний банк, де під заставу селянин міг би взяти кредит. Про це, до речі, вже говорять у вищих ешелонах. Але зволікати не можна, бо якщо поєднати зусилля держави з одного боку й наші — з другого, то краще запрацює земля й люди на ній, піде віддача в держбюджет, станемо нарешті заможніше жити.
Тож Кодекс наше село вітає, це факт, хоч би там що говорили політичні актори від партій і партійок. Земельний кодекс аграрній країні вкрай необхідний.