Історія найчастіше вершиться з допомогою найнепередбачуваніших засобів. Приміром, хрестоматійного яблука, яке, тюкнувши в тім’ячко розслабленого Ньютона, привело до відкриття закону земного тяжіння. Або ж горезвісної коробки з-під ксерокса, що зробила секретом полішинеля таємниці виборчої кампанії попереднього російського президента.
Ще одна схожа картонка, тільки вже у Вінниці, може стати початком кінця такого масштабного явища сучасності, як стихійна торгівля. Кощея Безсмертного так уперто не намагалися знищити по всій країні, як цей феномен. А курилка — живий. І, схоже, зовсім не тому, що один українець — партизанський загін, а два — вже базар...
Танці в стилі базар-данс. Вихід перший:
зі 120 тис. у коробці з-під товару
«Закрити» вуличну торгівлю у Вінниці не змогла ще жодна влада. Один із міліцейських начальників свого часу навіть заволав: «Так-перетак!.. Тут Президент проїжджати повинен, то йому що — накажете дивитися на ці розвішані труси-ліфчики?! Потрібні вони йому». І нічого.
Тобто проклали Президентові інший маршрут. Без трусів. У сенсі на шляху прямування. Було це вже давно, а на передостанній сесії Вінницької міськради вкотре збиралися вирішувати долю цієї самої стихійної торгівлі в місті. І ці перманентні наміри повернути міському ландшафтові його первісну красу не залишилися непоміченими.
Буквально перед початком реєстрації депутатів просочилася інформація, що «вдячні» стихійники скинулись по 200 грн., щоб вручити їх якомусь владному «благодійникові» за лобіювання продовження терміну торгівлі. До речі, у службовій записці, розданій вкупі з іншими матеріалами, його справді пропонували продовжити до серпня 2003-го.
Конкретний час передачі «баранчика» прогнозувався за фактом. З огляду на недовірливість і навченість життям нашого народу. І хоча «тему спалили», головним міським можновладцям довелося того дня ходити, про всяк випадок, лише групами. При свідках. Коридорами й до своїх кабінетів. А то й до туалетів. Щоб мимоволі не підібрати нічого дорогою. Адже як мінімум 120 тис. грн. (за кількістю стихійників) потребували відповідної тари. Приміром, коробки з-під товару — трусів там, шкарпеток...
А щоб питання не вирішилося «само собою», на тому ж таки сесійному засіданні створили спеціальну тимчасову депутатську комісію для, мабуть, першого серйозного вивчення такого «невирішуваного» феномена. Причому сформовано її було за принципом зіткнення лобами всіх зацікавлених сторін, що апріорі дозволяло розраховувати на об’єктивність.
І грім при оголошенні висновків комісії прогримів. Щоправда, про більше поки що говорити не доводиться. Чому — стає зрозуміло після викладеного нижче. Яке, здається, однаковою мірою стосується будь-якого з міст країни.
У стихійної торгівлі надійний «дах»...
«Перефразуючи народний вислів, можна сказати, що в наших вуличних торговців є надійний «дах», а тому вони можуть не хвилюватися. Ніхто їх не скривдить, доки у виконкомі працюватимуть добрі дяді, в яких душа болить за знедолений люд. Просто так люблять наші посадові особи стихійних торговців чи, можливо, існує матеріальний грунт для такої симпатії — ці запитання комісія адресує прокуратурі міста».
Цей фрагмент зі звіту спеціальної депутатської комісії (СДК) стосується саме згадуваного збирання грошей торговцями для «вирішення питання».
На думку голови комісії, депутата міськради Андрія Реви, стихійною є вся вулична торгівля, що з’явилася як реакція людей на нові економічні умови життя.
— Різниця лише в тому, що в окремих місцях її було дозволено рішеннями органів влади, а в інших — ні. Чим при цьому керувалися посадові особи, дозволяючи вуличну торгівлю в одних місцях і не даючи такого дозволу для інших, раціонально пояснити неможливо, оскільки жодних об’єктивних критеріїв щодо цього немає. Швидше за все, йдеться про вплив суб’єктивного чинника.
Так само природно склалася практика взаємин між владою і вуличними торговцями: останні займали зручні для торгівлі місця, а влада після цього видавала їм дозвіл, фактично «узаконюючи» її шляхом визначення уповноваженої особи для стягнення ринкового збору. Після чого, у кращому разі, приймалося рішення про відведення вже зайнятої торговцями земельної ділянки — і процес створення нового ринку вважався завершеним. Саме так виникли й були узаконені майже всі місця вуличної торгівлі, де сьогодні стягується ринковий збір...
Перші проблеми постали пізніше і, на диво, зовсім не у зв’язку з контролюючими службами, хоча всі новоявлені торговища відверто ігнорували вимоги пожежної охорони, санітарно-епідеміологічного благополуччя, земельного законодавства тощо. Заремствував неторговий люд.
Розширення вуличної торгівлі до певного моменту сприймалося громадською свідомістю якщо й не позитивно, то принаймні нейтрально, оскільки дозволяло зняти соціальну напругу. Та все йде, все минає. І якщо раніше головною причиною цього явища було прагнення торговців вижити, то потім стало ясно, що багатьом торгівля приносить непоганий доход. А коли так, то чому його одержання має відбуватися за рахунок погіршення умов проживання інших членів територіальної громади? За рахунок тих-таки конституційних прав громадян на життя, на безпечне для життя і здоров’я навколишнє середовище. Адже не секрет, що саме вулична торгівля заважає рухові транспорту, блокує під’їзди до будинків, куди не можуть проїхати «швидкі».
Понад те, вінничанам, які живуть біля «базарного проспекту» Коцюбинського, навіть ховати родичів доводиться вночі: вдень катафалкові просто не виїхати через лотки. А пожежникам, навпаки, — не добратися: і під’їзди, і гідранти блоковані контейнерами. «Проте пожежний нагляд, про принциповість якого в дріб’язкових питаннях просто легенди ходять, — ідеться в звіті, — зберігає олімпійський спокій».
Від такого ігнорування всіх правил потерпають і самі торговці. Приміром, довгими завулками довелося пробиватися пожежним машинам усіх чотирьох міських частин до складу на оптовому ринку, що загорівся. Уже на місці виявили — пожежний гідрант складу не тільки захаращений лотками, а й забитий льодом. У результаті вогонь знищив на складі товару майже на мільйон гривень.
Після цієї пригоди у Вінницю нагрянула столична комісія, яка наказала зробити «секір башка» всім міським товчкам та ринкам. Але комісія поїхала, а «васька» повернувся до своєї сметани. Не відреагувала на численні скарги городян і влада. Хоч люди сприймають вуличну торгівлю вже не просто як лотковий релікт минулого, а й як факт нездатності влади забезпечити в місті правопорядок, зрештою — її корумпованості. Мовляв, вулична торгівля жива тому, що це вигідно чиновникам. І не тільки їм.
На думку депутатів, стихійники стали ширмою, «десантом», за яким на захоплені ними плацдарми приходить «піхота» в особі справжніх господарів ринків.
«Господарі вийшли з тіні й почали «упорядковувати» стихію шляхом організації нових ринків. І який же результат? Чи працюють на існуючих де-факто ринках «Алі-Баба» і «Союз-Галина» знедолені громадяни, для яких вони нібито створювалися? Їх там просто немає. Щоб переконатися в цьому, досить поцікавитися вартістю бодай одного контейнера з тих, які використовуються тамтешніми торговцями. Щоб придбати їх, потрібні чималі кошти (до 4800 грн. — Т.П.), і зрозуміло, що такі покупок не роблять у кредит. А де ж знедолені? Вони стоять уже далі, захоплюють нові ділянки міської землі для своїх господарів, які прикриваються ними для розширення зони вуличної торгівлі, тобто для розширення свого бізнесу. Для них місця на створеному їхніми зусиллями ринку не знайшлося. Мавр зробив свою справу, мавр може бути вільним...»
СЕС проблеми створює, мер — вирішує?
На думку комісії, у влади насамперед не було цілісного уявлення про те, що треба робити для вдосконалення ринкової торгівлі в цілому й для припинення вуличної торгівлі у невстановлених місцях зокрема.
«У результаті ця робота проводилася безсистемно, хаотично й без належної координації зусиль різних служб із боку виконкому міської ради. Понад те, складається враження, що цю роботу було побудовано за принципом поганого поліцейського серіалу з класичним розподілом ролей: злий слідчий, який створює проблеми торговцям (міліція, СЕС, держпожнагляд тощо), і добрий слідчий, який розв’язує ці проблеми, — мер міста. Поступово в цю гру втяглися і самі торговці. Щоразу, тільки-но поставало питання ліквідації... вони висували одні й ті ж самі аргументи щодо необхідності продовження терміну торгівлі у невстановлених місцях... А влада вдавала, що вірила, виносячи торговцям останнє китайське попередження. І так майже 2,5 року поспіль. Доки триватиме ця гра?..»
Феномен стихійників чимось схожий на «зелених чоловічків». Усі про них знають і говорять, хоча зіштовхувалися одиниці. У кожному разі, з тих, хто пересувається виключно персональним автотранспортом, нівелюючи тим самим ризик одержати «кравчучкою» по колінах. Ось влада й сприймає появу пікетів з обшарпаним «підприєміатом», як середньовічні государі — орди монголів.
З іншого боку, владі не можна закинути неуважність до проблем ринкової торгівлі: тільки за два останніх роки виконком прийняв дев’ять рішень. Єдине, що ці рішення так і не були виконані. У зв’язку з чим у комісії виникло природне запитання: влада не змогла чи не захотіла припинити вуличну торгівлю у невстановлених місцях?
— Відповідь можна побачити у рішенні виконкому від 27.07.2000 року №999 «Про заходи з ліквідації стихійної торгівлі в м.Вінниця», — вважає голова комісії Андрій Рева. — Воно складене таким чином, що незрозуміло, хто ж має цю стихійну торгівлю ліквідовувати. Хіба що вона сама собі повинна зробити харакірі.
Тому тодішні хвилювання торговців здаються дивними. Вони, напевно, просто не читали того рішення — інакше б зрозуміли, що воно ніколи не буде виконано, оскільки нікого ні до чого не зобов’язувало. Ще тоді окремі бувалі городяни сумнівалися у спроможності наших керівників виконувати свої передвиборні обіцянки. І треба ж — як у воду дивилися!
Варто було стихійникам прийти з чолобитною до мера, як влада відразу ж із розумінням поставилася до їхньої проблеми. І процес пішов: відтоді терміни ліквідації стихійної торгівлі відсувалися вже тричі...
«Чому деякі кола зчинили ажіотаж навколо рішення міської влади скасувати більшість стихійних ринків?.. Стихійні ринки — це живі гроші, які хтось багато років розкладав по своїх кишенях. Тому все й почало інспіруватися, нагріватися й накручуватися». (З інтерв’ю мера Вінниці О.Домбровського «ДТ» 2002 року «Національні особливості провінційного переділу».)
Офіційно причина такої поступливості вже близько трьох років дослівно кочує з одного рішення в інше: «Цивілізоване переведення торгуючих із місць стихійної торгівлі триває досі через соціальну напруженість і громадський опір більшості торгуючих переведенню... на впорядковані ринки». А тому, мовляв, і «продовжено проведення заходів із цивілізованого переведення торгуючих».
Телефонне право і бомжі з... патентом
Інакше кажучи, за логікою влади, вулична торгівля у невстановлених місцях існує тому, що торговці не хочуть покидати цих місць. Звідси запитання: а чи хотіла влада по-справжньому, щоб вони пішли звідти? І якщо хотіла, то чому не використала всіх можливостей, наданих їй законом?
Адже в тій-таки Вінниці є досвід боротьби з цим явищем. У ряді місць стихійну торгівлю було повністю ліквідовано. І в кожному з цих випадків — не шляхом «переведення торгуючих», а примусовими заходами. При цьому торговці якось самотужки переводилися на «організовані, впорядковані ринки», хоча й запевняли буквально напередодні, що зробити це просто неможливо.
Ні для кого не секрет, що стихія в тих цікавих місцях заважала новоявленим торговим комплексам по сусідству. І влада, передоручивши боротьбу зі стихійними ринками особам, зацікавленим у їх ліквідації, у такий спосіб умила руки. Однак сам механізм спрацював!
«Проте влада до цього досвіду не вдавалася. І, схвалюючи ліквідацію одних місць стихійної торгівлі, всі ці роки мовчки спостерігала за появою інших», — констатували депутати.
Досить своєрідно в цій ситуації діяла й міська ДПА. Вуличні торговці здебільшого не реєструються як приватні підприємці і, щоб мати право торгувати, зобов’язані заплатити податок на промисел шляхом придбання одноразового патенту. Механізм придбання такого патенту законодавством визначений досить чітко: громадянин зобов’язаний особисто прибути в ДПА за місцем проживання, задекларувати вартість товару, який продаватиметься, і заплатити 10% його вартості. Одноразовий патент видається на термін від трьох до семи днів, але не більше чотирьох разів на рік. Податкова інспекція, контролюючи торговців, має перевіряти дотримання ними всіх зазначених вимог і, в разі виявлення порушень, має право накладати штраф на суму від 17 до 170 гривень.
На практиці інспектори, виявивши осіб, які торгують без патенту, замість штрафу виписують порушникам патент прямо на місці. Ось такий сервіс. Щоправда, закон дозволяє це робити лише в тому випадку, коли особа не має постійного місця проживання в Україні. Таким чином, ДПА фактично узаконює стихійну торгівлю у невстановлених місцях, розглядаючи торгуючих як бомжів. Те, що від цього страждають інтереси міського бюджету, очевидно. Адже стихійні торговці працюють не один місяць на рік, а всі дванадцять. Але...
Фактично заплющувати очі на те, що коїться, довелося й міліції, що теж має відповідні повноваження.
«Як виявила комісія, ...щоразу, коли міліція пробувала навести порядок і припинити вуличну торгівлю у невстановлених місцях, знаходилася посадова особа виконкому, яка віддавала телефонне розпорядження начальникові ВМВ УМВС про припинення операції під приводом загострення суспільно-політичної ситуації в місті». Ну а оскільки охоронці порядку частково фінансуються з міського бюджету, їм доводиться серйозно ставитися до побажань батьків міста.
«Генерали» стихійних бар’єрів
Природно, що поруч із критикою, СДК запропонувала свої шляхи перетворення неконтрольованих базарів на сучасні торговельні комплекси з належним контролем за якістю товарів. Та поки що цю інформацію просто взято до відома.
Реакція влади, яка дуже болісно ставиться до свого іміджу, виявилася передбачуваною. Мер обласного центру Олександр Домбровський вважає висновки комісії надто політизованими.
— Ви всю владу за останні вісім років і всіх міських голів зрівняли й поставили на одну сходинку. Адже були міські голови, які ці ринки створювали, і були депутати, що працювали тоді в структурі виконавчої влади й цю політику підтримували. Не ми з вами цю проблему створювали й запускали, нам її лише випало вирішувати.
І створив ще одну комісію (але вже нібито деполітизовану) для вивчення того ж самого питання.
Ось так. Каторжна, одне слово, робота — з болота тягти бегемота. І наразі, до підбиття підсумків (а яких, власне?) ще однією робочою групою, стихійна торгівля залишилася, як і раніше, «живішою за всіх живих». Чи надовго? Питання, звісно, цікаве. Однак пам’ятаю, що одним із перших рішень і нинішньої міськради ще в червні минулого року було розпорядження «Про впорядкування ринкової торгівлі у Вінниці». Воно, на жаль, теж стало черговою декларацією намірів, які абсолютно не співвідносяться з дивовижами, що кояться на вулицях міста. Чим «цивілізованішою» стає торгівля у звітах чиновників, тим більше на тротуарах з’являється кіосків і черепашок із усіляким ширвжитком.
Так, за вже відпрацьованою схемою окуповано нову територію — під міським Будинком одягу. І узаконити її також намагаються за класичною схемою «сьогодні — стихійники, завтра — лотки». Втім, як зазначила депутатська комісія, «не чекаючи на ці формальності, прямо на тротуарі почалося спорудження цегляного кафе. Куди дивляться архітектурний контроль та інші контролі — незрозуміло. Хіба що не хочуть заважати виживанню знедоленого власника кафе, залишеного державою без засобів до існування».
Влада запрошує кавалерів
Якщо зірки спалахують, отже, це комусь потрібно. Якщо стихійна торгівля стала візитною карткою всіх міст, отже, вона комусь необхідна.
Ну й цінується, певна річ.
У Вінниці, наприклад, стихійників люблять до такої міри, що практично щороку будують для їх переселення нові ринки. Які чомусь дивним чином пов’язані зі змінами мерів, а також їхніх протеже. Ще більша дивовижа полягає в тому, що «новосілля» дружно зриваються і міські околиці просто поповнюються ще одним порожнім «стадіоном». У такий спосіб на добрі гроші вже «попали» не тільки багато бізнесменів, а й один із керівників області.
Мерія тим часом оголосила чергове «переселення народів». Ще один новий ринок вирішено закласти на місці старого саду біля ВО «Хімпром». Мовляв, пуркуа б і ні? Нині хімкомбінат усе одно не працює, а шар усілякої «хімії», що засипав околицю в його найкращі часи, накриє асфальт.
Ну а якщо запрацює, до чого, до речі, докладають чимало зусиль? Тутешні хімічні опади за місяць витравлювали до матовості шибки. Торговці це чудово знають. І, напевно, усвідомлюють, що вже тут однією коробкою з-під трусів явно не обійтися...