Про ключову роль прибуткового податку в "децентралізації" та місцевому самоврядуванні
Усі розмови, що їх ведуть Порошенко, Гройсман, інші чиновники та політики про "децентралізацію", - безглузде стрясання повітря чи взагалі свідоме лицемірство. Для реальної децентралізації в Україні не треба приймати жодних змін до Конституції, не потрібні ніякі нові закони.
Треба дати на місця гроші, зацікавити владу в їхньому отриманні та покласти відповідальність за їхнє використання. Але відповідальність не перед прокурором чи губернатором (префектом), а перед громадянами, жителями.
Усе це вирішується через податкову систему, а наріжним каменем тут є податок на доходи фізичних осіб (прибутковий податок). Цей податок - найістотніша частина доходів місцевих бюджетів.
Залишимо за дужками дискусію про розмір податку. Для його ефективного використання набагато важливіша система адміністрування. Треба, щоб прибутковий податок надходив до бюджету тієї громади (міста або села), де платник реально живе, а не працює.
Що відбувається нині? Податок підприємство вираховує з кожного працівника та перераховує за місцем своєї реєстрації. Потім податок ділиться на частину, що йде до держбюджету, і частину, яка надходить до місцевого бюджету міста чи району, де зареєстроване підприємство.
Тепер приклад. Ви працюєте в офісі в центральній частині Києва (Печерськ, наприклад), а живете, швидше за все, на масиві (Троєщина, Оболонь, Позняки). Природно, практично всі бюджетні послуги ви одержуєте за місцем проживання: дітей відправляєте в найближчі садок і школу, відвідуєте районну поліклініку, гуляєте в найближчому парку-сквері, паркуєте машину у дворі будинку та ходите прибудинковими тротуарами. А податок ваш надходить у розпорядження Печерського району, де ви тільки працюєте та обідаєте в буфеті.
Часто це відбувається навіть у різних містах - працюєте ви в Києві, а живете, наприклад, у Броварах або селі Білогородка. Бюджету Броварів до лампочки, що ви десь у Печерському районі Києва регулярно платите великі податки зі своєї високої зарплати. Ви броварську владу тільки напружуєте своєю присутністю в місті, адже ваші діти ходять у броварську школу, ви їздите та ходите броварськими вулицями, вимагаєте, щоб горіли ліхтарі та не було ям, обурюєтеся, що брудно... "Їдьте до свого Києва, де залишаються ваші податки, і там права качайте", - думає броварська влада.
А от у чому зацікавлена броварська влада (та й будь-яка місцева), то це в тому, щоб у місті відкривалися нові виробництва, офіси, організовувалися робочі місця. Тому що їхні податки поповнюватимуть міську скарбницю. Не має значення, що там працюватимуть жителі навколишніх сіл, оскільки броварчани вже працевлаштовані в Києві. І податки селян будуть іти не на поліпшення інфраструктури їхнього села, а на Бровари. І не має значення, що нове виробництво, склад або магазин потребуватиме вирубки лісу, зіпсує найближче озеро, навантажить надміру шляхи, а машини та натовпи приїжджих працівників заполонять колись тихий спальний район. Місцевій владі немає справи до броварчан, вони ж бюджету міста не поповнюють - от нехай і валять до свого Києва.
У нашій країні відсутній реальний зв'язок між податками та бюджетними послугами. Для місцевої влади працюючий завод і приїжджий човниковий працівник - це добре, це гроші до бюджету. Кожен новий житель - це погано, це додаткові бюджетні витрати.
Влада залучає робочі місця, але не зацікавлена в залученні жителів. От ми й чуємо постійні розмови про залучення інвестицій, тобто нові податкові надходження. І жодного слова не чуємо про залучення жителів, тому що новий житель не приносить із собою нічого, крім додаткових бюджетних видатків.
Як наслідок, не зацікавлена місцева влада й у новому житловому будівництві. Ви ніколи не дивувалися, чому в нас у країні так складно одержати дозвіл на будівництво, так туго виділяються земельні ділянки? А в тому числі й через те, що для влади кожен новий будинок - це нові жителі та нові турботи: додаткове навантаження на комунікації, школи, садки, поліклініки... Тому із забудовників прагнуть отримати вигоду тут і зараз - у вигляді хабарів чи легальних відкотів квартирами (так звані пайові внески).
А якби надходив податок із громадян до бюджету міста, якби працював податок на нерухомість, то й місцева влада навперебій пропонувала б забудовникам гектари готової до будівництва землі.
От і виходить, що нині ідеальне з погляду голови якогось міськвиконкому місто - це величезне підприємство та мінімум жителів (краще, щоб їх узагалі не було, а працівники підприємства приїжджали із сусідніх сіл).
Мінфін буде проти, навіть не сумнівайтеся
У більшості розвинених країн практикується оплата прибуткового податку за місцем проживання. Далі, звичайно, як і в нас, відбувається його розподіл, практикується вирівнювання бюджетних надходжень, але суть одна: є житель і з ним його податки. І громадянин знає - місто, де він живе, утримується саме за його гроші.
В Україні це питання нині навіть не розглядається. І зрозуміло, чому: всесильний Мінфін завжди та агресивно буде проти. Тому що для податкової служби це нібито додаткове навантаження й витрати.
Так, адміністрування такого способу стягнення податку складніше. Є приклад Росії, яка у 2012 р. розглядала подібну реформу. (Там ініціатором була Московська область, чиї жителі майже поголовно працюють у Москві та платять податки там.) Але росіяни злякалися складнощів адміністрування і не захотіли ламати усталену централізовану бюджетну систему.
Та ця складність від лукавого. У нас усі мають індивідуальні податкові номери (коди). Ми змогли побудувати систему обліку пенсійних відрахувань, і вона працює, у ній бере участь уся країна. Тобто за бажання це не є проблемою.
Реєстрація в податковій має стати "головною реєстрацією" громадянина
Важливий аспект - реєстрація за місцем проживання. У нас у країні вона є, але мільйони українців ігнорують її вимоги, проживаючи не там, де зареєстровані. У нас прийнято вважати "прописку" пережитком совка. Ніхто за цим не стежить, місцевій владі навіть вигідно, щоб ви були не зареєстровані. Працюєте, фірма за вас до бюджету міста ваш прибутковий податок платить, а бюджетні блага їдьте одержувати у свою Хацапетівку (сказано без образи для окупованого Вуглегірська).
По хорошому, саме реєстрація в податковій має стати "головною реєстрацією" (є ще виборчі списки та ін.) громадянина та підставою для одержання бюджетних послуг і благ: освіти, лікування, соціальних виплат, благоустрою, адмінпослуг.
На Заході, як правило, це так і є, саме тому там досить суворо стежать за реєстрацією за основним місцем проживання. Там місцева влада фінансово зацікавлена, щоб на їхній території проживало й було зареєстровано якнайбільше людей. У свою чергу, місцева влада намагається зробити своє місто або селище якомога привабливішим для проживання, для приїзду нових заможних мешканців.
А в нас за рівнем розвитку інфраструктури та надання суспільних благ населене мільйонерами та президентом країни село Козин практично нічим не відрізняється від будь-якого села в глибинці. Хіба що асфальтована дорога в Козині є.