У місцевій пресі міста Черкаси недавно вибухнула бомба великого радіусу дії: засоби масової інформації міста під помітними заголовками повідомили про підвищення тарифів на комунальні послуги!
Такі сенсації завжди викликають жвавий відгук у населення. Не дивно, що новина розійшлася як вибухова хвиля: її обговорюють на автобусних зупинках, на кухнях, у місцях скупчення людей.
Що ж такого приголомшливого у, здавалося б, звичному факті? Ціни у нас ростуть на все і скрізь. Не визнана Держкомстатом інфляція, мов миша в підвалі, потихеньку доїдає й без того скромні доходи пересічних громадян.
Однак у цьому разі зазіхнули на святе: розмір квартирної плати в Черкасах порівняно з іншими обласними центрами України залишався тривалий час найнижчим. Наприклад, у Сумах квартплата в гривнях за 1 кв. м житлової площі становила в будинках із ліфтами 0,49 грн., у Рівному — 0,42 грн., а в Черкасах — усього 0,30. Різниця, як бачимо, є.
Однак виникає думка: чому ж ми моментально згадуємо про низьку якість послуг РЕУ, тільки коли вартість цих послуг підвищується? Чому ми скотилися до того, що починаємо голосно кричати про брудні обшарпані під’їзди, відсутність гарячої води та зламані ліфти лише тоді, коли хтось намагається запустити руку в наш гаманець? Невже життя нас зламало настільки, що ми змирилися зі свинським (іншого слова й не підбереш!) станом нашого середовища проживання?
Хоч як дивно, але аналізуючи протистояння РЕУ і жителів міста, мені згадався фільм мого дитинства «Шлюб по-італійськи», котрий мав надзвичайний успіх у глядачів.
Вражаюча популярність картини полягала в незвичному прийомі режисера: всі події глядач бачив то очима донни Філумени, котру зіграла неперевершена Софі Лорен, то очима дона Доменіко у виконанні не менш прославленого Марчелло Мастроянні.
Спробуємо подивитися на події в Черкасах із двох різних поглядів — колективів міських РЕУ та жителів міста.
Як ми пам’ятаємо, донна Філумена хотіла, щоб із нею нарешті розрахувалися за багаторічну віддану службу донові Доме, тобто оформили законним чином їхні стосунки.
Колективи РЕУ теж хочуть, щоб із ними розрахувалися за всі послуги, хоча їх якість, безсумнівно, не йде ні в яке порівняння з каторжною працею донни Філумени, котра доглядала стару матір свого коханого, вела його бізнес і народила йому трьох синів.
Послуги РЕУ, чесно кажучи, можна назвати сумнівними. Але візьмемо гріх на душу, залишимо порівняння з героїнею Софі Лорен.
Дон Доменіко нізащо не хотів одружуватися зі своєю старою коханою — ну зовсім як жителі міста не хочуть сплачувати за неякісне обслуговування РЕУ. Тому порівняємо громадськість із героєм Марчелло Мастроянні.
Як же вчинила мудра донна Філумена? Прикинулася, що вмирає, щоб змусити свого коханця одружитися.
За всієї парадоксальності порівняння адміністрація черкаських РЕУ вчинила так само: у серпні в будинку міської ради організували «круглий стіл» за участі представників житлово-комунального господарства (в особі аж семи начальників РЕУ), підрядчиків (керівників підприємств — комунального автотранспортного та «Черкасиліфт»), а також представників громадськості. Останню представляли всього кілька громадян, серед яких — голова міської ради ветеранів і представник від комітетів жителів мікрорайонів.
Керівники РЕУ оголосили, що «комуналка» у місті в стані клінічної смерті, й звернулися до совісті жителів. Вони попросили (ні, не одружитися!) підняти чинні тарифи за квартирну плату до рівня 88 коп. за 1 кв. м.
Слід сказати, що чутки про смерть РЕУ не були дуже перебільшені: галузь справді перебуває в катастрофічному стані. Начальник місцевого управління ЖКГ Василь Стариков на прес-конференції виклав кілька можливих варіантів вирішення проблеми. Серед них: вивести зі складу квартирної плати й фінансування з бюджету вивезення сміття (до кінця року треба 638 тис. грн.) і послуги комунального господарства «Черкасиліфт» (а це ще 251 тис. грн.); погасити різницю в тарифах (це має зробити власник житлового фонду — міська рада); частково виділити кошти на погашення одномісячної заборгованості по зарплаті для РЕУ 1—7 (на це треба близько 500 тис. грн.); скоротити кількість послуг.
Доведені до краю комунальники, як бачимо, розробили кілька шляхів виходу з глухого кута. Але оскільки всі ці доріжки неминуче ведуть до міського гаманця, котрий і без того худющий, то оптимальним рішенням є внесення змін у тарифи, котрі відкривають шлях до... гаманця городян.
Картина, змальована комунальниками, була страшнішою, ніж донна Філумена при смерті: на 1 червня ц.р. жителі Черкас заборгували за надані послуги 6,4 млн. грн. Крім того, підрядчики РЕУ висувають штрафні санкції за невчасну оплату послуг. Найбільший борг накопичився перед КАТП-2328, (близько 2,3 млн. грн.) і ДП «Черкасиліфт» (1 млн.). Так і до боргової ями недалеко!
Так само, як донна Філумена молила врятувати її честь на краю могили, звертаючись до багатого дона Доме, так і комунальники звернулися до жителів міста, натякаючи на явне зростання їхнього добробуту. Старі тарифи, мовляв, прийнято ще 2000 року, а мінімальна заробітна плата збільшилася за цей час із 74 до 205 гривень. А зовсім недавно — до 237. Ну не населення, а просто Ротшильди якісь!
А для зубожілих комунальних служб водночас стали дорожче обходитися матеріали й електроенергія. Фактичні витрати тепер перевищують чинний тариф у 1,4 разу. У міському бюджеті коштів на погашення різниці немає. І якщо все залишиться так, як є, то настане апокаліпсис: ліфти зі свистом почнуть падати в під’їздах, як фугасні бомби, сміття завалить сходові площадки, а в квартирах настане вічна зима, бо ніхто не ремонтуватиме старі труби.
Звісно, 88 коп. за 1 кв. м — це вже занадто. Але комунальники згодні й на менше, тому на черговому засіданні виконкому Черкаської міської ради прийняли рішення про затвердження нових тарифів у розмірі: у будинках із ліфтами — 47 коп. за 1 кв. м на місяць, у будинках без ліфтів — 36 коп., в одноповерхових — 25 коп. Тепер, за підрахунками, сім’я з трьох чоловік, яка мешкає в трикімнатній квартирі, платитиме в середньому 130,07 грн. на місяць, тобто на 8,84 гривні більше, ніж до підвищення тарифів. Сім’я з двох чоловік, яка мешкає в однокімнатній квартирі, — 89,18 грн. замість 83,06.
А тепер послухаємо, що думають із цього приводу вандербільди, онассіси, рокфеллери й інші громадяни, котрі лише тепер дізналися про нечуване зростання свого добробуту.
Роза Марченко, голова ради ветеранів міста:
— Рівень життя людей похилого віку, ветеранів, можливо, й підвищився на 12 гривень, але ціни зросли на 50, інфляція з’їдає втричі більше, ніж додає нам держава. Хіба це зростання рівня життя? Підвищення квартплати вдарить по кишені не лише ветеранів війни, а й усіх людей літнього віку. Адже ми тепер практично не одержуємо безплатних ліків, усе купуємо за свою пенсію.
Непопулярне рішення про підвищення квартплати далося міськвиконкому нелегко. Вже після його прийняття міський голова Анатолій Волошин призупинив процес підвищення тарифів, оскільки, на його думку, робити такі важливі кроки без участі громадськості не можна. Присутні на засіданні «круглого столу» представники громадськості говорили про потребу обговорити це в колективах, на підприємствах, у мікрорайонах. Вирішили навіть організувати громадські слухання.
А далі події розгорталися за таким сценарієм: деякі РЕУ оголосили передстрайковий стан, а місцеві ЗМІ здійняли галас навколо підвищення цін, витягнувши на світ Божий компромат на робітників комунального господарства. Усім перепало!
Однак зима не за горами, маємо жити, тому міський голова все ж рано чи пізно підпише рішення «Про затвердження розміру квартирної плати й плати за утримання будинків і прибудинкових територій»...
Що думають із цього приводу донна Філумена та дон Доменіко, тобто представники ЖКГ і громадськості?
Заступник начальника управління житлово-комунального господарства Черкаського міськвиконкому Володимир Рибчак — автор багатьох статей про проблеми місцевого самоврядування в пресі. Він один із тих, чия професійна гордість страждає від жахливої картини розрухи в комунальному господарстві країни: «Дуже важко все життя плазувати з високо піднятою головою!»
— Тариф 88 коп. за 1 кв. м був економічно обгрунтований ще на початку літа, нині ціни зросли, й він уже не відповідає реаліям. Міськвиконком прийняв рішення про підвищення до 47 коп., про яку якість послуг можна говорити за такі гроші! Йдеться лише про те, щоб домогтися беззбитковості РЕУ, а не про якість обслуговування. Комунальники не зможуть вчасно розраховуватися з підрядчиками. Що зміниться? Працюватимуть ліфти, вчасно вивозитимуть сміття, виконуватимуть ремонт енергообладнання. Але ніякого ремонту дахів, заміни труб, капітального ремонту будинків не передбачається. Того, чого чекають громадськість, влада, преса, не буде.
Ми поставлені у важкі умови. За статистикою, середня зарплата наших робітників — 360 гривень на місяць, молодшого обслуговуючого персоналу — ще менша. Заборгованість по зарплатах становить від трьох до одного місяця, практично всі підприємства виплачують зарплату з запізненням.
Кращі спеціалісти, особливо робочих професій, давно пішли: хто поїхав на заробітки до Португалії, хто подався в комерційні структури. Залишилися тільки ті, хто приріс душею до своєї роботи, або люди передпенсійного віку, котрим складно зриватися з насиджених місць. Заповнення працівниками робочих професій — 50%, молодшої ланки —80%.
Підвищення тарифів — це захід, який треба було провести значно раніше, ним не можна нехтувати.
А тепер знову надамо слово Розі Марченко:
— Під час засідання «круглого столу» ми, представники громадськості, говорили про те, що ще й тепер не пізно звернутися до жителів Черкас, пояснити мету підвищення вартості комунальних послуг. Комусь буде незрозуміло, комусь тяжко, комусь підвищать субсидію.
Нам наводили приклади — у яких областях тарифи вищі. Але ми не знаємо якості обслуговування в цих регіонах. А у нас скаржиться на РЕУ практично кожен.
Я, наприклад, живу в центрі міста. У нашому будинку за 35 років жодного разу не було ремонту. Врятували вибори: на будинок повісили плакати, а ми зажадали, щоб нам за це заплатили. За ці кошти ми поставили металеві двері й побілили під’їзди. Мешканці нашого будинку збирають по дві гривні одній пенсіонерці, котра іноді прибирає сходові площадки. Ліфти незабаром обваляться, їх розграбували — аж до металевих плінтусів, лінолеуму. Чимало людей похилого віку в центрі міста продають свої квартири або міняють на менші, щоб було за що жити. Нові мешканці возять ліфтом цеглу, цемент для ремонту, уявляєте, в якому вигляді ліфти після цього? Вони постійно не працюють... Ми обрали старшого в під’їзді, щоб дивився за порядком, на Новий рік ставимо на сходах ялинку, щоб хоч якось відчувалось свято. Але це робимо ми, а не жек. За що йому платити?
Після засідання за «круглим столом» ми обговорювали підвищення цін на наших ветеранських нарадах. Думка одна: якби якість обслуговування поліпшилася, ніхто б не був проти.
То у чому ж річ? Чому не можна жити по-людськи, не травмуючи свою психіку бридкою картиною комунальної розрухи?
Ідея передачі житлового фонду самоврядуванню мешканців не нова. Нині в Черкасах є близько 20 товариств співвласників житлового фонду. Їх було створено на базі відомчого житла підприємств, які припинили своє існування. А якщо колишній хазяїн ліквідований, люди змушені об’єднуватися, їм же треба вирішувати проблеми прописки-виписки тощо.
Однак таких товариств на базі житлово-комунального господарства міста немає, бо люди досконально знають законодавчу базу про приватизацію житла й створення об’єднань мешканців. Там чітко записано, що при створенні товариств перший капітальний ремонт виконується за рахунок колишнього хазяїна, тобто міського житлового фонду. А за 13 років незалежності України нинішній власник у Черкасах зміг виконати ремонт... аж одного житлового будинку. Причому будинок поставили на капремонт із повним відселенням мешканців 1986 року, а закінчили ремонт 2003 року!
Тому не дивно, що мешканці 1334 житлових будинків міста, попри те що з ними провели бесіди, дружно відповіли: спочатку зробіть капремонт, а потім ми подумаємо. Дон Доменіко нізащо не хоче відступати...