Дерибанити власність в Україні — справа приємна в усіх сенсах. Ризик мінімальний, а можливий навар — більш ніж пристойний.
У нас тут не якась Франція, де бідолашного президента Саркозі кілька місяців у пресі не штурхав тільки ледачий за саму лише підозру (яка, до речі, не підтвердилася), що він, коли був мером, одержав знижку при купівлі квартири.
Інформація ж про втрату Києвом — із прямої подачі нинішнього мера і його оточення — контролю над компанією вартістю в мільярди гривень громадськість геть не схвилювала. Реакція? Дві-три статті і кілька повідомлень інформагентств. І все, мабуть.
Значною мірою байдужність пояснюється тим, що моральне обличчя «молодої команди» Черновецького загальновідоме, і нічого нового історія з уведенням 80% акцій «Київміськбуду» (КМБ) до нього не додала. Люди прийшли «розрулювати потоки» — от і рулюють.
Назвати їх злодіями може тільки справедливий і безсторонній український суд, можливість чого наближається до нуля. Поки що вони — прості народні обранці. А Леонід Михайлович, котрий перебуває нині невідомо де, має зовсім ненульовий рейтинг.
Власне, нічого нового не сталося. До цього тихо і непомітно з міської власності зникли 12,7% «Київенерго» — це когось схвилювало? А якщо пригадати, скільки і кому безоплатно роздали (і ще роздадуть) супердорогої землі, то КМБ — не найбільше їхнє досягнення.
Проте історія вийшла знаковою.
Війна за майно «Київміськбуду» триває з моменту його створення, і учасників цього процесу було і залишається купа. Просто вони різного рівня.
Спочатку директори всіма правдами, а часто — і неправдами, концентрували пакети акцій. З робітниками при цьому часто розмовляли дуже просто: «Не продаси мені — геть за прохідну».
Потім з’явилися перекупники, дрібні рейдери.
Були і більш витончені схеми. Приміром, «біляміськбудівський» банк «Аркада» фактично було куплено... за книжку. Її оцінили як надпотужний інтелектуальний внесок.
Згодом підтягнулися і більш-менш великі учасники. Потім на ринку з’явилася компанія «ТЕКТ» Вадима Гриба, котрий почав скуповувати акції «Київміськбуду» з метою «зліпити» альтернативний холдинг для перепродажу.
Загалом до приходу «молодої команди» обстановка в будівельному комплексі зовсім не була такою заспокійливою, як іноді полюбляють ностальгічно згадувати. Багато менеджерів були зовсім не проти позбутися впливу КМБ або міста, пішовши на вільні хліба.
Холдинг тримався на особистому авторитеті його керівника Володимира Поляченка та підтримці тодішнього мера Олександра Омельченка. Тим більше що юридично «Київміськбуд» — не будівельна, а інвестиційна компанія. Грубо кажучи, це мішок з трьома десятками блокуючих пакетів акцій (25—30%) київських будівельних підприємств. Кількість працівників самого КМБ довго коливалася близько двохсот чоловік і лише нещодавно перевалила за три сотні.
Відносини усередині холдингу, попри постійні розповіді про єдність, теж були досить далекими від доброзичливих. Там уже бігали дружні «зграї товаришів», які нерідко мали різні інтереси.
І якщо Володимир Поляченко ще якось збалансовував інтереси і згладжував суперечності, розподіляючи потоки відносно пропорційно, то Петро Шилюк, котрий прийшов йому на зміну (співвласник домобудівного комбінату №4), уже мав явні пріоритети. Саме на початку правління Черновецького його ДБК-4 спробував розмити в тому числі і пакет КМБ. Щоправда, швидко відіграв назад.
Поки тривав будівельно-кредитний бум і на будівництво лився «золотий дощ», проблеми розбігання і внутрішніх суперечностей так не відчувалися. Але в період кризи той таки Шилюк без особливих емоцій «засунув» конкуруючий ДБК-3.
За іронією долі, саме в ньому холдинг має зараз найбільший пакет — майже 56%.
У цілому на момент приходу Леоніда Черновецького будкомплекс являв собою дуже цікаве видовище. Перший, найбільш небезпечний, період приватизації директори вже майже закінчили і розважалися додатковими емісіями, які розмивали пакети дрібних власників. Фінансові потоки було благополучно загнано в тінь, і скарбниця від холдингу одержувала як прибуток менш як 1% обороту.
Зате тужливі стогони про низьку рентабельність стали візитівкою КМБ. На тлі п’яти-семиразового зростання ціни квадратного метра за п’ять років це сприймалося особливо весело.
Однак загалом потоки навколо холдингу виглядали дуже смачно. Зважаючи на те, що зять мера В’ячеслав Супруненко мав інтереси в будівництві, було просто смішно не спробувати ними покерувати.
На першому етапі спробували просто оцінити, скільки на «Київміськбуді» можна заробити.
Вже 2007-го було анонсовано продаж компаній, які входили до нього, і зроблено (украй закритим способом) оцінку вартості холдингу. Тоді його оцінили в 3,69 млрд. грн. (700 млн. дол.). При цьому спостерігачі на ринку оцінювали КМБ від мільярда доларів і вище, єхидно коментуючи, куди зникне різниця між ринковою та офіційною оцінкою.
Ймовірними покупцями називали москвичів — або Mirax Group Полонського, або «ИНТЕКО» Олени Батуріної, дружини московського мера.
Офіційна позиція полягала в тому, що «переговори з питання можливого продажу активів ХК «Київміськбуд» не проводилися ні з якими компаніями». Це, до речі, правда — підприємства холдингу пропонували окремо.
А от щодо того, що «визначення реальної ринкової вартості майна громади дасть можливість ефективніше здійснювати управління корпоративними правами, які належать територіальній громаді», — це вони так пожартували.
Однак проект радикального переділу наразився на негайний опір на всіх рівнях. Зав’язалася підкилимна боротьба, в якій мерія відступила. Тим більше що саме тоді Черновецький довго продавав свій «Правекс-банк» і, зважаючи на все, це було важливішим пріоритетом.
Перша спроба показала, що знаскоку будівельне лобі не взяти, необхідна системна робота. За яку сім’я мера і взялася. Супруненко знизу викуповував пакети відносно невеличких підприємств, а мерія витискала з наглядових рад холдингу представників директорату.
Рішуча сутичка відбулася трохи пізніше, 2008-го. Тоді керівництво холдингу, розуміючи, що програє компанію, зважилося на практично відкритий бунт. Було заявлено, що воно «готове звернутися в Кабмін з питанням про реприватизацію підприємства». Причиною були названі «необгрунтовано завищені повноваження глави наглядової ради, який може фактично одноосібно приймати важливі рішення».
Більш того, було запропоновано зменшити частку міста з 80 до 51%, і тоді «можна було б працювати, і... наші взаємовідносини з київською владою були б партнерськими».
Черновецький партнерство бачив дещо інакше: були оголошені збори акціонерів КМБ із звірячим порядком денним — усіх звільнити. Після тривалих переговорів і проведення зборів у два етапи директорат викинув білий прапор. Хоча капітуляція була відносно почесною: усіх не вигнали, але повноваження наглядової ради ще більше розширили, завели «дружнього» сім’ї реєстратора.
Власне, з другої половини 2008 року холдинг упевнено контролювався командою Черновецького. Проте повноваження директорів урізували і надалі.
У результаті пана Шилюка в грудні минулого року «пішли» у цілком черговому режимі. Напередодні зборів акціонерів його викликали в наглядову раду і повідомили, що його послуги більше не потрібні. Що наступного дня і проштампували. Сам Петро Степанович на ці збори не прийшов.
Смішно, але за чотири місяці до описуваних подій П.Шилюк став Героєм України.
Його наступник Василь Можар був помітно менш амбіційною фігурою. А можливо, виявився просто розумнішим. Принаймні він значно сильніше вдарив «молоду команду» за першої ж нагоди.
Ще до звільнення Шилюка в реєстрах підприємств почало з’являтися ТОВ «Фондова спілка «Україна» як номінальний держатель. Спочатку воно з’явилося в реєстрах акціонерів ДБК-3, потім — ДБК-4, замінивши в них «Київміськбуд». Юридично це нічого не означає, тому що номінальний держатель — це представник власника. Фактично спостерігачі втрачають можливість побачити момент, коли цей власник змінився.
Потім відбулися вибори, і в молодої команди почалися проблеми. Леонід Михайлович вирушив так далеко і надовго, що його новому першому заступнику Олександру Попову, який «зачищає» мерію, навіть неетично запитувати, де він перебуває.
Усе літо мер був у серії відпусток, спостерігаючи за розгромом його схем із закордонного далека. Судячи з усього, після повернення його теж навчатимуть команді «до ноги». Заступників Черновецького Олександр Павлович цієї команди вже практично навчив.
У холдингу тривали зміни. Наприклад, на ряді новобудов замість традиційного банку «Аркада» платіжки стали переводити на «АСВІО БАНК», серед акціонерів якого значився член наглядової ради КМБ Денис Комарницький (голова фракції блоку Черновецького). Змінювалася і схема роботи з інвесторами, почали з’являтися нові фірми.
Але в цілому все завмерло.
Саме в момент загального напруженого очікування і спостереження за чистками на Хрещатику, 22 липня пролунала інформація, що холдинг продали. Її в досить широкому колі озвучив дуже обережний Можар.
Новина негайно потрапила в агентства. Подальші дії «молодої команди» були відверто панічними.
Спочатку була спроба змусити інформагентство зняти новину. Потім від «Київміськбуду» почали вимагати її спростувати. Що той і зробив, але... у майже знущальній формі. Заява холдингу звучала в стилі, що якщо продадуть, то його керівництво про це довідається останнім, тому що інформація до нього надходить «із певною періодичністю».
Загалом, уже невдовзі холдингом і ситуацією навколо нього займалися і прокуратура, і Держкомісія з цінних паперів та фондового ринку. А пан Попов тактовно уточнив, що переконаний: продажу не було, але диму без вогню не буває. Міжвідомча комісія з питань протидії протиправному поглинанню та захопленню підприємств доручила Держкомісії з цінних паперів і фондового ринку провести моніторинг інформації до 30 липня.
Саме до цього дня в голови наглядової ради холдингу, члена фракції блоку Черновецького в Київраді Анатолія Чуба раптово зникла можливість виконувати обов’язки. Як люб’язно уточнила преса, — у зв’язку «із раніше виявленим до нього інтересом правоохоронних органів». Призначення на цю посаду Комарницького відразу викликало запитання, а хто і з ким власне це погоджував.
Ще через тиждень, 6 серпня, вдалися до спроби терміново змінити одного «кишенькового» реєстратора на іншого. Загалом, класична сцена «пожежа в публічному домі» розігрувалася як по нотах.
За законами жанру, в одного з реєстраторів мали статися проблеми, а можливо, і втрата реєстру. Та обійшлося...
Того самого дня ДКЦПФР призупинила на шість місяців обіг акцій ХК «Київміськбуд», а також «Київводоканалу», «Київгазу» і «Київхімволокна» (у кожного є своя історія). Заодно призупинили і внесення змін до реєстрів власників цих компаній.
Незабаром голова ДКЦПФР Дмитро Тевелєв заявив, що отримано інформацію про укладення договорів купівлі-продажу «великих пакетів акцій «Київміськбуду» з участю торговця цінними паперами ТОВ «Фінансова компанія «Новий регіон».
Заодно з’ясувалося, що в реєстрі самого «Київміськбуду» замість КМДА значиться номінальний держатель — те саме ТОВ «Фондова спілка «Україна».
У проміжку пан Можар цілком охоче ділився своїми знаннями з пресою. Зокрема, він повідомив «ЛІГА БізнесІнформ», що «отримав усну інформацію про те, що сьогодні пакетом акцій компанії, які раніше належали Київраді, володіє група іноземних осіб, які планують до кінця року прибути в Україну і провести зустріч із керівництвом холдингу та визначитися з тим, як вони розвиватимуть компанію».
Заодно він поінформував пресу, що одержав виписку про те, що на сьогодні «жодна фізична чи юридична особа не володіє більш як 10% акцій «Київміськбуду». Іншими словами, пакет міста порізаний мінімум на дев’ять частин. Якщо це так, то напевно відбулася ще купа перепродажів із метою створення довгого ланцюжка «добросовісних покупців», які робитимуть круглі очі та запевнятимуть, що скупкою краденого ніколи в короткому житті своїх, нещодавно зареєстрованих компаній не займалися.
Василь Михайлович зауважив, що йому «теж цікаво знати, хто ці нові власники». Крім того, він направив у наглядову раду прохання про скликання зборів акціонерів і очікує відповіді. З погляду апаратних ігор він їх точно переграв.
За іронією долі, за кілька днів до початку викиду інформації про продаж встигли призначити позачергові збори акціонерів у ключовому ВАТ —«Домобудівний комбінат №3».
Там «Київміськбуд» (або правильніше писати — номінальний держатель «ТОВ «Фондова спілка «Україна»?) має майже 56% акцій. Буде дуже цікаво подивитися, кого й хто туди надішле. Раніше можна було сміливо очікувати, що порядок денний «підсилять і поглиблять». Нині ніхто особливо не здивується, якщо збори скасують узагалі: наглядовій раді (або що там від неї залишилося) це дещо не з руки. Світ, як ви знаєте, змінився.
Виникає і питання щодо схеми продажу. У принципі, найпростіша — заставна. Місто одержало кредит, не погасило його і віддало заставу. Можливі й інші варіанти.
Однак тут уже виникає і маленьке запитання — а де, власне, гроші? Адже навіть «придворну» оцінку в 3,7 млрд. грн. ніхто не скасовував. Таких грошей по рахунках КМДА точно не надходило. У принципі, акції, звичайно, можна продати й за номіналом, усього за 13 млн. грн., але це вже надто велика нахабність.
Загалом, побачимо. Справу навряд чи повністю замнуть, когось навіть призначать крайнім. Отже, торжество справедливості в дуже «бюджетному варіанті» нам покажуть. Акції холдингу, швидше за все, повернуть у «первісний стан», хоча не факт, що швидко.
Фракція Черновецького, залежно від рівня накопаного компромату, деякий час ходитиме як шовкова, і правильно реагуватиме на будь-які запити. Наскільки її вистачить — це вже окрема тема.
Ну а потім... Усе розпочнеться по новій. Тільки з іншими людьми.
У місті є потужний і мінімум наполовину тіньовий потік. Реальна рентабельність докризового будівництва нижче за 40% на рік не опускалася. Цей потік нічий, тобто комунальний. Ну як тут утриматися?
Тим паче що народу, тобто самій громаді, повторімося, абсолютно все одно. Власне, саме завдяки такому ставленню Київ дуже важко переплутати з Парижем чи Прагою. Хоча іноді хотілося б.