Не києм, то палицею... Жорстокі уроки економічної кризи нарешті вивели з благодушної дрімоти вітчизняних промисловців, які різко усвідомили: щастя, виявляється, не вічне, а «металодолари» — тим паче. Рятувати українську економіку взялися зарубіжні консультанти. Одна з консалтингових компаній, нагадаємо, працює навіть на замовлення Кабміну. Друга — на замовлення бізнесмена Ріната Ахметова.
Наприкінці минулого року «ДТ» повідомляло, що ахметовський фонд «Ефективне Управління» запросив міжнародну консалтингову компанію Monitor Group для розробки стратегії підвищення конкурентоспроможності двох регіонів України — Донецької області та Львова. Перший етап проекту вже завершено. Настав час для розбору польотів, бодай попереднього.
Дещо про логіку мільярдерів
На початку проекту консультанти заявляли: «Ми сформулюємо своє бачення розвитку регіонів на 10—15—20 років. А також визначимо пріоритети і ризики».
«В їхніх пропозиціях, переконаний, буде виділено як мінімум три-чотири кластери, які дадуть можливість вирішувати завдання диверсифікації економіки та підвищення конкурентоспроможності регіону», — так сформулював для «ДТ» свої очікування від роботи найнятих на гроші Ахметова консультантів голова Донецької облради Анатолій Близнюк.
Проте невдовзі після цього партнери Monitor Group Ендрю Сворт і Курт Дассел стали скаржитися, що на їхній проект «покладено надто великі очікування». «Ми не збираємося шукати секретну формулу, яка дозволить урятувати регіон від кризи. Гадаю, нічого радикально нового ми не зможемо запропонувати. Хотіли б лише конкретизувати, виділити кілька ключових проблем, які гальмують розвиток економіки регіону», — пояснював журналістам у Донецьку пан Дассел.
Проте статус консультантів зі світовим ім’ям усе-таки зобов’язує виправдовувати високі очікування. Адже зарубіжних фахівців запросили до України не від доброго життя, а саме тому, що сподіваються отримати від них варіанти вирішення системних проблем регіональних економік. Зрештою, у це дослідження вкладено неабиякі, навіть за мірками Ахметова, суми (за даними з різних джерел, бюджет проекту становить від 5—7 до 10 млн. дол.). І ще якихось п’ятнадцять років тому той-таки Рінат Леонідович, який нині хизується на публіці бездоганними за стилем промовами, на такі ремствування дав би «чисто конкретну» відповідь, яка подвійного тлумачення не допускає: «Пацани, бабки треба відпрацьовувати».
Отже, запрошені експерти після завершення першого етапу досліджень виділили в економіці Донецької області два ключові кластери, які, на їхню думку, мають стати «локомотивом» розвитку регіону. Це металургія та сільське господарство. Такі висновки було зроблено після аналізу 20 кластерів регіональної економіки.
Експертна група надала також висновки щодо ринків збуту продукції донбаських металургів. Фахівці Monitor Group запропонували напівфабрикати продавати в Європу для подальшої переробки, а продукцію високого переділу спрямовувати на вітчизняний ринок. Нарешті, ключовими проблемами в металургії консультанти назвали застаріле устаткування, дефіцит кваліфікованих кадрів і, знову ж таки, відсутність стабільних і прогнозованих ринків збуту (що особливо яскраво далося взнаки наприкінці минулого року, із початком світової кризи). Цим стислим резюме консультанти поки що й обмежилися.
Під час презентації викладених вище експертних оцінок автора цих рядків, чесно кажучи, дещо здивувала відсутність у висновках зарубіжних консультантів якихось принципових відмінностей порівняно з тим, що раніше заявляли про стан регіональної економіки місцеві фахівці. Зокрема й на сторінках нашого видання багато вітчизняних економістів роз’яснювали, наскільки небезпечною є залежність від шалених «металодоларів». Неодноразово йшлося і про те, що за такої енерговитратності виробництва і за такого технологічного відставання солодке життя закінчиться одночасно з високими цінами на світових ринках. Так воно врешті-решт і сталося. Сувора реальність не забарилася продемонструвати, що єдиними конкурентними перевагами основних підприємств-експортерів були дешева робоча сила й незрівнянно більш м’які, порівняно з європейськими, екологічні вимоги.
Утім, логіку мільярдерів немільярдерам зрозуміти складно, а тема принципової відсутності пророків у рідній вітчизні глибока й невичерпна. Нині імпортні консультанти за великі гроші розповідають те саме, що багато років намагалися донести донбаські експерти: усе зароблене в благополучні часи (в Донецьку романтично названі «золотим віком надприбутків») треба було вкладати в модернізацію виробництва, а не в політичні проекти, нестримне скуповування активів чи адміністративне лобіювання свого бізнесу.
«Міняти потрібно не кран, а всю систему...»
Що ж до споконвічного запитання «Як жити далі?», то варіант відповіді, запропонований американськими консультантами, місцеві експерти піддають досить серйозній критиці.
Так, губернатор Донецької області Володимир Логвиненко зробив експертам компанії Monitor Group закид, що ті своїм вибором ключових кластерів, по суті, «консервують» існуючу структуру регіональної економіки. Річ у тому, що сам Логвиненко давно виступає за структурну перебудову економічної системи Донбасу у бік зменшення експортної залежності та створення повноцінного внутрішнього ринку в країні. Причому висловлював такі погляди ще до призначення на посаду губернатора. І навіть виступив із серією статей із цього приводу в спеціалізованих виданнях і наукових збірниках.
На думку керівника обласної адміністрації, у довгостроковій перспективі ставку варто було б зробити насамперед на машинобудування. «У нас немає внутрішнього ринку, у нас експортно залежна економіка. А внутрішній ринок можна й потрібно розвивати через машинобудування — металургійне, вугільне, сільськогосподарське. На це держава ні копійки не виділяє, хоча ми пропонували внести такий пункт до програми дій уряду. У цьому сенсі перспективним є навіть звичайне вагонобудування, у нас дефіцит вантажних вагонів», — зазначив губернатор.
Він додав, що нинішня ситуація — якраз дуже слушна нагода зіскочити з експортної голки. «Криза — це, звичайно, лихо, але нам надано можливість це лихо використати, щоб навести лад у країні», — вважає Логвиненко.
Ідею зробити ставку на машинобудування підтримують і донецькі вчені. «Я абсолютно не згоден, що роль Донецької області потрібно зводити до двох кластерів... Збереження за Донбасом тільки цих двох кластерів у мене відразу викликає великі-великі сумніви. Адже в нас до кінця радянського періоду виникла потужна галузь, яка сьогодні (сподіваюся, тимчасово) поступається металургії за обсягами виробництва, — це машинобудування. У радянські часи, на момент розпаду Радянського Союзу, частка експорту в машинобудуванні була вища, ніж у будь-якій іншій галузі. Але ми про це поступово забули. А забули тому, що наше машинобудування стало неконкурентоспроможним з багатьох причин. Найвагоміша — нас «вибивали» з ринку і заганяли в неконкурентоспроможний стан», — заявив директор донецької філії Національного інституту стратегічних досліджень доктор економічних наук Юрій Макогон, який свого часу брав участь у розробці стратегій розвитку Донецької та сусідньої Луганської області.
Мало того, вчений висловився за відновлення повномасштабної промислової кооперації в усіх видах високотехнологічного виробництва за «російським вектором». На його думку, крім машинобудування, відродження колишніх технологічних ланцюжків могло б вивести на провідні позиції в економіці Донбасу хімічну промисловість та «оборонку», що в перспективі допоможе повернути донецьким виробникам традиційні ринки збуту наукоємної продукції в Росії та інших країнах СНД.
Експерт поскаржився, що його думка та викладки колег так і не були по-справжньому почуті донецькою владою і бізнесменами, які вирішили прислухатися до думки виписаних «з-за бугра» консультантів. «Я завжди казав і казатиму, що будь-яке запрошення фахівців зі сторони — справа малоперспективна. Точніше, запрошувати зарубіжних фахівців, можливо, й корисно, але обов’язково в поєднанні з місцевими кадрами й місцевим баченням. Певним колам завжди чомусь нецікаво слухати те саме в нашому виконанні. Але ж я не можу змінювати свою думку як учений і як людина залежно від того, хто мене запрошує чи яка політична сила при владі!» — заявив Макогон.
На пряме запитання, чи випливає з його слів, що зарубіжні експерти кажуть те, що хоче чути від них замовник, учений відповів: «Вони кажуть те, що відкатали вже неодноразово. Є схема, яку американці застосовували скрізь: Африка, Латинська Америка, Східна Європа... Схема одна, але ж умови різні!»
Заявляти про повну одностайність донецького наукового співтовариства щодо висновків американських експертів поки що рано. Експерт-економіст кандидат економічних наук Ігор Должанський, приміром, підтримав ідею розвитку металургії як основного кластера. «У перспективі, звичайно, можна мріяти й про польоти в космос, і про нанотехнології, і про будівництво космодромів. Про це навіть потрібно мріяти, але з позицій сьогоднішнього дня слід констатувати, що Донбас залишається металургійним регіоном, і будь-який його економічний розвиток нерозривно пов’язаний із гірничо-металургійним комплексом. Але нашу металургію потрібно зробити по-справжньому конкурентною. На мою думку, сьогодні все зароблене раніше потрібно вкладати в модернізацію виробництва та у зменшення енергоємності», — зазначив експерт.
Проте він додав, що не цілком згоден із запропонованим розподілом ринків збуту продукції донбаських металургів. «Так, європейський ринок завжди від нас «закривався», за винятком поставок напівфабрикатів, але це не означає, що за нього не потрібно боротися. Як і за всі інші ринки. Зрештою, наша промисловість тільки виграє, якщо поставлятиме, зокрема й до Європи, сортовий прокат», — резюмував Ігор Должанський.
З остаточними висновками правильніше буде почекати доти, доки найняті Ахметовим експерти з Monitor Group нададуть більш повні результати своїх досліджень. Але на даному етапі можна виділити одну ключову претензію: місцевих «споживачів» результатів цього дослідження здебільшого не влаштовує тенденція до «заляльковування» існуючої структури економіки Донецької області. Можливо, саме в цьому і буде основна невідповідність очікуванням. Після жорстокого «кризового» уроку в регіоні переважає думка, що «не кран потрібно міняти, а всю систему», як казав один кремлівський сантехнік.
Чіткого бачення економічного майбутнього Донбасу, маємо констатувати, поки що немає, але тут уже починають здогадуватися, що є щось дуже неправильне в ситуації, коли промпідприємства «пихтять» на старому устаткуванні, а донецькі вчені продають свої розробки в Китай і Росію. Фахівці інших консалтингових компаній, які працювали над тією самою проблематикою в Донецьку раніше, неминуче доходили висновку, що вихід потрібно шукати у створенні ефективних взаємозв’язків усередині чотирикутника «наука—гроші—виробництво—влада», причому без виокремлення «ключових» кластерів, а, навпаки, з поступовим збільшенням ступеня диверсифікації економіки.
…Козьма Прутков свого часу виголосив: «Да будет целью солдатской амбиции точная подгонка амуниции!». На що «пан полковник» зауважив: «У солдата могут быть и другие амбиции… Странно ограничивать цель стремлений».