Увага нового губернатора Дніпропетровщини Володимира Яцуби, у минулому металурга, прикута до «курки, що несе золоті яйця для України», — гірничо-металургійного комплексу (ГМК). Стартувавши 26 листопада минулого року з форуму гірників і металургів Дніпропетровської області, що проходив під назвою «Інноваційний шлях розвитку галузі», Володимир Григорович надалі благословив проведення взимку та навесні нинішнього року кількох науково-практичних конференцій, присвячених розвитку ГМК. А 14 липня відбулося засідання дуже масивного «круглого столу» знову-таки на задану тему: «Перспективи розвитку гірничо-металургійного комплексу Дніпропетровської області в сучасних умовах».
Головною метою цього форуму, утім, як і торішнього, став аналіз міцності ланцюжка «виробництво—наука—фінанси» у ГМК України взагалі й Дніпропетровської області зокрема. З першою ланкою — виробництвом — на перший погляд справи непогані. Починаючи з 1999 року, виробництво сталі збільшилося на 38%, готового прокату — на 49, труб — на 58, залізної руди — на 26%.
Проте виробничі потужності ГМК регіону з багатьох об’єктивних і суб’єктивних причин, як і раніше, використовуються не в повному обсязі. Виняток становить лише Нікопольський феросплавний завод, де повністю задіяні потужності всіх 16 печей.
Галузь уже котрий рік волає про необхідність корінної модернізації та технічного переозброєння виробництва, розширення структури металопродукції. Та, як і раніше, продовжують старіти основні виробничі фонди. Нормативні терміни експлуатації перевищені в більш ніж половини коксових батарей, понад 87% мартенівських і доменних печей практично всіх прокатних станів. Тим часом, на зношеному устаткуванні виробляється більш ніж 60% усієї металопродукції. Настільки погану ситуацію збільшує інший жахливий показник: виробничий травматизм зі смертельним кінцем за шість місяців нинішнього року порівняно з аналогічним періодом минулого збільшився на 9%.
На «круглому столі» йшла розмова про головне — катастрофічно низький рівень інвестицій у ГМК. І нікого не обдурила з гордістю озвучена губернатором сума в 641,8 млн. грн., витрачена за п’ять місяців нинішнього року на реконструкцію, модернізацію та впровадження нових технологій. І хоча це на 19% більше, ніж за аналогічний період минулого року, до рівня 2 млрд. грн., витрачених у 2003-му, нинішні інвестиції не дотягують. Скринька відкривається просто. Річ у тім, що торік одна лише «Криворіжсталь» витратила 1,1 млрд. грн., із яких понад 315 млн. грн. пішло на капітальний ремонт доменної печі №9. За п’ять місяців 2004 року на технічне переоснащення, відновлення виробництва і всі види ремонту «Криворіжсталь» уже витратила 422,4 млн. грн. Іншими словами, понад половину вкладених коштів випало на тепер вже екс-державне підприємство. Тим часом, за словами заступника міністра, рівень інвестицій на одну тонну виплавленої сталі в Україні залишається одним із найнижчих у світі — 7—10 дол., тоді як у Росії цей показник дорівнює 15, а в США — 25—30 дол.
Що ж до інноваційних процесів у галузі, то вони явно не відповідають сучасним вимогам. З безлічі прогресивних технологій і новітніх розробок, запропонованих вченими українських вузів і НДІ, реально впроваджені за останній час не більше десятка. Та й то більша частина їх припадає на «Криворіжсталь» і кілька ГЗК. Зокрема, уже підвищує конкурентоспроможність продукції криворізьких металургів України розроблена вченими Гірничого університету система управління режимом безперервного прокатування клітей МПС 250/150-6, ВАТ «Кривбасвибухпром» став широко застосовувати на ГЗК вітчизняну емульсійну вибухівку «Україніт-ПМ», створену вченими гірничого і хіміко-технологічного університетів. Для тієї самої «Криворожсталі» вчені металургійної академії розробили кілька проектів, що дозволяють знизити витрати палива на 5—10% і збільшити продуктивність доменних печей на 3—5%.
За великим рахунком, у Нікопольський завод феросплавів, Інгулецький і Північний ГЗК, ДМК ім. Дзержинського і ДМЗ ім. Петровського кошти інвестуються виключно на реконструкцію і ремонти. Хіба що ВАТ «Комінмет» у вересні планує запустити нову лінію з виробницта оцинкованих труб.
Якщо з металургійними підприємствами, за словами заступника міністра Мінпромполітики Анатолія Федяєва, усе більш-менш ясно, то з ГЗК, що знаходяться в управлінні групи «Приват», навпаки. Орджонікідзевський ГЗК за фінансовими результатами п’яти місяців 2004 року спрацював зі збитками в 8,2 млн. грн., а його побратим із Марганцю в «мінусі» на 14,9 млн. Та далеко позаду залишив своїх колег ПГЗК, що пред’явив відповідним органам 66 мільйонів збитків. Лише два ВАТ — «Сухі балки» і «Баглейкокс» — все-таки показали прибуток у розмірі 200 і 180 тис. грн. Якщо розглядати роботу всіх десяти підприємств групи «Приват», то видно, що, наростивши майже за півроку обсяги виробництва на 14,4%, вони примудрилися «заробити» збитки на пристойну суму — 195,5 млн. грн. Як зазначив А.Федяєв, зробивши відповідний аналіз роботи приватівців, Мінпромполітики доручило Антимонопольному комітету і податковій міліції провести комплексну перевірку згаданої структури.
Що ж до інших гравців у гірничо-металургійному секторі області, то за п’ять місяців нинішнього року фінансові результати діяльності трьох держпідприємств становлять 17,4 млн. грн. прибутку, у донецької групи («Данко», ІСД) — 45,9 млн., «Інтерпайп» отримав 80 млн., «Смарт-груп» — 34,3 млн. грн. Прибуток, як і раніше, нагромаджується за рахунок експорту сировини та металопродукції, що не вимагає глибокої переробки (залізної руди, котунів, квадратної заготівлі, катанки). Причому постачання за кордон досягають 80% виробленої товарної продукції. На думку А.Федяєва, для розвитку внутрішнього ринку експорт необхідно знизити до 60%.
Що ж до найближчих перспектив, то до 2011 року А.Федяєв, не вбачаючи тенденцій до збільшення обсягів виробництва сталі, думає достатнім отримувати щорічно 65 млн. тонн залізної руди і 20 млн. тонн коксу.