«Кажуть, що поміст у пекло з добрих намірів зложився». Навряд чи хтось у Міністерстві аграрної політики згадував ці крилаті слова Лесі Українки, проводячи 18 січня чергову нараду з питань погодження графіків поставки борошна із державних ресурсів та прогнозу цін на хліб масових сортів. Бо наголошувалося на цій нараді пресуворо: зростання цін на хліб найпоширеніших сортів не повинно перевищувати 1,5—2% на місяць аж до червня цього року.
Не знаю, чи був учасником поважного зібрання голова президії Всеукраїнської асоціації пекарів Михайло Стадник. Бо рівно через місяць по тому він, уже як голова правління товариства з обмеженою відповідальністю «Стіомі-холдинг», до складу якого входить Хмельницький хлібокомбінат, повідомив ЗМІ: з 19 лютого ціна на хліб зросте на 15%. Йшлося про хліб хмельницького виробництва — та насправді, звісно, про тотальне зростання ціни на хліб у краї. Адже Хмельницький хлібокомбінат фактично є монополістом з виробництва й продажу хлібобулочних виробів в обласному центрі і наполовину забезпечує потребу в стратегічному продукті всієї області.
І хоча відповідальні за цю сферу чиновники люблять просторікувати про наявність у ній конкуренції, Михайло Васильович іншої думки: «Ми реагуємо тільки на тих великих виробників, що реально впливають на ціну на ринку» А більших на Поділлі, хоч як оглядайся, не знайдеш: можна зважати хіба що на «Агробізнес», котрий займає чверть хлібного ринку краю.
Трапляється, правда, що першими починають піднімати ціни дрібніші пекарі. Проте от уже справді з оглядкою на великих конкурентів. Ризикнути можуть хіба що такі на всю область відомі якістю й асортиментом пекарні з «глибинки», як красилівський «Мамин хліб». Однак вони зазвичай теж воліють не бігти попереду паровоза. Наразі ж, поза сумнівом, услід за хлібним магнатом рвонуть усі.
Причини подорожчання відомі: на 30% треба більше платити за газ, б’ють рекорди ціни на олію, та й борошно росте в ціні, немов на дріжджах, які теж подорожчали наполовину. Навіть держкомрезервівські запаси для хлібопечення зросли з 1552 до 1873,7 гривні за тонну пшеничного борошна вищого гатунку та з 1350 до 1748,8 — за тонну борошна першого гатунку. Та ці резерви відкриті далеко не для всіх виробників. М.Стадник якось повідав журналістам, що коли він як депутат обласної ради хотів дізнатися, хто взяв дешеве борошно з держзасіків, то протягом належних 30 днів так ніхто з облдержадміністрації йому й не відповів.
Власне, Хмельницький хлібокомбінат, маючи за спиною потужне сільськогосподарське виробництво «Стіомі-холдингу», що орендує земельні паї в 150 селах області, до Держрезерву звертається вкрай рідко. І тільки за житнім борошном: по-перше, йому потрібні дуже великі партії сировини, а не «крихти», по-друге, є питання до якості продукції, що її пропонує Держрезерв. Тож до державної комори комбінат заглядає лише тоді, коли виникає «політичне замовлення» від влади втримати на якийсь час низьку ціну на хліб.
Хоча ставлення до таких замовлень у бізнесмена Стадника вкрай негативне: «Хліб — це не забава для політиків. Ціну на нього регулює ринок. А держава — тільки якщо вона комуністична. Коли ж наша держава піклується про незаможних, то нехай додасть їм до пенсій та допомог «хлібні» гроші (на Хмельниччині для цього вистачить 15 млн. гривень). А не як у нас звикли у високих кабінетах: бабах кулаком по столу — і цінам «Стоять!», «Лежать!», «Підстрибувать!»
Остання фраза — з прес-конференції М.Стадника, що відбувалася напередодні попереднього підвищення цін на хліб, 16 жовтня 2007 року. Тоді його вартість зросла на 20%. Перед цим, як наголошував власник хмельницького хлібного монополіста, ціна на хліб не змінювалася чотири роки. Тепер же минуло чотири місяці — і знову 15-відсоткове зростання. І тоді, і тепер серед причин називали підвищення заробітної плати працівникам хлібокомбінату — на 15 і 25% відповідно. Але і тоді, і тепер наголошувалося, що навіть після зростання ціни продукція хмельничан коштуватиме менше, ніж у сусідніх областях, а тому залишатиметься конкурентоспроможною.
Про те, що за підсумками січня Хмельницька область займала в країні п’яте-шосте місця з кінця за ціною на найпопулярніші види хліба і п’яте — на борошно вищого гатунку (а також п’яте — за ціною на цукор, сьоме — на макаронні вироби, сметану та вершкове масло, восьме — на молоко, десяте — на манну крупу та 11-е — на олію), любить згадувати не лише бізнесмен Стадник, а й обласні чиновники найвищого рангу. А от про те, що область там же, у хвості, на 21-му місці в Україні, за рівнем середньої зарплати, всі воліють мовчати. І тим паче обходять увагою той факт, що середній заробіток у селі — близько 650 гривень — майже вдвічі нижчий від середньостатистичних 1100 гривень (це на виробництві) по області.
А от хліб практично в усіх селах дорожчий, ніж у великих містах і райцентрах. Як і решта продуктів. Бо, розводив руками на колегії обладміністрації 1 лютого ц.р. начальник державної інспекції з контролю за цінами в Хмельницькій області Й.Веселовський, майже неможливо проконтролювати правильність встановлення та застосування цін приватними підприємцями, котрі працюють за спрощеною системою оподаткування, — а саме вони переважно забезпечують продуктами харчування сільські крамниці. Та й повноваження інспекції нині обмежені тільки контролем за цінами, на які запроваджене державне регулювання. Але й споживспілка, котра мала б конкурувати з приватниками і, отже, здешевлювати товари для селян, натомість піднімає їх вартість. За словами голови облдержадміністрації І.Гавчука, під час перевірки в Дунаєвецькому районі найдорожча олія була саме в магазині райспоживспілки.
І куди подітися бідному селянинові? Не їздити ж за продуктами до райцентру. А в підсобному господарстві теж виростиш не все. А коли й виростиш збіжжя (чим уже змушені займатися деякі селянські родини), то ще спробуй знайти в сучасному селі господиню, котра вміє пекти хліб!
От і б’є його подорожчання насамперед по незаможних кишенях, роблячи бідних ще злиденнішими: адже продукти харчування з’їдають від 49 до 65% сімейних бюджетів подолян. Отож, коли Хмельницький хлібокомбінат — один з п’яти найбільших в Україні виробників хліба — так істотно наростив ціну, то обласні статистики неминуче завважать ще істотніше зростання інфляції. У січні вона була на Хмельниччині на 0,6% нижчою, ніж загалом по Україні — 2,3%. Ціни на продукти харчування зросли на 3,1%, однак найбільшу «групу ризику» становили овочі (так-так, доморощені буряк та морква досягли майже фантастичних 6 грн. за кілограм, а за ними підтяглися й картопля, капуста та цибуля), а також олія, яйця, рис і сметана. А хліб, борошно і макаронні вироби, молоко й сир, а також м’ясо, риба та продукти з них піднялися в січні в ціні «лише» на 1,1—2,9%. Що ж, тепер вони надолужать своє.
Аби хоч трохи впливати на некерований процес зростання цін на хліб, хлібобулочні вироби та інші основні продукти харчування (щодо останнього цінового стрибка обласне керівництво було поставлене, за його словами, перед фактом), головне управління економіки облдержадміністрації звернулося до Міністерства економіки з кількома пропозиціями. Декларувати зміни оптово-відпускних цін на ці продукти, аби бодай прогнозувати та аналізувати причини їхнього зростання; запровадити типову накладну виробника, яка дасть змогу відстежувати фактичний рівень торговельної надбавки (з урахуванням усіх посередників) в остаточній ціні; дію Закону «Про ціни та ціноутворення» поширити на приватних підприємців — фізичних осіб; розробити єдину методику калькулювання собівартості виробництва хліба — щоб при багатогалузевості виробництва запобігати перекладанню витрат з інших видів діяльності на випуск суто хліба та хлібобулочних виробів.
Згадалось, як у багнети зустрів колись питання про калькуляцію той же М.Стадник: «Калькуляція — то совєтська власть. Ринкова економіка калькуляції не визнає».
Що визнає чинна вітчизняна економіка і наскільки вона адміністративно-командна, ринкова чи базарна, буде легко зрозуміти цього року. Зокрема, якщо справдиться прогноз найбільшого хмельницького пекаря про чергове зростання хлібних цін уже в травні-червні — якраз коли спливе термін міністерського вето.