Такої повені на Дунаї, як в останні два тижні, не було з 1973 року. Хоча навіть тоді, за даними Державної гідрометеорологічної служби, вода прибувала не так інтенсивно. Від повені цього року постраждали близько 10 тис. жителів Ренійського, Ізмаїльського та Кілійського районів Одеської області.
Основною причиною повені є нечувана кількість опадів, які випали в Центральній Європі, що й призвело до підвищення рівня води в Дунаї. Однак, за словами представника України в Дунайській комісії, Надзвичайного і Повноважного Посла України в Угорщині Юрія Мушки, ситуація цього року не була б такою критичною, якби глибина українського глибоководного суднового ходу (ГСХ) «Дунай — Чорне море» була такою ж, як у румунського Сулинського каналу.
Нині українську частину каналу серйозно замулено через перерозподіл води з допомогою спеціальної пастки — струмененапрямної дамби біля мису Ізмаїльський Чатал. Її було побудовано румунською стороною ще 1902 року, вона перекриває значну частину Кілійського рукава, спрямовуючи воду в Сулинський рукав, що не лише спричиняє повені, а й негативно впливає на флору та фауну регіону.
Цього року це вже друга повінь на Нижньому Дунаї. Екологи зазначають, що в зв’язку зі зміною клімату частота подібних явищ збільшиться. І вони відбуватимуться не раз на 10—15 років, як це було раніше, а кожні три-п’ять років. Уникнути або принаймні максимально знизити шкоду від стихії регіону можна тільки розпочавши системні роботи зі збільшення пропускної здатності українського глибоководного суднового ходу, вважає перший заступник директора Інституту гідротехніки та меліорації Національної академії аграрних наук України Михайло Ромащенко. За його словами, позитивного ефекту можна домогтися, якщо глибина ГСХ буде такою ж, як у Румунії.
На сьогодні Мінтрансзв’язку і державне підприємство «Дельта-лоцман», відповідальне за експлуатацію та утримання ГСХ «Дунай — Чорне море», здійснюють днопоглиблювальні роботи на морському підхідному каналі ГСХ. Попри дотримання підприємством тривалої заборони (до 15 червня) на проведення днопоглиблювальних робіт, що діяла у зв’язку з нерестовим періодом, в українській частині дельти Дунаю все ж таки вдається підтримувати глибини на потрібному рівні. Ситуація цього року із замуленням морського підхідного каналу могла бути значно гіршою, але завдяки побудованій наприкінці 2009 року підприємством «Дельта-лоцман» захисній дамбі завдовжки 2730 метрів цього вдалося уникнути. Також нині в українській частині Дунаю силами Міністерства з надзвичайних ситуацій і Держкомітету водного господарства зміцнюється руслова 150-кілометрова протиповенева дамба, що тягнеться від Рені до затону Базарчук, неподалік міста Вилкове.
Проте для кардинальної зміни ситуації треба нарощувати фронт днопоглиблювальних робіт. Так, прохідна осадка глибоководного суднового ходу «Дунай — Чорне море» навіть після завершення першого етапу відновлення має становити 5,85 метра. Тим часом проектна прохідна осадка Сулинського каналу Румунії майже на півтора метра більша.
Зазначимо, що підвищити водопропускну здатність Дунаю можна не тільки поглибленням барових частин рукавів дельти ріки, а й збільшенням глибин на перекатах, що має зменшити гідравлічний тиск на береги і захисну дамбу. Зокрема, для досягнення оптимального проходження повеневих вод в українській дельті Дунаю потрібно поглибити п’ять перекатів на ділянці між містом Рені та гирлом Бистре.
І, звісно ж, із такими бідами набагато ефективніше боротися заздалегідь, спрямовуючи кошти державного бюджету не на боротьбу з наслідками повеней, а на заходи з їх попередження. Фахівці кажуть, що потрібна державна програма з боротьби з повенями та підтримки інфраструктури водного транспорту на Дунаї. Організувавши цілорічні роботи з поглиблення дна ГСХ як основного водостоку української частини дельти Дунаю можна убезпечити території Придунав’я від можливих повеней. «У нас має бути — і не тільки на Дунаї! — система швидкого реагування на зміни стану каналів як гідротехнічних споруд. Ми маємо пам’ятати й розуміти, що в основу будь-якої справи ставляться інтереси та життя людини. Сьогодні, вважаю, важливо знайти відповідь на запитання, наскільки доцільно витрачати сотні мільйонів на аварійні роботи, замість того, щоб виділяти десятки мільйонів на підтримку конфігурації каналу протягом усього року», — каже голова Держадміністрації морського і річкового транспорту (Укрморрічфлот) Сергій Крижанівський.
Здійснюючи програму по боротьбі з повенями, держава сприятиме й економічному розвиткові регіону. Самі за себе говорять останні дані щодо суднопроходів українським ГСХ: якщо в червні 2009 року через нього пройшло 100 суден, то в червні цього року — 127. При цьому Сулинським каналом (румунським конкурентом українського ГСХ) у червні 2010-го скористалося всього 93 судна.
Однак тут є одна проблема, яку Мінтрансзв’язку і ДП «Дельта-лоцман» самостійно вирішити не можуть. Це — відверто негативна позиція Румунії щодо намірів української сторони. Приміром, ті ж перекати розташовані на кордоні між країнами, і Бухарест хронічно не погоджує їх поглиблення. Тим самим блокується розчищення русла українсько-румунського Кілійського гирла. Це призводить до накопичення величезних мас води, які не встигають вийти в Чорне море, і виникнення загрози затоплення територій, до речі кажучи, і в самій Румунії. Раніше це питання розглядалося як чинник, що стримує розвиток ГСХ, але тепер треба вже говорити про безпеку людей, які проживають у нижній частині Дунаю.
Позиція і настрій Румунії в найближчому майбутньому залишаться незмінними. Там не розстаються з ідеєю виконати потужні гідротехнічні роботи на Дунаї, що сприятимуть збільшенню водних мас, які прибувають у його дельту. Отже, повені знову призводитимуть до дедалі нових збитків на Придунав’ї. Вихід один — на міжнародному рівні обстоювати свою позицію і доносити її до європейської спільноти.
Також не варто забувати і про співробітництво з Румунією. У недавньому минулому міністр з надзвичайних ситуацій Нестор Шуфрич говорить, що його міністерство підтримувало дії Мінтрансу і МЗС у цьому напрямі і наполягало на переговорах із Румунією, які дали б можливість змінити ситуацію та мінімізувати небезпеку для жителів українських територій. І якщо Румунія не захоче допомогти Україні в розв’язанні придунайських проблем, то нехай принаймні не заважає нам це робити самостійно. Треба пам’ятати: проблема затоплення Придунав’я реально загрожує безпеці та життю людей. І держава не має права самоусуватися від її розв’язання.