Під час червневого візиту до Запоріжжя Президент Віктор Ющенко на зборах обласного активу дав яскраву характеристику діяльності місцевих правоохоронців:
— Я звертаюся до обласного прокурора. Ви вже працюєте три місяці. Ви злигалися уже на налигачі, мабуть, із половиною тих людей, які треба вам переслідувать. Ви вже запарилися з ними в банях. Я звертаюся до міністра внутрішніх справ, начальника обласного управління внутрішніх справ, служби СБУ. Колеги, я нагадаю, про що ми з вами домовлялися, щоб просто всі знали. Коли ви виходили на Майдан, вам весь Майдан заявляв: ця влада зло-чин-на, ця влада кри-мі-наль-на. Влада, яка бере хабарі. Влада, яка пропонує хабарі. Ми з вами тоді домовлялися про чотири речі. Що протягом двох місяців ви в Запоріжжі зробите для громади ряд справ, які покажуть, що влада може буть іншою. Це питання кримінальної економіки. До сьогоднішнього дня я не отримав жодного документа, шановні панове, від вас, що розглянута справа і подана в суд. Якщо у вас немає об’єктів, я можу підказати. Якщо дефіцит у вас, я це можу підказати. Але не забавляйтеся, я вас прошу, не грайтеся. Не грайтеся. Ми говорили про корупцію. Два місяці пройшло. В Запоріжжі жодної справи про корупцію. Немає? Вивели корупцію?
Здається, з урахуванням сказаного, навряд чи у когось із присутніх виникли сумніви, як треба працювати і головне — що робити. Залишалося тільки дочекатися звісток про вжиті заходи.
Але ж недарма говориться: хто шукає, той завжди знайде. І тоді з’являється кримінальна справа «за ознаками злочину, передбаченого частиною 2 статті 364 Кримінального кодексу України, за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Запорізької обласної державної адміністрації».
Таку інформацію поширили наприкінці червня ряд українських ЗМІ із посиланням на офіційний сайт МВС, не знехтувавши подробицями. Цитую за оригіналом: «В совершении преступления обоснованно подозревается бывший председатель Запорожской областной государственной администрации (в настоящее время работает председателем Запорожского областного совета) Березовский В.П. и начальник управления собственности и корпоративных прав Запорожской облгосадминистрации Ходаков Г.А. Установлено, что в октябре 2004 года, злоупотребляя служебным положением и нарушая требования статьи 24 Закона Украины «О приватизации имущества государственных предприятий», злоумышленники осуществили незаконное перераспределение уставного фонда общества с ограниченной ответственностью «База отдыха «Дружба», которая находится на берегу Азовского моря (пгт Кирилловка Акимовского района), 96,26% которого принадлежали управлению имуществом облгосадминистрации, в пользу ООО «Примсервис» (г. Запорожье). Вследствие этих противоправных действий за указанным обществом было закреплено 71,8% уставного фонда, а государству осталось всего 28,17%, то есть фактически чиновники осуществили реализацию базы отдыха обществу «Примсервис». Таким образом, вследствие злоупотреблений со стороны должностных лиц Запорожской областной государственной администрации, общество «База отдыха «Дружба» лишено права на приватизацию своего имущества, а государство утратило возможность распоряжения имуществом совместной собственности территориальных общин, чем нанесено убытков на сумму свыше 1 млн. гривен».
Що ж, службова старанність — справа потрібна і навіть похвальна, але ж не настільки, коли в результаті з’являються, м’яко кажучи, дивні висновки. Наприклад, про те, що «товариство «База відпочинку «Дружба» позбавлене права на приватизацію свого майна». Або «держава втратила можливість розпорядження майном спільної власності територіальних громад». Цікаво, а як можна приватизувати вже приватизоване майно і з якого це доброго дива держава має право розпоряджатися спільною власністю територіальних громад?
Якщо взяти за гіпотезу міліцейське твердження про те, що «завдано збитків на суму понад 1 млн. гривні», то виходить, що вся база коштує близько 2 млн. грн. Але, як то кажуть, коштувати вона, може, й коштує, але навряд чи знайдуться бажаючі стільки за неї заплатити. Це тільки здалеку заклад відпочинку виглядає більш-менш привабливо, а поблизу він справляє гнітюче враження. Побудовані на зорі «розвиненого соціалізму» чотири корпуси добряче обшарпані. Рівень комфорту найкращих номерів обмежується туалетом, краном із технічною водою і меблями тридцятирічної давнини.
Мабуть, єдиним незаперечним багатством «Дружби» є лише її історія, сповнена бурхливими скандалами.
У 1970-х роках 14 запорізьких підприємств місцевої промисловості побудували господарським способом базу відпочинку й піонерській табір. Володіли ними спільно до 1990 року, поки Міністерство місцевої промисловості не ліквідували, створивши на його базі концерн «Укрмісцевпром». Для керівників підприємств-пайовиків це був своєрідний сигнал про неминучу перспективу приватизації. Місцевпромівці вчасно зметикували, що до майбутньої зміни форми власності вигідніше буде максимально занизити вартість основних фондів. Тому бази й табору вирішили позбутися, передаючи їх на баланс обкому галузевої профспілки. Кажуть, процедура пройшла з порушенням чинного законодавства, але на той час цьому ніхто не надав значення.
Два роки по тому підприємства місцевпрому стають комунальною власністю області, а потім приватизуються. Природно, у цьому процесі цілісні майнові комплекси бази відпочинку та піонертабору не беруть участі, оскільки на балансах підприємств не значаться. Пайовики ж продовжували користуватися закладами відпочинку, вважаючи їх своїми. Але у тодішнього голови обкому профспілки виникає бажання отримати базу й табір у приватну власність. І 1996 року в Жовтневому районі обласного центру реєструються два товариства з обмеженою відповідальністю — «База відпочинку «Дружба» і «Піонерський табір «Морський».
Ця звістка, ясна річ, не викликає захвату у колишніх співвласників, і вони спішно реєструють у Кирилівці два ТОВ із аналогічними назвами, паралельно тавруючи ганьбою профспілкового лідера за спробу привласнити власність трудових колективів. Скандал розгорівся не на жарт — із мітингами, пікетами, зверненнями до прокуратури та уїдливою критикою в пресі. Його врегулюванням змушена була зайнятися обласна влада.
Оскільки в ході приватизації підприємств майно бази й табору не було враховано і не брало участі, розпорядженням голови ОДА від 24 лютого 1997 року його визнають комунальною власністю обласної ради. Однак із урахуванням конфлікту було підтримано пропозицію про створення спільних підприємств у формі товариств з обмеженою відповідальністю. У результаті пай облради в базі дорівнював 96,29%, у таборі — 96,17%. Власниками інших 3,71 і 3,83% виступили 14 колишніх пайовиків з урахуванням невеликих сум їхніх грошових внесків у статутні фонди. Здавалося б, протиріччя нарешті залагоджено. Однак настало тільки тимчасове затишшя.
Функції управління корпоративними правами облрада делегувала обладміністрації, яка, відверто кажучи, виявилася кепським господарем. Досить сказати, що із серпня 2000 року протягом трьох із половиною років збори засновників ТОВ «База відпочинку «Дружба» не проводили.
Через часту зміну директорів господарство «Дружби» занепадало, а простіше кажучи, розкрадалося. До кінця 2003 року коефіцієнт ознак банкрутства бази відпочинку становив 1,71, що свідчило про дуже високий ступінь ймовірності розорення.
Не можна сказати, що підприємства-пайовики були зовсім байдужі до свого оздоровчого дітища. Частині з них неодноразово пропонували збільшити статутний фонд. У принципі, й основний власник начебто був не проти, але тільки за умови, що документи, які підтверджують права учасників товариства, будуть належно упорядковані.
Коли 2003 року нове керівництво управління власності ознайомилося з результатами господарювання бази відпочинку, результати перевірки справили далеко не найкращі враження. За даними балансу, кредиторська заборгованість ТОВ більш як у 1,7 разу перевищувала суму статутного фонду, але список кредиторів був відсутній.
Спроба знайти шляхи виходу з кризи на зборах засновників, скликаних наприкінці січня минулого року, виявилася безрезультатною. Представники підприємств-засновників залишили збори і подали позов про визнання протоколу зборів неправомочним. Але поки суди — першої інстанції, а потім й апеляційний — визнають необгрунтованість претензії, перспектива банкрутства бази стає реальністю.
До обласного Господарського суду надходять два позови від запорізького товариства з обмеженою відповідальністю «Електролюкс» про стягнення з «Дружби» кредиторської заборгованості на загальну суму понад 90 тис. грн. відповідно до договорів про відступлення права вимоги з приватним і комунальним підприємствами.
Така процедура не є незвичною. Але в цьому разі не обійшлося без цікавих особливостей. Як стало відомо працівникам управління власності та корпоративних прав обладміністрації, договір про відступлення прав вимоги фірма «Електролюкс» уклала з КП «Магістраль» через три з половиною місяці після того, як діяльність комунального підприємства було припинено. Примітно також, що власником приватного підприємства, якому база відпочинку заборгувала пристойну суму, був родич директора бази. Нарешті, керівником ТОВ «Електролюкс», яке взяло на себе функції кредитора, виявився син директора одного з підприємств-засновників усе тієї ж бази відпочинку. Чи не забагато збігів?
Однак суд позови задовольнив. А коштів для сплати в «Дружби» не було. Для територіальної громади це означало повну втрату корпоративних прав у господарському товаристві.
Мабуть, так би і сталося, але в лавах підприємств-засновників стався розкол. Двоє з них, певне, втомившись від конфлікту, продали свої частки запорізькому ТОВ «Примсервіс». І новий співвласник запропонував свій варіант розв’язання конфлікту: за рахунок власних коштів збільшити статутний фонд ТОВ «База відпочинку «Дружба» до 500 тис. грн., частину з яких спрямувати на погашення кредиторської заборгованості. А з огляду на те, що пайщики-міноритарії ніяк не бажали підписувати статут, на проведених 11 жовтня минулого року зборах їх виключили зі складу учасників товариства. Співвласниками бази стають управління власності та корпоративних прав обладміністрації і ТОВ «Примсервіс», чиї частки в господарському товаристві розподілилися в співвідношенні 28,17 і 71,83%.
Вісім місяців по тому саме ці обставини, вже як оперативна інформація, стали приводом для планової (за твердженням правоохоронців) перевірки, а згодом — і порушення кримінальної справи. У прокуратурі схильні вбачати в тому, що відбулося, склад злочину, який спричинив тяжкі наслідки.
Звісно, правоохоронцям видніше. Хоча, чесно кажучи, категоричність окремих заяв викликає здивування. Наприклад, такої: «фактично чиновники здійснили реалізацію бази відпочинку». А як же бути з тим, що, відповідно до закону про господарські товариства, майно будь-якої юридичної особи перебуває виключно в його власності, а засновники володіють у ТОВ лише корпоративними правами? Не зайво також врахувати, що після збільшення статутного фонду частка управління власності та корпоративних прав ОДА продовжує становити близько 141 тис. грн. Щоб переконатися в цьому, досить ознайомитися зі статутом ТОВ «База відпочинку «Дружба» і, знову ж таки, зазирнути в закон, який визначає частки учасників товариства в абсолютних, а не у відносних величинах.
Нарешті, не завадило б оцінити ситуацію з точки зору елементарного здорового глузду: якщо виконаний перерозподіл прав власності — дія протиправна, то невже їхня повна втрата територіальною громадою в результаті банкрутства бази — зразок законності?
Утім, цю дилему треба буде розв’язати слідству, котре опинилося, правду кажучи, в дещо пікантній ситуації. Адже ще до завершення розслідування, не кажучи вже про суд, і «зловмисників» визначено, і висновки зроблено. А з урахуванням дефіциту справ про корупцію занадто вже великою є спокуса будь-що підігнати результат під задані висновки.
Замість післямови.
У Запорізькій області налічується 41 комунальне підприємство спільної власності територіальних громад. За висновком спеціалістів, нинішній порядок їхнього підпорядкування галузевим управлінням обладміністрації виключає контроль господарської діяльності. У результаті фінансово-економічні показники підприємств погіршуються, що нерідко призводить до їхнього банкрутства.
Окрім того, обладміністрація здійснює управління частками в шести госптовариствах. Аналіз свідчить, що частки територіальних громад практично не дають впливати на діяльність підприємств, не кажучи вже про отримання дивідендів.
Однак, судячи з усього, у світлі поставлених завдань ці проблеми неактуальні...