А взагалі першу електроенергію Дніпрогес видав 1 травня 1932 року, коли в 6 годин 30 хвилин був пущений перший агрегат гідростанції. І лише 16 квітня 1939 року з пуском дев’ятого гідроагрегату був повністю завершений монтаж устаткування, і станція вийшла на проектну потужність — 560 тис. кіловатів.
У довоєнний період Дніпрогес виробив 16,7 млрд. кіловат-годин електроенергії. 18 серпня 1941 року, коли танкова колона фашистів уже наближалася до станції, персонал вивів з ладу генератори, затопив машинний зал, а потім висадив у повітря частину прольотів греблі. Спроби окупантів відновити роботу станції не увінчалися успіхом навіть попри візит Гітлера. Тому, відступаючи, фашисти цілком знищили будівлю машинного залу. Вони планували зруйнувати вщент і греблю, але завдяки діям радянських розвідників, які перерізали кабель, вибуху вдалося уникнути.
Черговою датою народження Дніпрогесу стало 3 березня 1947 року, коли був пущений перший гідроагрегат станції потужністю 72 мегавати. Наприкінці року були введені в дію ще два, а 1950 року ГЕС запрацювала на повну потужність дев’ятьма агрегатами. А на початку 70-х для Дніпровської гідроелектростанції розпочався новий етап розвитку.
— Із введенням станцій Дніпровського каскаду і розвитком теплової енергетики став відчуватися дефіцит пікових потужностей, — згадує колишній начальник будівництва Дніпрогес-2, нині директор Дніпровської ГЕС Микола Дубовець. — Тоді і було прийняте рішення побудувати другу чергу станції, що дасть змогу наростити її потужність до 1,5 млн. мегаватів. У 1980 році з цим завданням упоралися, ввівши в дію останні два з восьми запланованих агрегатів. У принципі, це можна було б зробити роки на чотири раніше, адже в 1975-му шість нових агрегатів уже виробляли електроенергію. Затримка сталася через плани встановлення на станції двох високовольтних генераторів, що дозволяють видавати струм в енергосистему, минаючи трансформатори. Втім, проект виявився недосконалим, оскільки експериментальний 20-мегаватний генератор, установлений на Сходнинській ГЕС, пропрацював усього два тижні і після короткого замикання відновити його вже було неможливо. Тому довелося задовольнятися стандартним варіантом...
Так уже склалося, що процес будівництва для Дніпрогесу є практично безперервним. Уже наприкінці 80-х назріла необхідність реконструкції перших дев’яти агрегатів. Був підготовлений відповідний проект, який передбачав повну заміну устаткування — турбін, генераторів, металоконструкцій, кранів. У результаті потужність Дніпрогесу-1 мала зрости з 650 до 800 тис. мегаватів. Проте ця ідея мала не лише прихильників, а й противників. Поки точилися дискусії, Союз розвалився, і реалізацію проекту довелося відкласти до кращих часів. Такі настали лише 1997 року, та й то почасти. Від колишніх масштабів довелося відмовитися, обмежившись економічним варіантом. На першій станції замінили лише турбіни, обновили систему керування. Трансформатори залишилися старі, генератори — теж, правда, реконструйовані.
Увесь комплекс робіт обійшовся в 140,6 млн. грн., з яких левову частку взяла на себе компанія «Дніпрогідроенерго». Зарубіжні інвестиції, в тому числі 5,5 млн. грн. зворотного швейцарського «гранту» і 37,8 млн. грн. кредиту Світового банку, були використані на закупівлю імпортного устаткування, що в Україні не виробляється.
І хоча теоретично показники роботи Дніпрогесу дають змогу не лише виконувати реконструкцію в набагато більших масштабах, а й самостійно виступати інвестором (за 10-копійчаної енергоринкової ціни собівартість виробництва кіловат-години електроенергії на ГЕС становить 0,6 коп.), статус структурного підрозділу ДАК «Дніпрогідроенерго» диктує свої економічні правила. Гроші станція одержує за розпорядженням згори — на зарплату, підтримання устаткування в працездатному стані і на витрати з нагоди ювілейних торжеств. Усе ж і за тимчасової невизначеності вони іноді надходять...